Розділ 125 — V007. Несподіваний здобуток. Неймовірний красень.

"Юна господине!"

"Вітаємо панночку!"

Побачивши появу Чен Сяосяо, усі здоровані склали руки в арбалетному* вітанні та вклонилися. Самі того не помічаючи, вони вже дивилися на неї зовсім іншими очима.

( прим.пер. У китайських новелах (уся, сянься) жест, коли прикривають кулак однієї руки долонею іншої, в українських перекладах часто називають «арбалетним вітанням» (від форми, що нагадує арбалет) або просто «традиційним вітанням» чи «вітанням кулаком і долонею».)

Легко кивнувши, Чен Сяосяо підійшла ближче, оглянула кожного з них і повільно промовила: "Оскільки ви потрапили до мого простору, віднині ви — люди моєї родини Чен. Ви ще ніколи не практикували духовну практику, тому спершу добре відпочиньте тут і в усьому слухайтеся наказів маленької Юйтен!"

"Слухаємося, панночко!" — в один голос відповіли чоловіки.

"Ваше минуле назавжди поховане. Відсьогодні ви більше не ті, ким були раніше. Ви змінюєте прізвище на Чен, а ваші імена залишаються незмінними. Чі Датоу тепер зватиметься Чен Чі, і так само для всіх інших!"

"Так, панночко!" — вони підкорилися без жодних вагань, наче все це було цілком природно.

"Гаразд, тепер ідіть за Люйчжу, вона покаже вам будинок і виділить кімнати. Ви, мабуть, зголодніли, тож нехай Люйчжу спочатку приготує для вас поїсти."

Чен Сяосяо махнула їм рукою і звернулася до Люйчжу, яка стояла поруч: "Розсели їх у кімнатах на першому поверсі, а потім нагодуй обідом. Для мене не готуй, я поки що не зголодніла."

"Так, панночко!"

Люйчжу вклонилася, а потім повернулася до чоловіків: "Будь ласка, йдіть за мною!"

Під її проводом вони рушили всередину цього вишуканого, хоч і дещо незвичного на вигляд маєтку.

Коли вони зайшли, Чен Сяосяо повернулася до маленької Юйтен і запитала: "Ну що, те золото й цінності, які ми щойно загарбали, допоможуть простору підвищити рівень?"

"Та де там! Цього навіть на один зуб не вистачить!" — маленька Юйтен зовсім не зважала на те багатство, яке вони щойно сюди перетягли. — "Маленька господине, тепер підвищувати рівень простору стає дедалі важче. До двадцятого рівня все йшло швидко, але зараз ми вже наближаємося до сорокового. Щоб пройти ці дванадцять рівнів до п'ятдесятого, знадобляться неймовірні зусилля. Тільки якщо ми знайдемо величезну кількість духовних каменів, діло піде швидше!"

"Якщо навіть до п'ятдесятого рівня дійти так важко, то що ж буде після п'ятдесятого? Там, мабуть, взагалі непосильне завдання?"

Чен Сяосяо аж мову відняло. Де їй взяти таку купу духовних каменів? Хіба що їй знову шалено пощастить і вона натрапить на цілу духовну гору, де зможе їх копати. Інакше цей простір так і залишиться бездонною бочкою, від якої лише голова болить.

"Маленька господине, труднощі будуть обов'язково, але ж простір так влаштований. Хоч це й клопітно, та коли рівень підвищується, ти отримуєш таку щедру винагороду і допомогу, що воно того варте, хіба ні?"

"Тільки й залишається, що так себе заспокоювати!"

Оскільки ніякого підвищення рівня не відбулося і сюрпризу не вийшло, Чен Сяосяо втратила інтерес до розмови. Вона сперлася на кришталеве фруктове дерево і, підвівши голову, помітила, що бутони, які з'явилися лише кілька днів тому, помітно підросли.

"Юйтен, а як довго ці бутони розпускатимуться?"

"Панночко, важко сказати. Може, кілька місяців, а може, й кілька років. Мені здається, їхній ріст повністю залежить від розвитку простору. Що швидше підвищуватиметься рівень, то швидше вони зацвітуть."

"Ех, зрозуміло!"

Чен Сяосяо скривилася і, закривши цю тему, запитала: "До речі, я зовсім забула запитати у них, де саме ми зараз перебуваємо."

"Маленька господине, а ми вже повертаємося до села Люшу?" — запитала маленька Юйтен, зручно вмостившись на гілці.

"Повертатися? Ми ж наче тільки три дні тому пішли, і вже назад?"

"Якщо ти не хочеш повертатися, то давай іще поблукаємо кілька днів! Може, якраз знайдемо щось корисне для підвищення рівня простору!" — гризучи свіжу гілочку кришталевого дерева, весело відповіла маленька Юйтен. Вона тепер тільки й марила тим, як би швидше покращити простір, тому не підтримувала ідею негайного повернення додому.

Чен Сяосяо потерла підборіддя та, примруживши очі, промовила: "Твоя правда, давай погуляємо ще кілька днів, а тоді вже назад. Маленька Юйтен, залишаю це на тебе. Я трохи попрактикуюся, але дивись, не спрямовуй простір куди попало. Якщо ми вріжемося в якесь небезпечне місце, з яким не зможемо впоратися, буде біда!"

