Розділ 163 — V012: Усі сторони висуваються. Сповнені сумнівів.

"Ну що, Сяосяо, як ти збираєшся з ними розмовляти?"

Побачивши, що дівчина мовчить, Чжоу Цзіньцзян не втримався від цікавості. Він уже встиг почути, що Гу Цзюньсянь перед цією дівчиною не просто втратив обличчя, а зганьбився до самих кісток.

Чен Сяосяо злегка підняла підборіддя і запитала у відповідь: "Цікаво, а як би дядько Чжоу хотів, щоб я з ним розмовляла? Скажіть, можливо, я й прислухаюся до вашої поради".

"Ну, я думаю..." — Чжоу Цзіньцзян кивнув і з удаваною задумливістю додав: "Які б вимоги не висунув Гу Цзюньсянь, Сяосяо обов'язково погодиться".

"Пхе, ну годі вам, дядьку Чжоу. Відколи це ви стали таким поціновувачем пліток? Вам що, здається, що у вас забагато вільного часу і немає чим зайнятися? Хочете, я знайду для вас якусь роботу?"

Злегка похитавши головою, Чен Сяосяо не стримала сміху — їй було незвично бачити, як старше покоління теж піддається цікавості до чужих справ.

"Хто це каже, що в мене забагато вільного часу!" — старе обличчя Чжоу Цзіньцзяна миттєво почервоніло, і він злегка витріщив очі. — "Я ж просто турбуюся про тебе, дівчинко, а ти кажеш, що я пліткую! Що за неповага до старших!"

Сказавши це і напустивши на себе поважний вигляд, Чжоу Цзіньцзян розвернувся і пішов геть.

"Ха-ха-ха..." — тихо засміялася Чен Сяосяо і відразу ж викинула цю справу з голови. Для неї це взагалі не було проблемою, яка б вартувала бодай якихось зусиль чи роздумів.

...

Проте сталося неочікуване: ні наступного дня, ні через день родина Гу Гаої, яка мала б уже з'явитися, так і не прийшла до маєтку Ченів, попри всі очікування господарів.

Як подейкували, вони зупинилися в містечку Далін.

Дізнавшись про це, Чен Біюань помітно спохмурнів і виглядав дуже пригніченим.

Бачачи це, Чен Сяосяо могла лише потай зітхати: її батько надто цінував інших, але ті люди далеко не завжди відповідали йому взаємністю. Звісно, для неї самої те, що родина Гу не з'явилася, було найкращим варіантом — менше клопоту.

***

Проте насправді родина Гу ще першого дня, як увійшла в містечко, за допомогою своїх служників — використовуючи погрози та підкуп — силоміць викупила невелику садибу з двома внутрішніми двориками.

І зараз уся родина цілком безтурботно жила там. Причина, через яку вони не з'являлися в маєтку Чен, полягала в тому, що всі їхні турботи тепер оберталися навколо одного чоловіка в чорному одязі. На обличчях усіх членів родини застигли улесливі посмішки, наче перед ними перебував їхній власний предок.

Цього чоловіка в чорному вони зустріли по дорозі. Бажаючи подорожувати з комфортом, він просто силою відібрав у родини Гу їхній розкішний екіпаж. Перед цим майстром рівня Бойового Короля родина Гу, де були лише майстри рівня Бойового Духу, виявилася абсолютно безсилою.

Зрештою вони не лише віддали свій розкішний екіпаж, а й забігали навколо нього, намагаючись у всьому догодити. А коли дізналися, що цей чоловік у чорному є учнем ордену Божественного Меча Цінтянь, від радості ледь не кинулися цілувати йому ноги.

Особливо Гу Цзюньсянь, який понад усе мріяв стати учнем цього молодика, щоб через нього налагодити зв'язки із орденом Божественного Меча Цінтянь.

Проте молодий чоловік не виявляв жодного бажання брати його в учні, лише натякнув, що міг би взяти його до себе за служника.

Гордий від природи Гу Цзюньсянь не міг так просто з цим змиритися: він дійсно хотів потрапити до ордену Божественного Меча Цінтянь, але прислужувати комусь не бажав. Тому він усе ще сподівався, що той змилується і візьме його саме в учні.

