Розділ 174 — V015: Шалені торги. Козирі родини Чен.

"Панночко, а надворі зараз справжні веселощі починаються!" — з широкою усмішкою промовила маленька Юйтен, звертаючись до дівчини, яка в цей момент спокійно спілкувалася з залізоруким ведмедем.

Чен Сяосяо ще не виходила зі свого таємного простору, тому про все, що відбувалося ззовні, могла дізнатися лише від своєї маленької помічниці. Вона здивовано підняла очі:

"О, і що ж там таке коїться?"

"Хі-хі, схоже, цей старий Ін потрапив у халепу!" — Маленька Юйтен явно відверто зловтішалася.

"Та ну, не вигадуй", — ще більше здивувалася Чен Сяосяо. Зважаючи на рівень самовдосконалення старого, уявити, що він не здатний утихомирити цей натовп, було вкрай важко.

Вона ніжно поплескала по лапі величезного ведмедя, який був значно вищим за неї, показуючи, що тому варто відпочити в сторонці, і запитала:

"Невже ці люди наважилися підняти справжнє повстання?"

"Це практично повстання, панночко! Ти занадто недооцінюєш цих пройдисвітів. Мені здається, без твого особистого втручання там уже не обійтися".

"Ось як... Ну, розповідай детальніше, у чому суть претензій", — примруживши очі, наказала Чен Сяосяо.

Маленька Юйтен швидко і в усіх барвах переказала дівчині суть невдоволення вільних майстрів. Чен Сяосяо спокійно вислухала, після чого впевнено кивнула:

"Нічого страшного, звичайна дрібниця. З цим легко впоратися!"

"Для тебе це, може, й дрібниця, але у нашого голови родини зараз точно голова кругом іде від цього галасу, а старий Ін, мабуть, уже ледве стримується, щоб не почати викидати людей за паркан".

"Піду подивлюся, що там до чого!"

Щойно слова злетіли з її вуст, Чен Сяосяо миттєво покинула межі свого таємного простору.

***

Тим часом у павільйоні вільні практики продовжували щосили сперечатися з представниками родини Чен, намагаючись вибороти для себе право на купівлю омріяних скарбів.

Дивлячись на цей хаос, Чен Біюань відчував справжній головний біль. Він ніяк не міг передбачити, що виникне подібна проблема, проте, оскільки керівництво процесом було повністю передано старійшині Іну, він вважав за краще мовчки спостерігати за розвитком подій.

Бачачи це бурхливе збіговисько, чимало людей у душі щиро раділи, а особливо щасливим почувався Гу Цзюньсянь. Чим сильніший безлад панував у маєтку Чен, тим приємніше йому було; він палко мріяв, щоб цей натовп остаточно розлютився і просто стер з лиця землі всю цю прокляту сімейку разом із її господарями.

Що стосувалося лідерів великих сил, які сиділи на почесних місцях, то кожен із них із задоволенням спостерігав за цією безкоштовною виставою, і ніхто навіть не думав втручатися чи допомагати господарям. Лише голова Академії Божественного Кондора злегка насупив брови, проте теж промовчав, перевівши свій пильний погляд на старого Іна.

Цей літній чоловік перед ним був на добру сотню років молодшим за нього самого, проте вже зміг зламати запеклі кайдани рангу Бойового Імператора і досягти нових вершин.

Старий Ін увесь цей час залишався похмурим. Він мовчки, не зводячи очей, пильно дивився на десяток людей, які галасували найголосніше. Здавалося, ще мить — і він просто власноруч викине їх звідси геть.

Атмосфера під навісом ставала дедалі дивнішою. Вільні майстри, які щойно так запекло кричали, поступово почали затихати. Лише кілька практиків на піку рангу Бойового Короля, покладаючись на свою високу культивацію, усе ще продовжували зухвало протистояти старому Іну.

"Усе сказали?"

Цей скрипучий, крижаний голос старого знову пролунав у вухах присутніх. Його могутність та сила були беззаперечними:

"Те, як родина Чен веде свої справи, вас абсолютно не обходить! Маєте гроші — купуйте, не маєте — забирайтеся звідси під три чорти!"

