Розділ 162 — V011: Міжусобна різанина. Скорий прихід клану Гу.

Вся компанія поспіхом вирушила до села Люшу. Коли вони прибули, біля затопленого поля на околиці села вже зібралися всі селяни та члени родини Чен.

Поява Чен Сяосяо швидко привернула загальну увагу. Люди почали вітатися з нею. Чен Біюань теж помітив її і гукнув своїй доньці: "Сяосяо, швидше йди сюди, подивися, що це за гусінь!"

"Вже йду, тату!" — залишивши сестру під наглядом сестер Єсу та Єцао, вона попрямувала до поля.

Частина колись зеленого поля тепер лишилася з одними голими стеблами, листя геть зникло. Чен Сяосяо швидко помітила довгу яскраво-зелену гусінь. Чесно кажучи, вона теж вперше бачила таких шкідників.

Вона підійшла до середини поля, де на пагонах, на яких ще залишалося листя, на кожній рослині сиділо по одній такій зеленій гусениці. Вони пожирали зелень із такою швидкістю, що всього за кілька подихів від рослини залишалося голе стебло, після чого сита гусениця різко стрибала на сусідній пагін і продовжувала жерти далі.

Дивлячись на цей ненажерливий апетит, Чен Сяосяо не могла не занепокоїтися, що і їхній рис може постраждати.

Чен Біюань та інші підійшли до неї, і кожен із надією дивився на неї, чекаючи, що вона знайде вихід. Оглянувши все, Чен Сяосяо зітхнула і, зустрівшись поглядом із селянами, похитала головою: "Я теж не знаю, що це за шкідники. Схоже, це якийсь мутований вид, вони надто ненажерливі".

"Твоя правда, дівчинко Сяосяо. Ми займаємося землеробством уже кілька десятиліть, але таку гусінь бачимо вперше. Найстрашніше те, що ці шкідники взагалі не бояться пестицидів. Ми розпилили дуже концентрований розчин, а вони від цього хіба що на мить завмерли, а за кілька хвилин знову взялися пожирати рис!" — бідкався старий старосто з похмурим обличчям.

Чен Сяосяо на мить розгубилася, а потім знову насупила брови й запитала: "Ви кажете, що вже розпилили пестициди?"

"Сяосяо, щось не так?" — Чен Біюань помітив, що з донькою щось діється.

"Нічого особливого!" — Чен Сяосяо злегка похитала головою й додала: — "Тату, я збиралася випустити духовних тварин, які харчуються шкідниками, щоб вони з'їли цю гусінь. Але якщо ви вже розпилили отруту, то не знаю, чи не зашкодить це їм".

"Ой лишенько!" — вигукнув старий староста, б'ючи себе по голові від розпачу: — "Ну чому я про це не подумав! Якби ж ми одразу покликали дівчинку Сяосяо, усе було б добре!"

"І що тепер робити?" — у великій тривозі закричав інший селянин, Лю Ханьлінь: — "Якщо ми нічого не вдіємо, то залишимося без зерна! Ця гусінь така ненажерлива — покінчить із рисом, а далі, мабуть, зжере взагалі все, де є бодай якийсь листок! Вони гірші за сарану, нам кінець!"

"Сяосяо, невже немає іншого виходу?"

Хоча Чен Біюань і був видатним майстром, у землеробстві та рослинництві він зовсім нічого не тямив і міг лише сподіватися на допомогу доньки. Відколи Чен Сяосяо почала успішно вирішувати різні проблеми, усі навколо непомітно для себе стали вважати її всемогутньою, і щойно з'являлася якась складна справа, одразу зверталися до неї.

"Тату, старосто Лю, дядьку Ханьлінь, ви тільки не панікуйте. Я хочу взяти кілька гусениць, щоб спершу вивчити їх і подумати, як їх знищити. А ви поки що зберіть людей, збирайте цю гусінь вручну і кидайте у велике багаття — вогонь точно має її спопелити!"

Трохи поміркувавши, Чен Сяосяо запропонувала єдиний можливий на той момент вихід. А от чи зможе маленька Юйтен впоратися зі шкідниками, вона дізнається лише тоді, коли повернеться у свій чарівний простір.

Почувши її пораду, усі згідно закивали головами — іншого вибору в них усе одно не було.

Чен Сяосяо зібрала кілька жирних гусениць і поспішила до свого маленького павільйону. Опинившись у кімнаті, вона негайно перенеслася у свій простір і передала комах маленькій Юйтен.

Маленька Юйтен подивилася на цих товстих яскраво-зелених шкідників і хихотнула: "Маленька господине, а ці гусениці доволі непрості! Звичайні отрути на них не діють. Твоя ідея спалити їх непогана, от тільки збирати їх вручну надто важко".

"Досить уже зловтішатися, краще швидше придумай, як нам знищити цю гидоту".

Говорячи це, Чен Сяосяо раптом згадала дещо, і її очі засяяли: "Маленька Юйтен, я ж пам'ятаю, що в нашому просторі є засіб від комах? Давай швидше спробуємо його, раптом наш засіб подіє!"

"А це справді варто спробувати, адже засоби з нашого простору куди кращі за отруту звичайних людей!"