На його дріб'язкові сподівання чоловік у чорному не звертав жодної уваги. Можливо, таланту Гу Цзюньсяня й вистачило б для того, щоб стати непоганим служником, а от щодо учнівства... Зважаючи на його власне становище...

При цій думці вираз його обличчя ставав ще холоднішим, наче він зовсім не цінував здібності Гу Цзюньсяня.

Та що більше байдужості він виявляв, то сильніше родина Гу переконувалася, що його статус надзвичайно високий. Вони ще дужче прагнули зачепитися за таку впливову особу, тим паче що людей у містечку Далін з кожним днем ставало все більше.

***

Наближався аукціон родини Чен, і до містечка Далін з'їжджалося дедалі більше люду, особливо багато було вільних практикуючих та управителів, присланих різними кланами. Щодня туди-сюди снували натовпи.

Хоча самі члени родини Чен там не з'являлися, старий Ін перебував на вершині гори за межами містечка і стежив за кожним рухом. На дрібні сутички можна було не зважати, але родина Чен не дозволяла влаштовувати масштабні бійки чи різанину.

Як би там не було, повіт Цін'ань тепер офіційно належав родині Чен, і всі місцеві жителі перебували під їхнім управлінням, тож за безпеку простого народу теж відповідали вони.

Щоб уберегти повіт Цін'ань від будь-яких неприємностей, Чен Сяосяо спеціально відправила групу духовних звірів у різні куточки повіту. Вони мали стежити за ситуацією і в разі, якщо хтось із практикуючих спробує зашкодити селянам, негайно доповісти про це.

Протягом наступних кількох днів усе більше практикуючих прибувало до села Люшу, намагаючись домогтися зустрічі з родиною Чен. Проте всі їхні прохання відхилялися: ким би не був гість і якими б іменами своїх кланів чи орденів він не прикривався, родина Чен нікого не приймала.

Якщо хочете щось купити — приходьте в день початку торгів.

Зіткнувшись із грізним виглядом численних духовних звірів, ні зухвалі розбишаки, ні гордовиті й нечемні гості нічого не могли вдіяти з родиною Чен.

Для самих жителів села це принесло деякі незручності в пересуванні, але загалом нікому не заважало, і всі жили спокійно.

Щодо родини Чен, то найбільш безтурботною особою залишалася Чен Сяосяо. Вона поводилася як справжній сторонній управитель: якщо до неї ніхто не звертався зі справами, вона ніколи сама не шукала собі роботи.

***

Наказавши служницям наглядати за входом і нікого не впускати, Чен Сяосяо перенеслася у свій простір.

Щойно вона почула радісний клич маленької Юйтен, то відразу зрозуміла, що в просторі сталося щось нове, і миттєво перемістилася туди, аби подивитися.

Опинившись усередині, Чен Сяосяо першим ділом побачила маленьку Юйтен, яка весело кружляла навколо кришталевого фруктового дерева.

Не встигла дівчина й слова мовити, як маленька Юйтен радісно закричала: "Юна господине, швидше йди сюди! Кришталеве дерево нарешті дало плоди! Ха-ха-ха!.."

Маленька Юйтен щиро реготала від щастя.

Чен Сяосяо в один стрибок опинилася під кришталевим деревом.

Повіяло ніжним ароматом, і вона дійсно побачила невеликі блискучі плоди розміром із ніготь, які переливалися всіма барвами веселки. Вони виглядали настільки красиво, наче витончений витвір мистецтва, що й подумати було важко, ніби це можна їсти.

"Неймовірно, невже справді бувають такі плоди!" — Чен Сяосяо простягнула руку й торкнулася кришталевого фрукта: відчулася легка прохолода, а п'ятиколірне сяйво злегка замиготіло.

"Юна господине, ти й не сподівалася, правда? Я думала, що простір має досягти щонайменше шістдесятого рівня, аби дерево заплодоносило. Хто ж знав, що коли кришталеве дерево ввібрало ті духовні камені, які ти нещодавно принесла, квіти відразу ж перетворилися на плоди! Якщо принесеш іще більше духовних каменів, думаю, вони дуже швидко дозріють".

