Розділ 143 — V009: Задуми родичів та нічний напад.

Подивившись на служницю, чиї манери та рухи за останній час стали набагато витонченішими й правильнішими, Чен Сяосяо схвально кивнула, відклала пензель для письма вбік, підвелася й попрямувала вниз зустрічати брата.

"Старша сестро..."

Чен Чжен'юань, який до цього чекав у кріслі, поспіхом підвівся їй назустріч. До своєї старшої сестри він відчував глибоку й щиру повагу, яка йшла від самого серця, і мимоволі схиляв перед нею голову.

"Чжен'юане, з якою справою ти прийшов до мене? Сталися якісь неприємності чи виникли труднощі?" — Чен Сяосяо жестом запросила його сідати назад і поцікавилася причиною його візиту.

"Ні, жодних бід не сталося!" — юнак трохи зніяковів під її пильним поглядом, постійно відводячи очі вбік, наче дуже хотів про щось запитати, але ніяк не наважувався почати розмову.

Бачачи його нерішучість, Чен Сяосяо відчула одночасно легке роздратування та сміх: "Ми ж рідні брат і сестра, до чого ці таємниці? Кажи все, що маєш на умі, невже ти почав чогось боятися чи соромитися перед власною старшою сестрою!"

"Хе-хе, сестро, та нічого я не боюся!" — Чен Чжен'юань миттєво втратив свій серйозний вигляд, проявивши звичайні дитячі риси характеру. Його очі захоплено заблищали, і він емоційно вигукнув: "Старша сестро, ти просто неймовірна! Як тобі вдалося так раптово пробитися на рівень Бойового Майстра? Ти зустріла якогось видатного вчителя чи зазнала дивовижних пригод під час своєї подорожі?"

"Я потрапила в досить скрутну ситуацію, під час якої мені дивом вдалося зробити цей прорив. Проте такі речі — це виключно везіння, яке неможливо повторити навмисно, тому я навряд чи зможу навчити тебе цьому чи якось допомогти!"

Чен Сяосяо, звісно, чудово розуміла всі приховані думки свого молодшого брата. Однак вона поки що не збиралася пускати його чи когось іншого зі своїх рідних до чарівного простору. Вона всім серцем любила свою родину і категорично не хотіла, щоб їхня любов та повага перетворилися на ту сліпу й абсолютну вірність, яку простір навіював усім, хто туди потрапляв.

Тільки у випадку крайньої небезпеки, коли на кону стоятиме їхнє життя і не залишиться жодного іншого виходу для порятунку, вона без вагань сховає їх усередині. Якщо ж мова йшла виключно про підвищення рівня бойових мистецтв, дівчина воліла знайти інші, безпечніші методи, щоб допомогти їм розвиватися.

"Ох, я так і думав, що справа в цьому!"

Чен Чжен'юань спробував посміхнутися, але в його очах спалахнув такий глибокий смуток та розчарування, що серце Чен Сяосяо мимоволі стиснулося від жалю. Вона лагідно підбадьорила його: "Чжен'юане, зважай на свій юний вік! Ти вже перебуваєш на середньому етапі Бойового Воїна, що робить тебе справжнім генієм серед однолітків. Якщо ти почнеш штучно прискорювати свій розвиток, це не принесе тобі нічого доброго, а лише створить серйозні внутрішні бар'єри, які в майбутньому завадять робити справжні прориви. Не хвилюйся, коли прийде слушний час для твого наступного кроку, я обов'язково допоможу тобі!"

"Так, старша сестро, я все чудово розумію!" — Чен Чжен'юань слухняно кивнув головою і знову посміхнувся.

Помітивши, що ця посмішка все одно залишається дещо натягнутою і не йде від щирого серця, Чен Сяосяо здивувалася й запитала: "Чжен'юане, тебе щось серйозно гнітить? Розкажи мені."

"Сестро, це не те щоб якась велика біда..."

"Ну ж бо, сміливіше, просто розкажи, у чому справа!"

"Старша сестро, ти ж напевно знаєш, що вже за пів року дев'ять великих орденів почнуть відбір нових учнів до своїх лав. Я дуже хочу пройти цей відбір і потрапити до найсильнішого серед них — ордену Сяояо (свободи/безтурботності) , а вже після цього отримати шанс вирушити до священних гір Куньлунь, щоб вступити до ордену Божественного Меча Цінтянь!"

При згадці про орден Божественного Меча Цінтянь, кожен практик на цьому величезному континенті мимоволі відчував священний трепет та благоговіння. Незліченна кількість талановитих юнаків та дівчат з усіх куточків світу мріяли бодай на крок наблизитися до цієї вершини, адже вона очолювала четвірку наймогутніших сил усього світу.

