Розділ 137 — V008. Переїзд до нової оселі. Зухвалий виклик пророцтву.

Згадавши про чергове підвищення рівня простору, Чен Сяосяо, яка вже звикла до приємних несподіванок, запитала: "П'ятдесятий рівень — це, можна сказати, подолання важливого рубежу. Які скарби з'явилися цього разу?"

"Хі-хі, юна господине, ви знову чекаєте на якісь неймовірні скарби, чи не так?" — Юйтен з першого погляду розкусила її думки.

Чен Сяосяо відверто кивнула: "Саме так. Невже нічого немає?"

"Є, звісно є! Юна господине, подивіться туди..."

Поглянувши в напрямку, куди вказувала Юйтен, вона побачила перед собою осу розміром із кулак. Чен Сяосяо аж здригнулася від несподіванки: "Це... це оса?"

"Ха-ха-ха!" — безтурботна Юйтен весело розсміялася. — "Королево ос, ану привітайся з нашою юною господинею!"

"Вітаю, юна господине..."

Почувся тоненький, ніжний голосок. Вираз обличчя Чен Сяосяо миттєво застиг. Вона чітко почула, що цей голос був дуже тихим і сповненим сором'язливості, наче дитина вперше зустрілася зі своїми родичами.

"Привіт, привіт!" — Чен Сяосяо придушила легкий переляк у серці, подумки полегшено зітхнула й запитала: "Королево ос, виходить, ти є другим духом, який з'явився разом із простором?"

"Юна господине, королева ос — не дух!" — втрутилася в розмову Юйтен. — "Вона є живою істотою простору, чимось схожою на духовних звірів. Вона народилася саме завдяки підвищенню рівня простору."

"О, ось воно як!" — кивнула Чен Сяосяо. Таке пояснення було цілком логічним і зрозумілим.

"Юна господине, не варто недооцінювати королеву ос. Вона тепер буде моєю маленькою помічницею, а також зможе битися на вашому боці! Хі-хі, рій ос, яким вона керує, — це просто незамінна зброя в масових битвах."

Згадавши про гострі жала ос, Чен Сяосяо знову відчула прилив радості, і на її обличчі засяяла щаслива посмішка.

Увесь цей час велика оса сиділа поруч, як слухняна дитина, не зронивши більше жодного слова.

Розібравшись із новими можливостями простору, Чен Сяосяо знову переклала всі турботи на плечі маленької Юйтен, дозволивши їй займатися чим завгодно, а сама сіла за тренування.

***

Наступного ранку!

Після сніданку слуг відправили, щоб запросити до маєтку Чен старого старосту та представників кількох селянських родин.

Коли ці люди прибули, вони мимоволі почали помітно хвилюватися. Особливо це стосувалося старших членів родин: побачивши, що їхні діти також прийшли сюди, вони, здається, почали щось підозрювати, і посмішки миттєво зникли з їхніх облич.

Старий староста був мудрою людиною. Він, звісно, добре пам'ятав попередження родини Чен: якщо хтось із дітей виявиться невідповідним для роботи, його повернуть назад, і родина Чен не буде тримати таких слуг.

Побачивши серед присутніх кількох найбільш неслухняних, незграбних та мовчазних підлітків, він відразу все зрозумів.

По виразу їхніх облич Чен Сяосяо бачила, що всі присутні вже про все здогадалися, проте цю тему вона мала озвучити особисто.

"Старосто Лю, наша родина запросила вас, щоб ви засвідчили наше рішення. Ці кілька хлопців та дівчат, на жаль, не зовсім підходять для роботи в нашому маєтку, тому я змушена відмовитися від їхніх послуг. Сподіваюся на ваше розуміння!"

"Сяосяо, але хіба ми не домовлялися, що вони працюватимуть до чотирнадцяти років? Не пізно буде звільнити їх тоді, коли їм виповниться чотирнадцять!" — хоча Ань Хуннян цього разу й не кричала на всю горлянку, демонструючи свою натуру сварливої баби, вона все одно намагалася зробити з родини Чен дурнів, які будуть безкоштовно утримувати її дитину.

Чен Сяосяо навіть не вважала за потрібне відповідати на її слова. Вона перевела погляд на інших селян і спокійно промовила: "Наша родина лише діє згідно з раніше встановленими правилами, тож сьогодні ви можете забрати їх додому!"

"Сяосяо, поглянь, чи не можна якось..."

"Не можна!"

