Розділ 127 — V007. Несподіваний здобуток. Неймовірний красень.

Управителька Юйтен здатна власноруч допомагати людям підвищувати рівень самовдосконалення?

Уявивши своє подальше майбутнє під її керівництвом, кожен із них подивився на маленьку Юйтен очима, в яких спалахнув шалений вогник надії.

"Чого ви роззявили роти і стоїте як укопані? Ану бігом марш!"

Почувши суворий наказ маленької Юйтен, вони миттєво відновили біг, і навіть маленька Люйчжу не стала винятком.

Окинувши їх поглядом, Чен Сяосяо, яка щоправда щойно здійснила неймовірний стрибок через кілька рівнів, попрямувала до будинку. Вона була на всі сто відсотків спокійна, залишаючи тренування цих людей під наглядом маленької Юйтен.

***

Тим часом у імператорському палаці столиці!

Чжоу Цзіньцзян нерухомо стояв на колінах посеред імператорського кабінету, боячись навіть поворухнутися!

Імператор, який сидів на драконячому троні, навіть не дивився на людину, що схилила коліна на підлозі. Він тримав у руці пензель із кіновар'ю і зосереджено перевіряв офіційні доповіді.

Один стояв на колінах, інший сидів. У всьому імператорському кабінеті, окрім тихого дихання, чувся лише шурхіт паперу та рідкісний скрип пензля, коли правитель робив помітки червоним чорнилом.

Минуло близько пів години. Коліна Чжоу Цзіньцзяна вже повністю затерпли, але він усе одно не наважувався навіть здригнутися. Його чоло рясно вкрилося потом, проте чоловік не смів його витерти.

Нарешті імператор відклав пензель убік. Він підвів погляд і байдуже кинув погляд на підлеглого.

Правителю держави Дафен було близько п'ятдесяти років, але оскільки він також був духовним практиком, вік майже не відображався на його обличчі — зовні він виглядав не більше ніж на тридцять із гаком.

"Ти остаточно вирішив?" — голос імператора пролунав тихо, але в ньому відчувалася така велич, що піт на чолі Чжоу Цзіньцзяна заструменів іще сильніше.

Проте чоловік продовжував тримати спину рівно і глухим голосом відповів: "Прошу Вашу Величність дозволити мені це!"

"Схоже, у твоїх очах є місце лише для названого брата, а про свого правителя ти зовсім забув."

"Ваш покірний слуга не наважився б!" — у голосі Чжоу Цзіньцзяна прозвучала тривога.

Імператор узяв піалу з женьшеневим чаєм, що стояла поруч, зробив повільний ковток і лише після цього промовив: "Чому ж не наважився б? Хіба ти зараз не збираєшся покинути мене й поїхати?"

"Благаю Вашу Величність виявити милосердя і пробачити мені!"

Чжоу Цзіньцзян добре знав характер правителя, тому розумів, що виправдовуватися чи намагатися збрехати зараз було б смертельно небезпечно. Тільки якщо він щиро розповість про свої причини та справжні думки, з'явиться шанс отримати дозвіл.

"Яке ще прощення? Якби я дійсно вирішив покарати тебе за цей вчинок, боюся, родина Чен негайно прибула б до столиці, щоб виставити мені рахунок!" — імператор подивився на нього з напівпосмішкою.

"..." — Чжоу Цзіньцзян лише сильніше схилив голову, не наважуючись коментувати ці слова.

Побачивши його реакцію, імператор, здавалося, втратив інтерес до цієї гри і змінив тему: "Підведися. Я чув, що люди з родини Чен подарували тобі духовного звіра. Чи не міг би ти показати його мені?"

Сам того не помічаючи, правитель заговорив із цим підлеглим дещо м'якше, і суворої величі в його тоні поменшало.

"Ваш покірний слуга дякує Вашій Величності!"

Чжоу Цзіньцзян повільно звівся на ноги. Тільки-но він випрямився, як відразу випустив на волю вогняного птаха, Хуолієняо.

Птах, який досі сидів у мішку для духовних звірів, опинившись на волі, неймовірно зрадів. Він відразу почав лагідно тулитися головою до свого господаря. Цей прояв щирої відданості та близькості викликав легкі заздрощі в очах імператора, який спостерігав за цим із трону.

Якщо не брати до уваги легендарний Палац Безсмертних Звірів, у державі Дафен лічені люди володіли власними духовними звірами. Тому, коли правитель на власні очі побачив таку істоту в іншого, він, будучи духовним практиком, не зміг стримати почуття заздрості.

"Який гарний птах. Що це за вид?"

"Доповідаю Вашій Величності: його називають вогняним птахом. Він може не лише переносити людей по повітрю, а й вивергати полум'я під час бою, допомагаючи в битві," — Чжоу Цзіньцзян лагідно погладив птаха по голові, і в його голосі почулася щира радість.

В очах імператора на мить спалахнув і знову згас вогник заздрості. Він кивнув і зауважив: "Чудово. Поєднує в собі і красу, і бойову силу. Схоже, родина Чен дійсно поставилася до тебе з усією душею!"

"Це велике благословення для вашого покірного слуги!"

