Розділ 144 — V009: Задуми родичів та нічний напад.

Тим часом, далеко звідти, у величних гірських хребтах, де розташовувався орден Хуашань...

У головній залі, де зазвичай мешкав і приймав рішення глава ордену, зараз зібралося кілька високопоставлених осіб. Кожен із присутніх був визнаним майстром, чия сила перебувала на рівні Бойового Духа або й вище — справжня еліта та опора ордену Хуашань.

Сьогодні всі вони були терміново викликані сюди за особистим наказом глави ордену, і ніхто з них гадки не мав, що саме стало причиною такого збору.

На головному місці сидів чоловік середніх років, на вигляд якому було близько сорока. Він не вимовляв жодного слова, тримаючи в руках звичайне шкіряне барильце для води — таке можна було легко купити в будь-якій міській крамниці за кілька мідних монет. Проте глава ордену Хуашань тримав його з таким благоговінням, наче це був найбільший і найцінніший скарб у світі, і не бажав випускати ні на мить.

Усі присутні старійшини губилися в здогадах, намагаючись зрозуміти, що такого надзвичайного можна знайти в простому старому барильці.

У величезній залі панувала абсолютна тиша, ніхто не наважувався заговорити першим, адже авторитет та велич глави ордену були занадто непохитними, щоб хтось наважився проявити неповагу.

"Слуги, принесіть двадцять нефритових кубків!"

Почувши наказ глави, за дверима швидко відповіли, і невдовзі слуги квапливо розставили на столі витончені кубки.

Старійшини здивовано перезирнулися між собою, абсолютно не розуміючи, яку саме гру затіяв їхній глава.

Глава ордену повільно відкрутив кришку барильця і почав обережно наливати рідину в перший кубок. З горловини потекла кришталево чиста вода, і в ту ж мить присутні в залі духовні практики шоковано розширили очі. Один із них не втримався і вражено вигукнув: "Духовна вода?!"

"Яка потужна концентрація духовної енергії ці!.."

"Ця вода просто неймовірна!.."

Один за одним старійшини почали емоційно висловлювати свій захват, при цьому не зводячи жадібних очей з кожного руху рук свого глави.

Коли всі нефритові кубки були до краплі наповнені цілющою рідиною, глава ордену обережно сховав барильце, де ще залишалося зовсім трохи води. Цей його жест викликав у старійшин лише німу заздрість, але ніхто не посмів висловити бодай найменше невдоволення.

Глава легким і вивіреним рухом руки, використовуючи приховану внутрішню енергію, змусив кубки слухняно злетіти зі столу і плавно опуститися прямо перед кожним із присутніх старійшин.

Високопоставлені майстри, звісно, не стали церемонитися. Кожен із них негайно схопив свій кубок із духовною водою. Їхні руки злегка тремтіли від збудження, адже їм уже дуже давно не доводилося бачити, а тим паче куштувати воду з настільки колосальним рівнем чистої енергії ці.

"Пийте!" — коротко дозволив глава ордену.

Він першим підняв свій кубок і одним ковтком осушив його до дна. Опустивши посудину назад на стіл, він злегка прижмурив очі й задоволено вимовив: "Концентрація духовної енергії в цій воді сягає приблизно 80%!"

"Так, безперечно! Тут точно є щонайменше 80%!" — із диким захватом підтвердив один із найстаріших майстрів.

"Яка колосальна й густа енергія!"

"Главо, звідки взялася ця дивовижна вода?.."

Старійшини один за одним із величезною надією та очікуванням вп'ялися поглядами в свого лідера, адже така вода для їхнього подальшого розвитку мала просто неоціненне значення.

Подивившись на збуджених майстрів, глава ордену спокійно запитав: "Ви всі напевно пам'ятаєте, з якою саме місією наш старійшина Цюань залишив межі ордену? Думаю, це ні для кого не секрет."

Село Люшу!

У голові кожного з присутніх миттєво спалахнула назва цього місця.

Чутки про загадкову родину Чен із села Люшу вже давно доходили до їхнього ордену, проте раніше вони не надавали цьому великого значення, обмежившись лише наказом відправити туди людей для спостереження, щоб перевірити, чи є в тих розповідях хоч крапля правди.

До того ж, усі вони чудово знали, що старійшина Цюань мав близького старого друга в містечку Далін, тому саме він зголосився особисто вирушити туди для з'ясування обставин.

