Розділ 16 — Таємничий молодий пан.

Увійшовши до заїжджого двору, Чен Сяосяо не звертала уваги на інших, а попрямувала прямо до стійки, де за розрахунковою книгою сидів літній чоловік, і тихо покликала: “Дядечку управителю, вітаю!”

“Ох…”

Старий управитель звів очі й уважно оглянув вродливу дівчину, яка стояла перед ним. Він зовсім не розсердився через те, що вона відволікла його від підрахунків, а усміхнувся й запитав:

“Дівчино, у тебе якась справа?”

“Дядечку управителю, вибачте, що турбую вас, але мені дуже потрібна ваша допомога!”

Помітивши, як він злегка насупився, Чен Сяосяо поспішила пояснити:

“Дядечку управителю, я не змушу вас робити нічого складного, це забере у вас зовсім трохи часу. Сподіваюся, ви не відмовите мені, добре?”

“Ось як…”

Дивлячись на охайну, виховану дівчину, управитель чомусь зовсім не відчув бажання відмовляти їй. Він злегка кивнув і запитав:

“І чим же старий може допомогти тобі, дівчино?”

“Дядечку управителю, чи не могли б ви приділити мені хвилинку і вийти до воріт, щоб поглянути на наш товар?” — з приязною усмішкою попросила Чен Сяосяо.

Поглянути на товар?

Управитель не чекав такого прохання. Він кивнув, вийшов з-за стійки і звернувся до Чен Сяосяо:

“Добре, старий вийде з тобою.”

Ця пара, літній чоловік та юна дівчина, тільки-но збиралися вийти, як із кухні з'явився молодий служник. Нічого не розуміючи, він запитав: “Управителю, щось трапилося?”

Чен Сяосяо повернула голову і злегка кивнула служникові, якому на вигляд було близько тридцяти років.

Служник здивовано глянув на неї — він явно ніколи раніше не бачив цієї дівчини. У цей час управитель наказав йому:

“Наглянь поки за залою, я зараз повернуся!”

“Добре, управителю!” — охоче погодився служник і, провівши їх поглядом, вирушив до зали дізнатися, чи не потрібно чогось гостям.

Вийшовши на вулицю, управитель роззирнувся довкола. Окрім жінки з трьома дітьми та воза з волом, поруч більше нікого не було. Він з подивом поглянув на дівчину.

Чен Сяосяо посміхнулася й промовила:

“Дядечку управителю, ходімо зі мною!” — і попрямувала до своєї матері, братів та сестри.

Управитель, який думав, що йдеться про якусь велику партію товару, непомітно насупився. В його очах майнуло вагання, але він усе ж рушив слідом.

“Бажаю вам усіляких гараздів, управителю!” — привіталася пані Чен, віддавши йому легкий уклін.

Управитель, який спочатку відчув легке незадоволення, був трохи здивований таким привітанням. Не встиг він розкрити рота, як троє малюків щиро заусміхалися і ввічливо защебетали:

“Дядечку управителю, вітаємо!”

Дитяча миловидність змусила управителя знову усміхнутися. Він кивнув усій родині й запитав:

“Ну, який товар ви хотіли мені показати?”

Поки він говорив, його погляд упав на кілька бамбукових кошиків та великий мішок на возі. Коли він розгледів усередині десяток курей та кроликів, на його обличчі з'явився подив.

Маючи неабиякий підприємницький хист, він з першого погляду зрозумів, що ці кури та кролики — вищого ґатунку.

Чен Сяосяо мовчки усміхнулася, відразу ж прочинила мішок із рисом, а також виставила перед ним кошик із білокачанною капустою.

Управитель оглянув курей, понюхав рис і помацав кроликів. Перевіривши все, він із усмішкою повернувся до пані Чен та її доньки й промовив:

“Господине, ви приїхали з дітьми, щоб продати все це?”

“Саме так, управителю. Нашій родині стільки не з'їсти, тому ми вирішили виміняти трохи срібла. Якщо продавати все це на вулиці вроздріб, ми за один раз не розпродамо. Ми просимо вас проявити ласку. Якщо ви зможете забрати наш товар, то й надалі, коли матимемо щось на продаж, ми будемо звертатися саме до вас. Сподіваємося на ваше розуміння, допоможіть нам, бідній матері з дітьми.”

