Розділ 178 — V017: Підкуп рідні та батьківський допит.

У вітальні, де представники різних сил спокійно бесідували про справи світу, цей галас ззовні перервав розмову. Гостям навіть не треба було виходити на вулицю, щоб зрозуміти, що відбувається.

"Священний журавель? Використовувати таку птицю як їздову тварину... Схоже, цей молодий пан Мо посідає в Храмі Небесних Таємниць надзвичайно високе становище!" — посміхаючись, зауважив старий голова академії.

Усі в цьому світі знали: лише сам володар Храму Небесних Таємниць мав право пересуватися на священному журавлі, іншим це було недоступно. Тепер, коли такий птах з'явився у маєтку Чен, статус юнака став очевидним без зайвих слів.

Присутні мимоволі подивилися на Чен Біюаня з захопленням і заздрістю. Старійшина Лінь одразу склав руки в вітальному жесті:

"Голово Чен, вітаю з таким чудовим зятем! Вітаю, вітаю!"

"Голово Чен, наші щирі вітання!"

"Ха-ха, голово Чен, ми чекатимемо на запрошення на весілля!"

"Радість за радістю! Вітаємо, голово Чен!"

Гості навперебій висловлювали свої віщування. Усі вони були переконані, що шлюб між родиною Чен та Храмом Небесних Таємниць — справа вже вирішена.

Чен Біюань лише гірко посміхався, не знаючи, як правильно відповідати на ці вигуки, і нарешті безпорадно промовив:

"Шановні, не варто квапити події. Чи вийде з цього щось, залежить від самих дітей та того, як вони ладнатимуть між собою. Це їхнє життя, і вирішувати їм!"

"Малий Біюань, ти можеш спокійно готуватися стати тестем. Чоловіки з Храму Небесних Таємниць — люди надзвичайно віддані. Якщо хтось із них знаходить собі пару, це на все життя, до самого кінця," — з посмішкою запевнив його старий голова академії.

Про відданість людей із Храму Небесних Таємниць ходили легенди, і у світі практиків вони дійсно вважалися винятком із правил.

У цьому світі будь-який сильний практик міг мати стільки супутниць, скільки забажає. Навіть звичайні практики спокійно брали по три-чотири дружини, і ніхто їх за це не засуджував, хоча були й ті, хто обирав шлях самотності.

Подейкували, що святим синам із Ордена Божественного Меча сама організація зазвичай призначала від п'яти до десяти дружин, і це вважалося абсолютно нормальним — символом високого статусу та могутності.

Почувши слова старого голови, Чен Біюань лише гірко усміхався. Що стосується доньки, йому залишалося тільки надати їй повну свободу дій.

"Малий Біюань, наша академія має право купувати у вас ресурси, але ми чули про певні обмеження. Скільки саме ви зможете нам виділити?" — нарешті старий голова озвучив питання, яке найбільше турбувало його заступника.

Інші присутні також насторожилися, адже це цікавило всіх.

Чен Біюань трохи поміркував і відповів:

"Голово, давайте спочатку зачекаємо, поки управитель та старійшина Ін завершать угоди з іншими гостями, а потім оцінимо залишки. Що ж до обмежень, цим всім заправляє Сяосяо, тож треба запитати у неї."

"Добре, тоді ми затримаємося у вашому домі ще на день," — голова академії зовсім не поспішав і вирішив залишитися.

***

Окрім делегації академії, молодого пана Чжу Сян'юя також одразу розмістили у гостьовому крилі маєтку Чен.

Що ж до представників інших сект, вони дуже хотіли засвідчити свою повагу Мо Сюаньцзуню, проте після передачі прохання Божественний Провидець не виявив жодного бажання з ними бачитися і просто наказав їм якнайшвидше забратися геть.

Не маючи вибору, ті зібрали закуплені ресурси та вирушили в дорогу, покидаючи село Люшу.

***

Залишався лише один чоловік, який і не думав іти — дев'ятий старійшина столичного клану Чен. Він не брав участі в аукціоні й не отримав жодних привілеїв від Чен Сяосяо, оскільки на його бамбукових паличках не було потрібних ієрогліфів.

