Розділ 145 — V009: Задуми родичів та нічний напад.

Не гаючи жодної миті, літній майстер різким рухом викинув уперед руку, перетворивши пальці на міцні кігті, миттєво схопив хлопця за комір, витягнув його крізь розбиті двері й на шаленій швидкості понісся геть за межі містечка.

Бум!

Молодого чоловіка з силою жбурнули на землю. Він ледь не перекинувся через голову й тепер із диким жахом втупився в постать старого в сірому, яка височіла над ним.

Вони опинилися в глухому, віддаленому від людей місці за містом. Під блідим і слабким місячним світлом хлопець чітко розгледів, що в очах цього старого палахкотить крижаний, нелюдський вогонь, який робив його схожим на люту й голодну почвару, готову зжерти свою здобич разом із кістками.

"Кажи, звідки в тебе ця духовна вода?" — хрипкий, глухий голос старого в повній темряві ночі звучав неймовірно моторошно, викликаючи тремтіння в кожній клітині тіла.

"Ста... старший, я... я учень ордену Шендун! Я дію виключно за особистим наказом нашого старійшини Ду, який доручив мені терміново доставити цю духовну воду главі нашого ордену. Благаю, старший..."

"Ха-ха-ха!.."

З горла старого у сірому вирвався страшний, схожий на каркання сміх. Він хижо вискалився і крізь сміх процідив: "Орден Шендун? Хе-хе, один із дев'яти найбільших орденів цього світу... Яка велич, просто неймовірно!.."

"Старший..." — хоча слова незнайомця звучали як похвала, у його тоні чітко відчувалася смертельна іронія та зневага. Разом із цією моторошною посмішкою це остаточно зламало молодого практика: його тіло обм'якло від страху, і він застиг, не в змозі навіть поворухнути пальцем.

"Прекрасна річ, справді безцінний скарб! Ну ж бо, хлопче, відповідай мені чесно: де саме ви змогли роздобути таку воду?"

Опинившись під дією колосального духовного тиску, який випромінював старий, наляканий до смерті юнак без жодного супротиву слухняно виклав усе, що знав про походження духовної води.

"Село Люшу? Родина Чен?"

Старий у сірому халаті вперше в житті почув про це місце, і в його очах спалахнули яскраві хижі вогники. Він трохи поміркував, а потім знову опустив погляд на хлопця, який усе ще лежав біля його ніг. Без жодного попередження старий різко замахнувся ногою і з силою вдарив юнака в груди, наче той був звичайним брудним каменем, відкинувши його далеко вглиб густих хащів.

Його абсолютно не цікавило, чи виживе цей нещасний учень після такого удару. Міцно стискаючи в руках барильце з водою, старий розвернувся і вмить розчинився в нічній темряві під блідим місяцем.

Цей молодий практик з ордену Шендун навіть у найстрашнішому сні не міг уявити, що його хвилинна жадібність та бажання одноосібно випити духовну воду призведуть не лише до повного провалу важливого завдання ордену, але й коштуватимуть йому власного життя!

***

Тим часом у вітальні головної будівлі нового маєтку родини Чен.

"Так-так, у цих хлопців і справді чудова статура, та й рівень самовдосконалення швидко просувається. Вони варті того, щоб ми добряче вклалися в їхнє навчання! Ха-ха-ха!"

"Хе-хе-хе, мій пане, ви цілком праві. Я також дивлюся на цих юнаків і бачу, що в майбутньому з них вийдуть першокласні майстри!"

Радісні вигуки та схвальні голоси лунали з вітальні. Чен Сяосяо, яка саме підходила до дверей, злегка здивувалася і, переступивши поріг, з цікавістю запитала: "Тату, дядьку Чжоу, про яку таку подію ви говорите, що вона змусила вас так щиро радіти?"

"О, Сяосяо прийшла..."

"Гарна новина, звісно ж, чудова новина!"

Обидва чоловіки, які до цього захоплено розмовляли, відповіли майже одночасно. Чен Сяосяо витончено вклонилася їм, висловлюючи повагу, і лише після цього присіла поруч, знову запитавши: "Тату, то що ж це за гарна новина? Чому я досі нічого про неї не знаю?"

"Та це ж справа безпосередньо стосується тебе! Ми тут якраз обговорювали тих юнаків, яких ти привела з собою. Мало того, що їхні фізичні дані просто вищого ґатунку, так ще й сила зростає з неймовірною швидкістю. Коли вони кілька днів тому прийшли з тобою, то були лише на початковому етапі стадії Очищення ці, а сьогодні вже всі як один пробилися на середній етап! Вони кажуть, що це ти навчила їх цих технік, причому з того часу не минуло ще й місяця. Це правда?"

