Розділ 131 — V007. Несподіваний здобуток. Неймовірний красень.

Почувши це, Чен Сяосяо мало не збожеволіла від люті. Вона не вірила своїм вухам і, гнівно вказавши пальцем на цього неймовірного красеня, розлючено закричала: "Тобі збитки?! Це я тут постраждала, ти, негіднику! Та я тебе зараз на місці приб'ю за такі витівки, ти, мерзенний покидьку!"

"Але ж постраждав саме я, це очевидний факт! Ти поводишся абсолютно несправедливо. Я проявив до тебе таку турботу й доброту, а ти навіть не можеш розмовляти зі мною трішки тихіше?"

Почуваючись максимально скривдженим, провидець із невдоволеним виглядом почав повільно підходити ближче до неї.

"Ти..."

Чен Сяосяо від обурення аж повітря ротом ковтала. Звідки взагалі взялося це унікальне диво природи і як їй так "пощастило" натрапити на такого рідкісного екземпляра?

"Панночко, ти не повинна так зі мною поводитися. Знаєш, я щойно прорахував наші долі — у майбутньому між нами виникнуть дуже заплутані та неоднозначні стосунки. Я ще не встиг як слід розібратися в цьому питанні, тож дозволь мені ще трішки порахувати, добре?"

"Та ну тебе під три чорти!"

Чен Сяосяо від такої нахабності аж зубами заскрипіла — у неї від гніву заболіло серце, голова і взагалі все тіло. Не вагаючись ні секунди, вона активувала всю істинну ці, що встигла відновитися в її меридіанах, і з усього розгону протаранила його своїм тілом!

Бум!

Відчуття було таке, наче вона на повній швидкості врізалася в міцну залізну стіну. Чен Сяосяо здалося, що всі її кістки зараз просто розсиплються на дрібні друзки.

Цей чоловік виявився ще більш лякаючим та могутнім, ніж попередній!

"Покидьку, ми з тобою ще обов'язково розрахуємося в майбутньому!"

Кинувши цю погрозу, Чен Сяосяо використала силу відскоку, миттєво відстрибнула назад і на максимальній швидкості кинулася тікати геть.

Залетівши в гущавину сливового саду, вона скористалася густими гілками дерев, щоб сховатися від чужих очей, і миттєво перенеслася всередину свого простору.

Щойно опинившись у безпеці, знесилена Чен Сяосяо безпорадно завалилася прямо на м'яку траву.

"Маленька господине!"

"Панночко!"

Усі люди, які з хвилюванням чекали на неї в просторі, одночасно зойкнули від переляку. Люйчжу першою кинулася до дівчини і обережно допомогла їй підвестися.

***

Тим часом зовні молодий провидець остаточно занімів від подиву. Він усе ще відчував руками приємну м'якість її тіла, але не встиг він навіть подумати про щось, як вона раптово зникла — настільки блискавично, що він просто не встиг би її зупинити, навіть якби захотів.

Простоявши як укопаний досить тривалий час, він нарешті оговтався і, дивлячись на місце, де вона щойно була, знову взявся бурмотіти: "Що за дивина? Я точно зазнав збитків. Не лише витратив безцінну пігулку повернення душі, яку не купиш ні за які скарби світу, а ще й повернув її до тями своїм поцілунком... Чому ж вона навіть не спромоглася подякувати мені?"

"Вона виглядала такою розлюченою. Але яка причина для гніву? Я ж урятував їй життя, хіба вона не мала б радіти з цього приводу?"

Оскільки він змалечку виховувався в закритих стінах Храму Небесних Таємниць і цілими днями лише те й робив, що вивчав стародавні сувої, він абсолютно не знався на простих життєвих істинах та людських взаєминах. Завершивши навчання, він міг легко прораховувати чужі долі та бачити приховані можливості інших людей, але під час своєї першої ж подорожі зіткнувся з такою дивною поведінкою дівчини, яку просто не міг збагнути своїм розумом.

Він так і стояв там із безглуздим виглядом, аж поки назад не прилетів його білий журавель. Побачивши, що його господар залишився на галявині абсолютно один, птах здивовано покрутив головою в різні боки, шукаючи поранену дівчину.

"Можеш не шукати, вона вже пішла. Ох, Журавлику , яка ж вона все-таки агресивна, навіть спасибі своєму благодійнику не сказала!" — провидець усе ще перебував у стані глибокої образи.