З цими словами маленька Юйтен принесла засіб проти шкідників і розпилила прямо на гусениць, які намагалися розповзтися. Тієї ж миті комахи попадали й застигли. Потім їхні довгі тільця почали скручуватися, яскраво-зелений колір став швидко бліднути, а самі вони почали зменшуватися в розмірах. Зрештою, на очах у Чен Сяосяо, гусінь просто перетворилася на порошок і повністю зникла.

"Ого, цей засіб просто неймовірний!" — не втримавшись, вигукнула Чен Сяосяо.

Маленька Юйтен гордо задерла носа: "Усе, що створено в нашому просторі — це вищий сорт!"

"Гаразд, годі вихвалятися. Скільки у нас ще є цього засобу? Зовні шкідників повно-повнісінько!" — звернулася до неї Чен Сяосяо.

"Точно не скажу, але я можу просто скопіювати його, тож у нас буде стільки, скільки знадобиться!"

"Чудово, тоді швидше роби копії, і будемо винищувати шкідників. Вони занадто страшні, якщо зачекати ще кілька днів, від рису в селі Люшу не залишиться й сліду".

"Зараз усе буде, це ж так просто!"

Давши вказівки маленькій Юйтен, Чен Сяосяо вийшла з простору. Вона відправила сестер Єсу та Єцао у справах, а сама взялася виставляти у дворі засіб проти комах, який копіювала маленька Юйтен.

Всього за пів години, весь двір був заставлений ємностями із засобом. Тоді вона крикнула в бік будинку для почесних гостей: "Старий Ін, швидше йди сюди!"

"Уже біжу!.."

Щойно пролунав голос, як старий Ін миттєво з'явився перед нею. Побачивши заставлений двір, він із цікавістю оглянув усе й запитав: "Панночко, це і є той засіб, яким ти збираєшся труїти гусінь?"

"Саме так, цей засіб надзвичайно сильний. Дивись не з'їж його випадково, бо якщо перетворишся на попіл, я тебе не врятую!"

"Невже він такий небезпечний?" — старий Ін здивовано кліпнув очима й запитав: "Панночко, це річ звідти?"

"Звісно. Швидше берися за справу, виноси все це на вулицю і накажи людям розпилювати просто на гусінь. Головне, щоб ніхто його не з'їв і бажано не торкався голими руками, аби не було біди!"

"О, добре!"

Старий Ін уже встиг переконатися, якими дивовижними є речі з простору Чен Сяосяо, тому ні на мить не засумнівався в її словах. Він обережно склав усе у свій просторовий перстень і хутко рушив геть .

Чен Сяосяо, хвилюючись, що засобу може не вистачити, попросила маленьку Юйтен продовжувати копіювання. Водночас у її голові з'явилася думка: якщо в селі Люшу з'явилися такі шкідники, то чи немає їх в інших місцях?

Вона покликала служницю, і коли увійшла Єсу, Чен Сяосяо наказала їй негайно знайти Чжоу Цзіньцзяна.

...

Чжоу Цзіньцзян, який три дні перебував у від'їзді й щойно повернувся, теж встиг почути про навалу гусені й сильно непокоївся у душі. Дізнавшись, що Чен Сяосяо кличе його, він відразу ж прибіг.

Коли він увійшов, подвір'я Чен Сяосяо знову було заставлене засобом від шкідників. Він одразу запитав: "Сяосяо, це те, чим ти збираєшся нищити гусінь?"

"Так, дядьку Чжоу. Я хочу, щоб ви негайно відправили людей по всьому повіту Цін'ань і дізналися, чи немає такої ж біди в інших місцях. Якщо шкідники з'явилися і там, нам треба діяти негайно, інакше селяни цього року залишаться без урожаю".

Повіт Цін'ань тепер офіційно належав їхній родині, тому Чен Сяосяо не могла стояти осторонь — це був обов'язок родини Чен як господарів цих земель.

Чжоу Цзіньцзян теж розумів усю серйозність ситуації, тому кивнув і відповів: "Добре, Сяосяо, я зараз же все організую, це справді дуже важлива справа!"

Головний управитель Чжоу Цзіньцзян поспіхом пішов виконувати доручення.

...

Невдовзі повернувся старий Ін, який уже встиг роздати першу партію засобу. Він із посмішкою промовив: "Панночко, ти така розумна! Там, на вулиці, людям усе ще не вистачає засобу!"

"Менше базікай, швидше забирай наступну партію!" — невдоволено відповіла Чен Сяосяо.

"Слухаюсь!"

***

Наступні кілька днів уся родина була зайнята лише цією справою. Як і передбачала дівчина, навала шкідників зачепила не лише село Люшу — в інших куточках повіту теж спалахнула ця біда, перетворившись на справжню катастрофу, через яку всі члени родини Чен працювали не покладаючи рук.

На щастя, родина Чен могла безперебійно постачати цей чудодійний засіб, а головне — він діяв миттєво. Варто було краплі потрапити на гусеницю, як та зникала без сліду, не маючи жодного шансу на виживання.

