Розділ 172 — V014: Плата за вхід. Сила родини Чен.

Поки дві жінки вели спокійну бесіду в затишному дворику головного будинку, пані Гу, Ян Цінцін, що стояла біля головних воріт маєтку, виглядала просто жахливо від люті. Вона прочекала тут уже майже годину, проте Ло Юйцінь так і не зволила вийти до неї.

Вона й раніше була вкрай низької думки про родину Чен, а тепер хвиля гніву в її грудях досягла такої сили, що вона ледь не втрачала розум. Лише залишки здорового глузду підказували їй, що влаштовувати бійку чи скандал у маєтку Ченів зараз смертельно небезпечно, адже наслідки могли виявитися катастрофічними для всієї її родини.

Коли вона вже була готова розвернутися і піти геть, з вулиці до воріт підійшов молодий юнак. Розглядівши його обличчя, Ян Цінцін миттєво зраділа і, не чекаючи, поки хлопчик підійде ближче, сама поспішила йому назустріч.

"Ти ж Чен Чжен’юань, правда?"

Почувши цей голос, Чен Чжен’юань здивовано насупив брови. Він уважно подивився на багату пані, яка здалася йому дещо знайомою, проте так і не зміг згадати, хто вона така:

"Хто ви?"

"Ой, Чжен’юаню, невже ти зовсім не впізнаєш свою тітоньку Гу? Коли ти був зовсім маленьким, я ж тебе на руках колисала! Як же швидко летить час — підріс і вже не впізнаєш старших!" — Ян Цінцін розпливлася в улесливій усмішці, намагаючись виявити якнайбільше приязні.

Тітка Гу?..

Ці слова миттєво збудили в його пам'яті спогади. Хлопчик ще раз пильно подивився на жінку, і його обличчя відразу стало суворим та холодним:

"Ви самі кажете, що це було в глибокому дитинстві. Хто може пам'ятати такі дрібниці? Я вас не знаю!"

Чен Чжен’юань не відчував жодної симпатії до представників роду Гу. У нього не було найменшого бажання витрачати час на розмови з людиною, яку навіть не впустили за поріг його власного дому, тому він просто зробив крок убік, намагаючись обійти її.

"Ой, Чжен’юаню, ну що ти за дитина така! Почекай, стій!.."

Поки Ян Цінцін голосно кричала йому навздогін, Чен Чжен’юань блискавкою шугнув за ворота маєтку, навіть не озирнувшись на жінку. Стосунки та проблеми дорослих його не обходили, а втручатися в особисті справи старшої сестри він поготів не мав жодного права. Тому повне ігнорування цієї особи було найкращим рішенням у такій ситуації.

Залишившись стояти під воротами, Ян Цінцін від люті ледь не скреготала зубами. Розуміючи, що її сьогодні точно ніхто не прийме, вона була змушена розвернутися і з ганьбою піти геть.

Четверо вартових біля воріт одночасно з полегшенням зітхнули — вони не на жарт побоювалися, що ця нерозважлива жінка почне штурмувати ворота чи підніме галас.

***

Тим часом Чен Біюань уже показав гостям усі визначні місця маєтку. Окрім дивовижного духовного джерела, яке дійсно існувало і вражало своєю чистотою, прибулих майстрів до глибини душі шокував великий бамбуковий гай неподалік. Звичайнісінький бамбук завдяки постійному догляду повністю перетворився на справжній духовний бамбук!

Справа була в тому, що Чен Сяосяо хотіла створити навколо маєтку особливе місце з високою концентрацією духовної енергії, де її молодші брати та сестри могли б спокійно і з великою користю практикувати. Тому вона наказала щодня поливати ці рослини чистою духовною водою, що й перетворило звичайний гай на унікальний духовний бамбуковий гай.

Гості просто не знаходили слів: вони не знали, чи варто подумки проклинати дівчину за таке марнотратство безцінної духовної води, чи просто заздрити дітям родини Чен, які мали таку неймовірно щедру та багату старшу сестру. Це ж були шалені гроші, просто закопані в землю!

Чен Біюань не став повертати натовп назад до головного будинку, а відразу повів усіх до величезного критого навісу. Поява такої поважної делегації миттєво прикувала до себе погляди всіх присутніх, і люди, які до цього моменту з насолодою смакували соковиті фрукти та вишукані страви, зрозуміли — аукціон ось-ось розпочнеться.

Кожен поспіхом залишив свої тарілки і рушив ближче до високої платформи, на якій тепер стояв Чен Біюань у супроводі лідерів великих фракцій.

Більшість присутніх бачили главу родини Чен уперше в житті. Багато хто знав історію його злету та падіння, тому, коли вони відчули його теперішню справжню силу, залою прокотилася хвиля неймовірного потрясіння.

