Розділ 150 — V010: Несподіване відкриття, вигнання нахаб.

Ху~

Шалений вітер завивав, гостра справжня ці вирвалася назовні, і Чен Сяосяо, яка стояла прямо перед цим потоком, відчула, що задихається. Та швидкість була подібна до метеора, неймовірно швидка, і в мить ока величезні кігті вже з'явилися над її головою.

"Сяосяо..."

"Старша сестро..."

"Старша панночка..."

Знизу пролунав хор сповнених гніву та жаху криків.

У цю мить Чен Сяосяо була неймовірно спокійною, ніби зовсім не думала про те, що наступної секунди може загинути.

Тікати?

Тікати вже було пізно!

Старий у сірому халаті, який весь час пильно стежив за нею, не помітив страху на обличчі дівчини. Навпаки, вона стала ще спокійнішою, ніж на самому початку, через що він мимоволі на мить закляк.

Саме в цю коротку мить Чен Сяосяо зрозуміла, що хоч і не може чинити опір, але здатна злегка відкрити рот і вигукнути зі свого горла: "Зібрати!"

Щойно пролунав її голос, тіло чоловіка, який стояв навпроти, здригнулося, і він незбагненним чином зник.

Він навіть не встиг виразити свій подив.

Чен Біюань, який мчав уперед, готуючись загинути разом із ворогом, втратив ціль для атаки. Він ледь не полетів сторчголов з голови пітона, але, на щастя, вчасно зреагував і зміг утриматися.

Чжоу Цзіньцзян, який відставав на крок, якраз застав мить зникнення старого в сірому халаті. У цей момент він подумав, що в нього в очах потемніло, але коли придивився уважніше, людини й справді вже не було.

Усі, хто стояв унизу, теж заціпеніли. Той могутній старий невідомо чому зник, причому на очах у всіх. Це зникнення було аж надто...

Аж надто ненормальним!

Проте Чен Сяосяо, яка вважала свою смерть неминучою, залишилася цілою й неушкодженою. Дві лозини в її руках також зникли, і, окрім блідого обличчя, з нею ніби нічого поганого не сталося.

У цей час Чен Сяосяо не зважала на реакцію інших. Подивившись на свого дещо розпатланого батька, вона відчула глибоке зворушення в серці й поспішно запитала: "Тату, ви в порядку?"

"Сяосяо, я в порядку!" — похитав головою Чен Біюань: "А ти як, чи не поранена?"

"Сяосяо, з тобою все добре?" — також запитав Чжоу Цзіньцзян.

Поглянувши на нього, Чен Сяосяо ледь помітно посміхнулася й сказала: "Дядьку Чжоу, я теж у порядку. На щастя, ви всі цілі й неушкоджені..."

Зітхнувши, вона мимоволі повернула голову до важкопоранених духовних звірів, що лежали на землі. Посмішка миттєво зникла з її уст, вона зіскочила з голови вогняного лева, а двоє чоловіків рушили слідом за нею.

Усі духовні звірі мали різні поранення. Сяосяо дуже хвилювалася, тому відразу звернулася до чоловіків поруч: "Тату, дядьку Чжоу, мені потрібно врятувати цих духовних звірів. Допоможіть мені забрати всю нашу родину додому. І ще, ніхто не повинен бачити, як я їх рятую!"

"Сяосяо, потрібна допомога?"

"Сяосяо, що мені робити?"

Чен Біюань та Чжоу Цзіньцзян подивилися туди, куди й вона. Побачивши духовних звірів, які лежали по всій землі, вони теж відчули сильний біль у серці. Адже все це були справжні скарби. Хто б міг подумати, що звідкись невідомо з'явиться такий могутній майстер.

"Не потрібно, ви просто допоможіть мені простежити за околицями, щоб ніхто нічого не підглядів!" — тихо промовила Чен Сяосяо.

"Добре!"

"Без проблем!"

Щойно вони договорили, ззаду почулися квапливі кроки, а потім пролунав голос матері: "Сяосяо..."

Озирнувшись, Чен Сяосяо побачила матір, яку підтримував молодший брат. Обличчя матері було вкрите сльозами, і дівчина відчула приплив ніжності:

"Мамо, я в порядку!"

"Старша сестро..." — Чен Чжен'юань міцно стиснув губи, його очі були зовсім червоними. Було очевидно, що щойно побачене сильно вразило його.

Кивнувши йому, Чен Сяосяо заспокоїла його: "Усе добре!"

