Розділ 135 — V008. Переїзд до нової оселі. Зухвалий виклик пророцтву.

Щойно Чен Сяосяо наблизилася туди, як побачила управителя Чжу, який виходив з одного з дворів. Побачивши дівчину, його пухке обличчя розпливлося в радісній посмішці:

"Панночко Чен, давно не бачилися, нарешті ви повернулися!"

"Минуло всього півмісяця," — посміхнулася Чен Сяосяо, дивлячись на чоловіка, який, здавалося, став ще круглішим, і додала: "Цього разу управитель Чжу добре попрацював, дякую за ваші зусилля."

"Панночко Чен, не варто з мене жартувати!"

У посмішці управителя Чжу прочитувалася легка обережність: "Панночко Чен, я б хотів доповісти вам про стан слуг родини Чен."

"Добре, я якраз збиралася розпитати вас про це."

"Панночко Чен, зараз у родині Чен є чотирнадцять служниць і двадцять один слуга. Після місяця тренувань можна сказати, що вони непогано справляються. Проте, як на мене, чотири служниці та семеро слуг не зовсім підходять для роботи у великій родині."

"Гаразд, управителю Чжу, дайте мені список їхніх імен, я сама з цим розберуся."

"Я вже все записав!" — управитель Чжу дістав із пазухи невелику записну книжку. — "Панночко Чен, я щодня фіксував поведінку кожного, хто проходив навчання. Вірю, що ви зможете побачити всі проблеми, переглянувши ці записи."

"О..."

Взявши блокнот, Чен Сяосяо не чекала, що управитель Чжу виявиться настільки сумлінним і навіть вестиме щоденні записи, це дійсно вражало: "Управителю Чжу, ви дуже уважні!"

"Ха-ха, головне, щоб це стало в пригоді панночці Чен!"

"Дякую. Управителю Чжу, ви збираєтеся поїхати разом із молодим паном Чжу?" — Чен Сяосяо не стала відразу відкривати блокнот, а просто сховала його в рукав.

"Е-е, можливо, я повернуся разом із молодим господарем, ха-ха..."

Посмішка управителя Чжу стала дещо натягнутою, проте він швидко повернув собі контроль. Чен Сяосяо теж удала, що нічого не помітила.

Вони обмінялися ще кількома фразами, після чого Чен Сяосяо пішла далі.

Коли дівчина зникла з очей, посмішка на обличчі управителя Чжу остаточно згасла. Він мимоволі вхопився за свій рукав і витер піт, що виступив на лобі.

"Яка небезпечна дівчина... Її погляд навіть гостріший, ніж у патріарха Чена. Здається, перед нею неможливо нічого приховати, вона бачить усе наскрізь..."

"Нікчема..."

Раптово пролунав знайомий голос, від чого обличчя управителя Чжу миттєво зблідло. Він навіть не наважився підняти очей на чоловіка, який підходив до нього.

***

Невдовзі в маєтку Чен поменшало гостей.

Молодий пан Чжу поїхав, управитель Чжу також відбув.

Їхній від'їзд жодним чином не вплинув на життя родини Чен. Цього разу вони не змогли вивезти з собою духовних птахів, адже до закінчення терміну публічної торгівлі, оголошеного Чен Сяосяо, залишалося обмаль часу — всього півтора місяця. Навіть якби гості дуже хотіли купити ще, родина Чен більше не погодилася б на це.

Після їхнього від'їзду Чен Сяосяо уважно переглянула записну книжку. Тепер вона чітко розуміла, кого саме з людей не варто залишати в маєтку.

Настав час очистити ряди слуг, адже чим довше такі люди залишатимуться в домі, тим більше шкоди вони можуть принести родині Чен.

Після вечері вся родина зібралася на подвір'ї за невимушеною розмовою.

"Чоловіче, оскільки Сяосяо вже повернулася, може, нам усім варто переїхати до нових дворів?" — озвучила свою пропозицію пані Чен.

Головний двір родини Чен уже був повністю готовий. Окрім покоїв для батьків, окремі дворики для дітей також були завершені. Залишалося лише доробити кілька деталей у будівлях, призначених для гостей. Можна сказати, що родина Чен могла заселятися в будь-який момент і більше не була змушена тулитися в цих старих солом'яних хатинках.

Останні кілька днів, оскільки Чен Сяосяо була у від'їзді, хоча слуги вже все прибрали й підготували, ніхто не порушував питання про переїзд. Тепер, коли вся родина знову була разом, пані Чен нарешті заговорила про це.

Чен Біюань подивився на солом'яну хатину, в якій вони прожили майже чотири роки. На його обличчі з'явився складний вираз, і він промовив: "Дійсно, час переїжджати. Оскільки нас відвідує дедалі більше гостей, це місце справді виглядає занадто вбогим і незручним для їхнього прийому."

"Ти маєш рацію," — пані Чен уже давно відчувала те саме.