Перш ніж натовп устиг вибухнути новою хвилею обурення, павільйоном прокотився чистий, витончений і надзвичайно приємний голос:

"Ой, старий Іне, ну що ж ти знову створюєш мені зайвий клопіт!"

Разом із цими словами біля входу до дерев'яного павільйону з'явилася тонка, граціозна постать. Почувши голос, усі присутні миттєво повернули голови і нарешті побачили ту саму легендарну старшу панночку родини Чен.

Вона була вбрана в сукню кольору молодого місяця*. Витончені риси обличчя, білосніжна, мов чистий сніг, шкіра, а прекрасне шовковисте волосся злегка тріпотіло від легкого подиху вітру, нагадуючи гнучкі вербові гілки. Вона трималася неймовірно невимушено та вишукано.

Це і є Чен Сяосяо!

У думках кожного з присутніх одночасно спалахнуло це ім'я.

Під пильними поглядами сотень очей Чен Сяосяо спокійно і впевнено пройшла всередину. Люди навколо неї миттєво й абсолютно несвідомо розступилися, звільняючи для дівчини широкий прохід.

Проте Гу Цзюньсянь, побачивши її появу, на мить застиг від подиву. Він раптом виявив, що Чен Сяосяо теж уже досягла рангу Бойового Майстра! Втім, він швидко повернув собі спокій, а на його обличчі з'явилася зневажлива посмішка, сповнена глибокої ненависті.

Він ні за що не забуде те приниження, якого зазнав у маєтку Чен. Він ні за що не забуде, як щойно його матір повністю проігнорували і виставили за ворота. Сьогодні він змусить цю дівчину повернути всі борги.

Сьогодні він зробить усе, щоб репутація Чен Сяосяо була вщент зруйнована. Він змусить її гірко пошкодувати про скоєне і доведе, що з Гу Цзюньсянем жарти погані.

Тим часом дівчина підійшла прямо до старого Іна, і в цей момент на очах у здивованої публіки відбулося дещо абсолютно несподіване.

"Хі-хі, панночко, ви нарешті повернулися! Сьогодні ми зібрали так багато духовних каменів, вам точно сподобається!"

Буквально за одну секунду грізний і суворий старий Ін перетворився на веселого дідуся. Та найбільше присутніх вразило те, з якою улесливою та щирою усмішкою цей могутній старійшина родини намагався догодити молодій дівчині.

"О, справді? Чудово, ти чудово впорався!" — задоволено усміхнулася Чен Сяосяо.

"Хі-хі, панночко, будьте спокійні! Я обов'язково витрясу з них ще більше духовних каменів!"

"Гаразд, успіхів!"

Слухаючи цей діалог між господинею та її слугою, гості просто втратили дар мови. Що це взагалі таке? Втім, ніхто не наважився вставити бодай слово, і всі лише мовчки спостерігали за цією сценою.

Старійшина столичного клану Чен теж приголомшено витріщався на дівчину. Її зовнішність не зазнала кардинальних змін, проте сама аура та манери змінилися настільки сильно, що вираз "переродитися заново" підходив сюди якнайкраще.

Невже це дійсно та сама Чен Сяосяо?

Такий сумнів виник не лише в його голові. Гу Ґаої, який сидів на почесному місці з іншого боку, теж із неймовірним подивом та шоком дивився на дівчину. У його спогадах Чен Сяосяо хоч і була вродливою, проте вирізнялася надзвичайною боягузливістю та слабкістю, абсолютно нічим не виділяючись серед дітей інших великих родин.

Але теперішня дівчина перед ним не мала нічого спільного з тією слабкою дитиною. Вона виглядала неймовірно впевненою, величною та окриленою.

Чен Сяосяо не звертала уваги на чужі погляди. Вона лише спокійно окинула своїми прекрасними очима ряди крісел, де сиділи лідери великих сил. Помітивши серед них одного дуже літнього чоловіка, вона злегка здивувалася — хоч вона й не знала, хто це такий, її внутрішнє чуття чітко підказувало, що цей старий надзвичайно могутній.

Затримавши на ньому погляд всього на мить, дівчина неквапливо підійшла до свого батька і шанобливо вклонилася:

"Тату, я повернулася!"

"Сяосяо, і де ж ти пропадала з самого ранку?" — з безмежною ніжністю в голосі запитав Чен Біюань.