"Чекайте, хіба не казали, що глава родини, Чен Біюань, повністю втратив своє самовдосконалення і став калікою? Чому ж він зараз на рівні Бойового Короля?!"

"Що за дива... Чи це справді той саме Чен Біюань? Він справді Бойовий Король?!"

"Бойовий Король... Той, кого всі називали нікчемним вигнанцем, тепер володіє такою силою! Хто взагалі пустив ці безглузді чутки про його слабкість?!"

"Оце так жарти! Чи це взагалі можливо?.."

"Якщо патріарх Чен і справді став Бойовим Королем, то що тепер робитиме столичний клан Чен? Чи не кусають вони лікті від жалю?"

"..."

Люди внизу просто не могли стриматися і стиха обговорювали почуте. Проте, якими б тихими не намагалися бути їхні голоси, на платформі вгорі стояли майстри рангу Бойового Духа та Бойового Короля — хіба могло таке шепотіння сховатися від їхнього чутливому слуху?

Тож усі ці потаємні балачки та плітки натовпу чітко долітали до вух тих, хто сидів на почесних місцях.

Дехто з високопоставлених гостей удавав, ніби нічого не чує, а інші крадькома переводили погляди то на старійшину столичного клану Чен, то на самого Чен Біюаня, прагнучи побачити їхню реакцію.

Проте глядачам судилося розчаруватися: як Чен Біюань, так і дев'ятий старійшина столичного клану поводилися так, ніби взагалі нічого не помічають, і на їхніх обличчях не здригнувся жоден мускул.

За вказівкою управителя Чжоу Цзіньцзяна, Чен Біюань вийшов на саму середину переднього краю платформи. Він спокійно окинув поглядом натовп, який налічував майже п'ятсот людей. Його погляд не був суворим чи загрозливим, проте під цим спокійним натиском кожен у павільйоні слухняно закрив рота, і гомін миттєво вщух.

Зберігши суворий вираз обличчя, Чен Біюань розпочав свою промову. Він озвучив традиційні слова привітання для всіх присутніх, подякував за візит та участь в аукціоні, а також запевнив, що родина Чен докладе всіх зусиль, аби кожен гість залишився задоволеним.

Хоча ці слова були звичайною офіційною ввічливістю, ніхто не наважився його перебивати. Разом із тим ті з присутніх, хто до останнього сподівався побачити старшу панночку родини Чен, остаточно зажурилися — стало зрозуміло, що дівчина так і не з'явиться перед публікою.

Промова Чен Біюаня тривала близько 15 хв., після чого він офіційно передав право ведення заходу старому Іну:

"Наступну частину нашого зібрання я передаю в руки старійшини нашої родини Чен — старійшині Іну. Відтепер він наділений повною владою і відповідає за все!"

Щойно слова Чен Біюаня пролунали, натовп лише почав озиратися в пошуках цього загадкового старійшини Іна, як раптово прямо на очах у здивованої публіки простір перед платформою злегка викривився, і з чистого повітря виник знайомий старий!

Коли люди розгледіли обличчя новоприбулого, у багатьох від подиву аж роти повідкривалися. Вони приголомшено втупилися в цього дідугана — адже це був той самий старий із гірської дороги, який щойно здирав із них духовні камені за прохід!

"Він... Він і є старійшиною родини Чен?!"

"Цей дідусь неймовірно могутній! Хтось із вас узагалі може відчути, який у нього рівень самовдосконалення?"

"Ніякої аури не відчувається, він ніби звичайна людина, яка просто виникла з нічого!"

"Він точно нереально сильний! Я на власні очі бачив, як він відправив у політ Бойового Короля одним ляпасом, і той бідолаха досі десь літає!"

"Невже він... Бойовий Імператор?!"

"Та ну, не може бути! Щоб у родині Чен старійшиною був Бойовий Імператор?!"

"Я впевнений, що так воно і є! Якби він не був на рівні Імператора, то хіба зміг би так легко впоратися з Бойовим Королем? Ви коли-небудь бачили подібне?"

"..."

Поки звичайні люди внизу відкрито й галасливо сперечалися між собою, поважні старійшини великих орденів, які сиділи в кріслах, ледь не попідскакували зі своїх місць. Їхні погляди намертво прикувалися до постаті старого.

Ще там, на гірській дорозі, кожен із них звернув увагу на цього, на перший погляд, непримітного та простого літнього чоловіка. Проте ніхто й подумати не міг, що він виявиться настільки могутнім майстром, та ще й офіційним старійшиною родини Чен. Чому ж у світі бойових мистецтв ніхто й ніколи раніше не чув про майстра з таким ім'ям?

Поки навколо панував хаос із сумнівів та німого жаху, поведінка однієї людини разюче відрізнялася від загального настрою. Цією людиною був представник монастиря Шенсен — шанований майстер Удао.