Чен Сяосяо рішуче й залізно обірвала слова однієї з селянок. Її голос став абсолютно холодним: "Наша родина може допомагати жителям села, і якщо ми надаємо комусь підтримку, то робимо це в міру своїх можливостей, але ми не зобов'язані брати на себе повне утримання. Чи ви вважаєте, що родина Чен має годувати вас усіх до кінця життя? Де в світі ви бачили таку щедрість?"

У цю мить вона навмисно випустила назовні потужну ауру, що належала майстру бойових мистецтв. Від цього обличчя всіх присутніх миттєво зблідли, а тіла почали мимоволі тремтіти від страху.

"Якщо хочете мати стабільний дохід, то, природно, потрібно докладати зусиль, адже безкоштовного сиру не буває. Невже ви цього не знаєте? Невже ви думаєте, що моя родина має діяти виключно за вашими примхами? Те, що ми ввічливі й відкриті до спілкування, не означає, що нас можна так легко ображати. Те, що ми дозволяємо вам мати певну вигоду, не означає, що ми дурні. Людина повинна вміти вчасно зупинитися й бути вдячною, інакше це принесе лише біду!"

Сказавши це, Чен Сяосяо поступово прибрала свою грізну ауру й повернулася до старого старости, що сидів поруч: "Дідусю Лю, що ви скажете з цього приводу?"

"Сяосяо каже правду. Кого хоче родина Чен — вирішує сама родина Чен. Зараз вони надають нашому селу найкращу підтримку, і всі ми чудово знаємо, що людина має вміти бути вдячною і задоволеною тим, що має!"

Вимовляючи останні слова, старий староста обвів присутніх глибоким, проникливим поглядом.

Усі вони були дорослими людьми й прекрасно зрозуміли натяк як старого, так і молодої дівчини. До того ж, під впливом сильної аури Чен Сяосяо, ці сільські жінки, які зазвичай звикли вважати себе центром усього світу, тепер не наважувалися навіть на найменший супротив.

Побачивши, що вони остаточно замовкли, Чен Сяосяо легенько постукала пальцями по столу. На цей знак з кухні відразу вийшла служниця з маленькими кошиками в руках, по черзі розставила їх перед жінками й швидко відійшла назад.

"Ваші діти навчалися в нашому домі понад місяць. Хоча за цей час вони не отримають заробітної плати, як компенсацію ми даємо кожному по двадцять яєць. Можете забирати їх із собою!"

Селянки, які й так уже не сміли нічого заперечити, тепер остаточно втратили будь-який привід для невдоволення. Зрештою, вони й справді не мали жодного права щось нав'язувати родині Чен.

Якою тепер стала родина Чен, вони ще до кінця не розуміли, але дурнів, готових лізти на рожон і ризикувати всім заради дрібниць, серед них не було. Потрібно вміти вчасно зупинятися, і кмітливості для цього їм цілком вистачало.

Під суворим і рішучим тиском Чен Сяосяо вони слухняно забрали своїх дітей. Звісно, кожна з них також поспішила швидко підхопити свій маленький кошик.

Проводжаючи їх поглядом, Чен Сяосяо вийшла на подвір'я, де старий староста Лю саме обговорював із її батьком сприятливі дні за календарем, готуючись до переїзду в найближчі два дні.

Зараз нагальною справою було знайти якесь затишне й приховане від зайвих очей місце, яке водночас за потреби могли б легко відшукати зацікавлені особи, щоб облаштувати там поле для вирощування лікарських рослин. Тільки так вона зможе абсолютно відкрито й законно продавати свій товар.

Зважаючи на те, що день запланованої угоди стрімко наближався, Чен Сяосяо в жодному разі не збиралася упускати цю чудову можливість.

Вона невимушено попрямувала до бамбукового гаю і покликала маленьку Юйтен. Малеча відразу з'явилася й умостилася на її плечі. Не чекаючи розпитувань, вона діловито промовила: "Юна господине, знайти місце для поля — це ж простіше простого! Дикі землі одразу за бамбуковим гаєм цілком можна розчистити й перетворити на прекрасну плантацію лікарських трав."

"За бамбуковим гаєм? Але ж там суцільний твердий кам'янистий ґрунт. Як ми зможемо його переробити?"

Чен Сяосяо колись уже гуляла тими місцями. Тоді вона ще подумала, що ті кілька му пустиря незабаром повністю заростуть бамбуком, і аж ніяк не сподівалася, що Юйтен зверне на них увагу.

"Хі-хі, юна господине, змінити якість цього ґрунту для мене — справжні дрібниці, у цьому немає нічого складного."