Розділ 170 — V014: Плата за вхід. Сила родини Чен.

Поки на гірській дорозі біля села Люшу розгорталися ці бурхливі та галасливі події, далеко звідти, у Імперській столиці, в Академії Божественного Кондора відбувалося дещо зовсім інше. Усі головні наставники академії разом із чотирма поважними заступниками одночасно зібралися перед зачиненими дверима головної зали.

За кілька митей важка брама повільно прочинилася, і в прорізі з'явилася добре знайома їм постать. Одночасно з цим на присутніх обрушилася настільки потужна та всеохопна хвиля дивовижної енергії, що повітря навколо буквально завібрирувало.

Усі не посміли виявити неповагу і як один синхронно схилили голови в шанобливому поклоні:

"Вітаємо вас, Голово академії!.."

"Гаразд, залиште ці церемонії, не варто бути занадто офіційними!"

Голова, вбраний у світло-білі шати, легким помахом руки наказав їм підвестися. Проте, коли він уважно оглянув натовп перед собою, його брови незадоволено зійшлися на переніссі, від чого серця всіх присутніх миттєво стиснулися від тривоги та страху.

"Ви що, серйозно збираєтеся абсолютно всім складом вирушити разом зі мною?"

Було очевидно, що голова академії аж ніяк не планував брати з собою таку величезну ораву людей.

Головні наставники переглянулися між собою, проте ніхто з них не мав найменшого бажання добровільно відмовлятися від цієї поїздки.

Супроводжувати самого голову академії в такій подорожі — це був унікальний шанс, який ніхто не хотів упускати.

Якщо під час спільної дороги комусь пощастить привернути до себе його увагу, то мова могла йти навіть не про статус особистого учня — достатньо було б кількох випадкових порад чи підказок від такого великого майстра, щоб людина отримала колосальну користь для своєї практики на все життя.

Така дивовижна можливість траплялася раз на кілька десятиліть, і кожен розумів: лише повний ідіот міг би добровільно відмовитися від такого подарунка долі.

Тому впродовж тривалого часу перед залою панувала абсолютна тиша, і жоден із майстрів не наважився вимовити бодай слово.

Хто такий голова академії? Усі ті дрібні хитрощі та плани, які ці люди крутили у своїх головах, його мудрі й проникливі очі бачили наскрізь. На його обличчі знову з'явився вираз невдоволення, і він суворо прогримав:

"Коли я вимагав від вас туди вирушити, ви один за одним відмовлялися і шукали відмовки, у результаті чого довели справу до цілковитого безладу! А тепер..."

"Що з вами сталося? Невже ви вирішили повністю закинути всі справи академії? Чи це і є ваша хвалена відданість та відповідальність? Оце так ви дбаєте про благополуччя нашого закладу?!"

"..."

Майстри вислуховували цю догану, схиливши голови, і жоден не наважився вимовити бодай слово на свій захист. Голова академії не став марнувати час на пусті розмови й одразу перейшов до діла, чітко назвавши імена:

"Заступник Цзін, Ці Бейянь та Ґу Ву! Ви троє супроводжуватимете мене в подорожі до маєтку графа Чжун'юаня в селі Люшу. Усі інші — залишаються на своїх місцях!"

"Слухаємось! Нехай буде так, як наказав Голова!"

Ті, хто залишився за бортом, відчули гострий жаль, проте їм залишалося лише змиритися зі своєю долею, адже воля керівника була непохитною, і їхніх імен у списку не опинилося.

Вони мимоволі кинули сповнені заздрощів погляди на трьох щасливчиків.

Утім, ці троє свого часу підтримували досить близькі та дружні стосунки з Чен Біюанем, тому вибір голови академії був цілком логічним та обґрунтованим, і ніхто не міг проти цього заперечити.

Не наважуючись більше виявляти неповагу перед очима голови, наставники та майстри, попри всю свою заздрість та розчарування, почали один за одним розходитися. На місці залишилися лише троє обраних та інші заступники.

Самі обрані чудово розуміли справжню причину такого рішення. Вони переглянулися між собою, і в очах кожного читався легкий подив порівну з невимовним полегшенням.

Звісно, вони були неймовірно раді можливості вирушити в дорогу разом із головою академії, адже для будь-якого практика це був унікальний шанс, про який інші могли лише мріяти.

Голова академії змахнув широким рукавом своїх шат, і просто в повітрі перед ними з нічого виник величезний орел. Це був особистий літаючий звір керівника академії.

