Розділ 151 — V010: Несподіване відкриття, вигнання нахаб.

"Твоя правда!" — Чен Сяосяо замислилася і додала: "Щойно я уважно спостерігала за старим. Хоч він і виражає мені повагу, у нього все ще виникають сумніви та відчуття ненормальності того, що відбувається. Схоже, його розум іще не повністю змінився".

"Юна господарко, ти абсолютно права!" — маленька Юйтен посміхнулася. — "Проте не хвилюйся, коли він тільки потрапив сюди, у нього вже не було бажання чинити опір. Чим довше він перебуватиме в просторі, тим сильніше трансформуватиметься його свідомість, і з часом у нього не залишиться жодних дивних відчуттів чи сумнівів".

"Це добре!"

Чен Сяосяо знизала плечима й посміхнулася: "Хоч у нашому просторі є купа способів із ним упоратися, якби він зчинив галас, це завдало б нам чимало клопоту. Тому буде якнайкраще, якщо він покірно сидітиме тут".

"Тому, юна господарко, я раджу тобі надалі забирати сюди лише тих людей, які йдуть добровільно. Навіть якщо рівень простору буде недостатнім, такі люди не відчуватимуть дивних змін і не намагатимуться чинити опір. Але якщо забирати когось силоміць, та ще й із занадто високим рівнем самовдосконалення, а сил простору для його зміни бракуватиме, тоді він і справді може влаштувати тут справжній розгром. Надалі з цим треба бути обережнішими!"

"Я це розумію!"

Чен Сяосяо посміхнулася, і її очі яскраво заблищали: "Попри все, ми докладемо зусиль, щоб підвищити рівень простору. Коли простір зможе контролювати таких людей, ми не пропустимо жодного самовпевненого бовдура. Особливо це стосується безсоромних негідників, які люблять знущатися зі слабких і забирати все силою. Ми заберемо їх усіх, щоб вони покірно стали нашими слугами!"

"Хі-хі, юна господарко, головне, щоб тобі це подобалося!" — маленька Юйтен знала, що вона не на жарт розлютилася. Двічі побувавши на волосині від смерті лише через те, що не була суперницею для інших, вона ледь не була стерта з лиця землі цими так званими сильними майстрами.

Таке відчуття й справді було не з приємних.

Чен Сяосяо подивилася на свої руки, а потім знову запитала: "Юйтен, невже я така слабка й нікчемна?"

"Юна господарко, чому ти так думаєш?"

Маленька Юйтен злегка насупила свої тонкі брівки й промовила: "Юна господарко, не забувай, що відтоді, як ти практикуєш, не минуло ще й року, а ти вже пройшла шлях від початкової стадії Бойового Учня прямо до Бойового Майстра. Для інших людей це просто фантастика, таке взагалі неможливо здійснити. Якби не твій простір і моя допомога з наповненням твого тіла духовною енергією, тобі знадобилося б щонайменше десять років, щоб пройти цей шлях. А зараз ти скоротила цей час на цілих дев'ять років і все одно незадоволена?"

"Звісно, незадоволена!"

Чен Сяосяо зітхнула, окинула поглядом цей сірий туманний простір і пробурмотіла собі під ніс: "Тільки в мить між життям і смертю розумієш, наскільки жалюгідною є твоя слабкість, коли ти навіть не маєш сили чинити опір. Ну і що з того, що я за рік досягла рівня Бойового Майстра? В очах інших слабкість залишається слабкістю!"

"Юна господарко, це був нещасний випадок..."

Маленька Юйтен підлетіла до її плеча і своїми крихітними ручками ніжно торкнулася її щоки: "Юна господарко, ти ж маєш розуміти, що з твоєю силою Бойового Майстра та статусом Великого Майстра приборкання звірів навіть дев'ять великих орденів не наважилися б напасти на тебе. Той старий, швидше за все, був вільним практиком і мав рівень Бойового Імператора, тому він і діяв так зухвало, намагаючись відібрати все, що заманеться".

"І що з того?" — Чен Сяосяо примружила очі й, прямуючи до галявини, промовила: "Якщо стався перший нещасний випадок, то станеться і другий. Маленька Юйтен, хіба ти можеш гарантувати, що не буде третього разу?"

"Юна господарко..."

Маленька Юйтен надула губки і, перебираючи пальчиками, замовкла.