Кажуть, що Цінтянь (тримати/підпирати небо) — це засновник ордену Божественного Меча, і саме таким було його даоське ім'я. Свого часу він витратив кілька сотень років на створення ордену Божественного Меча, а потім просто злетів у небо й розтанув у повітрі. Куди саме він попрямував, досі ніхто не може дати точної відповіді.

Проте його ім'я гримить на цьому континенті вже не один десяток тисяч років, а розповіді про його неймовірні подвиги й досі захоплюють серця людей. Безліч молодих практиків мріють повторити його шлях, поставивши собі за найвищу мету так само колись злетіти в небо й піднятися у вищі світи.

Чен Чжен'юань, який зараз сидів перед сестрою, не був винятком. Коли він заговорив про орден Божественного Меча, його погляд спалахнув неймовірним вогнем, а на обличчі проступили така палка жага та залізна рішучість, що ставало абсолютно зрозуміло: цей орден є його головною мрією.

Чен Сяосяо вже встигла детально вивчити розстановку сил на цьому континенті, тому, звісно, чула про орден Божественного Меча Цінтянь. В усьому світі беззаперечно панували чотири великі сили: один Орден, один Храм, один Палац та одна Долина. Одним Орденом був саме орден Божественного Меча, чий літаючий меч міг одним ударом винищити тисячі демонів. Одним Храмом був Храм Небесних Таємниць, який тримав під контролем і міг прорахувати долю всього світу. Одним Палацом був Палац Безсмертних Звірів, де мільйони духовних звірів слухняно підкорялися кожному наказу господарів. І, нарешті, одною Долиною була Долина Виплавки Дао, звідки походили найкращі в світі еліксири та божественна зброя.

Ці чотири святині, можна сказати, повністю керували континентом. Їхній статус був непохитним, і впродовж десятків тисяч років вони залишалися недосяжними та піднесеними над усім світом істотами.

Рішення Чен Чжен'юаня обрати саме секту Божественного Меча було цілком логічним, адже він змалку палко любив мистецтво меча. Проте, зважаючи на його теперішнє становище, потрапити туди найближчим часом було майже неможливо. Чотири великі сили проводили відбір талановитої молоді лише раз на п'ять років, і кількість місць була суворо обмеженою — туди не можна було пройти просто за власним бажанням.

Навіть якщо людина отримувала заповітне запрошення на відбір, їй доводилося проходити крізь жорстокі випробування. Будь-хто, хто хоч трохи не відповідав їхнім надвисоким вимогам, безжально відсіювався.

Та попри такі суворі правила, кожні п'ять років незліченна кількість геніальних молодих майстрів з усього світу сліпо йшла вперед, намагаючись вибороти цей мізерний, майже примарний шанс.

Але для того, щоб просто отримати право на участь у цьому п'ятирічному випробуванні, спершу потрібно було вступити до лав одного з дев'яти найбільших орденів. Адже саме серед учнів цих орденів розподілялися квоти на відбір до чотирьох великих сил. Тому якщо Чжен'юань справді мріяв про орден Божественного Меча, його першим і обов'язковим кроком мав стати вступ до одного з дев'яти великих орденів.

Чен Чжен'юань, наче згадавши про щось надзвичайно приємне, раптом радісно усміхнувся і сказав: "Старша сестро, ти ж у нас видатний Майстер приборкання звірів! Тобі потрапити до Палацу Безсмертних Звірів буде простіше простого. Сестро, ти збираєшся туди вступати?"

"До Палацу Безсмертних Звірів?" — Чен Сяосяо на мить завмерла. В її голові мимоволі виринув образ Гун Цзисюань, з якою вони бачилися лише раз. Та дівчина тоді подарувала їй нефритовий жетон і наполегливо просила завітати в гості. Невже вона вже тоді мала на увазі саме це?

"Старша сестро..."

"А, що?" — помітивши, що брат здивовано й запитально дивиться на неї, вона швидко повернулася до реальності й з посмішкою відповіла: "У мене немає таких планів. Поки що я залишуся вдома, а про всі ці речі подумаємо колись потім!"

Усі ці чотири великі сили та Палаци Безсмертних Звірів не мали для Чен Сяосяо жодного значення. Вона була абсолютно впевнена, що з кожним новим оновленням її чарівного простору вона та її можливості нічим не поступатимуться цим древнім велетням.

Ба більше, маючи таку колосальну таємницю, як цей простір, лізти прямо під пильний нагляд наймогутніших духовних практиків світу було б справжнім безумством. Вона тверезо оцінювала ситуацію і розуміла, що там навряд чи зможе вберегти свій секрет.

Тому для неї зараз залишатися в селі Люшу було найбезпечнішим і найкращим варіантом.