Залізнокрилий орел, духовний звір на середній стадії четвертого рангу, вважався одним із небагатьох могутніх духовних звірів у всій державі Дафен.

"Добре наглядайте за академією за моєї відсутності. Не здумайте допустити нових прикростей чи несподіванок, інакше..."

Тихий, але сповнений крижаної загрози голос змусив трьох заступників, які залишалися, миттєво покритися холодним потом. Вони поспіхом склали руки в шанобливому жесті та в один голос запевнили, що все виконають.

Більше не звертаючи на них уваги, голова академії повернувся до своїх трьох супутників і коротко кинув:

"Піднімайтеся!"

Його силует на мить розмився, і вже наступної миті він граційно стояв на спині велетенського птаха. Усі троє, не сміючи вагатися, разом стрибнули, приземлившись поруч із ним.

Без зайвих наказів залізнокрилий орел змахнув потужними крилами, злетів прямо в небо і за лічені миті зник із очей трьох заступників, які проводжали його поглядами з землі.

Заступник Лю та заступник Ян досить швидко відвели погляди від неба і мовчки розійшлися по своїх справах.

А от заступник Шень стояв абсолютно приголомшений та розгублений. Він ніяк не міг подумати, що голова академії не назве його ім'я. Адже саме він уже мав особистий досвід спілкування з Ченами, і, за логікою речей, саме його кандидатура якнайкраще підходила для ведення переговорів та укладання угод із ними.

Проте тепер унікальний шанс було втрачено, і заступник Шень відчував у душі невимовну гіркоту та досаду.

...

Завдяки швидкості залізнокрилого орла подорож до села Люшу мала тривати всього близько однієї години, тому група голови академії абсолютно нікуди не поспішала.

***

Тим часом на гірській дорозі час невпинно спливав. Старий Ін уже втомився рахувати та збирати духовні камені, які гості віддавали йому один за одним. Натовп біля застави помітно рідшав, і старий зрозумів, що призначений час уже наближається.

На початку години Си (~09:00) на місці колишнього старого подвір'я Ченів, яке нещодавно повністю знесли, уже височіла величезна, спеціально споруджена крита платформа. Цей величезний навіс міг вільно вмістити близько тисячі людей одночасно. Всередині цього просторого павільйону були розставлені столи, заставлені найрізноманітнішими вишуканими та тонкими на вигляд стравами. Побачивши таке багате частування, прибулі гості миттєво змінили гнів на милість і нарешті перестали бідкатися через один витрачений на вході духовний камінь.

У міру того, як людей ставало все більше, представники кількох найбільших торгових палат, впливових кланів та дев'яти великих орденів почали наполегливо вимагати особистої зустрічі з головою родини Чен — Чен Біюанем.

Чен Біюань просто не мав можливості відмовити їм у цьому проханні. Попри все, поява цих могутніх сил змушувала його діяти обережно: зараз було абсолютно не на часі наживати собі таких ворогів. Щобільше, він взагалі не хотів створювати навколо себе зайву напругу.

Якою б могутньою не була людина, навіть найсильніший майстер у світі ніколи б не став настільки нерозважливо плодити незліченну кількість ворогів, адже такий шлях веде лише до швидкої та неминучої загибелі.

Тому зараз простора вітальня головного маєтку була вщент заповнена поважними гостями. Поміж столами без упину снували молоді служниці, які підносили прибулим свіжозаварений духовний чай.

Отримавши такий прийом та аудієнцію, лідери впливових організацій залишилися надзвичайно задоволеними. Вони чудово пам'ятали, що Чен Біюань є не просто сильним практиком, а й офіційним представником імператорської родини, адже він носив законний титул графа. Через це ніхто не наважувався поводитися занадто зухвало чи розв'язно, тим паче, що зараз саме вони прийшли просити господарів про послугу.

Проте, варто було гостям зробити по першому ковтку піднесеного духовного чаю, як вирази облич абсолютно всіх присутніх у залі миттєво змінилися. Навіть у такій маленькій піалі напою вода була настільки насичена найчистішою духовною енергією, що це не могло не викликати в їхніх душах глибокого шоку та німого здивування.

Звісно, найбільше враженим серед усіх присутніх виявився молодий пан торгової палати Ціншань — Чжу Сян'юй. Щойно він увійшов до вітальні маєтку Чен, побачив Чен Біюаня та Чжоу Цзіньцзяна, як просто заціпенів від приголомшення.

Він навіть на мить засумнівався, чи не підводять його власні очі і чи не переплутав він усе на світі.

