Розділ 140 — V008. Переїзд до нової оселі. Зухвалий виклик пророцтву.

"Молодий пане Мо, ви нарешті повернулися?" — Цзюнь'єр на радощах підбігла до нього, наче побачила якусь неймовірно цікаву іграшку.

Мо Сюаньцзунь лагідно посміхнувся дівчині, яка мчала до нього. Він саме збирався щось сказати, як раптом Цзюнь'єр просто проскочила повз нього і міцно обійняла журавля, що щойно склав крила. Вона весело вигукнула: " Журавлику , де це ви з господарем так довго гуляли!"

Чу-чу-чу ~

Опинившись у міцних обіймах дівчинки, гордий і величний птах від обурення та розпачу почав запекло клекотати.

"Хі-хі, прекрасний журавлику, твій гнів тобі ніяк не допоможе! Давай ти слухняно пограєшся зі мною, а я за це пригощу тебе смачною рибою-бабкою, згода?" — Цзюнь'єр тримала його мертвою хваткою, тож як би птах не намагався вирватися, у нього нічого не виходило.

Чу-чу-чу ~

"Не кричи, не кричи, це все одно марно ~"

Дівчинка та небесний журавель почали запекло змагатися один з одним. Побачивши, що все знову повторюється, Мо Сюаньцзунь лише безпорадно похитав головою, повернувся і попрямував до альтанки. Підійшовши до дівчини, яка ніжно посміхалася, він шанобливо склав руки в привітанні:

"Молодша сестро Гун, давно не бачилися. Сподіваюся, ти в повному здоров'ї? Чому ти зовсім не заглядаєш до нас у Храм Небесних Таємниць у гості?"

"Ха-ха-ха..." — Гун Цзисюань уже давно звикла до його дещо старомодних і розлогих вітань, тому з посмішкою відповіла: "Дякую за турботу, старший брате Мо, у мене все чудово. Чула, ти їздив у далеку подорож, чи добре провів час?"

"Ох, краще й не згадувати!" — вираз обличчя Мо Сюаньцзуня, який щойно присів поруч, миттєво згас, і він виглядав абсолютно пригніченим та розгубленим.

Гун Цзисюань не на жарт здивувалася і з турботою запитала: "Старший брате Мо, що сталося? Якщо ти потрапив у якусь халепу чи зіткнувся з труднощами , поділися зі мною, своєю молодшою сестрою!"

До цього трохи наївного старшого брата, схожого на вченого книжника Гун Цзисюань ставилася з щирою теплотою, вважаючи його своїм рідним старшим братом. Оскільки він змалку майже ні з чим і ні з ким не стикався поза стінами храму, де його оберігали як найбільший скарб, хлопець виріс абсолютно чистим і не знав, що таке підступність чи злі наміри.

Проте це аж ніяк не означало, що він був дурним. У питаннях пророцтва та небесних таємниць навіть його власний учитель визнавав, що учень давно перевершив його. Усі навколо щиро любили й поважали Мо Сюаньцзуня, тому в свої двадцять років його погляд залишався кришталево чистим, глибоким і позбавленим будь-якого лукавства.

"Дякую за турботу, молодша сестро Гун, зі мною все гаразд, усе гаразд!" — на обличчі Мо Сюаньцзуня з'явився легкий рум'янець зніяковілості, адже йому було соромно зізнатися у своїй невдачі перед нею.

Останні півмісяця всі його думки були зайняті лише тим одним сердитим дівочим личком. Він без упину думав про те, коли ж нарешті зможе знову побачити її. Та найголовнішим і найболючішим для нього як для визнаного віщуна було те, що він ніяк не міг прорахувати її місцеперебування, не кажучи вже про те, ким вона є насправді.

Для геніального провидця, який досі ніколи в житті не знав, що таке поразка, це стало важким ударом, який кинув його в глибоку депресію!

Побачивши його дивну реакцію, Гун Цзисюань остаточно заплуталася, проте, розуміючи, що він не хоче ділитися, вирішила не розпитувати далі: "Головне, що все добре. Старший брате Мо, ти найближчим часом не дуже зайнятий?"