Дівчина невимушено відповіла:

"Тату, я просто ходила в гори. Там я зустріла залізорукого ведмедя, який уже встиг розвинути свій духовний розум, тож я просто затрималася, щоб трохи погратися з ним!"

Залізорукий ведмідь?!

Присутні в павільйоні майстри мимоволі одночасно затамували подих від жаху. Тварина цього виду, яка до того ж розвинула духовний розум — це щонайменше духовний звір сьомого або восьмого рангу! На цьому континенті подібні створіння вважалися неймовірно рідкісними та небезпечними вищими істотами.

У цю хвилину кожен ще раз чітко згадав про її статус могутнього майстра приборкання звірів.

Перш ніж гості встигли оговтатися, старий Ін із захватом запитав: "Панночко, то ви привели його з собою? Дайте подивитися!"

"Ану іди займися справою!" — з усмішкою махнула рукою Чен Сяосяо. — "Ти ще свій аукціон не закінчив!"

"Хі-хі, це ж звичайна дрібниця! Зараз я швидко все дороблю!"

Старий Ін, здавалося, усім серцем прагнув дізнатися, де зараз залізорукий ведмідь, тому квапливо приготувався продовжувати аукціон. Проте, перш ніж його молоток устиг ударити по дошці, хтось із натовпу знову голосно вигукнув:

"Зачекайте, будь ласка! У мене є питання, яке я хотів би особисто поставити старшій панночці Чен!"

"Ах ти ж пройдисвіте, знову нариваєшся? Повірив у себе? Хто не заховався — я не винний, зараз точно вилетиш звідси!" — старий Ін миттєво повернув собі вираз суворого та неприступного божества.

"Не гарячкуй!" — спокійно зупинила його Чен Сяосяо, і її погляд перевівся прямо на цього майстра рангу Бойового Короля. Вона запитала:

"У чому справа? Невже знову через так звану несправедливість?"

"Саме так. Оскільки старша панночка Чен уже знає суть нашої проблеми, а всі правила аукціону, за чутками, визначали саме ви, ми просимо вас розсудити нас".

Цей літній чоловік, попри свій високий статус Бойового Короля, не наважувався поводитися зарозуміло з Чен Сяосяо, тому його тон був вельми ввічливим.

Чен Сяосяо кинула на нього короткий погляд і спокійно мовила:

"У цьому світі взагалі не існує абсолютного поняття справедливої рівності. Ви чудово бачите, скільки людей сюди прибуло, а кількість наших товарів обмежена. Те, що не кожен зможе піти звідси з покупкою, — цілком природно й логічно!"

"Панночко Чен, те, що ви кажете, — щира правда. Проте чому б не виділити частину товарів для поштучного роздрібного продажу, замість того, щоб збувати все величезними партіями, позбавляючи нас будь-якого шансу? Ми ж не безкоштовно просимо, у нас є гроші, і ми готові платити!"

Почувши це запитання, Чен Сяосяо лише легенько усміхнулася. Вона відкрито подивилася на ряди вільних майстрів і лагідно відповіла:

"Це аукціон, а на аукціонах товари за замовчуванням продаються великими гуртовими партіями. Ми не тримаємо тут роздрібну крамницю, щоб зважувати кожен грам, і у нас просто немає часу займатися дрібною торгівлею. Що ж протизаконного чи неправильного у такому гуртовому продажі?"

"Але ж..."

"Ніяких але!" — впевнено перервала його Чен Сяосяо. — "Я чудово розумію, що ви хочете сказати. Проте вся проблема полягає лише в тому, що ви самі не підготувалися як слід. Зважаючи на ваш вік та життєвий досвід, ви мали б чітко розуміти різницю між аукціонними торгами та звичайним ринком. На аукціонах завжди реалізують великі лоти. Оскільки ви вирішили взяти участь, але не маєте достатньо коштів для викупу цілої партії, що заважало вам заздалегідь об'єднатися в союзи, зібрати докупи свої фінанси та ресурси, щоб спільно викупити лот? А вже потім, згідно з внеском кожного, чесно розділити придбане між собою. Хіба за таких умов ви б не отримали бажаного?"