Чен Сяосяо розуміла, що та просто намагається її втішити, але вона мусила тверезо дивитися на речі: "Хоч зовні й ходять чутки, що майстрів рівня Бойового Імператора чи Бойового Монарха не існує, але, як і казав той старий, якщо ти їх не бачив, це не означає, що їх немає. Яким би великим не був цей континент, спадщина духовних практик передається вже не одне десятиліття тисяч років. У кожному куточку можуть жити відшельниками могутні практики. Вони не з'являються у світі, тому люди й не знають про їхню силу, а через це вважають, що таких майстрів просто немає".

"Поступово всі піддаються цій ілюзії, вважаючи, що на континенті немає Бойових Імператорів чи Бойових Монархів, хоча насправді вони є. Якраз такий старий, якого ми зустріли сьогодні ввечері. Його поява стала для нас великим потрясінням або, можна сказати, сюрпризом".

"Маленька Юйтен, ти ж пам'ятаєш того чоловіка середнього віку, якого ми зустріли вперше? Він був навіть сильнішим за цього старого, якщо не Бойовим Імператором, то щонайменше на піку рівня Бойового Монарха. Оскільки існують такі постаті, хто може гарантувати, що в якомусь таємному куточку не переховується Бойовий Безсмертний?"

"Юна господарко, ти стільки всього сказала, то чого ж ти прагнеш?" — маленька Юйтен кліпала своїми чорними блискучими оченятами, не розуміючи її.

Побачивши її реакцію, Чен Сяосяо не знала, плакати їй чи сміятися, і промовила: "Я маю на увазі, що я занадто слабка, тому мушу піднімати свій рівень самовдосконалення. Інакше моє життя належатиме іншим, і якщо нас захочуть розчавити чи зігнути в баранячий ріг, ми навіть не зможемо захиститися!"

"Юна господарко, твоє самовдосконалення і так просувається дуже швидко. Якщо ти продовжиш форсувати прорив, ти..." — маленька Юйтен похитала головою, так і не договоривши.

"Що ти маєш на увазі? Хочеш сказати, що я не впораюся?" — Чен Сяосяо скоса подивилася на неї.

"Юна господарко, справа не в тому, що ти не впораєшся, просто тобі доведеться натерпітися чимало лиха!"

"Краще натерпітися лиха, ніж бути миттєво знищеною!"

"Ну, тоді, юна господарко, вирішуй сама!"

"Завтра я владнаю всі домашні справи, знайду час і обов'язково здійснюю прорив. Ситуація стає дедалі складнішою, і якщо не мати достатньої сили для залякування, неприємностей ставатиме лише більше!"

***

Поки дівчина та ельф розмовляли, вони підійшли до галявини. Старий у сірому халаті й справді слухняно стояв там, не ворушачись.

Побачивши їх, він насамперед звернувся до Чен Сяосяо:

"Панночко!" — але його цікавий погляд відразу прикувався до маленької Юйтен.

"Старий, на що ти витріщився? Називай мене управителькою Юйтен!" — маленька Юйтен гордо задерла підборіддя й суворо наказала.

У старого в сірому халаті не виникло жодних думок про спротив цій крихітній істоті, тому він так само шанобливо вимовив: " Управителька Юйтен!"

Чен Сяосяо помітила, що вираз його обличчя знову змінився: на ньому вже не було тієї складної гами емоцій, що раніше, залишилися лише шана та повага. Схоже, чим довше він перебував у просторі, тим менше у нього залишалося здатності думати про щось інше.

"Хто ти такий? Як тебе звати, який у тебе рівень самовдосконалення і як ти потрапив до нашого села Люшу?"

"Відповідаю панночці, ваш підлеглий — звичайний вільний практик, мене звати Ін Цзилян. У молоді роки я полював у горах, випадково впав у печеру й отримав спадщину від одного Бойового Імператора, після чого й розпочав свій шлях самовдосконалення. Зараз мій рівень — середня стадія Бойового Імператора. До села Люшу я прийшов тому, що зустрів на дорозі молодика, який мав духовну воду. Від нього я й дізнався, що в селі Люшу є духовне джерело!"

Після цих пояснень Ін Цзилян, сповнений провини, продовжив: "Ваш підлеглий піддався жадібності і, щоб заволодіти цим духовним джерелом, наважився напасти на панночку. Прошу панночку покарати мене!"

