Розділ 128 — V007. Несподіваний здобуток. Неймовірний красень.

Навіть якби це не допомогло підвищити рівень, вона ні за що б не пропустила таку знахідку. Ці трави були неймовірно цінними — справжні рятівні ліки, які в тутешньому світі вважалися безцінними дарами природи.

"Духовний нефритовий женьшень!"

"Вогняний фрукт!"

"Жовтий нефрит Землі!"

"Меч блакитної орхідеї!"

Дивлячись на ці рідкісні рослини, кожну з яких у звичайному світі було не знайти вдень із вогнем, Чен Сяосяо без упину вигукувала назву за назвою.

Маленька Юйтен не стала церемонитися — у її ручках миттєво з'явилася крихітна лопатка, якою вона заповзято почала викопувати одну безцінну рослину за іншою.

"Зібрати!"

Щойно маленька Юйтен викопувала чергову рослину, Чен Сяосяо відразу переносила її до свого простору. Дівчина та її маленька помічниця працювали з дивовижною злагодженістю та неймовірною швидкістю. Ціла плантація, що налічувала кілька сотень рідкісних рослин, за лічені хвилини повністю спорожніла.

"Ха-ха-ха, просто чудово!"

"Мало, якби тут було ще більше, було б узагалі ідеально!"

Дивлячись на те, як колишнє поле перекочувало до її простору, Чен Сяосяо весело засміялася, і її сміх луною розлігся по всій долині!

"Ходімо, зазирнемо всередину!" — з нетерпінням вимовила дівчина.

"Маленька господине, почекай, не поспішай!"

Маленька Юйтен гукнула дівчину, яка вже збиралася перенестися до простору, і вказала ручкою на розлогий сливовий гай попереду: "Панночко, подивися на той сливовий гай. Схоже, там колись жили люди, давай перевіримо!"

"Твоя правда. Хтось же мав посадити і виростити всі ці лікарські трави!"

Тільки зараз Чен Сяосяо замислилася над цим очевидним фактом. Вона негайно випустила своє ментальне сприйняття, охопивши ним усю долину до найменшого куточка, проте, не виявивши нічого підозрілого, невдоволено насупилася: "Дивно. Моє сприйняття не фіксує жодної живої душі."

"Маленька господине, тут два варіанти: або господар кудись надовго поїхав, або він уже давно помер!"

"Яким би не був правильний варіант, зараз тут нікого немає, тож ходімо подивимося!"

"Точно! Може, там знайдеться ще щось корисне!"

Дівчина та її маленька супутниця швидким кроком попрямували до сливового гаю.

"Який же він величезний!" — здивовано вигукнула маленька Юйтен, коли вони підійшли ближче. Гай квітучої сливи розкинувся на кілька лі навкруги.

"Справді, неймовірне видовище. Хто б це не посадив, він доклав колосальних зусиль. Якщо прийти сюди взимку, під час цвітіння, тут, мабуть, справжній рай на землі. Ідеальне місце для відпочинку й роздумів."

"Маленька господине, якщо тобі так подобається, ми можемо посадити такі ж дерева в селі Люшу! І у нас теж буде свій власний рай на землі!"

"А це хороша ідея. Можна виділити велику ділянку землі і засадити її сливовими деревами на кілька лі довкола. Тоді наше село Люшу стане ще прекраснішим і відомішим!"

"Саме так, панночко! Не забувай: у нас уже є духовний бамбук, а якщо додати до нього сливовий гай та ставки з лотосами, наш маєток просто приречений на славу! Він перетвориться на справжнісіньку Священну Землю!"

"Твоя правда..."

Поки тривала ця розмова, вони вдвох уже перетнули гай і вийшли до протилежного краю долини. Перед їхніми очима постав дерев'яний будинок — досить просторий, щонайменше на шість-сім кімнат. Тут цілком могла б із комфортом розміститися велика родина.

"Схоже, тут уже дуже давно ніхто не жив," — зауважила Чен Сяосяо. Вона штовхнула двері, і назустріч їм вирвалося важке, затхле повітря, від якого перехоплювало подих. У невеликій вітальні, яка відкрилася перед ними, абсолютно всі речі були вкриті товстим шаром пилу.

Маленька Юйтен залетіла всередину, зробила коло під стелею і додала: "Маленька господине, господар залишив це місце багато років тому. Пил тут лежить ледь не в палець завтовшки!"

"Так, усе вказує на це," — погодилася Чен Сяосяо, заходячи всередину та уважно розглядаючи скромне оздоблення кімнат.

Усі меблі та побутові речі були виготовлені вручну. Судячи зі стилю, над ними працював один і той самий майстер. Чен Сяосяо не могла не захопитися: у господаря цього дому були золоті руки! Маючи такий хист, можна було без проблем прогодувати будь-яку родину.

"Панночко, тут немає нічого цінного чи цікавого, ходімо далі. Мені здається, з правого боку від будинку є великий сад із різноманітними квітами."

"О, що за квіти?"

Оскільки всередині будинку шукати було нічого, Чен Сяосяо втратила до нього інтерес і слухняно пішла за маленькою Юйтен назовні.

