Розділ 161 — V011: Міжусобна різанина. Скорий прихід клану Гу.

Тим часом на дорозі до повіту Цін'ань з'явився неймовірно величезний і розкішний екіпаж, який повільно рухався під охороною понад сотні гвардійців.

Люди, які сиділи в найбільшій розкішній кареті, вели невимушену розмову. Їх було небагато — сім'я з трьох чоловік: це був Гу Гаої зі своєю родиною, які виїхали з Яньчена.

Гу Гаої сидів, схрестивши ноги, з холодним виразом обличчя, абсолютно ігноруючи те, як його дружина з надмірною ніжністю підносила їхньому синові Гу Цзюньсяню їжу та напої, ставлячись до нього як до малої дитини.

Хто не знав ситуації, міг би подумати, що Гу Цзюньсянь каліка, раз йому потрібен такий догляд.

Янь Цінцінь помітила, що відколи вони виїхали з дому, обличчя її чоловіка жодного разу не виглядало задоволеним. Це розлютило її, вона витріщила очі й невдоволено сказала: "Господарю, що це означає? Ти що, цураєшся нас із сином, що цілими днями ходиш із таким похмурим виглядом і лякаєш людей?"

"Хм, — Гу Гаої лише незадоволено пирхнув і не став нічого казати.

Річ у тім, що коли Гу Цзюньсянь отримав у академії тримісячну відпустку й повернувся додому, він у всіх подробицях розповів батькам про те, що сталося в маєтку Ченів. Про те, якими грубими виявилися люди родини Чен і якою підступною та безсоромною була Чен Сяосяо. Словом, у родині Чен від малого до великого не було жодної хорошої людини.

Він наполягав на тому, щоб негайно вирушити до Ченів і розірвати заручини, оскільки не збирався терпіти таку ганьбу. Він заявив, що краще помре, ніж візьме таку жінку за дружину, і якщо родина не розірве заручини, він ні за що не одружиться!

Під тиском сина Гу Гаої та Янь Цінцінь, які й самі мали певні думки щодо цього, були змушені погодитися. Крім того, син вимагав негайно вирушити до села Люшу. Він хотів розірвати заручини саме тоді, коли Чени влаштують свій аукціон. Він прагнув, щоб увесь світ дізнався про те, що він кинув Чен Сяосяо. Він хотів повністю розтоптати її гідність і помститися за її нечемність.

Думаючи про те, яким посміховиськом невдовзі стануть Чени, Гу Цзюньсянь перебував у чудовому настрої. Він був щасливий і з нетерпінням чекав на цей момент. Понад усе він прагнув побачити, як Чен Сяосяо пошкодує про все. А якщо вона пошкодує...

Молодий пан Гу вже почав будувати повітряні замки, уявляючи, як здійсняться його прекрасні бажання!

***

Академія Божественного Кондора!

У залі керівника академії, окрім чотирьох заступників, зібралися вісімнадцять головних наставників. Усі двадцять три особи сиділи разом.

Голова академії сидів на головному місці. Цьому поважному старцеві було вже триста років. Його довга біла борода спадала аж до грудей, а довгі брови майже досягали підборіддя. Він виглядав як справжній довгожитель із міфів. Власне, він і був довгожителем, адже прожити триста років означало прожити на кілька життів більше, ніж звичайна людина.

Його старечі, на перший погляд дещо каламутні очі повільно оглянули присутніх. Насправді ці люди теж були далеко не молодими, наймолодшому з них було вже під сто років. Проте в очах голови академії вони все одно залишалися молодим поколінням. Його однолітками були хіба що четверо старих, які перебували в усамітненні й не виходили в світ.

Голова академії Божественного Кондора рідко втручався у справи. Зазвичай усім керували чотири заступники за підтримки вісімнадцяти наставників.

За останні кілька місяців голова академії вже вдруге скликав їх на збори. У минулі роки таке було неможливим, адже старець міг не з'являтися по кілька років.

Тепер, коли він знову скликав усіх, присутні вже здогадувалися, в чому річ.