"Твоїм покаранням займеться Юйтен. Оскільки ти потрапив до простору, в майбутньому ти матимеш змогу виходити назовні, але ти не повинен промовити жодного слова про все, що тут побачиш".

"Слухаюся, панночко!"

"Маленька Юйтен, заблокуй його сили, наразі він не повинен практикувати. Принаймні доти, доки повністю не спокутує свою провину, не давай йому такої можливості!"

"Добре, юна господарко, я знаю, що робити!" — маленька Юйтен з радістю взялася за це завдання!

"Зовні вже скоро розвидниться, мені час повертатися, а ти господарюй тут!"

"Зрозуміло, швидше виходь!"

Коли Чен Сяосяо перенеслася назад, на дворі й справді вже починало світати. Вона негайно наказала Юйтен прибрати всю лозу.

Шух-шух-шух-шух~

Усього за кілька подихів лоза, що створювала загорожу, миттєво зникла, і серед порожнього майданчика залишилася лише Чен Сяосяо.

Упоравшись із цією справою, вона вже збиралася йти до своєї кімнати відпочивати, як назустріч їй з'явилися дві постаті. Це були її батько Чен Біюань та Чжоу Цзіньцзян.

"Сяосяо, ну як усе пройшло?"

"Сяосяо, що з тими духовними звірами, з ними все гаразд?"

Хоч вони й не брали безпосередньої участі, але весь час таємно перебували на варті, чекаючи, що вона в будь-яку мить покличе їх на допомогу.

Вони не сподівалися, що всього за дві години вона вже повернеться, причому не лише зникне лоза, але й усі поранені духовні звірі. Чоловіки відчували і цікавість, і певне хвилювання.

"Усе гаразд, я забрала їх, їм просто потрібно якийсь час спокійно відпочити!" — Чен Сяосяо чарівно посміхнулася, не вдаючись у зайві деталі.

Перевівши погляд на Чжоу Цзіньцзяна, вона перестала посміхатися, і її обличчя набуло серйозного виразу: "Дядьку Чжоу, я не буду багато говорити про все інше, але сподіваюся, що ти збережеш це в таємниці!"

"Сяосяо, будь спокійна, у цьому ти можеш на мене покластися, ніхто нічого не дізнається!" — хоч Чжоу Цзіньцзян і був приголомшений та мав безліч запитань, він був достатньо розумним, щоб збагнути: це не та сфера, куди йому варто втручатися.

Ба більше, на його думку, чим таємничішою та могутнішою була Чен Сяосяо, тим краще для нього, адже він тепер був міцно пов'язаний з родиною Чен.

"Я вірю тобі, дядьку Чжоу!" — з посмішкою відповіла Чен Сяосяо.

Більше ніхто нічого не казав, вони лише побажали один одному доброї ночі й розійлися по своїх кімнатах відпочивати.

Коли Чжоу Цзіньцзян повернувся до свого двору, в його головному будинку все ще горіло світло. Зайшовши всередину, він побачив, що не лише його дружина не лягала спати, але й його наложниці також не відпочивали!

"Пане, ви повернулися!"

"Пане, все гаразд?"

"Пане, присядьте спочатку, відпочиньте трохи!"

Жінки підхопилися йому назустріч, а Чжоу Цзіньцзян здивовано запитав: "Я ж іще раніше казав вам іти відпочивати, чому ви досі не спите?"

"Пане, як ми могли заснути, коли вас не було, ми ж хвилювалися за вас!" — пані Чжоу підвела його і посадила на головне місце.

Уся велика родина сіла разом, і наймолодша наложниця, пані На, притиснувши руку до грудей, промовила: "Пане, у родині Чен життя теж неспокійне, може, нам варто..."

"Замовкни!" — обличчя Чжоу Цзіньцзяна миттєво потемніло, а погляд став гострим як лезо. Окинувши очима своїх дружин та наложниць, він суворо промовив: "Щоб я більше ніколи не чув подібних розмов. Запам'ятайте, віднині це наш дім, і це не зміниться, вам зрозуміло?!"

"Так, пане!"

"Пане, ми все зрозуміли!"

"Пане, ми знаємо!"

"Ми слухатимемося вас, пане!"