Ця боротьба зі шкідниками в повіті Цін'ань тривала цілих три дні, і зрештою людям вдалося врятувати весь майбутній урожай рису.

Після цього слава про родину Чен прогриміла по всьому повіту Цін'ань. Усі місцеві жителі тепер чітко знали, що справжнім господарем цих земель є граф Чжун’юань, і звідусіль лунали слова щирої вдячності.

Селяни з навколишніх сіл навіть почали приходити до маєтку, приносячи як подяку яйця, рис, в'ялене м'ясо та інші домашні продукти.

Хоча членам родини Чен ці подарунки були ні до чого, вони з повагою приймали все, і кожна родина, яка приходила, отримувала від маєтку у відповідь щедрі дарунки: великих півнів, кролів, качок тощо.

Оскільки всі практикуючі знали, що тварини з маєтку Чен є духовними птахами й тваринами, Чен Сяосяо, аби захистити простих селян, дала старому Іну ще одне завдання. Вона наказала йому таємно наглядати за людьми: якщо хтось захоче чесно купити у селян ці речі, нехай купує, але якщо хтось наважиться відібрати силою чи вкрасти — старий Ін мав повне право провчити нахаб так, як йому заманеться.

Отримавши таке доручення, старий Ін з радістю вирушив на виїзди, адже як нагороду Чен Сяосяо пообіцяла йому цілий глек духовної води з простору. За таку винагороду він був готовий виконувати подібні завдання хоч щодня.

***

У цих турботах час летів непомітно, і ось минуло ще більше ніж півмісяця.

У маєтку Чен усе повернулося до звичного русла: будівництво нових споруд тривало, а життя решти людей остаточно стабілізувалося.

Одного дня Чжоу Цзіньцзян прийшов до Чен Сяосяо, яка саме висаджувала розсаду квітів у дворі.

"Дядьку Чжоу, чому ви прийшли?" — запитала Чен Сяосяо, навіть не підводячи голови від розпушування землі.

Побачивши, як вона працює, Чжоу Цзіньцзян не міг не посміхнутися: "Сяосяо, якщо ти хочеш посадити квіти, хіба обов'язково робити це власноруч? Накажи служникам, вони все зроблять, а якщо вони чогось не вміють, ти можеш просто підказати їм".

"Нічого, я хочу сама. Мені все одно нудно, а так хоч якась справа, це навіть корисно!"

Щодня, окрім самовдосконалення, вона займалася подібними дрібницями або розмовляла з молодшими братами та сестрою — так і минали її дні.

"Як знаєш." — Чжоу Цзіньцзян добре розумів, що переконати її не вдасться, тому одразу перейшов до справи: "Сяосяо, до аукціону залишилося всього півмісяця. Яким ти бачиш той поміст, про який казала? Опиши хоча б приблизно, щоб я міг дати людям вказівки для будівництва".

"Та яким завгодно, це не має значення. Мені все одно потрібно буде лише сказати їм кілька слів, а далі люди займуться торгівлею".

Чен Сяосяо ніколи не надавала цьому великого значення: для неї весь цей поміст міг складатися зі звичайних столів та стільців, і їй було байдуже, який вигляд він матиме.

"Ну добре, тоді я побудую його на свій розсуд, тільки потім цур не нарікати", — з посмішкою промовив Чжоу Цзіньцзян.

"Та як можна!"

Закопавши насіння квітів, Чен Сяосяо підвелася на ноги й запитала: "До речі, дядьку Чжоу, коли ті чиновники мають прислати служників, яких просив знайти батько?"

"Уже скоро, буквально за день-два. Якщо вони забаряться, то до початку аукціону ми точно нічого не встигнемо через брак рук!"

"Так, людей у нас справді замало. Коли вони прибудуть, відберемо кмітливих і трохи повчимо їх!" — кивнула Чен Сяосяо.

Чжоу Цзіньцзян злегка насупився: "Навчити служників — це не проблема, а от питання їхньої відданості та вірності, коли вони тільки-но прийдуть, викликає певні побоювання".

"Ось воно що... Не хвилюйтеся, коли виберете людей, приведіть їх до мене, я на них подивлюся!"

"Добре!"

Чжоу Цзіньцзян не став розпитувати про причини й одразу погодився. Потім він пильно подивився на Чен Сяосяо, ніби збираючись сказати щось важливе.

Чен Сяосяо відчула цей погляд, здивовано глянула на нього й пожартувала: "Дядьку Чжоу, що таке? Що за справа змусила вас так ніяковіти? Невже вам сподобалася якась молода дівчина?"

"Дівчинко, що за дурниці ти верзеш!" — Чжоу Цзіньцзян від її жарту просто не знав, плакати йому чи сміятися: "Ця справа стосується безпосередньо тебе. Коли вже ти сама запитала, скажу прямо: Гу Гаої з Яньчена разом із дружиною та сином завтра мають прибути до містечка Далін. Якщо нічого не станеться, то щонайменше післязавтра вони з'являться в нашому домі!"

"Гу Гаої?"

"Так, побратим твого батька. Його син Гу Цзюньсянь, з яким у тебе є усна домовленість про шлюб. Уся їхня родина їде сюди!"