Розділ 146 — V009: Задуми родичів та нічний напад.

Зовнішній вигляд цієї жінки кардинально відрізнявся від вигляду пані Чен. Якщо її мати була втіленням витонченості, шляхетності та аристократизму, то ця особа своєю надмірною вагою та вульгарними манерами більше нагадувала базарну сваху з провінції. Було просто неможливо повірити, що ці дві жінки є рідними сестрами.

"Сяосяо, ну ж бо, підходь ближче. Це твоя рідна старша тітонька!" — лагідно покликала пані Чен, знайомлячи доньку з гостею.

Чен Сяосяо повільно підійшла, витончено вклонилася і спокійно промовила: "Мамо, тітонько."

"Ой, яка слухняна дитина, яка розумниця!"

Маленькі, глибоко посаджені оченята жінки почали жадібно й пильно сканувати Чен Сяосяо з ніг до голови. На повному, круглому обличчі Ло Юйцзе розпливлася улеслива посмішка. Вона різко витягнула вперед свою пухку руку, міцно схопила дівчину за зап'ястя і, повернувшись до чоловіка, який сидів трохи далі, голосно сказала: "Сяосяо, подивись, а це твій дядько. Він є впливовим старійшиною ордену Міндун, його звати Тянь Фушен!"

"Вітаю вас, дядьку," — Чен Сяосяо відповіла абсолютно байдужим і прохолодним тоном, злегка кивнувши головою.

У цей момент їй понад усе на світі хотілося різко висмикнути свою руку з лещат цієї жінки, чия велика й волога долоня міцно стискала її пальці. Звісно, дівчині не вартувало б жодних зусиль звільнитися силою, але заради спокою своєї матері вона змусила себе стерпіти цей неприємний контакт.

Посмішка на обличчі Тянь Фушеня на мить стала дещо натягнутою від такої прохолодної зустрічі. Він стримано кивнув дівчині у відповідь, показуючи, що прийняв її вітання.

Проте Ло Юйцзе навіть не збиралася відпускати Чен Сяосяо. Усе так само міцно тримаючи її, вона повернулася до молоді, що сиділа на задньому плані, і голосно закричала: "Тянь Цзян, Тянь Фен, Тянь Сю, Тянь Лі! Чого ви там розсілися? А ну негайно підійдіть сюди!"

Почувши свої імена, четверо молодих людей різного віку вкрай неохоче піднялися зі своїх місць. За їхніми іменами було неважко здогадатися, що всі вони є рідними дітьми Ло Юйцзе. Двом старшим синам було на вигляд близько сімнадцяти-вісімнадцяти років. Вони мали цілком пристойну зовнішність, проте на їхніх обличчях застиг такий вираз пихи та зарозумілості, наче вони вважали себе щонайменше господарями цього світу після самого Бога. Що ж до двох молодших доньок тринадцяти-чотирнадцяти років, то вони мали досить миловидні обличчя, але фігурами пішли в матір — такі ж кругленькі й пухкі, абсолютно не той тип дівчат, який зазвичай приваблює молодих красенів.

"Сяосяо, дивись, це твої двоюрідні брати та сестри! Твого старшого брата звати Тянь Цзян, другого — Тянь Фен, а це твої молодші сестрички, Тянь Сю та Тянь Лі. Ви ж усі рідна кров, тому в майбутньому мусите триматися разом і частіше спілкуватися!" — Ло Юйцзе з неприхованим захватом презентувала своїх нащадків.

Дивлячись на дітей родини Тянь, Чен Сяосяо відразу помітила чіткий контраст: хлопці випромінювали сліпу гордість та самовпевненість, тоді як дівчата виглядали вкрай закомплексованими й мовчазними — дуже дивне поєднання для однієї родини.

"Сяосяо вітає старших кузенів та молодших кузин," — вираз обличчя дівчини залишався абсолютно незворушним, коли вона спокійно привітала родичів.

"Гм, вітаю, кузино Сяосяо."

"Ну, привіт, кузино Сяосяо. Як для першої зустрічі — цілком непогано!"

Реакція двох братів виявилася абсолютно різною: старший зверхньо пирхнув, дивлячись на неї ледь не через ніздрі, а другий дозволив собі надто легковажний і безцеремонний тон. Буквально за одну мить Чен Сяосяо подумки занесла обох до свого чорного списку небажаних осіб.

Дві молодші сестрички помітно зніяковіли. Вони сором'язливо вклонилися Чен Сяосяо, тихо назвавши її старшою кузиною, проте в їхніх поглядах поруч із щирим захопленням промелькнула тонка нотка дівчачої заздрості.

