Розділ 134 — V008. Переїзд до нової оселі. Зухвалий виклик пророцтву.

Чомусь стосовно цього прямого спадкоємця маєтку Ціншань Чен Сяосяо відчувала якесь дивне, невимовне почуття. Вона не помічала в ньому жодної ворожості, але якась незрозуміла інтуїція змушувала її тримати з цим чоловіком дистанцію та бути насторожі.

Вона просто не могла прийняти цю людину всім серцем.

"Чудово, поки Сяосяо готова так мене називати, мені підійде будь-який варіант!" — обличчя Чжу Сян'юя сяяло від посмішки.

Коли вони заглибилися в бамбуковий гай, прохолодне повітря, наповнене тонкими пахощами бамбука, огорнуло їх, даруючи відчуття неймовірного спокою.

"Це справді дивовижне місце. Навіть у моєму домі немає такого куточка, настільки насиченого енергією ці, я дійсно вражений і щиро заздрю..."

Чжу Сян'юй зітхнув із захватом і продовжив: "Коли є енергія ці, це чудово, адже тоді значно легше змінювати й облаштовувати все навколо!"

"Я пам'ятаю, що молодий господар вашого маєтку придбав кілька десятків кубічних метрів духовної води. Якби ви дійсно хотіли створити щось подібне, для вашої родини це не стало б великою проблемою," — ліниво відповіла Чен Сяосяо, спершись на стовбур бамбука.

"Сяосяо, не жартуй так. Звідки у нас така розкіш? Не думай, що всі навколо мають такі ж безмежні запаси духовної води, як і ви, і можуть витрачати її на власний розсуд. Використовувати духовну воду для поливу бамбукового гаю, для вирощування домашньої птиці, як питну воду, для розведення риби... Абсолютно для всього ви використовуєте духовну воду..."

Сказавши це, Чжу Сян'юй похитав головою: "Наскільки мені відомо, у всій імперії Дафен (Великого Фенікса) лише ваша родина дозволяє собі таку неймовірну розкіш. Навіть імператорська родина Дафен не має подібних привілеїв."

"То це означає, що інші країни мають такі можливості?" — піднявши брови, запитала Чен Сяосяо.

Чжу Сян'юй злегка посміхнувся і, дивлячись на неї своїми сяючими очима, промовив: "Наскільки я знаю, подібні привілеї мають лише представники чотирьох наймогутніших орденів!"

"О, зважаючи на багатство вашої родини, володіння таким духовним джерелом не мало б стати для вас нездійсненною мрією."

"Сяосяо, такі речі не купиш ні за які гроші. Невже ти згодна продати нам усе духовне джерело?" — Чжу Сян'юй навмисно вдав щире здивування та радість.

"О..." — побачивши його реакцію, Чен Сяосяо не втрималася від кпинів: "Якщо ви зможете забрати й перевезти звідси ціле духовне джерело, то ми не проти продати його вам. Що ж до цієї землі, то зараз увесь повіт Цін'ань належить нашій родині, тож навіть якби ви захотіли її купити, ми б не наважилися її продати!"

"Тому це питання не має вирішення."

Чжу Сян'юй дістав віяло, ніжно замахнув ним і з цікавістю запитав: "До речі, Сяосяо, мені справді цікаво. Тобі потрібні найрізноманітніші види рослин і тварин, але навіщо ти скуповуєш їх у такій величезній кількості? Невже ти збираєшся вирощувати їх усі в майбутньому?"

"Я звичайна сільська дівчина, тому, звісно, маю займатися землеробством. А для цього потрібне насіння, хіба молодий пан Чжу Сян'юй цього не помітив?"

Почувши таку відповідь, рука Чжу Сян'юя з віялом на мить завмерла, але він швидко оговтався і з посмішкою промовив: "Сяосяо — найвродливіша сільська дівчина з усіх!"