Ніде правди діти, старійшина опинився у вкрай скрутному становищі й абсолютно не розумів, як йому тепер поводитися з Чен Біюанем.

Якби Мо Сюаньцзунь не з'явився, він спробував би заманити Чен Біюаня вигодою та обіцянкою повернути його родину до родового реєстру клану. Він був упевнений, що той не зможе відмовитися, після чого можна було б спокійно залишитися в маєтку й виконати доручення голови та першого старійшини.

Проте після сьогоднішніх подій він невиразно усвідомлював, що виконати це завдання буде надзвичайно важко. Але й повертатися з порожніми руками він не міг, тому просто сидів на місці, спостерігаючи, як інші прощаються та йдуть.

Побачивши, що той і не збирається йти, Чен Біюань зовсім не мав бажання витрачати на нього час. У нього зараз і без того вистачало клопоту, аби марнувати години на порожні розмови.

"Дев’ятий старійшино, перепрошую, але в мене справи, тож більше не можу складати вам компанію. Почувайтеся вільно!"

"Зачекай!.." — побачивши, що господар піднімається, старійшина змушений був заговорити.

Косо поглянувши на нього, Чен Біюань із холодним виразом обличчя байдуже запитав:

"У чому справа, дев'ятий старійшино?"

"Чен... Біюань..."

Не встиг той договорити, як Чен Біюань насупив брови і перебив його на півслові:

"Перепрошую, дев'ятий старійшино, але я вважаю, що вам краще називати мене Патріархом родини Чен або Міським Володарем!"

"Чен Біюань, ти що, дійсно вирішив відмовитися від своїх предків і зректися роду?!" — закипаючи від люті, стишено вигукнув старійшина.

"Що ти сказав?"

Обличчя Чен Біюаня стало холоднішим за кригу. Подивившись прямо в очі співрозмовнику, він суворо карбував кожне слово:

"Якщо не хочеш, щоб тебе просто викинули звідси за шкірки, негайно забирайся геть! У моєму домі вам не раді!"

"Ти!.."

Бачачи таку непохитність, охоплений гнівом старійшина не наважився виплеснути лють. Зрештою, він був лише Бойовим Духом, а Чен Біюань — Бойовим Королем. У відкритому протистоянні він не отримав би жодної вигоди.

Чен Біюань більше не був тим покірним юнаком, який мусив з повагою гнути спину перед старійшиною. Навпаки, тепер вони були ворогами із давніми рахунками та образами.

"Я вже давно розкусив вашу справжню сутність. І десять років тому, і сьогодні — я все чудово розумію. Не витрачай мій час, забирайся геть!"

Кинувши ці слова, Чен Біюань миттєво зник із кімнати.

Дев'ятий старійшина залишився у вітальні геть один. Не маючи на кому зігнати свою лють, він був змушений розлючено покинути маєток.

***

У просторовому вимірі Чен Сяосяо й сама не знала, скільки часу простояла в роздумах. Тільки-но отямившись, вона підвела голову: кришталеві плоди на дереві за ці кілька днів, здається, ще трохи підросли.

"Юна господарко, швидше виходь і забирай духовні камені, наш простір знову може підвищити свій рівень!" — нагадала їй маленька Юйтен.

При згадці про духовні камені очі Чен Сяосяо спалахнули яскравим блиском, і вона радісно промовила:

"Добре, зараз же виходжу! Зараз у нашому домі точно зібралася купа духовних каменів!"

Палаючи думками про оновлення простору, Чен Сяосяо миттєво зробила крок назовні.

…

"Швагре, а скільки технік меча ти знаєш? Яка з них найсильніша?"

"Швагре, а ти навчиш нас фехтувати? Я теж хочу вчитися!"

"Зятю, Журавлик більше не хоче літати! Зятю, посвари його за це!"

Щойно з'явившись у кімнаті, Чен Сяосяо одразу почула дитячі голоси.

І коли це вони встигли так зблизитися?!