Його тіло дрібно затремтіло від сильного хвилювання. Зробивши глибокий і важкий вдих, майстер Удао швидким кроком вийшов уперед, наблизився до старійшини Іна і схилився перед ним у надзвичайно глибокому та шанобливому поклоні:

"Молодший Удао вітає старшого!"

"Годі, старий ченцю, я чудово знаю, про що ти хочеш поговорити. Але зараз я зайнятий. Якщо прийшов купувати речі — повертайся на своє місце і сиди тихо, інакше я просто викину тебе звідси!" — старий Ін невдоволено відмахнувся рукою, демонструючи, що не має жодного бажання вислуховувати довгі промови.

"Слухаюсь, старший. Цей старий чернець кориться вашій волі!" — на обличчі майстра Удао з'явилася щира радість, і він слухняно поквапився назад до свого крісла.

Усі присутні остаточно заціпеніли. Вони просто не вірили власним очам від того, що щойно побачили!

Могутній Бойовий Імператор, майстер Удао, чиє ім'я викликало трепет, особисто схилився перед старійшиною родини Чен і назвав себе "молодшим"? Що ж це тоді за неймовірна та немислима істота стоїть перед ними?

Проте перед ними стояв усього лише скромний старійшина родини Чен, який дозволив собі настільки зухвало та безцеремонно поводитися з самим майстром Удао. Як таке взагалі могло статися, і що це все означало?

Жодна людина серед усіх присутніх у павільйоні не могла знайти логічного пояснення цьому диву.

Втім, майстру Удао було абсолютно байдуже на реакцію та шепотіння натовпу. У його очах зараз існував лише цей літній чоловік — могутній старший, який спрогмігся переступити межу і прорватися до рангу Бойового Монарха.

Варто знати, що на всьому цьому величезному континенті абсолютно всі майстри рангу Бойового Імператора роками й десятиліттями залишалися заблокованими на піку свого рівня. Скільки б часу не минало, ніхто не міг здійснити фінальний прорив. Принаймні серед усіх відомих йому Бойових Імператорів жоден так і не зміг досягти рівня Бойового Монарха.

Але сьогодні він на власні очі побачив диво: перед ним стояв великий майстер, який зовсім нещодавно успішно подолав цей фатальний бар'єр і став Бойовим Монархом! Цей чоловік володів таємним способом або знанням, як пройти цей непрохідний запеклий рубіж. Як після цього чернець міг залишатися спокійним? Заради такої таємниці він був готовий не просто схилити голову в поклоні, а навіть упасти на коліна, якщо знадобиться.

Поки натовп перебував у стані повного заціпеніння, старий Ін невдоволено насупився. Він взяв у руки дерев'яний молоток, який його юна господарка спеціально змайструвала для цього заходу, і з усієї сили гупнув ним по дерев'яній дошці.

"Дон-дон-дон-дон!.."

Ця серія різких і гучних звуків відлунила в серцях присутніх, змусивши кожного миттєво прийти до тями. На обличчях людей знову з'явився вираз глибокого переляку та шанобливого трепету.

"Вгамуйтеся, досить витріщатися! Ану швидко зібралися з думками, наш аукціон офіційно розпочинається!"

Гучний і чіткий голос старого прокотився павільйоном. Проте, щойно старий Ін збирався оголосити першу позицію, його брови раптово злетіли вгору в подиві. Перш ніж він устиг вимовити бодай слово, прямо з висоти чистого неба пролунав спокійний, але неймовірно сильний і глибокий голос:

"Зачекайте, будь ласка! Академія Божественного Кондора просить дозволу долучитися до сьогоднішнього аукціону!"

Ці слова впали на павільйон подібно до потужного вибухового снаряда, миттєво підірвавши ту крихку тишу, яка щойно запанувала серед гостей!

"Що?! Сюди прибули представники Академії Божественного Кондора?!"

"Цього разу від Академії прийшли неймовірно могутні люди... Від самого цього голосу в повітрі відчувається такий шалений тиск, що аж дихати важко!"

"Цікаво, чи прийшли вони сюди знову шукати неприємностей та влаштовувати скандал?"

"Ось тепер почнеться справжнісінька вистава! Люди з Академії Божественного Кондора таки наважилися з'явитися тут знову!"

"..."

Поки більшість гостей відверто зловтішалися у передчутті гучного зіткнення, вираз обличчя старого Іна залишався абсолютно незворушним. Він лише повернув голову в бік гірської дороги і щосили крикнув у далечінь:

"Якщо прийшли купувати речі — швидко заходьте всередину! А якщо не збираєтеся брати участь — котіться під три чорти і не заважайте! Тільки пам'ятайте наше головне правило: кожному з вас усе одно належить заплатити по одному духовному каменю, адже ви ступили на приватну територію родини Чен!"