Шляхетний птах не знав, що тут відбувалося за його відсутності, тому лише здивовано та підозріло подивився на хлопця. Невже цей занедбаний та покинутий усіма молодик — дійсно його унікальний та таємничий господар?

Цей сповнений сумніву погляд поранив серце провидця ще сильніше, і він продовжив бідкатися: " Журавлику , я намагався прорахувати її долю, але так і не зміг побачити, хто вона така. Щонайбільше, мені постійно випадає якийсь незрозумілий та заплутаний зв'язок між нами. Може, я просто погано вчив таємні мистецтва і тому не можу побачити наше майбутнє?"

На цьому слові провидець раптово зупинився. Його чисті, ясні очі, у яких усе ще проглядала якась дитяча безтурботність, раптом спалахнули від щирого захоплення, і він радісно закричав: "Я зрозумів! Тепер я все збагнув! Я не можу побачити її минуле чи майбутнє лише тому, що вона безпосередньо пов'язана зі мною! Адже мої пророцтва безсилі тільки перед долями моїх найближчих та найрідніших людей! Це ж просто чудово, ха-ха-ха!"

Уся гірська долина відлунювала його щасливим та гучним сміхом. Журавель поруч лише вкотре закотив очі — йому було щиро шкода майбутню господарку, якій доведеться терпіти такого дивакуватого чоловіка.

На щастя для хлопця, Чен Сяосяо вже давно не було поблизу. Інакше вона б точно дістала свою чарівну мухобійку і розтерла б цього унікального провидця на порох, не залишивши від нього й мокрого місця — нехай іде під три чорти зі своїми пророцтвами!

***

У просторі Чен Сяосяо відновлювала свої сили цілий день, перш ніж остаточно прийти до тями. Смачно пообідавши, вона виявила, що її простір зазнав серйозного оновлення і тепер досяг сорок шостого рівня, що стало для неї величезним і приємним сюрпризом.

Хоча в цій злощасній долині вона ледь не наклала головою, проте можливість підняти рівень простору відразу на вісім ступенів однозначно перевершила всі її найсміливіші очікування.

Жодних нових додаткових функцій після цього оновлення не з'явилося, проте загальна територія простору розширилася на третину. Квіткові пуп'янки на кришталевому фруктовому дереві стали значно більшими і соковитішими, наче збиралися розпуститися кожної миті.

Кількість родючих земельних ділянок також помітно збільшилася. Одним словом, усі перенесені страждання та ризик повністю себе виправдали.

"До речі, Юйтен, а що то взагалі було за диво природи зовні?" — щойно мова зайшла про того хлопця, Чен Сяосяо знову відчула нестримне бажання когось прибити, а на її обличчі миттєво проступив сильний гнів.

Почувши запитання про того провидця, маленька Юйтен аж за животик схопилася від сміху. Крізь сміх вона почала детально розповідати господарці про все, що відбувалося після його появи біля нерухомого тіла.

Він справді використав для її порятунку першокласну дорогоцінну пігулку?

Цей факт щиро здивував Чен Сяосяо.

Проте, коли вона почула його теорію про те, що непритомну людину потрібно цілувати в губи для повернення до тями, її очі мало не вилізли з орбіт від обурення.

Який дурень взагалі міг вигадати подібну дурницю, і звідки цей негідник узяв такий абсурдний метод?!

Який недоумкуватий учитель виховав такого нестерпного учня?!

Чен Сяосяо від люті була готова трощити все підряд, а її волосся ледь не стало дибки — це ж треба було зустріти такого унікального, просто неперевершеного дивака!

"До речі, а що він мав на увазі, коли називав себе якимось віщуном чи провидцем?" — Чен Сяосяо чітко запам'ятала, як цей хлопець вихвалявся своїми здібностями.

Маленька Юйтен нарешті змогла стримати свій сміх, витерла сльози, що виступили на очах, і відповіла: "Маленька господине, якщо я не помиляюся, цей титул свідчить про те, що він є вихідцем із Храму Небесних Таємниць. Панночко, ти ж добре пам'ятаєш про існування цього Храму, правда?"

"Храм Небесних Таємниць? Це той самий, що входить до четвірки наймогутніших сил?"

"Саме так. Цей провидець на дев'яносто відсотків є вихідцем звідти. Що це за місце, панночко, ти й сама чудово знаєш. Як і Палац Безсмертних Звірів, це місце, яка викликає у людей одночасно і дикий страх, і глибоку повагу."

"Який ще страх? Звичайнісінькі шарлатани та пройдисвіти!"