Швагре?!

Та ще й так природно це вимовляють!

Чен Сяосяо не знала, обурюватися їй чи гніватися, тож просто миттєво постала перед ними.

"Ой, старша сестро!.."

"Сестро, ти куди зникала? Ми так довго на тебе чекали!"

"Хі-хі, сестричко, а зять такий добрий, він грається з нами!"

Усі троє з радісними усмішками почали навперебій ділитися враженнями, а маленька Ланьлань взагалі кинулася сестрі в обійми і весело защебетала: "Сестричко, а чому ти раніше не кликала зятя прийти і погратися з нами?"

"Ви..." — Чен Сяосяо напружила обличчя і глибоко вдихнула, намагаючись стримати емоції, після чого видавила з себе стриману усмішку і звернулася до меншої: "Ланьлань, а що це ви тут робите?"

Промовляючи це, дівчина знову люто витріщилася на своїх двох молодших братів.

От же малі зрадники — продали рідну сестру заради якихось секретів фехтування!

Під суворим поглядом старшої сестри обидва хлопці лише ніяково усміхнулися й швиденько відступили вбік, аби випадково не потрапити під гарячу руку.

"А ти чого тут розсівся і не йдеш? Чого ти взагалі вчепився в наш дім?"

Спрямувавши свій палаючий погляд на сяючого від щастя хлопця, Чен Сяосяо прагнула лише одного — якнайшвидше виставити його за поріг.

"А я й не збираюся йти. Я чекав, поки ти повернешся, щоб бути поруч із тобою!" — Мо Сюаньцзунь пильно подивився на неї. В глибині його очей промайнув таємничий блиск, а усмішка на вустах стала ще виразнішою.

Тільки-но Чен Сяосяо зібралася знову висказати йому все, що думає, як маленька Ланьлань легенько посмикала її за рукав.

Дівчина миттєво пом'якшала і з ніжністю запитала: "Ланьлань, що таке?"

"Сестричко, мама почула, що ти повернулася разом із зятем, і послала мене покликати його! Хі-хі, сестричко, зять такий добрий до мене, він навіть дав мені погратися з Журавликом!"

Журавликом?

Простеживши за напрямком, куди вказував пальчик сестрички, Чен Сяосяо одразу помітила гордого птаха у дворі. В її очах спалахнув подив: вона й уявити не могла, що в такому місці можна побачити справжнього священного журавля!

Священний журавель — назва говорить сама за себе. Це не якийсь звичайний духовний звір, а щонайменше святе або навіть безсмертне створіння. Інакше він не мав би права носити таке величне ймення і називався б просто духовним журавлем.

"Абаку, це дійсно священний журавель, а не звичайний духовний?" — дещо недовірливо запитала Чен Сяосяо.

Мо Сюаньцзунь розслабленою та елегантною ходою підійшов ближче. Косо поглянувши на гордовитого птаха, він лагідно відповів:

"Його батьки були священними журавлями. Сам він зараз лише на межі цього статусу — аби стати справжнім священним журавлем, йому потрібно пройти ще одну еволюцію."

Кру-кру!

Журавель видав обурений звук, протестуючи проти того, як його обговорюють.

Чен Сяосяо, тримаючи сестричку за ручку, ступила вперед. Розглядаючи птаха згори донизу, вона усміхнулася:

"А й справді священний журавель — гордий, пихатий та полюбляє красуватися. Точнісінько як моя маленька Юйтен."

"Юна господарко, та як ця пташка взагалі може зрівнятися зі мною?! Я категорично проти!" — Юйтен у просторовому вимірі почала запекло стрибати й обурюватися, відмовляючись визнавати таке порівняння.

"Та ні, ви абсолютно однакові!" — кинула їй у відповідь Чен Сяосяо.

Кру-кру!

Священний журавель також не терпів, коли його з кимось порівнювали. Він негайно видав різкий крик і витріщився на Чен Сяосяо банькатими очима.

Оскільки дівчина часто спілкувалася з духовними звірами, вона миттєво зчитала намір птаха і не вагаючись дала йому щигля по голові — так швидко, що той навіть не встиг ухилитися.

