Розділ 17 — Накликати на себе неприємності.

Шляхетний юнак вельми здивувався і знову запитав:

“Що це за селянка? Ти знаєш, звідки вона родом?”

“Пане, старий про це не розпитав. Вона просто щойно приїхала з чотирма дітьми на возі з волом і привезла цей крам. Старий побачив, що продукти гарні, тому й викупив усе!” — з хвилюванням у голосі відповів управитель.

“Ось як…” — юнак злегка кивнув, знову взяв палички і, ласуючи стравами, поцікавився: “І скільки ж ти заплатив за все це?”

“Доповідаю молодому пану, старий віддав три ляни срібла та тридцять мідних монет. За ці гроші ми отримали двадцять курей, тридцять кроликів, вісімдесят цзіней (40 кг) рису та п'ятнадцять качанів білокачанної капусти!”

“Що?!” — юнак, який саме збирався піднести шматочок їжі до рота, раптом підвівся і грізно глипнув на нього. Переконавшись, що управитель не схожий на брехуна, він кілька разів здивовано здвигнув бровами і стиха вилаявся: “Та навіть якби ти віддав за це тридцять лянів золота, ти все одно залишився б у величезному прибутку!”

“Ой…” — управитель подумав, що недочув, і мимоволі зойкнув від подиву.

Кутики губ молодого пана злегка сіпнулися, і він суворо наказав:

“Ці продукти негайно відправ до Цзінчжоу, і так, щоб ніхто цього не помітив. Надалі, якщо знову зможеш викупити такий товар, усе відправляй до Цзінчжоу, зрозуміло?”

“Молодий пане, але чому…” — абсолютно спантеличений управитель зовсім не розумів, що відбувається.

“Тобі не треба цього знати, просто роби так, як наказує твій пан. І ще: наступного разу не смій так обдирати людей, заплати їм значно більше срібла. А також перекажи їй, що скільки б вона не привезла такого товару, ми викупимо абсолютно все!”

“Добре…” — на обличчі управителя з'явився складний вираз, він ошелешено витріщився на три страви на столі.

Молодий пан, здається, зрозумів його думки й байдуже промовив:

“Ти прожив на світі більше половини віку, і невже досі не помітив, що ці продукти наповнені духовною енергією?”

“Духовною енергією?!” — не своїм голосом скрикнув управитель: “Духовні тварини та рослини?!”

“Саме так. Якби це було не так, невже воно коштувало б тридцять лянів золота? Запам'ятай: судячи з усього, ніхто інший ще не здогадався про духовну силу її продуктів. Надалі, коли купуватимеш у них товар, обов'язково додавай більше срібла. І ще: з'ясуй для мене, як цій селянці вдається вирощувати такі речі…”

***

Поки пан зі слугою вели цю розмову, пані Чен уже пригнала воза з дітьми додому. Занісши до хати кілька куплених речей, вона звернулася до старшої доньки:

“Сяосяо, люба, піди, будь ласка, і поверни воза старості Лю!”

“Добре, я зараз же піду!” — помітивши втому на обличчі матері, Чен Сяосяо без зайвих слів погодилася.

Пані Чен кивнула й додала:

“Візьми з собою кілька пиріжків і пригости онуків старости Лю, ми не повинні користуватися чужим возом просто так!”

“Розумію!” — Чен Сяосяо відрахувала вісім пиріжків із двадцяти куплених, збираючись віддати їх як подяку.

Чен Чжен'юань, який саме жував частування, підхопився:

“Старша сестро, я піду з тобою!”

“Старша сестро, і я хочу!”

“Старша сестро, і мене візьми!”

Двоє інших малюків теж приєдналися до метушні. Чен Сяосяо поглянула на них, злегка насупила красиві брови й промовила:

“Чжен'юань, Чженбінь, залишайтеся вдома і допомагайте мамі готувати обід, навіть не думайте нікуди бігти!”

“Ну добре…”

Хлопчики завжди слухалися старшу сестру, тому змушені були погодитися. Натомість маленька Ланьлань радісно підбігла до Чен Сяосяо й застрибала поруч:

“Старша сестро, тоді я піду з тобою!”

“Добре, ходімо!” — дивлячись на сяюче дитяче личко, дівчина просто не змогла відмовити.

Сестри з пиріжками вийшли з двору. Чен Сяосяо посадила малу на воза і рушила в бік сусіднього села Люшу.

За якихось десять хвилин Чен Сяосяо, яка неквапливо вела вола, дісталася села. Її поява відразу привернула увагу багатьох селян, які почали приязно вітатися з нею.

Хоча дівчина не пам'ятала цих людей, вона ввічливо перекинулася з ними кількома словами. Сама вона не знала, де живе староста Лю, але завдяки підказкам молодшої сестри швидко знайшла потрібний будинок.