"Заступнику Шень, розкажіть усім про ситуацію", — спокійно розпорядився голова академії.

Заступник Шень не наважився зволікати. Спершу він шанобливо склав руки перед головою академії, а потім почав детально розповідати про справу родини Чен.

Якби тут були люди з родини Чен, вони б упізнали в ньому того самого заступника голови академії, який привів учнів відробляти тяжку працю.

Він говорив упевнено й переказав усю історію без прикрас, не вигороджуючи вихованців своєї академії й не намагаючись навмисно зводити наклеп на родину Чен.

Коли він закінчив, у залі запанувала тиша. Ніхто не наважувався заговорити першим. Питання про те, чи перейшли межу люди родини Чен, чи їхні власні учні самі напросилися на неприємності, кожен зважував у своєму серці.

Тепер їм належало вирішити: чи вступати у війну з родиною Чен заради збереження репутації, чи стерпіти цей ляпас і вдати, що нічого не сталося. Це рішення мав прийняти голова академії.

Зазвичай в академії Божественного Кондора ніщо не цінувалося вище за її репутацію. За логікою речей, вони мали б вимагати справедливості від родини Чен, а під справедливістю вони розуміли повернення свого обличчя.

"Заступнику Шень, ти діяв правильно!" — першими словами голови академії була похвала на адресу заступника Шень.

Трохи приголомшений такою честю, заступник Шень поспішно промовив: "Голово, Чен Біюань колись навчався в нашій академії. Крім того, Нін Сюньнін та інші поводилися занадто зухвало, тож опір родини Чен цілком природний!"

Голова академії злегка поглянув на нього без жодних змін у виразі обличчя. Потім перевів погляд на інших присутніх, і від цього погляду багатьом здалося, що їхні обличчя охопило полум'я, викликаючи пекучий біль.

"Вам немає чого сказати?" — голова академії все так же зберігав спокій, але його слова змусили присутніх здригнутися від холоду.

"Хм!" — оскільки ніхто не відповів, голова академії холодно пирхнув, і цей звук віддався в вухах присутніх наче грім: "Я лише на кілька років відійшов від справ академії й не сподівався, що наші вихованці перетворяться на таке. Учні, яких передали під вашу опіку, стали схожими на хуліганів, злодіїв та звичайних бандитів. Не знаю, як ви збираєтеся згодом дивитися в очі предкам академії Божественного Кондора."

"Чи пам'ятаєте ви значення слів 'людяність', 'доброзичливість', 'мудрість', 'праведність', 'справедливість', 'пристойність', 'музика', 'вірність', 'щирість', 'небо', 'земля', 'доброчесність' та 'шлях'? Чому всього цього не видно в наших учнях? Чи, може, цього немає вже й у вас самих?"

"Голово, ми визнаємо свою провину!"

Усі двадцять дві особи негайно підхопилися зі своїх місць і в один голос схилилися перед головою академії, просячи пробачення!

"Закон не карає натовп — чи не на це ви розраховували?"

"Не сміємо так думати! Це наше упущення, просимо вашого покарання!"

"Хм, яка користь від вашого визнання провини?" — голова академії все ще був незадоволений.

"Усвідомивши помилку, ми обов'язково її виправимо і назавжди це запам'ятаємо!"

"Добре, я запам'ятаю ці слова. Якщо я знову виявлю щось подібне, вам більше не доведеться нікого навчати!"

"Слухаємось, підкоряємось вашій волі!"

"Сідайте!" — ставлення присутніх нарешті задовольнило голову академії. Коли всі повернулися на свої місця, старець примружив очі й промовив: "Ресурси нашої академії незавидні, ми відчуваємо серйозну нестачу. Особливо це стосується духовної води та духовних птахів, постачання яких майже припинилося. Коли я дізнався про це, я вже наказував вам належним чином розібратися зі справою!"

При цих словах у каламутних на вигляд очах голови академії спалахнув гострий вогонь. Було очевидно, що виконання його наказу вкрай розчарувало поважного старця.

