Розділ 160 — V011: Міжусобна різанина. Скорий прихід клану Гу.

Очі Тянь Цзяня відразу радісно заблищали, і він промовив: "Тату, мама каже правду! Давайте поїдемо до Яньчена до дідуся й бабусі. Якщо дідусь із бабусею напишуть листа, не вірю, що вони наважаться проігнорувати їхній наказ. Тоді їм доведеться слухняно віддати нам і духовне джерело, і духовних птахів, і нам більше не доведеться терпіти образи в їхньому домі!"

"Мій Цзянь'єр правий! Старий, ти ж просто хотів отримати ті речі, чого тоді так кричати? Юйцінь, якою б вона не була, ні за що не наважиться піти проти волі батьків. Якщо ми захочемо ті речі, їй доведеться самій нам усе прислати, хм!"

Мати з сином знову почали нахабніти.

Їхні слова не викликали радості у Тянь Фушена. Він лише холодно зиркнув на них і не зронив ні слова.

Адже подібних солодких мрій у житті бувало надто багато, і щоразу вони закінчувалися нічим.

Тепер, якою б привабливою не була ця мрія, він не збирався втрачати голову.

Почувши про родину Ло з міста Яньчен, у серці Тянь Фена теж знову спалахнула надія. Чен Сяосяо, мабуть, теж колись вирушить до Яньчена!

***

У певному гірському хребті імперії Дафен (імперія Фенікса) !

Журавель повільно летів крізь небесну вись, а на його спині сидів молодий чоловік із сумним виразом обличчя. Це був Мо Сюаньцзунь, знавець техніки Звороту Небесних Таємниць, який вирушив на пошуки тієї самої дівчини!

Він безупинно щось бурмотів собі під ніс, а журавель час від часу реагував цілком по-людськи. Було неважко помітити, що птах мав великі заперечення щодо його слів.

"Журавлику, де ж вона може бути? Я обшукав усю цю місцевість, але так і не зміг її знайти. Невже вона знає, що я її шукаю, і навмисно переховується, щоб я не зміг її знайти?"

"Ех, ну чому все так? Я навіть не можу вирахувати її місцезнаходження. Невже я більше ніколи її не зустріну? Хіба це не буде несправедливо щодо мене? Так не піде. Журавлику, ти що, зовсім марний? Ти ж супроводжуєш мене вже більше десяти років, невже ти не міг навчитися шукати людей за запахом? Якби тобі запам'ятався її запах, нам принаймні не довелося б так сліпо блукати. Журавлику, ти мене просто ганьбиш!"

"Журавлику, скажи, де вона ховається? Може, вона взагалі не з цього континенту? Або вона учениця, яка вийшла з якогось священного місця? Якщо так, то виходить, я взагалі ніколи її не знайду? Ні, так точно не піде. Якщо я її не знайду, я не зможу спати, не зможу їсти... Журавлику, я справді захворів, чи не так?"

"Ой, Журавлику, ну ти й телепень! Чому ти досі не вмієш розмовляти? Якби ти міг говорити зі мною, у мене принаймні був би співрозмовник. Журавлику, як по-твоєму: які дівчата кращі — люті з перцем чи ніжні та милі? Хоча вона водночас і з характером, і дуже мила, тому вона — найкраща, скажи, Журавлику, хіба ні?"

Кру-кру ~

Журавель голосно закричав, закинувши голову!

У його голосі відчувалося сильне невдоволення та зневага!

Проте Мо Сюаньцзунь ніколи не зважав на реакцію птаха. Натомість він простягнув руку й легенько стукнув його по голові, застерігаючи від зайвих нісенітниць.

"Чен Сін, що ти взагалі намагаєшся зробити?!"

"Покидьку, я уб'ю тебе!"

"Поверни життя моєї дитини!"

"Убийте його, убийте!"

"..."

Раптом знизу долинули хаотичні вигуки, розпачливий плач, що супроводжувалися звуками запеклої битви.

Мо Сюаньцзунь, який сидів на спині журавля, мимоволі подивився в напрямку звуків. У долині за кілька десятків лі група з понад десятка людей атакувала натовп старих, жінок та дітей. Вигуки долинали саме звідти.