"Старша сестро, невже ти зовсім не хочеш потрапити до Палацу Безсмертних Звірів?" — Чен Чжен'юань дивився на неї з абсолютно ошелешеним виглядом.

Усі практики світу вважали за найвищу честь стати частиною однієї з чотирьох великих сил. Ким би ти не був, варто було лише переступити їхній поріг, як уся твоя родина миттєво опинялася під надійним захистом ордену, а країна, з якої ти походив, отримувала щедрі дари та благословення. Можна сказати, що перед цією спокусою не міг встояти ніхто.

"Я не казала, що ніколи туди не піду. Просто наразі в мене немає такого наміру!"

"Але ж..." — Чен Чжен'юань стурбовано насупився. — "Старша сестро, великий відбір до чотирьох великих сил відбудеться вже за два роки. Якщо ти пропустиш цей шанс, то наздогнати згаяне потім буде неймовірно важко, майже неможливо!"

За два роки Чен Сяосяо якраз виповниться вісімнадцять. А найголовнішим і непорушним правилом чотирьох великих сил було те, що вік кандидатів не повинен перевищувати вісімнадцяти років. Будь-яка молода людина, якій виповнилося більше, попри весь її геніальний талант чи видатні здібності, безжально відкидалася. Цьому правилу було вже багато тисяч років, і за весь час ніхто й ніколи не зміг стати винятком.

"Чжен'юане, тобі не варто хвилюватися за мене. Я чудово знаю власну ситуацію, так що будь спокійний. Оскільки ти твердо вирішив за пів року вступити до ордену Сяояо, тобі потрібно докласти максимум зусиль. Наскільки я знаю, мінімальною вимогою для вступу там є рівень Бойового Майстра, але я абсолютно впевнена, що ти впораєшся!"

Не бажаючи продовжувати цю тему, Чен Сяосяо майстерно перевела розмову на інші повсякденні справи.

Брат із сестрою проговорили ще деякий час. Перед тим, як він мав піти, Чен Сяосяо дістала й передала йому корінь снігового духовного женьшеню, суворо наказавши: "Використай його лише тоді, коли відчуєш, що вперся в глухий кут перед наступним проривом. Тільки так ти зможеш одним махом подолати бар'єр без жодної шкоди для свого здоров'я та каналів ці."

Чен Чжен'юань просто засяяв від безмежного щастя і, міцно притискаючи до себе безцінний дарунок, радісно залишив кімнату.

"Юна господине, а чому ти так легко погодилася відпустити його до якогось там ордену?" — у голові дівчини пролунав здивований і нерозуміючий голос маленької Юйтен.

Юйтен чудово знала, що в міру розвитку та покращення чарівного простору розвиток і підвищення рівня сили всіх членів родини Чен взагалі не будуть проблемою. Саме тому вона ніяк не могла збагнути, чому господарка так просто підтримала цю ідею брата.

"У кожної людини є свій власний життєвий шлях, і вона має пройти його сама. Я не хочу насильно планувати долю інших, так само як і не дозволю нікому керувати моїм власним життям. Якщо Чжен'юань усім серцем прагне піти цією дорогою, я дозволю йому спробувати. Якщо він досягне успіху — це буде його заслужена нагорода, а якщо зазнає невдачі — у нього принаймні не залишиться внутрішніх жалів чи ментальних демонів, які б гризли його все життя."

"Якби ми силою змусили його залишитися вдома, то навіть за умови швидкого зростання його сили він ніколи б не відчув справжнього щастя. До того ж, лише пройшовши крізь справжні випробування у великому світі, заглядаючи в обличчя смерті та долаючи труднощі, людина здатна по-справжньому швидко подорослішати й загартувати свій дух!"

"Юна господине, і коли це ти встигла стати такою мудрою та проникливою? Ти зараз говориш точнісінько як якийсь древній старець, який прожив на світі кілька сотень років!" — захоплено вигукнула Юйтен у просторі.

"Сама ти старець!" — подумки закотила очі Чен Сяосяо, а потім додала: "У таких питаннях, як то кажуть, якщо й не куштував свинини, то принаймні бачив, як свині бігають. Досвід необов'язково отримувати особисто."

"Юна господине, а ти справді права. Скільки б ми їм не допомагали, безцінний життєвий досвід нічим не замінити. Їм усе одно потрібно виходити у світ на практичні випробування. До того ж, у кожного своя доля і свої унікальні можливості для зростання!"

"Гаразд, облишмо ці порожні теревені. Ти вчора щось згадувала про можливість виготовлення цілющих пігулок у просторі, це справді можливо?"

"Юна господине, я чітко відчуваю, що така функція в просторі закладена, але наразі вона заблокована. Думаю, уся проблема знову в недостатньому рівні нашого простору!"

"Ох, знову цей рівень!" — зітхнула дівчина.