Після короткого знайомства, так і не затягуючи порожні розмови, Чен Біюань розпорядився подавати страви на стіл, і святковий вітальний бенкет офіційно розпочався.

Чен Сяосяо як представницю старшого покоління дітей посадили разом із молоддю. Зважаючи на те, що в обох родинах було по четверо дітей, разом вони становили компанію з восьми осіб, яка якраз ідеально помістилася за одним великим столом. Дівчина не мала жодного бажання марнувати сили на порожні розмови з членами родини Тянь, тому повністю зосередила свою увагу на маленькій сестричці, дбаючи про те, щоб та була ситою.

Маленька Ланьлань була ще зовсім крихіткою, тому абсолютно не відчувала тієї напруги, холоду та відчуженості, що панували між її старшими братами та сестрами. Для неї сам факт того, що за столом зібралося так багато людей, уже був величезним святом, і вона з радістю наминала їжу.

За логікою речей, молоді люди приблизно одного віку мали б швидко знайти спільну мову, проте, оскільки це була їхня перша зустріч, а колишня репутація родини Чен у вищих колах залишала бажати кращого, виховані в одному з дев'яти великих орденів діти родини Тянь трималися надто зверхньо й не поспішали першими починати розмову.

За винятком головного столу, де дорослі вели жваву бесіду, решту великої зали займали номінальні учні родини Чен, для яких організували два окремі столи. Вони поводилися вкрай тихо, розмовляючи між собою ледь чутним шепотом.

Чен Сяосяо не була голодною. Окрім того, що вона регулярно підкладала смачні шматочки в тарілку молодшої сестри, вона крадькома спостерігала за чотирма гостями, які явно були шалено голодними, але при цьому щосили намагалися вдавати з себе витончених аристократів. Дивлячись, як ці четверо з родини Тянь ледве стримують себе, щоб в один момент не накинутися й не змести зі столу все м'ясо духовних птахів, але при цьому манірно й повільно орудують паличками, Чен Сяосяо могла підібрати для цього лише одне влучне визначення — дешева комедія!

Якби таку манірність демонструвала якась визнана витончена красуня, це, можливо, ще мало б якийсь естетичний сенс, але у виконанні цих персонажів така поведінка викликала лише німе презирство.

Після завершення бенкету всю родину Тянь з почестями провели до окремого гостьового будинку, розташованого трохи далі від головної садиби. Лише після цього всі члени родини Чен змогли нарешті полегшено зітхнути й відправитися на заслужений відпочинок.

***

Опинившись у стінах наданого їм гостьового будинку, Ло Юйцзе першим ділом виставила за двері всю прислугу, яких родина Чен приставила для їхнього обслуговування, щоб вся їхня родина могла нарешті залишитися наодинці.

Тянь Фушен, використовуючи свою потужну внутрішню ці, негайно виставив навколо кімнати захисний звуковий бар'єр, щоб ніхто зовні не зміг підслухати їхню розмову. Проте ні він, ні хтось інший з його рідних навіть не здогадувалися, що високо на стельовій балці, прямо всередині їхнього захисного кокона, надійно сховався один маленький і дуже уважний шершень.

"Ну що, тепер ви самі на власні очі побачили, як насправді йдуть справи в цій родині Чен! Чутки про духовне джерело та духовних птахів — чистісінька правда! Ця моя молодша сестричка справді відкопала справжнє золоте дно. Мало того, що вона тепер стала дружиною високопоставленого чиновника, так у них у маєтку ще й повно таких безцінних скарбів!"

Ло Юйцзе навіть не намагалася приховати свій жадібний і хижий оскал перед найближчими родичами. Увесь її вигляд чітко демонстрував палке бажання за будь-яку ціну відібрати й привласнити собі все майно родини Чен.

Решта членів родини Тянь, схоже, вже давно звикли до такої її поведінки. Ба більше, на обличчі кожного з них зараз відобразилася точнісінька така сама гримаса неприхованої жадібності. Було очевидно, що всі вони зліплені з одного тіста. Недарма стародавні мудреці казали: "Які батьки, такі й діти" — абсолютна істина, яка ніколи не підводить!

Тянь Фушен злегка насупився і, кинувши суворий погляд на дружину, серйозним тоном застеріг її: "Не забувай про найголовніше: ми мусимо підтримувати з родиною Чен виключно дружні та максимально теплі стосунки! Наказ, який дав нам особисто глава нашого ордену, має бути виконаний без жодних збоїв та помилок!"

"Не згадуй мені про вашого главу ордену! Пфе, усі вони там звичайнісінькі кровопивці! З якого це дива ми маємо віддавати їм усе, що дістаємо?!"