Він злегка насупився і з невдоволенням промовив: "Серед білого дня, під чистим небом, ці нікчемні щури коять таке свавілля. Вбивства та підпали — це справжній злочин. Журавлику, раз ми зустріли їх, це доля. Вперед, давай подивимося!"

Кру ~

Журавель відгукнувся і миттєво полетів у бік долини!

Вшух!

Вітер люто засвистів. Журавель змахнув крилами, і його швидкість стала стрімкою, мов зірка, що падає. За мить людина і птах опинилися прямо над долиною.

Мо Сюаньцзунь кинув погляд донизу: більше десятка майстрів рівня Бойового Духа розслаблено й невимушено атакували групу літніх людей, жінок та дітей. Здавалося, вони не збиралися вбивати їх миттєво, а радше знущалися, завдаючи ран, але не завдаючи смертельних ударів!

Така жорстока поведінка викликала у Мо Сюаньцзуня глибоку відразу!

Побачивши, як меч одного з молодиків спрямувався прямо в груди жінки, молодий майстер Мо остаточно розлютився через цей безсоромний вчинок.

Шух!

Він клацнув пальцем, і гострий потік енергії ці вирвався назовні. Відстань у кілька тисяч чжанів була подолана в одну мить.

Дзинь!

Усе сталося швидше, ніж можна було кліпнути оком. Пролунало різке дзижчання, спалахнув потік енергії, і загартований у тисячах боїв меч, міцний як сталь, миттєво розлетівся на дві частини й відлетів убік!

"Хто тут?!"

Молодик злякано й розгублено закричав, і його голос луною розійшовся долиною. Проте він так і не помітив людину й птаха, які перебували неподалік у повітрі.

Те, що він їх не помітив, не означало, що інші не побачили.

Одинадцятий старійшина вже розгледів удалині людину на журавлі. Він негайно опустився на коліна й вигукнув: "Дякую старшому за порятунок життя!"

"Дякуємо старшому!.."

Уся родина одинадцятого старійшини, від малого до великого, опустилася на коліна, висловлюючи подяку людині в небі.

"Ти... ти хто такий?"

Понад десяток людей із клану Чен злякано й розгублено дивилися на людину й птаха. Вони ніколи не бачили, щоб хтось літав на духовному звірі.

Один із молодих майстрів рівня Бойового Духа, помітивши, що людині на духовному звірі на вигляд було близько двадцяти років, обурено закричав: "Хлопче, ти наважився заважати нашій справі, тобі що, життя набридло?!"

Щойно він це бовкнув, як чоловік середніх років, який стояв поруч із ним, різко змінився в обличчі. Це ж чисте самогубство!

Мо Сюаньцзунь, який сидів на журавлі, мав холодний вираз обличчя, а в його зіницях спалахував гнів. Він знову клацнув пальцем, випускаючи ще один потік енергії ці.

Пляск —

У лобі зухвалого молодика миттєво утворилася велика діра. Його тіло кілька разів здригнулося, і він замертво звалився на землю.

Решта людей затремтіли від жаху.

Вони зрозуміли, що людина на журавлі — це той, кого вони абсолютно не могли собі дозволити образити.

Чоловік середніх років, тамуючи страх у серці, склав руки й промовив: "Старший, я належу до клану Чен з Імперської столиці імперії Дафен. Сподіваюся на вашу милість!"

"Хм, ви коїте вбивства серед білого дня, хіба ви виявили хоч краплю милості? Ви безжально нищите слабких жінок та дітей, ви заслуговуєте на смерть!"

Спокійний голос пролунав без жодного натяку на лють, але його слова чітко дали зрозуміти людям клану Чен: Ви самі шукали смерті, і якщо ви прагнете вбивати інших, то знайдуться й ті, хто вб'є вас.

"Старший, я визнаю провину й негайно відступаю!"

Чоловік середніх років був охоплений панікою і, не наважуючись зволікати, вирішив негайно піти геть.

"Чому ви вбиваєте людей?"