Говорячи це, маленька Юйтен повернула голову. Її чорні блискучі очі сяяли як зорі, і вона з посмішкою додала: "Юна господине, не забудь за кілька днів зібрати якнайбільше духовних каменів. Що більше їх поглине кришталеве дерево, то швидше дозріють плоди".

"Е-е..."

Згадавши, скільки духовних каменів здатне поглинути це кришталеве дерево, Чен Сяосяо не могла стримати легкого здригання на губах. Воно вже ввібрало щонайменше тисячу великих і малих духовних каменів. Будь-яка звичайна людина просто не змогла б прогодувати таку рослину.

"Хі-хі-хі..." — зрозумівши її думки, маленька Юйтен захихотіла. — "Маленька господине, не шкодуй камінців. Коли кришталеві фрукти дозріють, ти зрозумієш, що всі ці витрати були абсолютно виправданими".

"Виправданими?" — Чен Сяосяо з недовірою подивилася на ці маленькі плоди й безпорадно промовила: — "Вони що, здатні перетворити людину на безсмертного небожителя після вживання?"

"Чи станеш ти безсмертним небожителем, я не знаю, але точно можу сказати: якщо юна господиня захоче прорватися на рівень Бойового Короля чи Бойового Імператора, це не складе жодних труднощів, це абсолютно реально".

Говорячи це, маленька Юйтен заусміхалася ще яскравіше: "Юна господине, сама подумай, скільки тут цих кришталевих плодів! Ти зможеш виростити скільки завгодно Бойових Королів та Бойових Імператорів, то хіба воно того не варте?"

"І що з того, що духовних каменів піде багато? Хіба вони самі по собі можуть гарантувати, що хтось стане Бойовим Королем чи Бойовим Імператором? Навіть ті камені, які ми вже витратили, не змогли б допомогти хоча б одній людині прорватися на рівень Бойового Короля, то чого ж так бідкатися за камінцями, які ввібрало дерево".

Почувши слова маленької Юйтен, Чен Сяосяо трохи поміркувала і поставила питання, яке її цікавило найбільше:

"Хочеш сказати, що після вживання кришталевого фрукта не буде жодних перешкод для розвитку? Тобто, дійшовши до піку рівня, можна буде відразу здійснити прорив?"

"За все інше не скажу, але до рівня Бойового Імператора жодних бар'єрів точно не буде!" — впевнено відповіла маленька Юйтен.

Для Чен Сяосяо цього було цілком достатньо, тому вона нарешті кивнула й погодилася: "Добре, я докладу всіх зусиль, щоб зібрати якомога більше духовних каменів".

"Юна господине, на цих торгах лікарські трави теж мають бути серед товарів, правильно?"

"Так!" — Чен Сяосяо примружила очі. — "Додамо духовних лікарських трав — цього вистачить, аби вразити всіх присутніх. Навіть якщо у нас є інші речі, зараз їх не можна показувати, інакше накличемо на себе велику біду".

"Юна господине, хто каже, що у нас немає нічого іншого? Наших скарбів повно, тільки не вдавай, що ти їх не помічаєш!"

"Ось як?"

"Юна господине, не забувай, що наша Крижана вода Інь та Вода Червоного Сонця Ян — це унікальні природні джерела екстремального холоду та тепла. Для практикуючих вони мають неймовірну цінність. Варто лише виставити ці два види води на продаж, як люди просто збожеволіють від жадібності".

"Хм, твоя правда!" — Чен Сяосяо дійсно зовсім забула про них. Вона згадала, що Крижана вода Інь та Вода Червоного Сонця Ян здатні покращувати статуру практиків, не кажучи вже про те, що вони є безцінними компонентами для виготовлення духовних ліків та виплавки зброї.

Якщо про ці речі дізнаються сторонні, це дійсно змусить увесь світ збожеволіти. Тож зараз про них у жодному разі не можна згадувати — ні родина Чен, ні вона сама ще не мали достатньо сил, аби захистити такі скарби.

"Добре, Юйтен, ти за ці два дні підготуй якнайбільше товарів для продажу. Якщо їх буде замало, ми точно не зможемо задовольнити всіх цих людей. Щодо духовних цілющих трав— обери якісь більш поширені види й зроби якнайбільше копій. Навіть якщо ми продамо багато, ніхто не запідозрить нічого дивного".

