Розділ 169 — V014: Плата за вхід. Сила родини Чен.

"Усе, що ви зможете купити, віддасте мені!"

Чоловік у чорному, який стояв перед родиною Гу Ґаої, віддав наказ владно та зверхньо. Побачивши таку самовпевненість, члени родини Гу аж зубами заскрипіли від люті, проте ніхто з них не наважився виказати бодай найменше невдоволення на обличчі.

Чоловік у чорному, здавалося, чудово зрозумів їхні думки, тому впевнено продовжив: "Якщо ви докладете всіх зусиль і викупите для мене речі, які продаватимуть у маєтку Чен, я обіцяю взяти Гу Цзюньсяня з собою до ордену як мого особистого охоронця!"

Статус охоронця — це ж усе одно статус слуги... — подумки кричав від розпачу Гу Цзюньсянь.

Орден Божественного Меча Цінтянь був місцем, про яке він мріяв усе життя, проте він аж ніяк не прагнув потрапити туди на правах звичайного слуги.

Тепер перед ним постав важкий вибір: або в ролі прислужника супроводжувати цього Бойового Короля до славетного ордену Меча, або назавжди забути про цю мрію. Адже за два роки йому виповниться вісімнадцять, і тоді справа буде вже не в тому, чи зможе він вибороти квоту на іспит, а в тому, що він остаточно втратить на це будь-яке право за віком.

Гу Ґаої чудово розумів почуття сина. Він і сам палко бажав, щоб той потрапив до ордену Меча, але віддавати власну дитину в послужіння іншій людині йому було неймовірно боляче.

Проте свій життєвий шлях син мав обрати сам.

Яку б дорогу той не обрав, він як батько міг лише мовчки прийняти це рішення.

Уся родина, яка вже збиралася вирушати до села Люшу, так і залишилася стояти посеред вітальні.

Чоловік у чорному не підганяв їх. На його обличчі застиг вираз холодної зверхності, він ніби не помічав важкої внутрішньої боротьби на обличчі юнака і просто мовчки чекав на відповідь.

Минуло чимало часу, перш ніж сум'яття на обличчі Гу Цзюньсяня змінилося непохитною рішучістю. Він міцно зціпив зуби і глухим голосом промовив:

"Я згоден... Згоден визнати молодого пана своїм господарем! Проте прошу пана вислухати одне прохання вашого слуги!"

"Кажи!" — чоловік у чорному мигцем глянув на нього, і в його очах майнула крижана байдужість.

Гу Цзюньсянь подивився на батьків, а потім знову повернувся до чоловіка і надзвичайно серйозно промовив:

"Благаю пана взяти під свій захист нашу родину Гу, щоб жоден інший впливовий клан не наважився нас принижувати!"

На обличчях Гу Ґаої та його дружини відразу з'явилися хвилювання та глибока вдячність. Вони зрозуміли, що син пішов на цей крок виключно заради порятунку та благополуччя родини, і тепер навіть той гострий біль, що стискав їхні серця, миттєво зник.

Ян Цінцін, чиє обличчя було сповнене жалю та відчаю, після слів сина остаточно збагнула, що вже ніяк не зможе його зупинити. Щобільше, перед цим могутнім чоловіком у чорному вона взагалі не мала права голосу, тому навіть якби й хотіла щось сказати — не посміла б.

Їй залишалося лише безпорадно спостерігати, як її рідний син стає чужим слугою.

"Це я можу виконати", — байдуже відказав чоловік у чорному, окинувши їх усіх холодним поглядом.

"І ще одне..." — знову пролунав голос Гу Цзюньсяня.

У цю ж мить в очах чоловіка в чорному спалахнули холодні блискавки, від чого в юнака аж волосся на тілі стало дибки від жаху. Проте він виявив упертість і продовжив: "Прошу пана захистити мене перед Ченами і придушити всю їхню родину!"

"Придушити родину Чен? Ти хочеш, щоб я вступив у бій із кількома сотнями духовних звірів?" — голос чоловіка в чорному став настільки зловісним та тихим, що Гу Ґаої, який стояв поруч, затремтів від переляку.

Чи справді для сина буде благом служити такому непередбачуваному та жорстокому господареві?

Гу Цзюньсянь також відчув, що чоловік у чорному розлютився, проте він не збирався відступати:

"Пане, я зовсім не прошу вас воювати з духовними звірами Ченів! Я лише хочу, щоб ви забезпечили мою безпеку перед цими людьми!"