Мо Сюаньцзунь хоч і врятував їх, але прагнув розібратися в ситуації. Він не хотів ставати пособником лиходіїв чи спостерігати за безглуздим винищенням невинних.

"..."

Чоловік середніх років опустив голову, не наважуючись відповісти.

Побачивши його реакцію, Мо Сюаньцзунь блиснув холодним вогнем у своїх глибоких темних очах і звернувся до того, хто стояв на колінах: "Говори ти!"

"Слухаюсь!" — голос пролунав так чітко, наче прямо над вухом. Одинадцятий старійшина негайно випрямив спину й склав руки перед ним: "Старший, я й сам не знаю справжньої причини. Після того, як нас вигнали з клану, нас без упину переслідують люди з клану".

"Вигнали з клану? Чому?"

"Старший, справа ось у чому. Я просто не зміг мовчки спостерігати..."

Одинадцятий старійшина розповів усю історію родини Чен Біюаня. З того самого моменту, як Чен Біюань зазнав поранення, його рівень самовдосконалення впав, і клан почав вважати його нікчемою, піддаючи всіляким знущанням та несправедливості.

Далі він розповів про переїзд Чен Біюаня до села Люшу, де тепер з'явилися духовне джерело та духовні птахи. Клан Чен забажав привласнити майно Чен Біюаня, а його самого, оскільки він відмовився йти в село Люшу, вигнали з клану, після чого люди з клану почали його переслідувати.

"Мерзенно, ганебно, вони заслуговують на смерть!"

Мо Сюаньцзунь був остаточно розлючений цією сімейною ворожнечею та підступними інтригами. Його красиве обличчя покрилося кригою, а від усього тіла повіяло пронизливим холодом.

"Старший, це... це рішення клану, воно до нас... до нас не має відношення!" — чоловік середніх років був укритий соромом, адже одинадцятий старійшина говорив чисту правду, і якби він навіть хотів заперечити, то не знайшов би слів.

Проте одинадцятий старійшина повернувся і, вп'явшись у нього поглядом, запитав: "Чен Сін, я досі не збагну, я покинув Імперську столицю, повністю пішов від цього безсоромного клану, чому ж ви не даєте нам спокою? Що ми такого зробили, що ви вирішили винищити нас дощенту? Невже ваші серця геть кам'яні? Підняти руку на власних близьких, на рідну кров — чи ви після цього взагалі люди?.."

Одинадцятий старійшина говорив дедалі лютіше, а його сповнені гніву очі налилися кров'ю: "Я, Чен Юйвень, можу запевнити, що ні в чому не завинив перед кланом. Колись я працював на нього як віл. Усе, що ви зараз маєте — усе це ми вибороли й заробили. Ми виростили кожного з вас, виховали з вас майстрів. Тепер ви виросли, набралися сили, взяли в руки мечі й прийшли вбивати мене. Ви не пожаліли ні мою дружину, ні мою доньку, ви нікого не відпускаєте. Чи люди ви після цього?.."

"Запам'ятайте мої слова: сьогодні ви полюєте на мене, але настане день, і ви опинитеся на моєму місці. Ваші власні нащадки та близькі точно так само візьмуть мечі й знищать вас. Мій сьогоднішній день — це ваше завтра. Усі ви — виродки, бездушні тварюки, подивлюся я, яким буде ваш кінець!.."

Під цим нищівним докором одинадцятого старійшини група зухвалих членів клану Чен нарешті відчула провину й сором. Їхні вчинки й справді переходили межі, адже в дитинстві вони колись отримували турботу від одинадцятого старійшини, а дехто навіть вчився під його керівництвом, і він ставився до них як до справжніх рідних.

Усе це вони давно відкинули й забули, та в цю мить нарешті згадали. Згадали, що колись вони дійсно були однією родиною, разом здобували славу для клану, робили його сильнішим і мріяли про прекрасне майбутнє.

Тепер же, ставши дорослими, вони бачили лише власну вигоду. Вони думали тільки про виконання наказів клану заради отримання більшої винагороди. Вони зовсім не замислювалися, що серед колишніх старійшин лише одинадцятий старійшина щиро навчав їх та ставився з відкритим серцем.