Раніше, коли ці чутки тільки почали ширитися світом, ніхто з вищих ешелонів влади не сприймав їх серйозно. По-перше, без особистих доказів у таке диво було важко повірити, а по-друге, якби у когось справді з'явився такий рідкісний та безцінний скарб, його б негайно надійно сховали від зайвих очей. Було б абсолютно нелогічно розголошувати про це на весь світ, роблячи таємницю загальновідомою.

"Бачу, ви все згадали. Так, усе правильно. Цю духовну воду старійшина Цюань зміг отримати безпосередньо з рук членів родини Чен і негайно відправив її назад до ордену. Сам він наразі залишається в містечку Далін, очікуючи на подальші офіційні вказівки від нашого керівництва," — чітко й розважливо виклав суть справи глава ордену.

Один із старійшин, який усе ще міцно стискав у руці порожній нефритовий кубок, із неприхованою жадібністю в очах промовив: "Главо, ми в жодному разі не можемо упустити це духовне джерело! Ми просто зобов'язані прибрати його до рук!"

"Уже пізно," — сухо й байдуже відповів глава ордену.

Пізно?

Почувши таку відповідь, старійшини просто застигли на місці від несподіванки.

Побачивши їхню реакцію, глава ордену легко посміхнувся й продовжив: "Схоже, ви занадто сильно закрилися від новин зовнішнього світу. Імператорська родина вже видала родині Чен офіційний указ, згідно з яким уся префектура Цін'ань повністю переходить під їхнє управління та володіння як особлива нагорода."

"Як таке можливо?.." — присутні майстри були остаточно приголомшені цією звісткою.

"І це ще далеко не все. За останніми даними, які надіслав старійшина Цюань, родина Чен зараз розпочала активну співпрацю та уклала масштабну торгову угоду з маєтком Ціншань!"

Маєток Ціншань?!

Ця новина стала ще одним потужним ударом, від якого обличчя старійшин кілька разів поспіль змінювали колір від подиву та тривоги.

Проте глава ордену, наче бажаючи остаточно добити своїх підлеглих, спокійно озвучив наступний приголомшливий факт: "Старійшина Цюань особисто переконався, що в родині Чен є видатний майстер приборкання звірів. Ба більше, духовні звірі, які охороняють їхній маєток, надзвичайно небезпечні. Серед них помічені Вовчий Король Синіх Вовків, Тигрячий Король Білих Тигрів, а також велетенський змій та вогняний лев. Кажуть, там бачили навіть якихось вогняних птахів. Коротше кажучи, старійшина Цюань поки що не може з упевненістю сказати, що це всі сили родини Чен. Цілком можливо, що у них є й інші духовні звірі, про яких ми просто ще не знаємо."

Навіть тих звірів, яких уже встигли зафіксувати, було цілком достатньо, щоб за потреби повністю стерти з лиця землі весь їхній орден Хуашань, не кажучи вже про якісь інші приховані сили...

Усі амбітні й агресивні плани, які щойно роїлися в головах старійшин, миттєво згасли, і в залі знову запанувала мертва тиша.

"Главо, невже ми змиримося і будемо просто безпорадно спостерігати за цим збоку?" — у чиємусь голосі пролунало явне невдоволення та гіркота, адже отримати такий скарб хотів кожен, але для цього потрібно було мати відповідну силу та можливості.

Інший старійшина поспіхом запропонував свій варіант: "Може, нам варто негайно доповісти про це вище — чотирьом великим силам, і подивитися, якими будуть їхні дії?"

"Ми також могли б вийти на контакт з іншими орденами й дізнатися, що вони думають з цього приводу і які кроки збираються робити."

"Правильно! Ми можемо створити великий альянс орденів, а потім спільно вирушити до села Люшу, щоб розібратися на місці!"

"Главо, наш старійшина вже перебуває безпосередньо в селі Люшу, що дає нам чудову можливість діяти на випередження і зайняти найкращі позиції!"

Ідеї та пропозиції сипалися з усіх боків, одна хитріша за іншу. Жоден із присутніх не збирався так просто відмовлятися від шансу отримати доступ до духовної води.

"Доповідати чотирьом великим силам, як на мене, немає жодного сенсу. Незалежно від того, вирішать вони втрутитися чи ні, нашому ордену це не принесе жодного зиску. До того ж, зважаючи на їхню колосальну могутність, хіба в цьому світі є бодай щось, що здатне сховатися від їхніх очей та вух?"