Адже всього кілька днів тому, коли він відвідував родину Чен, Чжоу Цзіньцзян перебував лише на піку рівня Бойового Духа, а сам патріарх, Чен Біюань, ледве сягав початкового етапу цього ж рівня!

Хто б міг подумати, що сьогодні під час зустрічі обидва чоловіки виявлять силу рівня Бойового Короля! Якщо прорив Чжоу Цзіньцзяна він ще міг якось сприйняти — зрештою, той уже давно перебував на піку і його перехід на новий рівень був цілком закономірним, — то ситуація з Чен Біюанем виглядала як абсолютна аномалія, що суперечила здоровому глузду.

Яким би дивовижним та геніальним не був природний талант людини, вона просто фізично не здатна перестрибнути через стільки ступенів за такий короткий час!

Хоча ні, існувала одна особа, здатна на таке!

Чжу Сян'юй мимоволі згадав Чен Сяосяо. Ця дівчина свого часу теж здійснила неймовірний стрибок, миттєво перетворившись із простого Бойового Майстра на Бойового Духа. Така шалена швидкість розвитку...

Невже це в них спадкове?

Юнак ледве стримався, щоб не ляснути себе по лобі. Йому здавалося, що від усіх цих таємниць родини Чен у нього в голові починається справжній безлад!

Спочатку він палко прагнув розібратися, що ж насправді відбувається в цій родині, проте тепер усвідомив: він дедалі менше розуміє бодай щось. Усе, що було пов'язане з Ченами, здавалося чимось абсолютно неймовірним та нереальним.

Серед гостей також перебував старійшина клану Чен з Імперської столиці, а саме дев'ятий старійшина. Отримавши суворий наказ від голови свого клану та великого старійшини, він був змушений з'явитися в селі Люшу і завітати до цього маєтку.

Сьогодні він прийшов сюди офіційно, як представник великого столичного клану. Проте Чен Біюань упродовж усієї зустрічі жодного разу не подивився в його бік і поводився так, ніби перед ним стоїть абсолютно незнайома людина. Він дозволив йому увійти до вітальні разом із іншими лише з поваги до статусу великих кланів країни.

Відтоді як дев'ятий старійшина прибув до села Люшу і на власні очі побачив усе, що тепер належало Чен Біюаню, його серце не припиняло здригатися від глибокого шоку. Він чітко усвідомлював: якщо дати Чен Біюаню ще бодай кілька років, той гарантовано зможе створити силу, яка повністю затьмарить і перевершить їхній рідний столичний клан Чен.

Та найбільше його вразив рівень самовдосконалення господаря маєтку — від подиву в старійшини ледве очі на лоб не полізли. Чен Біюань, який ще чотири роки тому через знищені меридіани був звичайним Бойовим Воїном, за такий короткий термін примудрився стати Бойовим Королем! Це було щось нечуване...

Бойовий Король у віці трохи більше тридцяти років! Дев'ятого старійшину аж у сироти кинуло від цієї думки. Якби цей чоловік досі залишався в їхній столичній родині, він неодмінно став би одним із наймолодших і найвпливовіших старійшин в історії.

Варто зауважити, що в усьому їхньому великому столичному клані майстрів рівня Бойового Короля налічувалося всього четверо, а разом із головою родини — п'ятеро. Усі інші старійшини досягли лише рівня Бойового Духа.

Не меншою несподіванкою для нього виявилася і присутність тут Чжоу Цзіньцзяна. Колишній командир імператорської гвардії тепер виконував обов'язки звичайного управителя у Ченів, при цьому сам будучи могутнім Бойовим Королем.

Ця колись маленька і непомітна родина Чен уже мала у своїх лавах двох Бойових Королів. До того ж, за чутками, старша донька Чен Біюаня — та сама Чен Сяосяо, яка раніше вважалася боязкою та слабкою дівчиною, — зазнала колосальних змін і перетворилася на видатного Майстра приборкання звірів. Подібні постаті були скарбом, який будь-яка велика сила прагнула б отримати за будь-які гроші.

І яка ж іронія: усі ці неймовірні люди колись належали до їхнього клану, але через дріб'язкові інтереси та вигоду їхні імена були просто викреслені з родової книги. Чи не став цей нинішній тріумф Чен Біюаня справжньою карою небес для їхнього столичного роду?

Що зараз панувало в його душі: каяття, запізніла злість чи повна безпорадність?

Він остаточно заплутався у власних важких думках.