Розділ 129 — V007. Несподіваний здобуток. Неймовірний красень.

"Мерзенне дівчисько, ти сама напросилася на смерть!"

Бум!

Тіло чоловіка здригнулося, і з нього потужною лавиною вирвалася колосальна, бурхлива істинна Ці, подібна до нищівного урагану, що здатний здригнути небо і землю.

З кутика рота Чен Сяосяо безупинно цівкою потекли криваві краплі. Під її сповненим жаху поглядом долоня чоловіка перетворилася на величезний енергетичний відбиток, який із нищівною силою обрушився прямо на її груди.

Бабах!

Неймовірний, роздираючий біль у грудях миттєво затьмарив її свідомість. Тендітна постать дівчини злетіла в повітря і, пролетівши кілька десятків метрів, безпорадно впала серед перекопаних квіткових клумб.

"Тварюка! Яка ж мерзенна тварюка!"

Чоловік середнього віку люто вилаявся, навіть не подивився в бік нерухомого тіла, що лежало в розтрощеному саду, і миттєво зник, розчинившись у повітрі.

Ще коли він тільки з'явився тут, то відразу ретельно просканував Чен Сяосяо з ніг до голови, але не відчув жодного натяку на ауру своїх лікарських рослин. З його колосальним рівнем самовдосконалення, якби десь поблизу були ці трави, він відчув би їхній унікальний аромат за версту.

Оскільки на Чен Сяосяо нічого не було, йому було абсолютно байдуже, чи вона вкрала їх, чи хтось інший — залишати її в живих він не збирався у будь-якому разі.

Саме тому, завдавши лише одного удару, він спокійно пішов. Зрештою, для майстра його рівня знищити дівчину на початковій стадії Бойового Майстра, використавши навіть половину своєї сили, було значно простіше, ніж розчавити набридливу мураху.

Тиша. Уся гірська долина занурилася в абсолютну, мертву тишу.

***

Тим часом у просторі маленька Юйтен від розпачу та безсилої люті не знаходила собі місця, хаотично кружляючи з боку в бік. Оскільки Чен Сяосяо знепритомніла, духовний зв'язок між ними повністю перервався, і маленька помічниця не могла ані зв'язатися з господаркою, ані навіть самостійно вийти назовні.

Адже вона та Чен Сяосяо були єдиним цілим, і без її свідомої команди простір залишався заблокованим для виходу.

"Жах, який жах! Що це за чудовисько таке? Звідки в цьому місці взявся настільки сильний духовний практик? Хіба не казали, що в цьому світі немає жодного Бойового Імператора чи Бойового Монарха? Але за моїми відчуттями, сила цього виродка перебуває десь між Бойовим Імператором та Бойовим Монархом! Інакше чому я відчула такий дикий, паралізуючий страх перед ним?!"

Маленька Юйтен у паніці літала по всьому простору, без зупину бідкаючись та бурмочучи собі під ніс. Оскільки сам простір зараз мав досить низький рівень, вона також залишалися слабкою і вразливою. Перед обличчям такого могутнього супротивника, навіть якби вона знала тисячу хитрощів, у неї не було жодного шансу.

Йому було достатньо лише випустити свою грізну ауру, щоб повністю позбавити її можливості ворухнутися.

Люди, які досі сиділи на галявині, схрестивши ноги для медитації та самовдосконалення, помітили дивну та панічну поведінку маленької Юйтен. Побачивши її розпач, вони відразу зрозуміли — з панночкою сталася біда.

Але перебуваючи всередині простору, вони були абсолютно безпорадними, адже навіть за всього бажання не могли пробитися назовні і допомогти.

Минав час, а маленька Юйтен продовжувала кружляти в повітрі як оскаженіла муха. Чен Чі врешті не втримався і тихо запитав: " Управителька Юйтен, що ж усе-таки трапилося?"

"Нічого! Вас це не стосується, негайно повертайтеся до практики!" — роздратовано кинула маленька Юйтен, у якої зараз абсолютно не було настрою розмовляти чи щось їм пояснювати.

Чоловіки мовчки перезирнулися між собою і більше не наважувалися турбувати її своїми запитаннями.

Маленька Юйтен продовжувала літати колами, гарячково міркуючи вголос: "Ні, так не піде, я повинна щось вигадати! Я зобов'язана допомогти Сяосяо! Зараз вона точно лежить непритомна на землі, і крім мене їй ніхто у світі не допоможе."

"Що ж робити, що робити... Який спосіб знайти?..."

"Наситити її духовною енергією? Але як це зробити зараз? Ми повністю ізольовані одне від одного, і я зможу передати їй енергію лише тоді, коли вона бодай на мить опритомніє! ..."

"Це все через мою слабкість і нікчемність, я не здатна захистити власну господарку! Що мені тепер робити? ..."

"Якби тільки я мала трохи більше сил та можливостей, я б тоді... "

На цьому слові маленька Юйтен різко зупинилася в повітрі і щосили закричала: "Ой, яка ж я дурна! Як я могла забути про ті лікарські рослини, що ми щойно сюди перенесли? Потрібно негайно використати їх для оновлення простору!"