Вона зробила коротку паузу, і її голос став трохи суворішим:

"Ви не змогли додуматися до такої елементарної речі, а тепер маєте совість кричати тут про якусь несправедливість? Схоже, справа зовсім не в наших правилах, а в тому, що ви самі виявилися занадто кмітливими, щоб знайти вихід із ситуації. Якби ви об'єднали капітали хоча б сотні людей, то гарантовано змогли б вибороти одну або дві порції товару. Адже ми виставили аж шість позицій, тож ви точно не залишилися б ні з чим. Чи я не права?"

"..."

Після цих слів Чен Сяосяо вільні майстри в павільйоні відчули пекучий сором. Вони чудово розуміли, що дівчина каже абсолютну правду, просто на самому початку їм забракло далекоглядності, щоб знайти таке просте рішення.

Ті, хто сидів на почесних місцях попереду, були не на жарт вражені. Бунт і ґвалт, який зрів серед вільних практиків, старша панночка родини Чен зуміла втихомирити буквально кількома реченнями, ба більше — змусила всіх замовкнути від сорому.

Доводилося визнати, що ця дівчина була далеко не простою особою.

Чжу Сян'юй весь цей час пильно спостерігав за Чен Сяосяо. Бачачи, як ця тендітна дівчина невимушено й легко ліквідувала серйозну кризу, він відчув, як у його серці закрутилася хвиля незвичайних емоцій.

Він, Чжу Сян'юй, завжди відзначався надзвичайною гордістю. Йому вже перевалило за двадцять років — вік, коли зазвичай створюють родину, проте він досі не звернув уваги на жодну жінку. Йому не потрібна була просто красива лялька з гарним обличчям, не потрібна була дівчина, яка володіє лише гучним титулом чи знатним походженням, і не потрібна була талановита поетка, позбавлена життєвої мудрості. Жінка, яка мала стати його супутницею на все життя, мусила поєднувати в собі вроду, неабиякий розум та стратегічне мислення. І в цьому світі він досі не зустрічав нікого схожого.

Проте зараз, дивлячись на дівчину перед собою, він раптом зловив себе на думці, що такий ідеал нарешті з'явився.

"Гаразд, оскільки це наш перший великий аукціон, а ви дійсно подолали далеку дорогу і поки що нічого не придбали, з поваги до вашої відданості я запропоную вам один компромісний варіант", — продовжила Чен Сяосяо.

Щойно ці слова злетіли з її вуст, пригнічені вільні майстри миттєво підбадьорилися і навперебій закричали:

"Панночко Чен, і що ж це за спосіб?!"

"Панночко Чен, невже ми всі все ж таки отримаємо можливість придбати скарби родини Чен?"

"Панночко Чен, що це за варіант, благаємо, скажіть швидше!"

"..."

Кожен із них вигукував свої запитання з неймовірним поспіхом. Чен Сяосяо щиро усміхнулася і спокійно промовила:

"Не поспішайте. Певна частина з вас дійсно отримає шанс зробити покупку, проте далеко не всі, адже ми фізично не маємо такої кількості запасів. Тож зараз усе залежатиме виключно від вашої особистої удачі".

"..."

Після цього натовп миттєво замовк. Люди широко розплющили очі й нашорошили вуха, боячись пропустити бодай слово з її вуст.

"Ви ж пам'ятаєте ті бамбукові таблички, які придбали за один духовний камінь? На кожній із них вирізьблено номер. Ті з вас, у кого на табличці є цифра два або вісім, отримають унікальну можливість придбати наші товари!"

"Цифра два чи вісім? Швидше, перевірте таблички!"

Люди, які спочатку взагалі не сприймали ці бамбукові тріски серйозно, миттєво кинулися перевіряти свої номери, сподіваючись на омріяний шанс.

"Ха-ха-ха! У мене є двійка!"

"Чудово! У мене вісімка!"

"І на моїй є двійка!"

"Вісім, вісім! У мене теж є вісімка!"

"Немає... Чому в мене немає ні двійки, ні вісімки?!"

"Яка невдача! На моїй теж немає цих цифр!"

"Ну що за невезіння! Невже мені не могло дістатися бодай однієї нещасної двійки чи вісімки?.."

"..."