Кру!

Оскаженілий журавель заскрипів, заплескав крилами й відскочив якнайдалі. Він насторожено вп’явся очима в Чен Сяосяо. Найбільше його обурювало те, що ця дівчина, як і її безсовісний господар, мала звичку давати йому щиглів по голові!

Бачачи таку реакцію свого вихованця, його нестерпний господар поруч лише розпливався в задоволеній усмішці, абсолютно не збираючись за нього заступатися.

"Ану повертайся! Швидко йди сюди, а то я покличу маленьку Юйтен, і вона проучить тебе як слід!" — Чен Сяосяо саме розпалилася цікавістю і не збиралася так просто його відпускати.

Знову почувши ім'я Юйтен, Мо Сюаньцзунь зацікавлено запитав:

"Сяосяо, а хто така ця маленька Юйтен? Покажи її цьому молодому пану!"

"З якого це дива? Що ти знову замислив?" — Чен Сяосяо косо поглянула на нього, а потім її очі хитро заблищали: "Якщо хочеш побачити маленьку Юйтен, добре, але спочатку віддай мені цього журавлика!"

"Віддати тобі?"

Мо Сюаньцзунь граціозно підняв брову. Його погляд повільно ковзнув по її постаті, а куточки чітко окреслених губ розпливлися в невимушеній, вишуканій усмішці:

"Все моє — твоє, а все твоє — моє. Тож із Юйтен я все одно раніше чи пізніше познайомлюся."

"Пхе, скнара!" — Чен Сяосяо невдоволено скривила губи. Вона хотіла помістити журавлика в просторовий вимір, щоб Юйтен скопіювала та розмножила цих птахів для родини Чен. Якби навколо гір Ваньань парили такі священні журавлі, це місце кардинально б змінилося.

"Я зовсім не скнара!"

Усміхаючись, Мо Сюаньцзунь пояснив:

"Журавлика ще до народження вирощували й плекали за допомогою моєї есенції крові, тому він може бути їздовим птахом тільки для мене. Якщо ми спробуємо переукласти контракт на тебе, це завдасть сильній віддачі нам обом. Сяосяо, якщо тобі так подобаються священні журавлі, я пізніше знайду та спіймаю для тебе дикого птаха, не зв'язаного жодним контрактом!"

Мо Сюаньцзунь не забував, що Чен Сяосяо, ймовірно, є приборкувачем звірів. Якби вона через незнання спробувала розірвати його контракт із журавлем, наслідки для всіх були б сумними.

"Справді?" — Чен Сяосяо розквітла в усмішці й задоволено кивнула: "Оце вже інша розмова!"

Кру-кру-кру!

Журавель, здавалося, мав власну думку з цього приводу і знову заплескав крилами, видаючи гучні звуки.

"Ця пташка явно напрошується на причухан!.."

Раптово пролунав ніжний, дитячий голосок, і в повітрі миттєво постала постать маленької Юйтен. У руках вона тримала крихітну мухобійку, якою одразу ж замахнулася на священного журавля!

Кру-кру!

Переляканий журавель пронизливо заверещав і миттєво знявся в небо. Проте Юйтен не збиралася його відпускати і кинулася навздогін — її швидкість анітрохи не поступалася птаху!

Мо Сюаньцзунь остовпів від подиву і мимоволі вигукнув: "Сяосяо, ця крихітка... хто вона така?!"

"Я... тобі... не... скажу!" — Чен Сяосяо косо поглянула на нього і, навмисно насупившись, карбувала кожне слово.

Випаливши це, вона вхопила молодшу сестричку за руку і попрямувала геть із подвір'я.

"Сяосяо, ти куди? Я з тобою!.." — Мо Сюаньцзунь анітрохи не вагаючись кинувся слідом.

Чен Сяосяо навіть не поверталася до нього, проте в її душі прокинулося хвилювання. Вона непокоїлася, чи не спричинить поява Юйтен нових неприємностей. Тут її бачили лише батьки та ті, хто побував усередині просторового виміру.