"Не варто компліментів," — Чен Сяосяо прямо подивилася йому в очі й додала: "Цікаво, які ще запитання має молодий пан Чжу Сян'юй? Я можу відповісти на них зараз, адже якщо ви запитаєте мене наступного разу, мені доведеться брати з вас духовні камені!" — Чен Сяосяо набридло ходити манівцями з цим любителем розмов, тому вона вирішила одразу прояснити ситуацію.

"Ха-ха, я вже чув, що Сяосяо полюбляє духовні камені, але у мене їх не так багато. Інакше я б із радістю подарував їх тобі для розваги!"

"..."

Вираз обличчя Чен Сяосяо залишався незмінним, вона продовжувала пильно дивитися на співрозмовника.

Чжу Сян'юй помітив, що вона зовсім не жартує, його посмішка на мить згасла, але згодом він знову лагідно посміхнувся й промовив: "Оскільки Сяосяо так каже, я дозволю своїй цікавості вирватися назовні. Сяосяо, духовне джерело вашої родини — ви просто викопали криницю й знайшли його?"

"Так!" — Чен Сяосяо ствердно кивнула, обмежившись одним словом і не ставши нічого пояснювати.

Чжу Сян'юй на мить розгубився, підняв брови й знову запитав: "Сяосяо — приборкувачка звірів, скажи, будь ласка, чи є у тебе вчитель?"

"Ні!"

І цього разу відповідь складалася з одного слова.

"Яка саме зброя належить Сяосяо? Віяло? Чи, можливо, лоза?"

"Обидва!"

Знову коротка відповідь. Сяюча посмішка на красивому обличчі Чжу Сян'юя вже ледве трималася. Він глибоко вдихнув і запитав прямо: "Сяосяо, звідки у родини Чен стільки різноманітних духовних звірів?"

"З гори!"

"Чи пов'язана родина Чен із чотирма наймогутнішими орденами?"

"Ні!"

"Родина Чен..."

"..."

Що треба і що не треба, Чжу Сян'юй розпитав про все. Навіть знаючи, що не отримає відповідей, він усе одно ставив ці запитання. Кожен міг би додуматися до такого, але змусити родину Чен дати відповідь було просто неможливо.

Тепер Чжу Сян'юй скористався нагодою і висловив усе вголос, проте відповіді, які дала Чен Сяосяо, ледь не змусили його виплюнути кров від розпачу.

Це ще більше заплутало його, і він тепер взагалі не розумів родину Чен. Він не міг розрізнити, де правда, а де брехня в її словах.

За ті півмісяця, що він провів у маєтку Чен, можна сказати, він щомиті стежив за цією родиною. Проте жодних дивацтв так і не виявив. Окрім того, що родина Чен володіла духовним джерелом, більше не було нічого підозрілого — ні речей, ні людей.

Дивлячись на цього мовчазного молодого пана перед собою, Чен Сяосяо злегка підняла кутики губ і з посмішкою запитала: "Молодий пане Чжу Сян'юй, ви хочете запитати щось іще?"

"..." — Чжу Сян'юй подивився на неї складним поглядом і ледь помітно похитав головою.

Він розумів, що розпитувати далі немає сенсу.

Вона нічого не скаже, адже ніхто при здоровому глузді не стане так просто ділитися своїми таємницями з іншими.

Якщо він хоче дізнатися секрети родини Чен, то йому доведеться...

При цій думці в очах Чжу Сян'юя спалахнув дивний вогник, але на його привабливому обличчі відразу з'явилася сяюча посмішка: "Сяосяо, чи любиш ти подорожувати? Я знаю кілька чудових місць, може, домовимося і вирушимо кудись разом розважитися?"

"Немає потреби, найближчим часом я не збираюся нікуди їхати."

Вираз обличчя Чен Сяосяо знову став холодним, і вона байдуже додала: "Якщо у молодого пана Чжу Сян'юя більше немає справ, я змушена відкланятися. Ви можете йти, коли забажаєте. Вам також немає потреби далі залишатися тут, у маєтку Чен немає нічого такого, що варто було б вашої пильної уваги."