Натовп вибухнув голосними вигуками. Хтось тріумфував, а хтось бідкався на долю. За мить обличчя людей розділилися на два типи: щасливчики ледве не стрибали від радості, тоді як невдахи виглядали глибоко розчарованими та пригніченими.

Зрештою, це був їхній останній шанс, і оскільки удача відвернулася від них, нарікати більше не було на кого. Справа була зовсім не в родині Чен. Тепер, навіть попри величезну образу в душі, ніхто не наважувався щось викрикувати, а тим паче влаштовувати безлад.

Якщо в такий момент хтось спробував би підняти бунт, він миттєво накликав би на себе гнів усього натовпу. І тоді порушника провчили б не так господарі маєтку, як самі вільні майстри, що зараз радісно святкували свою перемогу.

Чжу Сян'юй подивився на власну табличку, де красувався номер вісімдесят вісім. Його почуття були вельми змішаними — виходило, що він теж отримав право на купівлю товарів у родини Чен, причому без жодної потреби торгуватися та переплачувати.

Він знову подумки висловив щире захоплення тим, як спритно Чен Сяосяо зуміла заспокоїти цей розлючений натовп. Це був перший випадок у житті цього гордого молодого пана, коли він схиляв голову перед розумом юної дівчини.

Серед лідерів великих сил, які сиділи попереду, окрім Чжу Сян'юя, щаслива табличка дісталася лише заступнику голови академії. Всі інші поважні гості залишилися ні з чим, і на їхніх обличчях прочитувалося легке розчарування через власне невезіння.

"Тільки не поспішайте так сильно радіти, я ще не все сказала!" — голос Чен Сяосяо знову змусив усіх затихнути.

"Кількість товарів для роздрібного продажу все одно обмежена. Крім того, кожен щасливчик зможе придбати не більше двох видів продукції. І найголовніше — бережіть свої бамбукові таблички і ні в якому разі не загубіть їх. Коли прийде час розрахунку, ми зважатимемо лише на наявність таблички, а не на те, хто ви такий".

Ці умови ні в кого не викликали заперечень. Ба більше, таке застереження змусило багатьох майстрів миттєво насторожитися. Вони почали підозріло озиратися довкола, побоюючись, щоб хтось не зазіхнув на їхній щасливий квиток.

Владнавши цю кризу, Чен Сяосяо знову передала керівництво процесом старому Іну, щоб той продовжив аукціон духовного рису. Сама ж вона попрямувала до м'якого крісла, яке служники заздалегідь підготували для неї, і спокійно присіла.

"Сяосяо, коли ти ходила за цим залізоруким ведмедем, ніяких неприємностей не сталося?" — Чен Біюаня абсолютно не цікавили торги, він лише стиха й турботливо звернувся до своєї доньки.

Чен Сяосяо лагідно усміхнулася:

"Тату, як бачиш, я стою перед тобою ціла й неушкоджена. Той ведмідь нічого не зміг мені заподіяти".

І це не було порожніми вихваляннями. Коли вона щойно прибула на територію залізорукого ведмедя, звір навіть не подумав нападати. Він лише з величезною цікавістю розглядав цю несподівану людську гостю.

Цей ведмідь від самого народження жодного разу не бачив людей, і Чен Сяосяо стала першою людиною на його віку. У його пам'яті не було жодних жахливих картин про те, як люди винищують духовних звірів, тому він не відчув до неї жодної ворожості.

Дівчина й сама не очікувала, що цей зазвичай лютий та агресивний хижак виявиться таким спокійним. Ось так, дивлячись одне на одного впродовж тривалого часу, людина та звір врешті-решт почали спілкуватися.

Завдяки ментальному зв'язку Чен Сяосяо збагнула, що цей ведмідь, попри розвиток свого духовного розуму, в душі залишався абсолютно наївною трирічною дитиною. Окрім природних інстинктів до самовдосконалення та пошуку їжі, він не мав жодного життєвого досвіду чи якихось підступних думок.

Тому дівчина застосувала звичайні хитрощі, якими зазвичай задобрюють малих дітей, і просто забрала клишоногого до свого таємного простору. Потрапивши в нове місце, переповнене неймовірно густою духовною енергією, ведмідь прийшов у справжній захват. Йому там надзвичайно сподобалося, адже тут було повно інших розумних звірів, а також чарівна маленька Юйтен. Самотність, яку він так довго відчував у диких лісових нетрях, миттєво розвіялася, і він повністю піддався цим чарам.