"Сяосяо..." — пані Чен, яка швидко підійшла, міцно обійняла її, плачучи та схлипуючи: "Сяосяо, ти так налякала матір. Головне, що ти в порядку, головне, що все добре..."

За свою старшу доньку пані Чен завжди хвилювалася найбільше. Щоразу саме вона брала на себе весь тягар заради родини, тоді як сама мати нічого не могла змінити. Особливо щойно, вона неймовірно злякалася, що втратить доньку.

"Мамо, заспокойтеся, я справді в порядку. І тато, і дядько Чжоу — ми всі цілі, не хвилюйся!"

Тремтіння материнського тіла дало Чен Сяосяо знову відчути її любов та турботу. Рукавом вона витерла сльози з обличчя матері: "Мамо, будьте спокійні, ніхто не зможе завдати мені шкоди!"

"Гаразд, Юйцінь, Сяосяо ще треба рятувати цих духовних звірів, давайте не будемо тут стояти, всі повертаємося!" — Чен Біюань відвів свою дружину вбік, щоб вона більше не заважала доньці.

Чен Чжен'юань відразу зробив крок уперед і сказав: "Старша сестро, я можу допомогти!"

"Ні, нікому не потрібно допомагати. Ви всі повертайтеся до будинку, це і буде для мене найбільшою допомогою. Швидше йдіть!" — тихо посміхнулася Чен Сяосяо.

"Старша сестро, як ти сама з усім цим упораєшся!"

"Чжен'юане, слухайся старшу сестру, повертайся!" — суворо наказав Чен Біюань.

Побачивши, що батько та старша сестра не жартують, Чен Чжен'юань кивнув і негайно пішов назад.

За наказом Чен Біюаня та Чжоу Цзіньцзяна всі присутні були відправлені назад. Вони також переконали й розігнали жителів села Люшу, які прибігли на шум.

Щоб не викликати зайвих підозр чи галасу, Чен Сяосяо покликала маленьку Юйтен, щоб та за допомогою своєї лози захистила цю територію, утворивши закритий простір площею майже сто квадратних метрів. Під прикриттям густого листя, навіть якщо хтось зовні хотів би підглядати, він би нічого не побачив.

Після цього Чен Сяосяо зібрала всіх поранених духовних звірів у простір. Тільки там маленька Юйтен могла використати свої методи для їхнього відновлення.

Коли всі духовні звірі опинилися всередині, Чен Сяосяо теж перенеслася туди. Вона не забула, що забрала й того старого мерзотника. Будучи таким видатним майстром, невідомо, як він поведеться в чарівному просторі і чи подіє на нього цей божественний контракт.

Опинившись у просторі, Чен Сяосяо відразу побачила розгубленого старого в сірому халаті. Він стояв наче укопаний на галявині перед маєтком, ніби досі не міг оговтатися.

Коли він побачив появу Чен Сяосяо, його серце здригнулося, і він пильно вп'явся поглядом у дівчину.

У цю мить він, на свій подив, не зміг відчути до неї ні жаги вбивства, ні ненависті. Навпаки, в глибині душі в нього з'явилася незрозуміла повага, ніби він прагнув визнати її своєю господинею.

З цією думкою він знову закляк. Дивлячись на дівчину, яка наближалася до нього з суворим виглядом, він не відчував нічого, окрім тривоги та каяття.

Що, що це таке?

Він не міг збагнути змін у собі. З його рівнем самовдосконалення на цьому континенті не було нікого, хто міг би контролювати його. А тепер він відчув, що таємничим чином зв'язаний, і цей зв'язок був абсолютно добровільним з його боку.

У нього було таке відчуття, що якби ця дівчина наказала йому негайно покінчити з життям, він без вагань розбив би власну голову і помер прямо перед нею.

Чен Сяосяо холодним поглядом стежила за тим, як змінювався вираз його обличчя. Хоч вона й ішла до нього, але робила це дуже повільно, дуже повільно!

Окрім настороженості, вона також помічала кожну його реакцію та зміну настрою.

На щастя, від самого початку і до кінця на його обличчі миготіли нерозуміння, сумніви, тривога, каяття, але не було ні жаги вбивства, ні ненависті.

Попри це, Чен Сяосяо все одно не могла бути впевненою, чи справді простір змінив його мислення.

"Ти все ще хочеш убити мене?"

"Я не смію..." — почувши її запитання, старий у сірому халаті відповів не замислюючись, слова самі вирвалися з його уст.

Усього три слова змусили Чен Сяосяо таємно зрадіти. Простір справді не підвів її й дійсно змінив його.