"Без проблем, скопіюю стільки, скільки забажаєш!" — маленька Юйтен підвела голову й озирнулася навколо простору, де вирувала густа духовна енергія: "Через створення такої кількості копій духовної енергії в просторі помітно поменшає, але нічого, ми можемо використати духовну воду".

"Роби, як знаєш!"

Залишивши всі вказівки, Чен Сяосяо вийшла з простору.

***

Містечко Далін!

Потужна хвиля сильної аури раптово накотилася з-за меж містечка, миттєво привернувши увагу багатьох практикуючих.

Коли люди впізнали обличчя кількох літніх чоловіків, звідусіль почулися вражені вигуки.

"Боже мій! Представники дев'яти великих орденів нарешті прибули!"

"Ха-ха-ха, а я вже грішним ділом подумав, що у цих дев'яти великих орденів і так усього вистачає, тому ніхто з них не приїде!"

"Та як вони могли не приїхати! Вони ж як-не-як дев'ять великих орденів, тому й мали з'явитися останніми, аби підкреслити свій винятковий статус!"

"Дурниці! Хіба ці дев'ять великих орденів мають такий уже винятковий статус? Справді винятковими є чотири найвпливовіші сили сьогодення. А ці дев'ять великих орденів — хіба вони посміють бодай слово кинути перед представниками того єдиного Ордену, одного Палацу, одного Храму чи однієї Долини?"

"Якщо вже зайшла мова про чотири найвпливовіші сили... Зараз родина Чен зчинила такий галас, цікаво, чи з'явиться тут хтось із них?"

"Цілком можливо. Я чув, що в містечку вже зараз зупинився хтось із представників цих чотирьох найвпливовіших сил!"

"..."

Поява представників дев'яти великих орденів знову підштовхнула людей до обговорення нових тем. Насправді подібні розмови точилися тут щодня, і скільки б разів про це не згадували, усім усе одно було надзвичайно цікаво.

Саме в цей момент хтось підкинув нову тему для розмов: "Подейкують, що тут мають з'явитися люди з клану Чен Імперської столиці, от тільки невідомо, чи це правда, чи вигадка!"

"Що? Люди з клану Чен Імперської столиці ще сміють сюди потикатися?"

"Хіба клан Чен Імперської столиці не вигнав Чен Біюаня з дому? Як у них тільки совісті вистачає приїздити сюди й лізти в чужі справи!"

"Не варто так казати. Як-не-як, а кровні зв'язки у них є. Навіть якщо стосунки між ними кепські, вони все одно залишаються родичами, тож у появі клану Чен Імперської столиці немає нічого дивного!"

"Та що там клан Чен! Кажуть, що з Імперської столиці своїх людей відправили клани Лун та Сюе, з міста Яньчен прибули представники кланів Ло та Гу, а з Хуанчена — клани Су та Мен! Усі вони вислали сюди свої загони!"

"Та невже це правда?"

"Звісно правда! Ці люди навіть не думають приховувати свій статус — їдуть відкрито й із розмахом, думаю, щонайпізніше сьогодні до вечора вже будуть тут!"

"Здається, сюди з'їхалися сили з усього світу. Цього разу родина Чен заварила таку кашу, що навіть не знаю, чим усе це закінчиться!"

"Хе-хе-хе, а ви помітили, що представники академії Божественного Кондора так і не з'явилися?"

"Точно! Подейкують, що люди з академії Божественного Кондора чимось образили родину Чен і нещодавно навіть були покарані важкою працею, цікаво, чи це дійсно так?"

"Звичайно правда! Про це знає вже чимало людей, і хто б наважився зводити такі наклепи на академію Божественного Кондора у подібних справах!"

"Та вже ж, якби ще й вони приїхали, от тоді було б справді весело!"

"Ха-ха-ха!.."

~~~~~

прим. пер. Кому цікаво знайшла зображення Кондора.

Ко́ндор анді́йський , або а́ндський ( Vultur gryphus ) — родини , єдиний сучасний представник роду кондорів ( Vultur ), який також містить нещодавно описаний пліоценовий вид . Поширений в і на узбережжі . Є одним з найбільших літаючих птахів, незначно поступаючись розмахом крил лише .