Щойно вони під'їхали до воріт, як назустріч вийшов сам староста Лю. Побачивши Чен Сяосяо, цей літній чоловік років шістдесяти заусміхався так щиро, що на його обличчі з'явилися глибокі зморшки, схожі на пелюстки хризантеми. Він привітно промовив:

“О, дві донечки з родини Чен прийшли!”

“Дідусю Лю, Сяосяо привезла вашого воза. Щиро дякую вам за допомогу!”

Чен Сяосяо вклонилася йому і відразу ж протягнула пиріжки, з посмішкою додавши:

“Дідусю Лю, ми купили ці пиріжки на ринку. Пригостіть, будь ласка, ваших онуків, не цурайтеся нашого частування!”

“Яка ж ти вихована дівчина! Навіщо ці церемонії з дідусем Лю, залиш краще своїм братикам і сестричці!” — староста Лю перехопив повід вола і заперечливо махнув рукою.

Маленька Ланьлань, яка все ще сиділа на возі, підвелася і голосно закричала:

“Дідусю Лю, ми купили дуже багато пиріжків! Мама сама сказала, щоб ми пригостили братиків та сестричок із вашої родини!”

“Яка ж слухняна маленька Ланьлань!” — розплився в усмішці староста.

У цей час із хати вийшла жінка років сорока — невістка старости, яку в селі звали Чжоу Юйнан. Вона з усмішкою гукнула:

“Сяосяо та Ланьлань прийшли! Чому ж ви стоїте біля воріт, заходьте до хати, посидьте трохи!”

“Тітонько Чжоу, дякуємо, але ми поспішаємо додому, треба допомогти мамі з обідом,” — ввічливо вклонилася їй Чен Сяосяо.

Чжоу Юйнан уважно оглянула струнку, ставну дівчину перед собою і з усмішкою похвалила:

“Дівчата з родини Чен справді особливі. Така освічена, вихована та мила дівчина! Тому, хто візьме тебе за дружину, неймовірно пощастить!”

“А як на мене, молодий Лю Даньхан — чудовий хлопець для неї! Юйнан, чому б тобі не стати для цих двох свахою і не поєднати їх долі? Хто знає, може Дженьнян (мати Лю Даньхана) потім купить цілу свинячу голову, щоб віддячити такій хорошій свасі!”

Разом із цими словами з-за рогу з'явилася жінка середніх років у строкатій сукні. Це була місцева селянка на ім'я Ань Сяохун, яку всі кликали просто Хуннан.

Чжоу Юйнан, почувши її жартівливе втручання, з усмішкою вилаяла її:

“Яка ж ти швидка! Хочеш посватати дівчину за свого племінника, а сама щось не поспішаєш іти до будинку Ченів просити її руки!”

Коли дві жінки почали відкрито обговорювати це прямо перед Чен Сяосяо, на її обличчі з'явилося збентеження. Якби вона знала, що так буде, ні за що не приїхала б сюди, щоб не привертати до себе цих зайвих пліток.

Дівчина вже збиралася попрощатися, як раптом маленька Ланьлань, яку староста Лю якраз знімав з воза, обурено закричала:

“Ви все вигадуєте! Моя старша сестра вийде заміж за багатого молодого пана! Вона стане шляхетною пані, і я не дозволю вам так говорити про неї!”

Жінки, які так весело розмовляли, геть не чекали таких слів від маленької дівчинки. Чжоу Юйнан промовчала, а от в очах Хуннан майнуло роздратування. Вона зневажливо зміряла поглядом Чен Сяосяо і уїдливо промовила:

“Послухай-но мене, мала Ланьлань. Твоя старша сестра, звісно, непогана на вроду, але зважаючи на злидні вашої родини, сподіватися стати шляхетною пані у багатому домі — це порожні мрії. Хіба що вона погодиться піти до когось за наложницю!”

“Брехня! Це ви самі станете наложницею! Це ваша Цінцін (донька Хуннан) буде наложницею!” — витріщила свої блискучі оченята Ланьлань і щосили закричала на Хуннан.

Хоч дівчинка й була зовсім маленькою, вона чудово розуміла, що бути наложницею — це щось дуже принизливе. Тому вона нагадувала зараз розлючене кошеня, яке випустило кігтики і готове було кинутися в бій.

Оскільки мала кричала дуже голосно, це привернуло увагу багатьох людей довкола. Непомітно біля них зібралося вже з десяток селян, які з посмішками на обличчях спостерігали за цією забавною сваркою.

У цей момент Чен Сяосяо понад усе на світі хотіла крізь землю провалитися.