Ось так легко і без зайвих зусиль виманивши ведмедя, Чен Сяосяо не стала поспішати назад. Вона ще трохи прогулялася глибокими гірськими ущелинами, зібрала кілька видів рідкісних та цінних лікарських трав і лише після цього неквапливо вирушила у зворотну дорогу до маєтку.

Почувши такі чесні слова від доньки, Чен Біюань лише похитав головою. Він аж ніяк не вважав, що приборкати духовного звіра сьомого рангу — це легка та проста справа, тому лише тихо промовив:

"Головне, що з тобою все добре!"

Хоча ця розмова між батьком та донькою велася стиха, усі присутні на почесних місцях гості чітко почули кожне слово. У думках кожного з них вирували різні здогадки, проте в очах з'явився однаковий вираз — вираз глибокого остраху та настороженості.

"До речі, Сяосяо, це голова Академії Божественного Кондора, мій колишній рятівник!"

Почувши батькові слова, дівчина, яка до цього моменту відчувала лише неприязнь до представників Академії, спочатку злегка насупила брови. Проте, дізнавшись, що цей чоловік урятував життя її батькові, вона врешті-решт пом'якшала. Чен Сяосяо подивилася на літнього чоловіка, шанобливо склала руки перед грудьми і привітно кивнула:

"Молодша Чен Сяосяо вітає вас, пане голова Академії!"

"Юна панночко Чен, а ти молодець. У такому юному віці вже досягла рангу Бойового Майстра, твій талант нічим не поступається твоєму батькові, малому Біюаню!" — голова академії виглядав надзвичайно доброзичливим та лагідним.

Обличчя Чен Сяосяо на мить застигло. Вона вперше в житті чула, щоб її батька називали "малим Біюанем", тому в її душі миттєво спалахнула цікавість щодо віку цієї людини:

"Пане голова, а дозвольте запитати, скільки вам років?"

"Сяосяо!.." — поспіхом зупинив її Чен Біюань. Наважитися прямо в очі запитати голову академії про його вік — на подібне могла зважитися лише його відчайдушна донька.

Проте керівник Академії лише добродушно розсміявся. Навпаки, йому дуже сподобалася ця щира та безпосередня вдача дівчини, яка не намагалася лицемірити, а запитувала про все прямо.

"Старому вже пішла четверта сотня років, дитино. Як гадаєш, чи маю я після цього право називати твого батька малим Біюанем?"

"О..."

Чен Сяосяо просто не знайшла, що відповісти на це!

Триста років... Цього часу цілком достатньо, щоб побачити розквіт та занепад цілої епохи, це дійсно величезний вік.

Водночас ці слова відкривали правду про його самовдосконалення — цей дідусь також перебував у ранзі Бойового Імператора. Проте, якщо в такому поважному віці він незабаром не зможе зробити прорив, то жити йому залишалося не так уже й багато років.

Ця бесіда між старим та юною дівчиною змусила багатьох гостей навколо міцно нашорошити вуха.

"Юна панночко, а ти ж кілька днів тому добряче провчила моїх вихованців з академії!" — старий голова із хитрою усмішкою подивився на неї.

"Було діло!" — Чен Сяосяо лише кліпнула очима і абсолютно спокійно кивнувши додала: "Саме так. Я змусила їх кілька днів поспіль рубати для мене дрова в лісі. Звісно, за їжу їм довелося платити власною монетою. Сподіваюся, ви прибули сюди не для того, щоб вимагати від мене відплати за це?"

"Ха-ха-ха!.."

Голова академії не втримався від гучного сміху. Йому вже дуже давно не доводилося зустрічати таку кмітливу та цікаву дівчину. Погладжуючи свою довгу сиву бороду, він промовив:

"Вони поводилися занадто зухвало, тому їх варто було як слід провчити. Я не збираюся створювати тобі неприємностей".

"Ну й чудово!" — обличчя Чен Сяосяо миттєво розпливлося в радісній усмішці. Вона насправді трохи побоювалася, що цей старий вирішить використати ту історію як привід для сварки.