А вони заради тієї мізерної нагороди, обіцяної кланом, безупинно винищували близьких одинадцятого старійшини, заганяючи всю його родину в глухий кут.

"Одинадцятий старійшино, ви... вибачте, я..."

"Не кажи мені 'вибач'. Зараз же відповідай, чому ви не залишаєте нас у спокої? Кажи, я сьогодні обов'язково мушу знати причину!.." — скрегочучи зубами, вигукнув старійшина з налитими кров'ю очима.

"Тому що... тому що Великий старійшина та інші хочуть, щоб ви вирушили в напрямку повіту Цін'ань. Змусити вас знайти Чен... Чен..."

Ім'я 'Чен Біюань' він так і не зміг вимовити.

Почувши таку очевидну відповідь, одинадцятий старійшина не міг не зрозуміти всього. Сповнений безмежної гіркоти, він раптом закинув голову й голосно розсміявся: "Ха-ха-ха!.."

"Ха-ха-ха, ось воно що! Ха-ха-ха, так ось у чому справа! Ха-ха-ха!.."

Уся долина відгукувалася розпачливим сміхом одинадцятого старійшини. Сміючись, він заливався гіркими сльозами. Можна сказати, він і в страшному сні не міг уявити, що причина, через яку клан Чен полює на його родину, полягає саме в цьому!

Перебуваючи вгорі в повітрі, Мо Сюаньцзунь чув усю їхню розмову, і це викликало у нього ще більшу відразу до людей цього клану Чен, які виявилися просто безсоромними нікчемами.

" Журавлику, ходімо. Вони, мабуть, більше не піднімуть зброї!" — кинувши погляд униз, розпорядився Мо Сюаньцзунь.

Проте невдовзі він згадав про інше питання і пробурмотів собі під ніс: "Село Люшу... хіба молодша сестриця Гун не казала, що це дім Чен Сяосяо? Ці люди з клану Чен, мабуть, її рідня. Мати такий клан — це справжнє нещастя для неї!"

Кру~

Журавель відгукнувся у відповідь, наче цей високоінтелектуальний птах теж розумів думки свого господаря.

" Журавлику, ми прибули в державу Дафен і знову чуємо про село Люшу, та ще й це пов'язано з Чен Сяосяо. Як думаєш, чи варто нам завітати до неї?"

~

Журавлю було ліниво відповідати, тож він удав, що нічого не чув.

Не отримавши відповіді, Мо Сюаньцзунь не переймався цим і продовжив розмовляти сам із собою: "Цей молодий майстер спершу хотів знайти 'люту дівчину', але й Чен Сяосяо не можна залишати без уваги. Якщо молодша сестриця Гун дізнається, що я не провідав Чен Сяосяо, вона точно нарікатиме на мене. Раз так, я пожертвую трохи часу, зустрінуся з нею, розпитаю, що це за лози такі, і відразу ж піду далі шукати 'люту дівчину'."

"Журавлику, давай спершу пошукаємо в цій місцевості, а потім попрямуємо в бік повіту Цін'ань. Будемо шукати її по дорозі, а заодно провідаємо Чен Сяосяо. Якщо нам пощастить знайти 'люту дівчину' у повіті Цін'ань, ми візьмемо її з собою до Чен Сяосяо. Молодша сестриця Гун та панночка Цзюнь'єр казали, що з Чен Сяосяо весело, 'лютій дівчині' точно сподобається!"

"Журавлику, невже тобі не сподобається Чен Сяосяо? Кажуть, вона справжній майстер з приборкання звірів. Може, вона й тебе приборкає? Кажу тобі: навіть якщо приборкає, тобі не можна катати її, хіба що це буде 'люта дiвчина'. Так, Журавлику, надалі ти мусиш добре ставитися до 'лютої дівчини', а якщо ні — цей молодий майстер провчить твою дурну голову!"

Кру-кру-кру ~

Журавель відповів тривалим криком. Якби хтось умів розуміти його мову, то точно збагнув би, що птах зараз щосили лає свого господаря!

Вічно в нього все з голови вилітає, щойно побачить щось нове...