Чен Біюань просто сяяв від безмежного щастя, розповідаючи доньці про причину свого гарного настрою.

Чен Сяосяо не очікувала, що Чен Чі та інші хлопці так швидко зроблять прорив, і в душі також щиро пораділа за них. Вона спокійно відповіла: "Так, тату, усе правильно. Я помітила, що вони мають непоганий природний талант, тому й вирішила взяти їх під своє крило."

"У нашої Сяосяо чудовий хист до людей! Усі, кого вона приводить у дім, виявляються один кращий за іншого!" — Чжоу Цзіньцзян не поскупився на щедру похвалу, адже з висоти свого досвіду він чітко бачив, що ці хлопці — справжні самородки.

Відтоді як Чжоу Цзіньцзян оселився в маєтку родини Чен, він поєднував обов'язки головного управителя та старшого інструктора з бойових мистецтв. Саме він займався навчанням та вихованням усіх людей, яких родина приймала до себе. Що ж до жителів села Люшу, які приходили найматися на службу, то ті, хто мав бодай якийсь талант, ставали його номінальними учнями, а решта йшли у звичайну варту чи ставали різноробочими.

Втім, для простих селян навіть можливість просто працювати в маєтку Чен уже була межею мрій, адже умови та винагорода, які пропонувала родина, були просто казковими.

Поки вони так невимушено розмовляли, до вітальні поспіхом забіг Лю Даньхан. Він шанобливо склав руки в привітанні й доповів: "Учителю, інструкторе, молодша сестро! Отам біля воріт з'явилася ціла група людей. Вони кажуть, що прибули заради зустрічі з учителем та дружиною вчителя."

"Бажають бачити саме нас? Ти дізнався, хто вони такі?" — зважаючи на те, що останнім часом подібні гості з'являлися в маєтку чи не щодня, ніхто з присутніх не здивувався.

Вираз обличчя Лю Даньхана став дещо дивним і ніяковим. Він кивнув і промовив: "Учителю, одна з поважних пані стверджує, що вона — рідна старша сестра наставниці!"

"Що? Ло Юйцзе?!"

Обличчя Чена Біюаня миттєво спомурніло. Він незадоволено насупився, і на його обличчі не було ні найменшого натяку на радість від приїзду родички. Навпаки, ця звістка його відверто роздратувала.

Оскільки це були суто внутрішні сімейні справи родини Чен, Чжоу Цзіньцзян розсудливо промовчав, спокійно сидячи осторонь.

Чен Сяосяо злегка здивовано підняла брови. Вона трохи знала про родичів своєї матері. Ця сама старша тітка свого часу дуже вдало вийшла заміж за одного зі старійшин-управителів ордену Міндун. І ось тепер вся ця компанія раптово з'явилася на їхньому порозі...

Будь-яка людина, яка мала бодай краплю розуму, могла відразу здогадатися, з якою саме метою вони сюди припхалися.

"Сяосяо, що думаєш?.." — бачачи доньку поруч, Чен Біюань мимоволі вирішив порадитися з нею.

Чен Сяосяо легко посміхнулася, і на її губах з'явилася ледь помітна іронічна усмішка: "Тату, якщо люди вже самі прийшли до нашого дому, ми ж не можемо просто виставити їх за ворота. Якщо про це дізнається мама, тобі потім краще взагалі не повертатися до спальні!"

"Ах ти ж бешкетнице!.."

"Ха-ха, а Сяосяо абсолютно права!.."

Обидва старші чоловіки одночасно відреагували на її жарт, а Лю Даньхан навіть мимохіть підняв очі, крадькома задивляючись на дівчину.

Одягнена в просту сукню ніжного місячно-білого кольору, Чен Сяосяо виглядала неймовірно витонченою, шляхетною та спокійною. Це вбрання якнайкраще підкреслювало її природну грацію, роблячи її образ піднесеним та чистим, наче в безсмертної феї. Лю Даньхан на кілька секунд буквально застиг, зачарований цим видовищем, і лише за якийсь час насилу змусив себе повернутися до тями.

Його замилований погляд, звісно ж, не лишився непоміченим для присутніх. Чен Біюань і раніше чудово знав, що його учень таємно закоханий у старшу доньку, тому зараз просто вдав, ніби нічого не помітив.

Чжоу Цзіньцзян також звернув на це увагу, але оскільки рідний батько дівчини ніяк не реагував, у нього не було жодних підстав робити хлопцеві зауваження чи повчати його.

"Даньхане, іди спершу проведи гостей до вітальні для відвідувачів, а я тим часом піду попереджу твою наставницю," — розпорядився Чен Біюань.

"Слухаюсь, учителю!" — Лю Даньхан розвернувся і швидко вийшов.

