Розділ 136 — V008. Переїзд до нової оселі. Зухвалий виклик пророцтву.

Окрім підлітків, яких вони взяли на роботу з села Люшу, решту слуг Чен Сяосяо привела особисто. Побачивши, що мати й сама все чудово розуміє, дівчина ствердно кивнула.

"Мамо, наша родина не зобов'язана безкоштовно вирощувати чужих дітей. Оскільки вони не відповідають вимогам, ми не будемо їх тримати. Про це ми чітко домовлялися з самого початку!"

"Тоді... тоді давай принаймні виплатимо їм певну компенсацію," — пані Чен розуміла, що донька діє в інтересах родини, тому з готовністю погодилася.

Чен Сяосяо трохи подумала й додала: "Добре. Завтра запросимо старосту Лю, буде набагато краще, якщо він при цьому посидить."

"Згода!"

Уся родина підтримала це рішення, адже старий староста користувався неабиякою повагою та авторитетом у селі Люшу.

"І ще одне, тато. Наш маєток має багато дворів і займає досить велику площу, тож робочих рук для догляду за всім цим досі катастрофічно не вистачає. Нам бракує людей буквально в усіх сферах. Тато, напиши офіційного листа й передай його префекту повіту Цін'ань, щоб він прислав нам кмітливих слуг. Бажано вже навчених, щоб нам не довелося вчити їх усьому з нуля, бо це забирає надто багато часу!"

"Сяосяо, а хіба це доречно?" — Чен Біюань не очікував, що донька вирішить задіяти урядовців, тому здивовано перепитав.

"Доречно, ще й як доречно!" — посміхнулася Чен Сяосяо. Якби це було раніше, вона б так не вчинила, проте тепер, коли простір мав функцію автоматичного підпорядкування господарю, вона була абсолютно впевнена, що зможе перетворити на свого вірного слугу навіть засланого шпигуна.

Почувши слова доньки, Чен Біюань, хоч і був здивований, усе ж повністю їй довіряв. Він кивнув і сказав: "Оскільки Сяосяо вважає, що так буде правильно, то нехай так і буде. Завтра я напишу листа префекту, щоб він прислав нам людей. До речі, а скільки саме людей попросити його прислати?"

"Про це краще запитати в матері!" — Чен Сяосяо зовсім не тямила в таких організаційних питаннях, адже у своєму минулому житті вона ніколи не стикалася з побутом таких великих шляхетних родин.

Пані Чен серйозно задумалася на мить і сказала: "Хоч наша родина й невелика за кількістю, нас відвідує чимало гостей, і для виконання всієї роботи потрібно багато рук. Як на мене, нам знадобиться щонайменше сто людей!"

"Сто людей?" — Чен Біюань злегка насупився. — "Оскільки ми все одно збираємося набирати персонал, краще зробити це один раз із запасом, щоб потім знову не сушити собі цим голову. Шістдесят служниць та літніх служниць, а також шістдесят слуг і різноробочих — гадаю, цього має вистачити!"

"Можна й так," — пані Чен не мала заперечень.

Одне рішення — і найближчим часом родина Чен мала поповнитися більш ніж сотнею нових облич.

Чен Сяосяо відчула легку ніяковість: чи не занадто це багато?

Проте вона просто не замислювалася над тим, що для родини з титулом графа сотня слуг — це насправді мізер. У звичайних великих кланах кількість прислуги часто вимірювалася сотнями.

Хоча кількість людей і здавалася їй дещо великою, Чен Сяосяо не стала сперечатися з рішенням батьків, адже й сама чудово бачила, наскільки величезним став їхній маєток і як сильно він потребував догляду.

"Тато, мамо, я також планую облаштувати поле для вирощування лікарських рослин і спеціально зайнятися цими культурами."

Насправді в її просторі вже росла величезна кількість рідкісних і цінних лікарських трав. Тепер вона хотіла створити реальне поле лише для того, щоб мати змогу продавати врожай із простору. Інакше ці запаси накопичувалися б без діла, а так у неї з'явиться офіційне виправдання, звідки беруться трави для обміну на срібло.

Чен Біюань, звісно, не знав, що його донька вже володіє колосальними запасами духовних цілющих рослин, тому здивовано запитав: "Сяосяо, навіщо зараз саджати лікарські трави? Поки що в цьому немає гострої потреби, адже грошей нашій родині зараз цілком вистачає."

"Тато, я знаю, що ми не маємо дефіциту в коштах, але все гаразд. Я сама особисто займуся цим полем, проте воно обов'язково має бути в нашому маєтку!" — Чен Сяосяо не могла розповісти деталі, адже навколо крутилося занадто багато слуг.

Чен Біюань знову насупився, але перш ніж він устиг щось сказати, пані Чен із турботою запитала: "Сяосяо, навіщо тобі так виснажувати себе? Зараз ми ні в чому не маємо потреби. Тобі, молодій дівчині, займатися цим буде занадто важко. Навіть якщо ми й захочемо вирощувати лікарські трави, давай спершу знайдемо й наймемо людей, які на цьому знаються. Тоді, якщо ти захочеш щось посадити, просто накажеш їм, і вони все зроблять за тебе, добре?"