Чен Біюань перевів погляд на доньку, яка сиділа поруч, і запитав: "Сяосяо, що ти думаєш із цього приводу?"

"Тату, нехай усе буде так, як вирішите ви з мамою," — з посмішкою відповіла Чен Сяосяо. — "Нам і справді пора змінити місце проживання. Тут занадто тісно й незручно. Немає жодного сенсу залишати нові збудовані будинки порожніми й далі жити в цих солом'яних хатинах, чи не так?"

"Ха-ха-ха!"

Уся родина дружно засміялася, а Чен Чжен'юань радісно вигукнув: "Нарешті я буду спати сам! Більше не хочу ділити ліжко з Чженбінем, він щоночі штовхається!"

"Брате, ти вигадуєш, нічого подібного я не роблю!" — обурено заперечив маленький Чженбінь.

Чен Чжен'юань зиркнув на молодшого брата і, скрививши губи, сказав: "Та невже? Ти щоночі штовхаєш мене так, що я прокидаюся по кілька разів. Мені інколи так і хочеться скинути тебе з ліжка!"

"Я цього навіть не помічаю!"

"Якби ти помічав, я б тобі точно всипав!"

"Не вірю!"

Слухаючи суперечку двох братів, Чен Біюань із дружиною лише посміхалися, не втручаючись. Чен Сяосяо подивилася на свою молодшу сестричку і з глибоким розумінням ситуації додала: "А от я вірю..."

Не чекаючи, що старша сестра підтримає брата, хлопці відразу повернулися до неї, і Чженбінь запитав: "Старша сестро, звідки тобі знати!"

"Звісно, знаю, бо мене теж щоночі штовхають!" — абсолютно серйозно відповіла Чен Сяосяо.

"А..." — Чженбінь здивовано витріщив очі й вигукнув: "Як таке можливо? Я ще можу штовхати брата, але я точно не приходжу в твою кімнату, щоб штовхати тебе!"

"А хто каже, що це ти мене штовхаєш?" — Чен Сяосяо легенько клацнула молодшого брата по лобі: "Чи ти думаєш, що тільки ти один вмієш штовхатися уві сні? Маленька Ланьлань своїми ніжками працює аж ніяк не гірше за тебе!"

"Старша сестро, невже я справді тебе штовхала? Чому я цього зовсім не пам'ятаю?" — маленька Ланьлань, яка тулилася в обіймах матері, широко відкрила свої великі оченята. На її милому личку відбилася повна розгубленість, адже вона вперше чула про таке.

"Звісно, штовхала!" — в один голос із повною впевненістю вигукнули Чен Сяосяо та Чен Чжен'юань.

"Ха-ха-ха!"

Чен Біюань із дружиною не втрималися від легкого сміху. Пані Чен лагідно погладила молодшу доньку по голові й промовила: "Усі діти сплять так неспокійно. Уві сні вони люблять крутитися й розмахувати ніжками, тому й штовхають тих, хто спить поруч."

"Але зовсім скоро ви, сестри та брати, роз'їдетеся по власних кімнатах, тож після цього такого більше не повториться!"

Чен Біюань подивився на своїх дітей, і в його очах промайнула глибока провина. Діти в інших родинах уже у п'ятирічному віці мали власні окремі подвір'я, а його власні діти, яким було вже під підлітковий вік, усе ще тулилися на одному ліжку. Це й справді було дуже незручно.

"Цими днями ми зі старостою Лю заглянемо в календар. Якщо знайдуться сприятливі дні, то ми переїдемо найближчим часом. Зважаючи на наше теперішнє становище, ми не будемо влаштовувати пишних бенкетів, а просто скромно запросимо селян на обід, і цього буде цілком достатньо!"

"Тату..." — почувши слова батька, Чен Сяосяо злегка насупила свої витончені брови: "Як на мене, з запрошенням гостей краще почекати. Маєтку знадобиться ще щонайменше місяць-два, щоб повністю все впорядкувати. Не пізно буде запросити людей тоді, коли всі двори будуть остаточно збудовані. Якщо ж робити це зараз, то хоч у нашому домі й побільшало слуг, усе одно організувати все буде занадто клопітно."

"Ну..."

"Тату, мамо, вам не варто через щось хвилюватися чи мати якісь упередження. Давайте робити так, як зручніше для нас самих!"

Чоловік та дружина перезирнулися, і Чен Біюань, кивнувши, погодився: "Добре, тоді зробимо за порадою Сяосяо. Спершу просто переїдемо туди жити, а коли будівництво повністю завершиться, тоді вже запросимо всіх у гості."

"До речі, тату, мамо, я збираюся звільнити кількох невідповідних слуг у нашому домі," — Чен Сяосяо згадала про тих кількох людей у маєтку, які мали надто повільну реакцію або виконували свої обов'язки абияк.

Чен Біюань невимушено відповів: "Ви з матір'ю самі з цим розберіться, як вважаєте за потрібне."

"Сяосяо, це ті кілька людей із села Люшу, так?" — тихо запитала пані Чен.