Щойно двері за ним зачинилися, Чжоу Цзіньцзян із доброю посмішкою подивився на Чен Сяосяо й вирішив добродушно піддражнити її: "Сяосяо, наш Даньхан хоч і непоганий хлопець, але, щиро кажучи, до твого рівня йому ще дуже далеко. Мені от просто цікаво, якого ж тоді прекрасного принца шукає собі наша люба панночка?"

Прекрасного принца?

Від цього несподіваного запитання в голові дівчини миттєво промайнуло одне неймовірно красиве, але при цьому вкрай ображене й сердите чоловіче обличчя. Чен Сяосяо навіть мимоволі злегка здригнулася всім тілом, подумки сварячи себе за те, що згадала про цього дивака.

"Дядьку Чжоу, щойно я його знайду, то обов'язково відразу вам розкажу!" — з цими словами Чен Сяосяо поспіхом піднялася зі свого місця і, повернувшись до батька, додала: "Тату, я піду сама все розкажу мамі!"

"Добре, іди," — кивнув Чен Біюань.

Проводжаючи поглядом дівчину, яка швидко зникла за бічними дверима, Чжоу Цзіньцзян повернувся до друга й тихо запитав: "А що там у вас із родиною Гу? Якщо мені не зраджує пам'ять, Сяосяо ще змалку була заручена з їхнім сином, чи не так?"

"Ой, брате Чжоу, краще навіть не згадуй про це! Наша Сяосяо терпіти не може цього хлопця, Цзюньсяня. Варто їм лише зустрітися, як вони починають поводитися наче найлютіші вороги. Сяосяо вже чітко й прямо заявила усім: вона за жодних обставин не вийде заміж за когось із родини Гу!" — зітхнув Чен Біюань із гіркою посмішкою.

Чжоу Цзіньцзян на мить задумався і зауважив: "Якщо все так, то родина Гу навряд чи так просто погодиться розірвати ці заручини."

"Я дав Сяосяо тверду обіцянку, що в питаннях власного шлюбу вона матиме повне право вирішувати все сама, так що наші хвилювання тут нічого не змінять. Ти ж і сам напевно помітив: на вигляд вона здається крихкою та ніжною, але характер у неї насправді запеклий і неймовірно впертий!"

"Уся в тебе, така ж сама затята натура!"

***

Розмова двох поважних чоловіків велася звичайними голосами, тому Чен Сяосяо, навіть уже вийшовши з вітальні, чітко почула кожне слово. Втім, це її абсолютно не зачепило.

Вона жестом підкликала Єсу, яка слухняно йшла слідом, і наказала їй піднятися до головної будівлі, щоб попередити матір про приїзд "старшої тітоньки".

При згадці цього слова на обличчі Чен Сяосяо з'явився дуже дивний вираз: у її розумінні це словосполучення асоціювалося з чимось вкрай неприємним, і вона мала стійке передчуття, що ця родичка, яка прибула до них, виявиться тією ще штучкою.

Дівчина навмисно не пішла сповіщати матір особисто, адже не мала жодного бажання зустрічатися з цими так званими "близькими родичами". Якби прибула пані не була рідною сестрою її матері, вона б узагалі не дозволила їй навіть переступити поріг маєтку родини Чен.

***

Як вона й очікувала, дізнавшись про приїзд старшої сестри, пані Чен розплакалася від сильних емоцій і, міцно схопивши за руку молодшу доньку, поспіхом побігла зустрічати довгоочікуваних гостей. Перед цим вона суворо наказала старшій доньці також обов'язково з'явитися на зустріч.

Проте Чен Сяосяо цей наказ просто проігнорувала. Вона спокійно повернулася до власних покоїв і лягла спати, щоб зайвий раз не псувати собі настрій порожніми розмовами.

Втім, незабаром вона на власному досвіді переконалася в абсолютній істинності старої мудрості: "Можна сховатися в перший день, але не сховаєшся в наступні." Коли настав час офіційного вітального бенкету на честь приїзду гостей, під наполегливими благаннями та наказами матері їй таки довелося спуститися до загальної зали.

"Ой, то це і є наша люба Сяосяо? Яка ж вона красуня виросла, обличчя просто чарівне! Вся в тебе, Юйцінь, неймовірно вродлива дівчинка, просто диво!"

Варто було Чен Сяосяо лише переступити поріг зали, як їй вуха різанув цей неприємний, пронизливий і верескливий голос. Дівчина спокійно окинула поглядом присутніх і побачила перед собою гладку жінку середніх років, одягнену в розкішну сукню яскраво-червоного кольору. Якби деякі риси її обличчя не мали легкої схожості з рисами її власної матері, Чен Сяосяо точно вирішила б, що перед нею якась дешева самозванка.