Пані Чен говорила спокійно й надзвичайно щиро, але без жодної плазувальної покори. У її словах управитель відчув неабияку гідність та шляхетні манери, що викликало в нього ще більшу симпатію до цієї жінки. Він кивнув і погодився:

“Добре, добре. Нашому заїжджому двору якраз потрібні такі продукти. Якщо ви й наступного разу зможете привезти домашню птицю та зерно такої ж високої якості, старий залюбки забиратиме все у вас. Що скажете?”

“Щиро дякуємо за допомогу, наш товар вас не розчарує!” — на обличчі пані Чен засяяла посмішка, а очі сповнилися вдячністю.

“Не варто подяки. Скільки б ви не привезли, я можу особисто дати згоду і забрати все!”

Управитель виявився людиною рішучою. Прихильно налаштований до матері з донькою, він не став створювати труднощів і відразу назвав ціну:

“Господине, за весь цей товар старий готовий заплатити вам три ляни срібла та ще тридцять мідних монет. Вас це влаштує?”

“Влаштує, цілком!”

Хоча цього разу речей було значно більше, а ціна не виявилася такою ж нечувано високою, як минулого разу, пані Чен залишилася задоволеною. Зрештою, такими були тогочасні ринкові ціни в містечку.

Управитель швидко покликав служника, щоб той переніс усе всередину, і так само швидко виплатив пані Чен гроші. Вона ще раз щиро подякувала йому.

Розпрощавшись з управителем, мати з чотирма дітьми розвернули воза й поїхали геть від заїжджого двору, щоб накупити на ринку необхідних речей.

Вони кілька разів об'їхали вулиці, придбали чимало краму і навіть кілька разів розминулися зі слугами з маєтку Нін.

На жаль для останніх, вони не знали своїх утікачок в обличчя. Слуги ніяк не могли подумати, що матір із донькою, яких вони так наполегливо шукали, цього разу приїдуть не удвох, а вп'ятьох, тож просто змарнували свій шанс.

***

Коли вони вже виїхали на возі за межі містечка, один молодий і вельми поважний гість, який зупинився на заїжджому дворі, підвівся і вирішив замовити обід. Він збирався поїсти перед тим, як вирушити в далеку дорогу, тому наказав управителю подати дві-три будь-які страви, аби лише вони були зі свіжих продуктів.

Управитель не наважився нехтувати таким поважним гостем, тож після його наказу кухарі з максимальною швидкістю подали їжу та вино на стіл.

Тарілка смажених шматочків курятини, тарілка тушкованого кролика та тарілка соковитої, свіжої білокачанної капусти.

Ці три прості страви були приготовлені саме з тих найсвіжіших продуктів, які заїжджий двір щойно викупив у селян. Поважний гість не став вередувати через простоту частування — зрештою, у ці часи в такому глухому містечку отримати подібні страви вже вважалося неабияким везінням.

Він сів за стіл і відразу взявся за палички. Елегантно піднісши шматочок капусти до рота, молодий пан спочатку жував без особливої уваги. Проте ще після кількох шматочків на його витонченому, шляхетному обличчі нарешті з'явився легкий подив. Він пильно поглянув на їжу перед собою, і його погляд сповнився сумніву та нерозуміння.

У цей момент управитель особисто приніс йому миску білого розсипчастого рису. Відчинивши двері кімнати, він побачив, що молодий пан сидить наче в заціпенінні. Серце управителя йокнуло, і він з великою обережністю запитав:

“Пане, вам не до смаку ці страви?”

“Ох…” — молодий пан звів на нього очі, а потім перевів погляд на миску духмяного рису, яку той тримав у руках, і наказав: “Подай сюди!”

“Слухаюся!” — управитель з острахом зиркнув на нього і негайно поставив рис на стіл.

Гість узяв миску, злегка вдихнув аромат гарячого рису, підніс паличками трохи до рота, ретельно розжував і проковтнув. Схоже, переконавшись у чомусь, він відклав палички вбік.

“Управителю, звідки взялися ці продукти? Чому сьогоднішня капуста та рис так сильно відрізняються від того, що я їв тут учора?”

Почувши це питання від суворого молодого пана, управитель змінився в обличчі, а на його лобі виступив холодний піт. Він сам перевіряв цю їжу перед подачею і знав, що з нею все гаразд, тому тепер зовсім не розумів, чим саме незадоволений такий поважний гість.

Проте не відповісти він не наважився, тому відразу відчеканив:

“Доповідаю молодому пану, ці овочі та зерно зовсім нещодавно старий викупив у однієї селянки. Чи будуть якісь особливі розпорядження, пане?”

“У селянки?”