"Ти поранив моїх духовних звірів!" — знову заговорила Чен Сяосяо з холодним виразом на прекрасному обличчі.

Старий у сірому халаті знову відповів інстинктивно: "Прошу панночку покарати мене!" — на його старечому обличчі швидко майнуло здивування, яке згодом змінилося цілковитим спокоєм.

"Дуже добре!" — почувши це, Чен Сяосяо остаточно заспокоїлася.

На її устах з'явилася холодна посмішка, а в очах заблищав холод: "Тоді покірно чекай на своє покарання!"

"Слухаюся!" — розгублено відповів старий у сірому халаті.

Він ніяк не міг зрозуміти, чому потрапив у це місце, чому повністю слухається її й чому не має жодного бажання чинити опір.

Чудово розуміючи, що щось не так, розуміючи всю ненормальність ситуації, в душі він спокійно приймав це!

"Іди і стій на галявині, не рухайся!" — віддавши наказ, Чен Сяосяо миттєво перенеслася на пасовище.

"Слухаюся!"

Людина, яка отримала наказ, слухняно попрямувала до зеленої галявині. Він не знав чому, але цей наказ просто необхідно було виконати.

***

Прийшовши на пасовище, Чен Сяосяо якраз побачила, як маленька Юйтен наливає духовним звірям по глечику духовної води. Духовні звірі, які зовні були важко поранені й не могли поворухнутися, тут уже повністю одужали.

Випивши по цілому великому глечику духовної води, вони повкладалися на землю відпочивати, і зараз ніщо не нагадувало про їхній нещодавній жахливий стан.

"Ау-ау-ау~"

"Ши-ши-ши~"

"Лі-лі-лі~"

"Ррр-ррр-ррр~"

Помітивши наближення Чен Сяосяо, духовні звірі один за одним почали приязно вітатися з нею, перетворюючи все на радісну зустріч.

Побачивши це, вона лише за якийсь час змогла вгамувати свої почуття. З посмішкою привітавшись із ними, вона ніжно гладила їхні голови. За мить її щільно оточили духовні звірі, і кожен, здавалося, хотів отримати її ласку.

Чен Сяосяо не розчарувала їх: когось погладила по маківці, когось поплескала по лобі, не оминувши жодного. Водночас вона запитала Юйтен, яка саме збирала духовну енергію для лікування цих духовних звірів: "Юйтен, коли вони зможуть прорватися на середню стадію духовних звірів?"

"Юна господарко, не хвилюйся. Ця битва принесла їм чимало користі. До того ж, вони випили по глечику духовної води, цього цілком достатньо, щоб вони перейшли на середню стадію".

Маленька Юйтен відповідала, одночасно спрямовуючи потоки енергії простору на духовних звірів, і навіть Чен Сяосяо, яка стояла серед них, не стала винятком.

Чен Сяосяо кивнула й промовила: "Тільки коли вони досягнуть середньої стадії, їхні бойові навички покращаться. Інакше в майбутніх битвах із ворогами вони будуть лише отримувати на горіхи".

"Юна господарко, у мене вже є спосіб, як покращити їхні бойові навички!" — маленька Юйтен розпливлася в посмішці, і в її вигляді з'явилися нотки гордості.

"О, і який же спосіб?" — Чен Сяосяо була дещо здивована, але її погляд мимоволі спрямував в бік іншої галявини.

Маленька Юйтен, маючи з нею духовний зв'язок, чудово зрозуміла її думки: "Юна господарко, хіба ти сама вже не здогадалася? Надалі нехай цей невдаха тренує наших духовних звірів у поєдинках. Кожен має пройти через незліченні битви, тоді навіть маючи лише середню стадію сили, вони зможуть лякати людей".

Легко кивнувши, Чен Сяосяо схвалила це рішення. Чесно кажучи, окрім нещодавньої битви ззовні, можливість підкорити такого могутнього майстра була приводом для радості.

"Юйтен, якщо в майбутньому ми побачимо достатньо сильного майстра і заберемо його в простір, чи не створить це якихось проблем?" — Чен Сяосяо дуже хотіла з'ясувати це питання.

"Юна господарко, я вважаю, що наразі краще більше нікого не забирати, хіба що виникне така ж крайня потреба, як щойно. Зрештою, рівень нашого простору ще не такий високий, і якщо ми заберемо забагато подібних майстрів, це може спричинити дисбаланс, а якщо виникнуть якісь неприємності — буде непереливки".