"Це благословення і для тебе, і для Чен Біюаня!" — імператор злегка посміхнувся з дивним виразом обличчя і продовжив: "Тоді, багато років тому, ти був єдиним, хто не зважив на його славу нікчеми і продовжив підтримувати з ним дружбу. Тепер ти отримуєш за це цілком заслужену винагороду, і це справедливо."

"Ваш покірний слуга ніколи навіть не думав про якусь вигоду чи винагороду!" — надзвичайно серйозно заявив Чжоу Цзіньцзян.

"Те, про що ти думав — це твоя особиста справа!"

Імператор кинув на нього короткий погляд і продовжив: "Твоє бачення виявилося набагато кращим, ніж у будь-кого іншого. Зараз найбільше про скоєне мають шкодувати ті члени клану Чен, зі столиці. Свого часу, коли Чен Біюань демонстрував неймовірний талан, вони носили його на руках і поводилися в столиці вкрай зухвало. Але щойно з ним сталося нещастя, вони викинули його як непотріб і зробили все, щоб він ніколи не зміг знову підвести голови."

"Вони й подумати не могли, що родина Чен Біюаня зможе повернути собі все завдяки цьому нещастю і знову підніметься на вершину. Навіть цікаво, як тепер столичні родичі намагатимуться налагодити з ним стосунки!"

Почувши слова правителя, Чжоу Цзіньцзян подумки погодився — усе так і було. Проте, згадавши новину, яку він отримав зовсім нещодавно, чоловік додав: "Ваша Величносте, подейкують, що Одинадцятого старійшину родини Чен також вигнали з клану, і він уже залишив столицю!"

"Хм, вигнати саме зараз Одинадцятого старійшину, який мав дружні стосунки з Чен Біюанем... Можливо, цим вчинком вони й зможуть замилити очі комусь іншому, але хіба вони здатні обдурити мене? Наміри лідерів столичного клану Чен зрозумілі кожному, як день."

"Чен Біюань не дозволить їм досягти свого!" — з якоїсь причини Чжоу Цзіньцзян вимовив це з абсолютною впевненістю.

Імператор не став ні заперечувати, ні погоджуватися, лише байдуже кинув: "Що ж, поживемо — побачимо!"

"..."

"Гаразд, якщо ти вже так рвешся до повіту Цін'ань, мені немає сенсу утримувати тебе силою. Проте твою посаду очільника імператорської варти я таємно збережу за тобою. Незалежно від того, чи повернешся ти колись до столиці, це місце залишатиметься твоїм. Але..."

Тут тон імператора став надзвичайно суворим: "Ти зобов'язаний пильно стежити за всім, що відбувається в повіті Цін'ань. Запам'ятай: якщо станеться щось незвичайне, ти повинен негайно доповісти мені. Саме щось особливе. Я не збираюся дозволити, щоб під моїм носом виросло маленьке самостійне королівство, яке згодом піде проти мене. Тобі все зрозуміло?"

"Так, ваш покірний слуга все зрозумів!" — було б дивно, якби він не зрозумів. Раз уже він став таємною фігурою в грі імператора, відмовитися було просто неможливо.

Після того як правитель та підлеглий обмінялися ще кількома фразами, Чжоу Цзіньцзян вклонився і залишив кабінет.

Коли за ним зачинилися двері, обличчя імператора спохмурніло. Він потер скроні, намагаючись вгамувати головний біль, і тихо промовив: "Чен Біюань, Чжоу Цзіньцзян... Дивіться, не розчаруйте мене!"

***

Звістка про те, що Чжоу Цзіньцзян залишив свою посаду, не викликала в столиці великого розголосу. Усе пройшло тихо, наче люди заздалегідь знали, що в цьому немає нічого дивного.

Коли родина Чжоу Цзіньцзяна виїхала зі столиці, на це також ніхто не звернув уваги — а можливо, ті, хто помітив, просто вдали, що нічого не бачать.

***

Тим часом у просторі Чен Сяосяо відпочивала у своїй кімнаті близько пів дня. Коли вона нарешті вийшла на подвір'я, назустріч їй відразу вилетіла маленька Юйтен. Дівчина запитала: "Юйтен, де ми зараз перебуваємо?"

"Маленька господине, я знайшла просто неймовірне місце! Швидше ходімо подивишся!" — радісно закричала маленька Юйтен.

"О, давай поглянемо!"

Чен Сяосяо миттєво перенеслася з простору назовні і відразу виявила, що опинилася посеред глибокої гірської долини. Вона навіть не встигла роздивитися навколишні краєвиди, як її погляд зупинився на величезній плантації різноманітних рослин, що викликало в неї неймовірний захват.

"Лікарські трави! Боже мій, та це ж усе надзвичайно рідкісні та цінні рослини!" — не втримавшись, голосно вигукнула Чен Сяосяо.

Маленька Юйтен, яка з'явилася поруч, дивилася на ці скарби очима, що від щастя звузилися в півмісяці, і весело щебетала: "Маленька господине, якщо ми заберемо всі ці трави до нашого простору, ми точно зможемо підняти його рівень відразу на кілька пунктів!"

"Збираємо! Швидше збираємо все до травинки!"

Чен Сяосяо вже зовсім не замислювалася над тим, що це за місце і чи є у цих рослин господар. Зараз у її голові була лише одна думка — якомога швидше перенести всі ці скарби до свого простору.