Заступник голови академії та двоє вищих учителів, слухаючи цю бесіду, не знали, чи їм сміятися, чи плакати. Водночас вони були вкрай здивовані, адже в стінах академії голова завжди залишався суворим, невблаганним та мовчазним, а тут виявився настільки м'яким у спілкуванні.

Вони крадькома позирали на дівчинку поруч із Чен Біюанем і мимоволі відчували легку заздрість. Далеко не кожна людина мала унікальну можливість так невимушено вести світську бесіду з самим керівником академії, навіть вони самі рідко коли удостоювалися подібної честі.

"Я не збираюся завдавати тобі клопоту, проте і ти, дівчинко, не будь занадто жадібною стосовно нас, домовилися?" — старий голова відразу перейшов до ділових торгів.

"Жадібною?" — Чен Сяосяо злегка прикусила губу, дивлячись на хитру усмішку дідуся, і миттєво збагнула, до чого він клонить: "Пане голова, як ви можете називати мене жадібною? Хіба мої слуги не принесли вам свіжих фруктів та прохолодного чаю? Якщо цього мало, я можу наказати, щоб вам зараз же принесли ще!"

"..."

Усмішка на обличчі голови на мить просто застигла. Подивившись на дівчину, яка тепер із безневинним виглядом роззиралася на всі боки, він лише безпорадно похитав головою — ця маленька шахрайка виявилася надзвичайно хитрою.

Інші гості теж остаточно переконалися в її винахідливості: вона так майстерно вдавала дурненьку, що наважилася навмисно перекрутити слова самого голови академії, аби уникнути прямої відповіді!

Ті, хто спочатку планував підійти і завести з нею розмову, тепер передумали, побоюючись потрапити в незручне становище під час бесіди.

***

Поки тривала ця дружня суперечка, старий Ін на платформі встиг не лише розпродати весь духовний рис, а й успішно реалізувати всі духовні овочі. Сьогоднішній прибуток маєтку обіцяв бути просто колосальним.

Коли всі заявлені товари закінчилися, присутні зрозуміли — настав час для головних козирів родини Чен. Серце кожного гостя завмерло в солодкім передчутті!

І старий Ін не розчарував очікування публіки. Він кілька разів гучно вдарив своїм дерев'яним молотком і звернувся до натовпу:

"Родина Чен виставляє на продаж фінальний лот нашого сьогоднішнього аукціону — сто коренів рідкісних духовних трав! Вони будуть розділені на десять окремих партій, по десять трав у кожній. Стартова ціна за одну партію — вісімсот духовних каменів!"

"Духовні трави?! У родини Чен є навіть справжні духовні трави?!"

"Небеса, я не недочув? Родина Чен збирається виставити на торги справжні духовні трави?"

"У них є ще й лікарські трави? Як таке можливо, ми ж жодного разу не бачили, щоб на землях Ченів росло щось подібне!"

"..."

Сумніви, підозри, сильний подив та шок — павільйоном знову прокотилися сотні різноманітних голосів!

Дон-дон-дон-дон!

Старий Ін прямо за допомогою дерев'яного молотка продемонстрував усім своє глибоке невдоволення і крижаним тоном промовив:

"Чого ви знову розкричалися? Якщо цей старий каже, що будуть торги за духовні трави, значить, так воно і є! А де ми їх вирощуємо і звідки беремо — вас це абсолютно не стосується, і звітувати перед вами ми не зобов'язані. Хто не збирається піднімати ціну, може просто зараз іти геть, це все одно остання партія товару на сьогодні".

"..."

Гості приголомшено перезирнулися між собою і врешті-решт слухняно закрили роти, більше не наважуючись сперечатися.

Проте лідери великих сил, які сиділи в кріслах попереду, тепер теж не могли зберігати спокій. Наявність у родині Чен духовних трав була занадто важливою новиною, адже такі рослини фактично дорівнювали еліксирам, що здатні врятувати життя в найкритичніший момент.

А найголовніше — ніхто з них не вмів самостійно вирощувати подібні скарби. На всьому цьому величезному континенті, окрім майстрів із Долини Виплавки Дао, більше ніхто не володів таємницею культивації духовних трав.

Тому всі вони були повністю приголомшені. Навіть Чжу Сян'юй не став винятком: він, як і звичайні вільні практики внизу, мимоволі засумнівався, чи може таке диво взагалі бути правдою.