"О..." — обличчя Чжу Сян'юя на мить застигло, але він швидко повернув собі невимушений вигляд і палко заговорив до неї: "Сяосяо, це ще не факт. Якби це було вранці, я б, можливо, погодився з твоїми словами, але зараз я відчуваю, що тут з'явилося дещо, що мені дуже хочеться оберігати!"

Сказавши це, він упевнено й гаряче подивився своїми сяючими очима прямо на її чарівне обличчя.

Його вчинок був занадто сміливим. Якби на місці Чен Сяосяо була звичайна дівчина, почувши таке відверте зізнання від молодого й талановитого красеня, вона б уже згоріла від сорому й радості.

Проте перед ним була Чен Сяосяо. У своєму минулому житті вона чула стільки різноманітних зізнань та клятв у вірному коханні, що її вже просто нудило від цього. Хіба могла її зачепити така дешева романтика? Це для неї були дитячі забавки.

Холодно подивившись на нього якийсь час, Чен Сяосяо промовила: "Якщо більше нічого, молодому пану Чжу Сян'юю краще повернутися до себе. У нас зараз багато клопоту, і це зовсім не місце для ваших розваг."

Договоривши, вона розвернулася і вийшла з бамбукового гаю, навіть не глянувши на його реакцію.

Посмішка на обличчі Чжу Сян'юя так і застигла. Він не міг повірити, що вона здатна сказати таке. Хлопець приголомшено дивився на її спину, що віддалялася, і не міг зронити ні слова.

Його улюблений прийом, який завжди безвідмовно працював, чомусь абсолютно не подіяв на цю дівчину.

У цю мить Чжу Сян'юй подивився на старшу панночку Чен зовсім іншими очима. Водночас він відчув, що вона цікавить його дедалі більше.

***

"Юна господине, а Чжу Сян'юй накинув на вас оком!"

Почувши у своїй голові голос маленької Юйтен, Чен Сяосяо злегка здригнулася й подумки відповіла: "Чому це, на твою думку, кожен зустрічний обов'язково має западати на мене? Ти не можеш придумати щось новіше?"

"Юна господине, але мені справді так здається! Щоправда, цей тип зовсім не такий цікавий, як той затятий віщун."

Чен Сяосяо, яка щойно вийшла з бамбукового гаю, почувши ці слова, миттєво зупинилася і, скрегочучи зубами, процідила: "Не згадуй мені про того покидька..."

"Цікаво, чи зможе той віщун знайти мою господиню?"

"Замовкни!"

"Юна господине, як на мене, він точно скоро з'явиться!"

"Замовкни, ти перетворилася на справжню базарну пліткарку. Що там із простором?"

Оскільки навколо не було жодного сховища, Чен Сяосяо не могла просто так увійти в простір. До того ж, у маєтку зараз крутилося повно підозрілих людей, які шукали будь-яку зачіпку, тому вона в жодному разі не хотіла видати свій секрет.

"Юна господине, речей занадто багато, простір усе ще розпізнає їх. Поки що точно невідомо, на скільки рівнів ми піднімемося, але я впевнена, що до п'ятдесятого рівня дотягнемо точно!"

Коли зайшла мова про підвищення рівня простору, у голосі маленької Юйтен забриніли радісні нотки, і вона відразу переключилася на цю тему.

"Це чудово, ти стеж за цим, а коли рівень підніметься, обов'язково повідом мене!" — Чен Сяосяо мимоволі сповнилася очікуванням.

"Добре!"

Розмовляючи, вона підійшла до щойно збудованого ряду невеликих дворів. Ці подвір'я були спроєктовані спеціально для проживання слуг родини Чен. Будівництво, що тривало понад місяць, завершилося, і вони були повністю готові для заселення.