Глава ордену трохи поміркував і озвучив своє остаточне рішення: "Щодо створення альянсу — ми можемо акуратно підкинути цю ідею іншим, але в жодному разі не повинні брати на себе роль лідерів. Якщо хтось інший забажає очолити цей союз, ми з радістю й без суперечок поступимося їм цим місцем!"

"Главо, але якщо ми так вчинимо, хіба ми не залишимося у величезному програші?"

"У програші?" — глибокий і проникливий погляд глави ордену миттєво зупинився на старійшині, який це вимовив. — "І в чому ж, по-твоєму, полягає наш програш? Яку саме вигоду ти втрачаєш?"

"Е..." — під цим важким і суворим поглядом старійшина миттєво покрився холодним потом, а всі заздалегідь підготовлені аргументи вмить вилетіли з його голови, так і залишившись невисловленими.

"Запам'ятайте раз і назавжди: родина Чен — це далеко не беззахисні жертви, з якими можна не рахуватися. Якщо ви хочете отримати свій шматочок пирога, краще не переходьте межу дозволеного. За півтора місяця родина Чен планує відкритий розпродаж духовних птахів та духовної води. Наш альянс орденів повинен офіційно з'явитися туди й чесно викупити товар. Буде набагато краще, якщо ми зможемо вирішити все шляхом звичайної мирної торгівлі!"

"Але, главо, зробити одну чи дві закупівлі для нас не проблема. Проте якщо ми збираємося купувати цю воду на постійній основі, казна нашого ордену навряд чи витримає такі колосальні регулярні витрати. Це питання..."

"Ти занадто багато думаєш про майбутнє!" — різко обірвав старійшину глава ордену, і в його очах на мить спалахнув легкий вогник іронії. — "На постійній основі? Кожного божого дня у світі стаються мільйони різноманітних подій та непередбачуваних випадків. Хіба ти можеш з упевненістю сказати, що буде з цими людьми чи з нами завтра?"

Не чекаючи на подальші заперечення чи запитання, глава ордену рішуче змахнув рукою, завершуючи розмову: "На цьому питання закрито. Старійшино Сюе, ви особисто відповідатимете за переговори та організацію альянсу з іншими орденами. Упевнений, вони вже також отримали перші новини й незабаром почнуть активно діяти!"

"Слухаюсь, главо!"

"Можете йти!"

Після короткого наказу глави всі присутні поспіхом залишили залу. Що саме кожен із них думав про це рішення, главу ордену абсолютно не цікавило.

***

Тим часом в одному з невеликих прикордонних містечок...

У затишній кімнаті місцевого заїжджого двору сидів молодий чоловік у міцному бойовому одязі. У його руках було шкіряне барильце для води, а на обличчі відображалася глибока нерішучість, наче він намагався зробити якийсь надзвичайно важкий і небезпечний вибір.

Минув час, поки догоріла перша, друга, а потім і третя паличка пахощів. З кожною хвилиною ніч усе більше вступала у свої права, і коли годинник наблизився до початку години Собаки (~20:00) , вираз сумніву на його обличчі остаточно змінився на залізну, фанатичну рішучість. В його очах спалахнув божевільний вогник.

Він повільно відкрутив кришку, і з барильця миттєво вирвалася густа хвиля чистої духовної енергії. Чоловік жадібно вдихнув це повітря, і на його обличчі з'явився дикий захват. Проте щойно він підніс барильце до губ, збираючись зробити перший ковток, як з сусідньої кімнати раптово накотилася колосальна за своєю потужністю аура.

Наступної миті міцно замкнені двері його кімнати з гуркотом розлетілися на тріски від потужного удару внутрішньої енергії, і всередину блискавкою влетів літній чоловік у сірому халаті. Не встиг молодий практик навіть зорієнтуватися в ситуації, як барильце з водою вирвалося з його рук і само собою злетіло прямо в долоню незнайомця.

Уся ця серія дій відбулася настільки блискавично, що у хлопця не було жодного, навіть найменшого шансу на супротив. Коли він нарешті прийшов до тями, то побачив, що на обличчі незнайомого старого відобразився глибокий шок і подив. Старий швидко перевів погляд на заціпенілого від жаху юнака.