"Добре, без проблем, усе під контролем!"

Дівчинка, яка була повністю зайнята поїданням листя, відповіла дещо неуважно. Чен Сяосяо, збираючись сісти в позу лотоса, не втрималася від кпинів: "Ти вже зовсім на гусінь перетворилася, тільки й знаєш, що листя гризти!"

"Хі-хі, маленька господине, якщо хтось їсть листя, це ще не означає, що він гусінь. Ви, люди, теж любите зелень, просто ви її варите або смажите, а я люблю сиру!"

"Їж, їж... Ось коли у кришталевого дерева прокинеться власна свідомість, воно тобі точно цього не подарує!"

"До цього ще далеко! Та навіть коли прокинеться, воно ні за що не наважиться на мене кричати, хі-хі!"

Умостившись на землі, Чен Сяосяо більше не зважала на її балачки. Хоч у неї тепер і було чимало способів захистити себе, її власний рівень культивації залишався занадто низьким. Якщо вона зустріне справді могутнього суперника, їй не здобрувати!

До того ж, коли ти слабка, терпіти зневажливі погляди інших — задоволення не з приємних. Тому краще слухняно працювати над собою!

Вона заплющила очі, подумки запустила ментальну техніку і зосередилася на своєму внутрішньому світі. Невдовзі дівчина повністю занурилася в медитацію, відгородившись від усього зовнішнього світу.

Маленька Юйтен, сидячи на гілці, продовжувала запихати листя до рота. Вона опустила погляд на Чен Сяосяо, яка сиділа під деревом, і на її крихітному обличчі засяяла ніжна, солодка посмішка.

Вона простягнула свою маленьку ручку вперед і зробила хапальний рух у порожнечі. Одразу ж почала згущуватися чиста духовна енергія ці, видима неозброєним оком. Процес стрімко прискорювався, і потоки ці перетворювалися на тисячі тонких блискучих ниток, що нагадували чарівний дощ. Ці нитки почали плавно рухатися в такт із рухами рук маленької Юйтен.

Невдовзі вся духовна енергія довкола була зібрана, але маленька Юйтен не зупинилася. Вона спрямувала всі зіткані нитки ці прямо на Чен Сяосяо.

Ці духовні нитки одна за одною потягнулися до дівчини і почали безперервним потоком проникати в її тіло. Це виглядало зовсім інакше, ніж звичайне обволікання хмарою ці, як це бувало раніше.

Маленька Юйтен залишилася дуже задоволеною своєю майстерністю і знову із задоволенням почала жувати листя.

Техніку, яку використовувала Чен Сяосяо, колись дав їй батько, Чен Біянь. Однак маленька Юйтен свого часу розкритикувала техніку родини Чен, назвавши її нікчемною, і заборонила її практикувати. Натомість вона передала дівчині таємне вчення під назвою «Міріади Зірок Безмежного Космосу».

Юйтен не могла точно сказати, хто створив цю техніку, а лише запевнила, що вона ідеально підходить для Чен Сяосяо. Дівчина ніколи не сумнівалася в словах своєї маленької помічниці, тому з вдячністю прийняла цей дарунок.

Техніка «Міріади Зірок Безмежного Космосу» складалася з трьох частин: вищої, середньої та нижчої. Чен Сяосяо зараз практикувала лише першу частину, яка налічувала дев'ять рівнів. За весь цей час вона змогла опанувати лише початковий, перший рівень цієї техніки, проте навіть цей перший крок дозволив її внутрішній силі здійснити неймовірний стрибок — від звичайного періоду збирання ці прямо до рангу Бойового Учня.

За звичайними мірками це було просто неможливо. Якби хтось дізнався про таке, він би точно втратив дар мови від подиву.

***

Тим часом у будинку Чен Чі та інші чоловіки, які віднині отримали нові імена — Чен Чі, Чен Юн, Чен Пін, Чен Тан, Чен Лі та Чен Сань — тримали в руках величезні піали і з апетитом уминали їжу, раз у раз вигукуючи:

"Як смачно! Неймовірно смачно!"

"Який аромат! Цей рис просто божественний!"

"М'ясо теж надзвичайно ніжне! І що це за овочі? Я нічого подібного в житті не куштував!"

"Справді! Дуже смачно, я обов'язково візьму ще одну порцію!"

"І я! Це просто якась смакота!"

Чоловіки вперше в житті їли їжу, насичену духовною енергією, і навіть не усвідомлювали, яка це цінність. Люйчжу, дивлячись на них, невдоволено буркнула: "Ви прямо як той Чжу Бацзє*, що ковтав плоди женьшеню, навіть не відчувши смаку! Кажу вам: уся їжа в домі нашої панночки — це найцінніші духовні продукти! Все, що ви зараз їсте, наповнене чистою енергією ці. І це м'ясо — не якась там звичайна домашня птиця чи риба, це справжні духовні птахи, щоб ви знали! У панночки є величезне пасовище, де вирощується безліч таких істот!"

~~~~~

Це дуже відома китайська ідіома з класичного роману «Подорож на Захід». Свиня-демон Чжу Бацзє від жадібності проковтнув магічний плід женьшеню цілим і навіть не відчув його смаку. В українській мові це означає «їсти щось надзвичайно цінне, зовсім цього не цінуючи й не смакуючи» .