Десятки пильних очей одночасно звернулися до батька та доньки, намагаючись знайти хоч якусь підказку на їхніх обличчях.

Навіть старий голова академії не втримався від легкого подиву і з помітним хвилюванням стиха запитав:

"Малий Біюаню, невже це й справді правда?"

Чен Біюань спершу коротко подивився на доньку, яка сиділа поруч, і лише після цього впевнено кивнув старому керівнику Академії.

Хоча він не вимовив жодного слова, цей жест чітко підтверджував: родина Чен дійсно володіє власними духовними травами!

Справжні духовні трави...

У серці кожного присутнього миттєво спалахнув палкий вогонь, і всі гості, широко розплющивши очі, завмерли в максимальному очікуванні.

У цю хвилину знову пролунав гучний голос старого Іна:

"Цього разу ми пропонуємо десять видів рідкісних трав: сніжний духовний женьшень, вогняний фрукт, вороняча трава, червона кров'яна трава, квітка вовка-полум'я, пурпуровий хмарний фрукт, земний нефритовий корінь, драконяча трава інь, м'ясний лінчжи та багатоквітковий горець. Кожен набір містить по одному кореню кожної рослини. Стартова ціна за одну таку партію — вісімсот духовних каменів. Торги розпочато!"

"Тисяча духовних каменів!" — миттєво вигукнув хтось із натовпу, відразу додавши двісті каменів, що чітко демонструвало, наскільки сильно цей лот приваблював покупців.

"Тысяча триста духовних каменів!"

"Тисяча п'ятсот духовних каменів!"

"..."

"Три тисячі духовних каменів!"

"Три тисячі триста духовних каменів!"

"..."

"П’ять тисяч п’ятсот духовних каменів!"

Після цього шаленого вигуку покупці, які вже ледь не втратили голову від азарту, нарешті припинили піднімати планку.

Перша партія духовних трав пішла з молотка за неймовірні п'ять тисяч п'ятсот духовних каменів.

Чен Сяосяо аж застигла, почувши цю цифру. Ці рослини виявилися настільки затребуваними та дорогими, що вона мимоволі подумала: якщо так піде й далі, то в майбутньому можна буде просто торгувати лікарськими травами, щоб з легкістю гребти духовні камені лопатою.

Слідом за цим виставили другу партію, яку успішно продали за шість тисяч духовних каменів.

Далі пішла третя партія, четверта...

Ось так, крок за кроком, усі десять партій духовних трав знайшли своїх покупців. Завдяки цьому фінальному лоту родина Чен спроміглася заробити кілька десятків тисяч духовних каменів. Якщо зібрати все це багатство докупи, перед очима постала б справжня невелика гора з духовного каміння.

Думаючи про таку колосальну кількість грошей, Чен Сяосяо з палким передчуттям уявляла, на скільки рівнів зможе піднятися її таємний простір, якщо поглине цей величезний скарб!

Звісно, абсолютно всі трав'яні набори були викуплені виключно представниками дев'яти великих орденів та найбагатших сімейних кланів.

Вільним практикам залишалося лише спостерігати за цим із почуттям глибокої заздрості, образи та безсилля — вони фізично не могли зібрати кілька тисяч духовних каменів за раз, тому їм довелося просто кліпати очима в сторонці.

Коли остання партія товару була успішно реалізована, всі присутні зробили логічний висновок — сьогоднішній аукціон родини Чен повністю добіг свого кінця.

Проте чимало гостей не втрималися і почали голосно запитувати, коли саме відбудуться наступні торги.

Це питання виявилося дещо несподіваним для Чен Сяосяо. Вона на мить замислилася і дійшла висновку, що найраніше це станеться приблизно через пів року, а точну дату та час вони обов'язково оголосять пізніше.

Чен Біюань якраз збирався офіційно оголосити про закриття заходу, як раптом павільйоном прокотився різкий і гучний вигук:

"Зачекайте, будь ласка! У мене є важлива заява, яку я мушу зробити прямо тут і зараз!"

~~~~~

Сукня кольору молодого місяця — це поетична назва ніжного сріблясто-сірого або блідо-перламутрового відтінку, що нагадує тонкий серп на вечірньому небі.