Вона відразу ж кинулася до сховища і витягла звідти всі кілька сотень щойно викопаних безцінних духовних лікарських рослин.

[Простір зафіксував новий вид рослин: духовний нефритовий женьшень у кількості трьох штук!]

[Простір зафіксував новий вид рослин: вогняний фрукт у кількості двадцяти штук!]

[Простір зафіксував новий вид рослин... ]

[...]

[...]

Поки простір без упину поглинав та ідентифікував ці унікальні екземпляри, усі люди, які займалися самовдосконаленням, зупинилися. Вони збентежено слухали ці дивні звуки, взагалі не розуміючи, що відбувається навколо.

[Простір зафіксував новий вид рослин: блакитне латаття — одна штука!]

[Простір зафіксував новий вид рослин: фіолетова орхідея-метелик — одна штука!]

[Усі об'єкти успішно проаналізовано. Загалом виявлено триста шістдесят сім нових видів рослин, які тепер доступні для вирощування всередині простору. Простір оновлено на вісім рівнів, поточний рівень простору становить 46!]

Щойно пролунало фінальне сповіщення і голос затих, зовнішній вигляд маленької Юйтен, яка перебувала в будинку, зазнав певних змін. Здавалося, її тіло стало трохи більшим. Хоча це було ледь помітно, вона дійсно змінилася.

Вона повільно розплющила закриті очі, і її великі водянисті зіниці засяяли ще темнішим і яскравішим блиском, наче зорі в глибокому нічному небі — неймовірно сліпуче.

"Маленька господине, наші зусилля не були марними! Простір оновився, і тепер Юйтен зможе тебе врятувати!"

Тільки-но пролунали ці слова, постать маленької Юйтен спалахнула і миттєво зникла з простору.

У наступну мить вона нарешті з'явилася зовні, посеред понівеченого саду, і побачила Чен Сяосяо, яка нерухомо лежала на землі, уся в крові.

"Маленька господине!"

У завжди радісних, наче в маленького ангела, очах Юйтен у цю хвилину забриніли сльози. Вона шмигнула носиком, силою змусивши себе стримати сльози, міцно стиснула крихітні кулачки і люто вигукнула: "Панночко, ми обов'язково помстимося цьому мерзотнику в майбутньому! Ми розірвемо його на шматки і перетворимо на криваве місиво!"

Адже саме завдяки Чен Сяосяо маленька Юйтен узагалі з'явилася на світ. Хоча вона була духом, до своєї маленької господарки вона відчувала глибоку, щиру прив'язаність, як до найближчого родича.

Після цього маленька Юйтен негайно почала використовувати різноманітні духовні ліки та цілющу воду з простору, щоб допомогти Чен Сяосяо вилікувати рани.

Оскільки вона не знала точного стану її внутрішніх пошкоджень, то не наважувалася пересувати її з місця, тому просто залишилася тихо сидіти поруч, охороняючи її серед розбитих квіткових клумб.

***

Минуло два дні. Смертельно бліде обличчя Чен Сяосяо нарешті почало повертати свій природний колір, а її дихання перестало бути переривчастим і слабким, поступово відновлюючись до норми.

Хоча фізичний стан дівчини повільно покращувався, вона все ще не опритомніла, тому на обличчі маленької Юйтен досі можна було помітити легку тривогу.

Вона простягнула руку і почала обривати пелюстки сусідньої квітки, щоб хоч якось згаяти час. Раптом її ручка, що збиралася зірвати чергову золоту хризантему, різко завмерла в повітрі. Відчувши небезпеку, маленька Юйтен миттєво змінилася в обличчі, її постать спалахнула, і вона негайно сховалася назад у простір.

Майже відразу після того, як вона зникла.

Далеко в небі з'явився величний білий журавель. Він летів зовсім не швидко, можна навіть сказати — неспішно і розслаблено прямував у цей бік.

Дивно, але на спині цього благородного птаха сидів молодий чоловік.

На вигляд йому було близько двадцяти років. Одягнений у розкішний фіолетовий халат, він тримав у руках книгу і, як ні в чому не бувало, читав її просто під час польоту.

"Журавлику (Сяо Хе -маленький журавель) , здається, там попереду хтось поранений... "

Він підвів голову, і його глибокі, темні як ніч очі спрямували погляд саме туди, де безпорадно лежала Чен Сяосяо.

Кру-кру ~

Журавель видав гучний клекіт, у якому чітко відчувалося невдоволення.

Молодий чоловік легенько постукав птаха по голові і промовив: "Журавлику, тобі треба змінювати свій характер. Не будь таким гордим і, тим паче, не дивись на людей зверхньо. Ти ж маєш пам'ятати, що твій господар — теж людина. Побачивши, що хтось потрапив у біду, ми зобов'язані протягнути руку допомоги. Як кажуть, порятунок одного життя дорожчий за будівництво семиповерхової пагоди. Особливо враховуючи, що ти, Журавлику, у майбутньому станеш... "

Кру-кру-кру ~