"Тато, мамо, все гаразд, я сама про все подбаю!" — посміхнулася Чен Сяосяо, і в її погляді прочитувалася непохитна рішучість.

Чоловік та дружина безпорадно перезирнулися, а потім слухняно кивнули.

***

Увечері, повернувшись до своєї кімнати, Чен Сяосяо відразу увійшла в простір.

Щойно опинившись всередині, вона миттєво відчула помітні зміни.

Простір став більшим, здавалося, він розширився ще на добру третину.

Якщо раніше він за розмірами нагадував невелике містечко, то тепер перетворився на велике місто. Окрім сотень полів, які простягалися до самого горизонту, дальні луки також стали значно ширшими, ніж раніше.

"Хі-хі, юна господине, ви просто приголомшені, чи не так?"

Маленька Юйтен підлетіла ближче і з посмішкою звернулася до Чен Сяосяо, яка без упину розглядала все довкола.

Легко кивнувши, Чен Сяосяо з радістю на обличчі запитала: "На скільки рівнів піднявся простір?"

"Хі-хі, юна господине, ви точно не здогадаєтеся! Цього разу ми піднялися відразу на п'ять рівнів, і тепер наш простір досяг якраз п'ятдесят першого рівня! Ха-ха-ха!"

Маленьке створіння гордо й голосно розсміялося.

Почувши цей сміх, який тепер звучав набагато дзвінкіше, Чен Сяосяо мимоволі відчула дещо дивне відчуття. Їй здалося, що раніше голос маленької Юйтен не був таким гучним.

Вона пильно придивилася до малечі й помітила, що та якось змінилася. Що саме стало іншим, дівчина спершу не могла збагнути, адже загалом образ Юйтен залишився колишнім, хіба що її крихітне личко стало ще більш витонченим і яскравим, а в усьому іншому...

Чен Сяосяо з цікавістю розглядала її, потираючи підборіддя. Побачивши таку пильну увагу, маленька Юйтен перестала сміятися, здивовано кліпнула своїми чарівними великими очима й запитала: "Юна господине, чому ви так на мене дивитеся? Юйтен зараз почне соромитися!"

"Соромитися?" — Чен Сяосяо хитро посміхнулася. — "Не схоже на тебе. Але мені здається, що ти трохи підросла, чи не так? Юйтен, ти взагалі вмієш рости?"

Хоча це запитання й здавалося трохи безглуздим, вона все одно озвучила його, адже справді нічого не тямила в природі духів. Логічно припустити, що духи також мають розвиватися й рости.

"Юна господине, ви це помітили? Хі-хі, правда ж я стала ще красивішою?" — радісно вигукнула Юйтен, торкаючись руками своїх щічок.

Виявилося, це маленьке створіння просто обожнює хизуватися своєю вродою. Чен Сяосяо посміхнулася: "Ну, непогано, ти дуже мила!"

"І дуже красива!" — незадоволено додала маленька Юйтен.

Сміючись, Чен Сяосяо погодилася й кивнула їй. Раптом до її носа донісся дивний, неймовірно приємний аромат. Посмішка дівчини згасла, вона зробила кілька глибоких вдихів і запитала: "Як пахне! Юйтен, раніше в нашому просторі ніколи не було такого запаху, правда ж?"

З цими словами вона почала озиратися в пошуках джерела аромату. Коли її погляд упав на кришталеве фруктове дерево, очі Чен Сяосяо миттєво засяяли від захвату, і вона радісно вигукнула: "Воно зацвіло? Справді зацвіло!"

Вона швидко підійшла ближче. Усе дерево було всіяне бутонами, які розпускалися білосніжними, прозорими квітами. Вони виглядали наче справжній кришталь — настільки красиво, що просто неможливо було відвести погляд.

"Аромат просто заворожує, а самі квіти сяють... Воно справді унікальне!"

"Звісно! Щойно простір піднявся в рівні, я помітила, як бутони почали стрімко збільшуватися, а потім один за одним розкрилися, перетворюючись на ці розкішні квіти."

"Чудово, просто чудово! Нарешті воно зацвіло!" — Чен Сяосяо простягнула руку й легенько торкнулася пелюстки. Відчувши долонею прохолоду, вона здивувалася: "Чому вони такі прохолодні?"

"У цьому й полягає особливість кришталевого фруктового дерева!" — Юйтен знову злетіла й умостилася на гілці, після чого зірвала одну квітку й засунула її собі до рота.

Чен Сяосяо витріщила на неї очі й запитала: "Ти ж не збираєшся з'їсти всі квіти? Хіба ми не збиралися чекати на плоди?"

"Хі-хі, усі я не з'їм, не хвилюйтеся! Юна господине, навіть якби я взагалі не чіпала ці квіти, далеко не з кожної зав'яжеться плід. Фрукти з'являться лише на певній частині гілок. Не турбуйтеся, я чудово знаю, які саме квіти дадуть плоди, і я ні за що не стану їх їсти."

"Ось воно як?" — втім, згадавши, що Юйтен за своєю природою є рослинним духом, Чен Сяосяо подумала, що в таких знаннях немає нічого дивного.