"Хм..." — презирливо пирхнув чоловік у чорному. — "Ніхто в цьому світі не сміє чіпати моїх людей, навіть представники дев'яти великих орденів. Що вже говорити про якусь нікчемну родину Чен!"

"Так! Щиро дякую вам, пане!" — неймовірно зрадів Гу Цзюньсянь і поспіхом вклонився.

Проте чоловік у чорному не мав жодного бажання більше розмовляти з ними. Він розвернувся і попрямував до виходу, на ходу кинувши наказ:

"Вже пізно, негайно вирушаємо в дорогу!"

"Слухаюсь, пане!"

Усвідомлення того, що тепер за його спиною стоїть справжня і могутня сила — людина з самого ордену Божественного Меча Цінтянь — викликало в Гу Цзюньсяня шалене бажання розреготатися від щастя.

Відтепер йому більше не доведеться марнувати час в Академії Божественного Кондора, змагаючись із іншими учнями за крихти слави та багатства. Коли вони прибудуть до ордену Меча, навіть найменша винагорода від господаря виявиться ціннішою за роки навчання в академії.

Уся родина поспіхом рушила слідом за чоловіком у чорному.

***

Тієї миті в бік села Люшу вирушили не лише клан Гу, а й представники багатьох інших впливових кланів, старійшини дев'яти великих орденів, а також незліченні вільні практики з усіх куточків країни. Дорога до поселення миттєво заповнилася натовпом: іржали коні, голосно вигукували люди, скрізь панував неймовірний ажіотаж. Людина, яка не знала б ситуації, неодмінно подумала б, що тут сталося щось грандіозне.

Проте не встигли мандрівники подолати й половину шляху, як рух попереду повністю зупинився. Утворилася величезна жива черга, і за лічені хвилини шлях виявився заблокованим для всіх без винятку.

"Що там таке? Чому нас не пускають?!"

"Хіба не казали, що сьогодні продаватимуть духовну воду та духовну птицю? Чому ж тоді шлях перекрили?!"

"Що за дурню знову викинули ці Чени! З якого біса вони заважають людям пройти?!"

"Подейкують, вони здирають плату за прохід!"

"Що?! Плату за прохід?! Родина Чен що, вирішили стати місцевими бандитами?!"

"Справа не в тому, що взагалі не можна пройти. Просто з кожного, хто хоче увійти, вимагають один духовний камінь, інакше далі нікого не пустять!"

"З якого дива?! Невже жителі села Люшу вирішили відкрито пограбувати нас усіх?!"

Ці обурені вигуки та запитання миттєво підхопив увесь натовп. На дорозі здійнялася справжня буря, з усіх боків лунала добірна лайка.

Тоді ті, хто вже знав подробиці, поспішили пояснити ситуацію:

"Яке ще пограбування? Вони все чітко розтлумачили: кожен, хто бажає потрапити на аукціон Ченів, повинен отримати їхню спеціальну бамбукову табличку. Тільки з нею можна пройти далі. До того ж, якщо під час перебування в маєтку чи селі когось скривдять, достатньо звернутися до людей родини Чен, і вони миттєво відновлять справедливість!"

"Ну, якщо так..."

"З одного боку, діло добре, але чому так дорого?! Один духовний камінь — та простіше вже просто обібрати нас до нитки!"

"Ей, друже, ну що ти таке верзеш! Якщо ти прийшов на аукціон родини Чен, то у тебе за душею точно має бути якийсь капітал. А якщо ти не здатний заплатити навіть один нещасний камінь на вході, то тобі там явно нічого робити, хіба що просто під ногами плутатися та роззявляти рота!"

"Твоя правда! Крім того, від Ченів пройшов поголосок, що вони приготували для гостей безліч страв та напоїв, і вся ця їжа буквально просякнута духовною енергією. Щоб нагодувати та напоїти таку величезну кількість люду, цілком логічно брати якусь плату!"

"Отож-бо й воно! З такого погляду Чени поводяться цілком пристойно і справедливо!"

"Я зараз просто згорю від нетерпіння, так хочеться якнайшвидше потрапити всередину! Ой, ну чому все так повільно!"

"..."

На дорозі без упину лунали різноманітні галасливі голоси. Навіть ті люди, які прибули останніми, поступово дізнавалися, у чому справа, і більшість із них цілком спокійно приймали такі умови. Звісно, знаходилися й дрібні, скупі люди, які стиха проклинали все на світі, проте занадто сильно розпускати язика вони не наважувалися.