"Ні, не дуже. Поки що просто допомагаю вчителю наглядати за молодшими учнями та координувати виконання завдань."

Мо Сюаньцзунь дістав зі свого просторового персня витончений глечик вина та піали, налив дівчині ароматного напою, й сам одним ковтком осушив свою до дна.

"Я чув, що молодша сестра Гун шукала мене. Сталося щось важливе? Розкажи, і якщо це справа, в якій я можу допомогти, твій старший брат ні за що не відмовить!"

"Про що ти говориш, брате, у мене немає жодних бід!"

Гун Цзисюань дістала зі свого браслета зелену гілочку лози й промовила: "Старший брате Мо, ти прочитав неймовірну кількість книг і твої знання набагато ширші за мої. Я випадково знайшла цю лозу, тому хочу попросити тебе поглянути на неї. Вона здається живою, але я ніяк не можу зрозуміти, що це за рослина."

"Яка дивовижна річ!" — очі Мо Сюаньцзуня миттєво засяяли, а вся його нещодавня туга й пригніченість наче випарувалися в одну мить.

Він узяв до рук соковиту зелену гілочку, почав уважно розглядати її з усіх боків, тримаючи як найбільшу коштовність, і просто не міг відірвати погляду. Водночас він щосили намагався пригадати всі прочитані колись стародавні сувої та книги — чи згадувалося там щось подібне.

Гун Цзисюань тихо спостерігала за ним, намагаючись не заважати його роздумам. Вона взяла зі столу глечик і почала повільно смакувати фруктове вино, яке він зварив власноруч.

Мо Сюаньцзунь був неперевершеним майстром виноробства, і про цей його талант знали абсолютно всі лідери чотирьох найбільших сил. Кожен, кому хоч раз пощастило спробувати його напій, мріяв пригубити його знову, проте звичайній людині отримати таке вино було неймовірно важко.

Для Гун Цзисюань це було набагато простіше: щоразу під час зустрічі з Мо Сюаньцзунем їй достатньо було просто попросити, і він завжди з радістю дарував їй кілька пляшок.

"Молодша сестро Гун, ця лоза справді незвичайна. Можеш розповісти своєму брату, де саме ти її знайшла?" — за якийсь час Мо Сюаньцзунь підняв голову, його очі горіли від захвату, а на привабливому обличчі було важко приховати щире захоплення.

Гун Цзисюань посміхнулася, дивлячись на нього, й промовила: "Старший брате Мо, якщо ти хочеш отримати таку річ, тобі, боюся, доведеться знайти одну людину. Якщо ти зможеш відшукати її, то отримати подібну лозу або дізнатися про неї всю правду буде для тебе простіше простого!"

"О, і хто ж це? Ти знайома з цією людиною?" — Мо Сюаньцзунь миттєво зацікавився. Найбільшою його пристрастю було дослідження всіляких дивовижних та загадкових речей, і якщо він стикався з чимось, чого ніколи раніше не бачив, то обов'язково мав докопатися до істини.

"Звісно знайома. Але питання в іншому: чи готовий ти вирушити на її пошуки?" — замість прямої відповіді запитала Гун Цзисюань.

"Поїду, звісно поїду! Я просто зобов'язаний з'ясувати, що це за дивовижа!"

Мо Сюаньцзунь рішуче кивнув, знову перевівши погляд на гілочку в руках: "Ця річ неймовірна. На дотик вона наче чистий нефрит, але в ній пульсує справжнє життя. Я вивчив безліч стародавніх книг, але в жодній із них немає навіть згадки про подібне. Я мушу все з'ясувати."

"Брате, справа не лише в тому, що вона жива. Ця лоза приховує в собі величезну силу!"

З цими словами Гун Цзисюань легким рухом руки забрала лозу з його долоні, повернулася в бік декоративної альпійської гірки за альтанкою і змахнула лозою!