Варто було лише зачепити цю тему, як Ло Юйцзе миттєво спалахнула гнівом, а в її голосі забриніли роздратування та лють.

"Що за дурниці ти верзеш?! Якби не орден Міндун, хіба ти мала б сьогодні таке розкішне життя?!" — незадоволено витріщився на дружину Тянь Фушен. Ця жінка була типовою скнарою: будь-які гроші чи цінності, що потрапляли до її рук, зникали там назавжди, і витягнути з неї бодай мідяка було абсолютно неможливо.

"А мені байдуже!.." — Ло Юйцзе почала відверто вередувати, повністю ігноруючи незадоволений вигляд чоловіка. Вона різко повернулася до свого старшого сина Тянь Цзяна і з улесливою посмішкою промовила: "Цзян'єре, ти тільки подивись на свою кузину Сяосяо, яка ж вона красуня! Точнісінько як її матір — справжня лисиця від народження. Тобі треба бути з нею якомога ласкавішим і закрутити їй голову. Щойно ви будете разом, прибрати до рук усі багатства родини Чен стане простіше простого!"

"Мамо, та наш старший брат стовідсотково не впорається з такою дівчиною, вона йому не підійде! Краще віддай кузину Сяосяо мені, я вже точно знайду до неї підхід і подбаю про неї якнайкраще!" — звузивши очі, у яких спалахнув хижий вовчий вогник, втрутився молодший син Тянь Фен.

"Хто це сказав, що вона мені не підійде?! Ця дівка дуже навіть нічого!" — невдоволено огризнувся на брата Тянь Цзян.

"Досить! Мені абсолютно байдуже, хто з вас двох це зробить. Коротше кажучи, хто перший зможе її захомутати, той і забере. Але попереджаю: якщо ви через свої сутички накличете на мою голову неприємності, то більше ніколи в житті не побачите від мене нічого, крім порожнього гаманця."

Дивлячись на те, як сини вже починають ділити здобич, Ло Юйцзе лише незадоволено скривилася. Її позиція була гранично простою: її не цікавив процес, їй потрібен був виключно результат.

Брати, схоже, вже давно звикли до подібного ставлення матері, тому анітрохи не здивувалися її словам.

Тянь Фен злегка штовхнув брата ліктем у бік і тихим, змовницьким шепотом промовив: "Брате, давай так: у кого першого вийде, той нею і користується. А як набридне — передасть іншому, іде за згоду?"

"Домовилися!"

***

Уся ця огидна розмова від першого до останнього слова за допомогою маленького шершня транслювалася прямо у вуха Чен Сяосяо, яка в цей момент перебувала в чарівному просторі.

У ту ж мить в її прекрасних очах спалахнула така люта, крижана жага вбивства, що повітря навколо, здавалося, застигло. Ось вона — їхня так звана "рідня"! Ось вони — "близькі люди"!

Вони були готові піти на будь-яку ницість і бруд навіть проти власних родичів, аби лише задовольнити свою жадібність та хіть!

"Юна господине, дозволь мені негайно вийти і знищити цих вилупків!" — маленька Юйтен також тремтіла від сильного гніву в просторі.

"Не поспішай. Якщо ми просто вб'ємо їх за таких обставин, мамо цього ніколи не зрозуміє й не переживе. Юйтен, ти зможеш повністю записати цю їхню розмову?"

"Звісно, юна господине! Я можу використати кришталеву кулю пам'яті, щоб зафіксувати кожну секунду цього видовища."

"Чудово, негайно починай запис. Мені потрібно, щоб кожне їхнє слово, кожен подих були задокументовані без найменших скорочень."

"Буде зроблено, юна господине!"

***

Поки вони розмовляли в просторі, у гостьовому будинку Ло Юйцзе вже переключила свою увагу на двох доньок і суворо повчала їх: "А ви, дві нікчемні утриманки, слухайте мене уважно! Щойно випаде слушна нагода, ви зобов'язані причепитися до сина родини Чен — Чен Чжен'юана. Він хоч і молодий іще, але лицем дуже навіть вдався. Якщо хоч одній із вас вдасться закрутити йому голову й одружити на собі, до кінця днів житимете в розкошах і не знатимете біди. Якщо ж ви провалите навіть таку просту справу, то забудете про смак м'яса — щодня їстимете саму лише сочевицю та траву з городу!.."

Слухати цю гидоту далі Чен Сяосяо не мала жодного бажання. Вона просто дозволила Юйтен продовжувати запис, а сама почала міркувати, як правильно попередити своїх рідних і захистити їх від підступів цієї сімейки 'рідкісних екземплярів'.