Адже всі вже встигли почути історію про одного практика рівня Бойового Короля, який через свою пиху відмовився платити духовний камінь і почав качати права. У відповідь старійшина родини Чен просто з'явився перед ним і одним ляпасом відправив бідолаху в тривалий політ. Того Бойового Короля досі ніхто не бачив, і ніхто гадки не мав, куди саме він полетів.

***

І дійсно, цією важливою справою на дорозі керував не хто інший, як старий Ін.

Сьогодні зранку, щойно він з'явився, то відразу отримав особисте доручення від старшої панночки: знайти на гірській дорозі зручне місце, облаштувати там заставу і зупиняти кожного, хто йде до маєтку.

Бажаєш увійти до села Люшу і потрапити до родини Чен — виклади по одному духовному каменю з людини!

Причиною такого рішення було те, що прості жителі повіту Цін'ань жили в злиднях та занепаді, тож їм терміново потребувалася фінансова допомога від цих багатіїв. Один духовний камінь — для таких поважних гостей це була суща дрібниця.

Коли старий Ін вперше почув про це завдання, його першою думкою було те, що старша панночка остаточно збожеволіла. Якщо вже й грабувати людей на духовні камені, то явно не в такий спосіб.

Проте, коли Чен Сяосяо детально виклала йому свої аргументи, він відразу згідно закивав головою. Старий збагнув, що такий збір коштів — справа надзвичайно вигідна: не брати духовні камені за таких умов було б справжньою дурістю.

Тим паче, коли старий почув, що за успішне виконання цього доручення на нього чекає щедра нагорода, він зрадів настільки, що в емоціях навіть забув поснідати. Схопивши з рук сестер Єсу та Єцао цілий стос бамбукових табличок, він на радощах помчав геть із маєтку Чен і дуже швидко знайшов ідеальне місце, де й перекрив шлях абсолютно всім мандрівникам.

Звісно, його пояснення причин було саме таким, яке тепер обговорював увесь натовп: хочеш пройти — плати і йди, не хочеш платити — котися під три чорти й забирайся туди, звідки прийшов. Бажаєш ти потрапити всередину чи ні, старому було абсолютно байдуже, адже його власна могутність дозволяла йому поводитися максимально жорстко та безкомпромісно.

***

Коли до застави нарешті дісталися представники кількох найбільших та найвпливовіших сил, їх теж без жодних церемоній зупинили. Дізнавшись про дивні вимоги родини Чен, лідери великих кланів не знали, чи їм сміятися, чи плакати — така поведінка господарів здавалася їм занадто зухвалою та нечуваною для пристойного товариства.

Проте молодий пан Чжу Сян'юй, почувши про це правило, лише весело заплескав у долоні і голосно висловив своє захоплення. Він відразу відзначив, що люди з родини Чен володіють просто дивовижною хваткою: аукціон навіть не встиг розпочатися, а вони вже спромоглися заробити цілу гору духовних каменів. У таких комерційних хитрощах навіть їхня рідна торгова палата Ціншань суттєво поступалася цим провінціалам.

Похваливши кмітливість господарів, Чжу Сян'юй поступово заспокоївся, і на його обличчі з'явився серйозний вираз. Така винахідливість родини Чен змушувала його задуматися: з подібними талантами вони в майбутньому взагалі не потребуватимуть сторонньої допомоги чи підтримки від його палати. А це означало, що домовитися про повноцінне партнерство з родиною Чен буде неймовірно важко.

Зараз, коли Чени ще мали певну потребу в турботі та прикритті з боку його родини, вони вже виявляли такий важкий та непокірний характер. Що ж буде далі?..

Згадавши образ старшої панночки Чен, яка була хитрою та кмітливою, наче справжня лисиця, Чжу Сян'юй мимоволі визнав, що з цією дівчиною вкрай важко мати справу. Ба більше, ця молода особа була оточена такою кількістю таємниць та загадок, що ніхто в світі не міг до кінця збагнути, якою людиною вона є насправді.

Хоча вона майже не втручалася в офіційні справи управління родиною Чен, після кількох особистих зустрічей юнак не наважувався ставитися до неї з найменшою зневагою. Навпаки, у його серці з кожним днем усе сильніше спалахувало бажання розкрити абсолютно всі її секрети.

В очах Чжу Сян'юя знову спалахнули іскри впевненості у власних силах, і він повернувся до своїх підлеглих з наказом: негайно віддати варті за прохід духовні камені, щоб якнайшвидше дістатися до села Люшу.