Присутні не наважувалися підвести погляд на голову академії. Кожен із них, хто зазвичай тримався велично й виявляв гордість та зверхність, зараз поводився тихіше води, нижче трави.

"Оскільки за місяць граф Чжун'юань збирається виставити на продаж духовну воду та духовних птахів, цей старий особисто вирушить туди!"

"Ні в якому разі, голово! Дозвольте нам усе владнати!"

"Голово, це така дрібниця, вона не варта вашого клопоту!"

"Голово, ми самі з усім розберемося і в жодному разі не розчаруємо вас!"

"Ви — наш покровитель, хіба можна турбувати вас такими справами? Голово, дозвольте нам усе виконати!"

"У всьому наша провина, що змусили вас хвилюватися. Голово, дайте нам шанс, ми особисто вирушимо до села Люшу й обов'язково доставимо духовну воду та духовних птахів!"

"..."

Усі почали навперебій висловлювати свої заперечення. Вони були вражені й ніяк не очікували, що голова академії вирішить діяти особисто, адже це була подія неймовірного масштабу.

Голова академії був головною опорою всієї академії Божественного Кондора. Не те що якесь маленьке село Люшу — навіть якби сам імператор завітав до академії Божественного Кондора, голова міг би спокійно проігнорувати цей візит.

Лише якби прибули представники чотирьох найвпливовіших сил сьогодення, голова академії зволив би особисто зустріти їх. Тепер же він збирався вирушити в дорогу заради якоїсь духовної води та духовних птахів, що було просто нищівним ляпасом для присутніх. Це красномовно доводило, що вони занадто нікчемні, раз через таку дрібницю доводиться турбувати самого голову.

Ці люди один за одним продовжували висловлювати свої думки, так і не помітивши, що обличчя голови академії ставало дедалі похмурішим. Очевидно, цього разу він знову розлютився.

"Договорили?" — тихо запитав він, і в цьому питанні звучав ледь стримуваний гнів. Наступної миті потужна невидима сила ринула прямо на них, миттєво змусивши всіх замовкнути, а в їхніх очах застиг невимовний жах.

Старий голова був найсильнішим майстром в академії Божественного Кондора — він перебував на піку рівня Бойового Імператора і мав усі шанси прорватися на рівень Бойового Безсмертного. Перед ним ці майстри рівня Бойового Короля здавалися звичайними мурахами, які не мали жодної можливості для опору.

"Я бачу, що вам справді потрібно добре повчитися і збагнути, що таке 'людяність', 'доброзичливість', 'мудрість', 'праведність', 'справедливість', 'пристойність', 'музика', 'вірність', 'щирість', 'небо', 'земля', 'доброчесність' та 'шлях'. Коли я збиратимуся в дорогу, я повідомлю вас. Не смійте діяти самовільно, інакше..."

"Слухаємось..." — укриті холодним потом присутні з острахом і повагою склали руки у відповідь.

"Ідіть!"

"Слухаємось!"

Усі слухняно покинули залу. Старий голова, який сидів, схрестивши ноги, заплющив очі й тихо зронив: "Купка бовдурів!"

***

Село Люшу, головний маєток родини Чен!

"Сестричко, старша сестричко, старша сестричко!.." — радісний сміх пролунав з-за меж подвір'я.

Чен Сяосяо, яка саме висаджувала розсаду квітів у дворі, повернулася на звук і побачила свою молодшу сестру Чен Ланьлань у рожевій сукні, яка з широкою усмішкою бігла до неї.

За нею йшла Люйчжу. Підійшовши ближче, служниця вклонилася: "Старша панночко!"

"Встань!" — Чен Сяосяо відклала маленьку лопатку, глянула на сестричку й запитала: "Чому ти шукаєш мене? Тільки не кажи, що знову маєш якийсь секрет про те, як матуся плаче!"

"Хе-хе, сестричко, мама більше не плаче! Обережніше, бо матуся почує і намне тобі дупцю!" — сміючись, відповіла маленька Ланьлань.