Вони обійшли дерев'яну будівлю збоку, завернули за кут і буквально завмерли перед безмежним морем яскравих квітів.

"Яка тонка робота! Це ж справжній таємний сад! Схоже на те, чим зазвичай намагаються завоювати серця дівчат. Господар цього місця явно знався на романтиці!"

Чен Сяосяо, навіть не замислюючись, чомусь відразу вирішила, що власником цього місця був чоловік — суто на рівні жіночої інтуїції.

"Блакитний женьшень, блетілла, сніжний кулястий алісум, дафнія, червоні хмаринки..." — перераховувала вона назви квітів, заходячи вглиб саду, де кожна рослина буяла пишним цвітом.

"Маленька господине, а це що за квітка? Яка ж вона красива!" — закричала з іншого боку маленька Юйтен.

Простеживши за її поглядом, Чен Сяосяо лагідно посміхнулася: "Це блакитна живокість*. Гарна, правда?"

"Дуже гарна! Маленька господине, давай заберемо її з собою! Згодом у нашому просторі та в селі Люшу ми виділимо окреме поле і засадимо його цими квітами, щоб вони радували твоє око, добре?"

Пропозиція маленької Юйтен припала дівчині до душі. Вона кивнула й посміхнулася: "Добре, викопуй, а я забиратиму до простору. Можливо, ці рідкісні екземпляри також допоможуть нам підняти його рівень, адже такі сорти зустрічаються вкрай рідко!"

"Звичайно! Ми просто не маємо права пройти повз таку красу!"

Маленька Юйтен неймовірно зраділа, у її ручках знову з'явилася лопатка, і вона заповзято заходилася викопувати блакитну живокість.

"Маленька господине, а це як називається?"

"Серцеподібна лотосова орхідея. Дуже вишукана квітка, викопуй!"

"Добре! А ось ця, панночко?"

"Кришталева півонія."

"Маленька господине, а ця, що так схожа на звичайний лотос, але росте у воді?"

"Блакитне латаття."

Дівчина та її маленька помічниця безтурботно господарювали в чужому саду, викопуючи все, що впадало їм в око. Їх абсолютно не хвилювало, що після їхнього візиту від колись прекрасного квітучого раю залишаться лише понівечені порожні грядки.

Проте саме в розпал їхньої роботи десь ззовні пролунав шалений, сповнений люті чоловічий рев:

"А-а-а-а!"

Цей моторошний крик, здавалося, здатний був розігнати хмари на небі. Чен Сяосяо відчула, як від цієї звукової хвилі її кров миттєво збурилася і підступила до горла. А слідом за цим пролунав сповнений смертоносної загрози голос:

"Який покидьок викрав мої рідкісні ліки, які я тут вирощував?!"

"Прокляття! Тобі не жити!"

Пхек!

Чен Сяосяо не змогла втримати тиск крові, що вирувала в її тілі, і з її вуст вирвався згусток багряної рідини.

Навіть завжди впевнена в собі маленька Юйтен у цю мить зблідла як полотно. Її крихітне тільце охопило неконтрольоване, сильне тремтіння!

"Зібрати!" — Чен Сяосяо, не вагаючись ні секунди, миттєво сховала маленьку Юйтен назад до простору.

Небезпека! Смертельна небезпека!

Чен Сяосяо не знала, на якому рівні самовдосконалення перебуває цей чоловік, але її інтуїція кричала про те, що ця людина неймовірно могутня, і вона не має проти неї жодного шансу.

Треба негайно сховатися в просторі!

Але щойно вона збиралася дати ментальну команду на перенесення, її обличчя застигло, а все тіло немов закам'яніло. Глибокий, тваринний страх скував її серце.

"Так це ти!"

Цей вигук прогримів прямо біля її вух, викликавши сильний дзвін у голові. На якусь мить дівчині здалося, що весь світ довкола поринув у абсолютну тишу, і вона перестала чути будь-які звуки.

Звичайно, це тривало лише коротку мить. Під переляканим поглядом Чен Сяосяо з повітря, наче нізвідки, матеріалізувалася постать у зеленому вбранні. Перед нею стояв чоловік середнього віку з абсолютно холодним, позбавленим будь-яких емоцій обличчям, який дивився на неї вовчим поглядом, готовим розірвати її на шматки.

"Нікчемне дівчисько, це ти обібрала мою плантацію лікарських трав, чи не так?!"

Чен Сяосяо, позбавлена можливості поворухнутися чи бодай вимовити слово, почувалася дерев'яною лялькою, безпорадною жертвою, залишеною на поталу долі.

"Віддай їх!"

Черговий вигук знову відгукнувся дзвоном у вухах та черговою хвилею болю, що збурила кров у її грудях. Чен Сяосяо, бліда як сніг, лише злегка витріщила очі, дивлячись на цього чоловіка середнього віку, чиє обличчя спотворилося від люті. Вона й рада була б відповісти, але він мав хоча б дати їй можливість заговорити!

На жаль, оскаженілий від гніву нападник остаточно втратив здоровий глузд. Він зовсім не намагався зрозуміти її стан, а натомість вирішив, що дівчина просто вперто відмовляється підкорятися.

Синій дельфініум.

Кришталева півонія.

Блакитний латаття.