Єцао піднесла чисту воду.

Чен Сяосяо змила бруд із рук і з усмішкою промовила: "Якщо комусь і намнуть, то це твою маленьку дупцю, адже це ти сказала, а не я!"

"Сестричка хитрує!"

"Це ти хитруєш!" — вимивши руки, вона витерла їх рушником, узяла сестру за руку і, прямуючи до виходу, запитала: "То чому ти мене шукала? Досі так і не сказала".

"Сестричка погана! Батько сказав, що збирається знайти вчителя для мене, старшого та другого братів. Старша сестричко, а що таке вчитель?" — хоча маленька Ланьлань і народилася у великому клані, вона не застала тих благ, які той мав, тому й не знала, хто такий вчитель.

Чен Сяосяо лагідно усміхнулася й пояснила: "Це хороша справа. Вчитель — це той, хто навчатиме тебе писати, малювати, грати на інструментах та грати в шахи. Його ще називають наставником!"

"Так багато вчитися? Старша сестричко, а можна мені не вчитися?" — почала торгуватися маленька Ланьлань.

"А ти вже все це вмієш?"

"Ні!"

"Якщо не вмієш, то, звісно, треба вчитися. Коли всього навчишся, тоді й не треба буде!"

"А старша сестричка вміє?" — запитала у відповідь маленька Ланьлань і одразу ж додала: "Я знаю, що сестричка вміє малювати й знає грамоту, а от грати на інструментах та в шахи — чи вміє сестричка?"

"Я не вмію, тому й хочу, щоб маленька Ланьлань навчилася і грала для мене, добре?" — усміхнулася Чен Сяосяо.

Справжня Чен Сяосяо з цього світу не мала можливості вчитися всього цього, а навіть якби й мала, то дівчина, чия душа тепер займала це тіло, не мала її колишніх спогадів. Усе, що вона вміла, походило з її минулого життя.

Грамоту діти тут починали вчити з трьох років. Малювання було її захопленням, тому вона вчилася йому дуже старанно. А от щодо гри на музичних інструментах — у неї справді не було для цього умов. Що ж до шахів, то вона вміла грати хіба що в хрестики-нулики та куточки, тож чи можна було вважати, що вона вміє грати в шахи.

"Ого, виходить, сестричка теж не вміє, тоді й я не вчитимуся!" — маленька Ланьлань знайшла чудове виправдання й радісно вигукнула.

Чен Сяосяо тільки збиралася відповісти, як почулися швидкі кроки. До них поспішав Лю Тяньшань. Побачивши її, він здалеку закричав: "Молодша сестрице Сяосяо, маленька сестрице Ланьлань!.."

"Старший брате Тяньшань, що трапилося?" — Чен Сяосяо, яка збиралася повести сестру за бамбуковий гай подивитися на лікарські трави, зупинилася й запитала.

"Молодша сестрице Сяосяо, вчитель та старий старосто просять тебе терміново прийти до рисового поля біля села Люшу!" — витираючи піт з обличчя, відповів Лю Тяньшань.

Злегка насупившись, Чен Сяосяо здивовано запитала: "Щось сталося?"

"Трапилася велика біда! На рисовому полі з'явилося безліч гусені*, ніхто не знає, що це за шкідники. Вони вже майже повністю об'їли молоді пагони. Старий старосто та селяни у розпачі. Вчитель теж боїться, що вони зжеруть і наш рис, тому попросив тебе піти подивитися!"

"Ось воно що?" — Чен Сяосяо негайно повела сестру за собою.

На рисових полях зараз якраз піднімався осінній рис, на який селяни покладали всі надії, щоб перезимувати. Якщо шкідники дійсно все знищать, людям просто не буде чого їсти взимку, і вони голодуватимуть.

~~~~~

Слово 蟲子 (chóngzi) означає будь-яких комах чи хробаків, але коли йдеться про шкоду врожаю зернових, українською мовою найприродніше звучить «гусінь» , «шашель» або «шкідники» .