Зараз у маєтку Чен повно чужинців, і якщо хтось дізнається...

Оце мале створіння — вистрибнуло назовні, навіть не попередивши!

Хоч дівчина й непокоїлася, вона чудово знала здібності Юйтен. У цьому світі впоратися з нею могли хіба що такі потужні майстри, як старий Ін.

"Молода панночко, пані просить вас прийти!"

Чен Сяосяо, яка збиралася піти до старого Іна за духовними каменями, не встигла відійти й на кілька кроків від подвір'я, як зустріла служницю своєї матері. Вона миттєво здогадалася, у чому справа.

Безпорадно поглянувши на юнака поруч, Чен Сяосяо кивнула: "Ходімо!"

"Сяосяо, я піду з тобою, аби засвідчити свою повагу шановній тещі!" — підлабузницьки усміхнувся Мо Сюаньцзунь.

Щічки дівчини миттєво спалахнули рум'янцем, і вона розлючено вигукнула:

"Забирайся геть, а то я зараз як дам тобі копняка!"

"Сяосяо, я ж бачив лише шановного тестя, а з шановною тещею ще не знайомий. Ти не можеш бути такою несправедливою!" — цілком серйозно зауважив Мо Сюаньцзунь.

"Сестричко, а зять каже правду! Мама ще дійсно не бачила зятя!" — маленька Ланьлань, яка явно любила зчиняти галас, миттєво підтримала його.

Мо Сюаньцзунь відразу відзначив у думках, що дарунок у вигляді журавля себе повністю виправдав!

"Мала, ти взагалі розумієш, про що кажеш?! Іди-но краще пограйся!" — не знаючи, обурюватися їй чи сміятися, Чен Сяосяо передала сестричку Люйчжу й самотньо покрокувала вперед.

"Сяосяо, зачекай на мене, я йду з тобою!" — не бажаючи залишатися позаду, Мо Сюаньцзунь, не зважаючи на пристойність, уперто рушив за нею до головного будинку.

Кілька служниць, бачачи цю картину, не змогли втриматися від тихого смішку.

Звісно, єдиним, кому дозволялося так зухвало ходити за молодою панночкою, був її рятівник. Якби на його місці був хтось інший, дівчина вже давно виставила б його за ворота.

Зробивши кілька десятків швидких кроків, Чен Сяосяо раптово зупинилася. Вона розлючено розвернулася до Мо Сюаньцзуня і стиха пригримнула:

"Чого ти домагаєшся?! Не смій іти за мною!"

"Сяосяо..." — дивлячись на дівчину з палаючими щоками, Мо Сюаньцзунь просяк невимовною радістю. Він підібгав губи і лагідно промовив: "Дозволь мені піти з тобою до шановної тещі, добре?"

"Не добре!.." — Чен Сяосяо знову замахнулася, щоб дати йому копняка, але від сорому та люті вигукнула: "Яка ще теща?! Не верзи дурниць, а то я взагалі забороню тобі залишатися в нашому домі!"

"Сяосяо..."

"Ні кроку за мною!"

Тупнувши ніжкою, Чен Сяосяо ще раз суворо попередила його, після чого розвернулася і швидким кроком попрямувала до покоїв своєї матері.

Дивлячись їй навздогін, Мо Сюаньцзунь відчув у душі таємне піднесення. В його очах замиготіли іскри, і він стиха пробурмотів собі під ніс:

"Ти соромишся і не пускаєш мене зараз, але я все одно знайду спосіб побачитися з шановною тещею. Можна не бачитися ні з ким іншим, але з тещею — обов'язково! Цікаво, яка вона? Треба добре поміркувати над цим..."

Розмірковуючи на ходу, юнак пригадав важливе правило. Він чітко пам'ятав слова своєї наставниці: якщо хочеш одружитися з чиєюсь дорогоцінною донькою, найважливіше — спочатку здобути схвалення її матері, а потім завоювати прихильність решти родини. І тоді, вважай, справа зроблена — залишиться лише чекати весілля та забирати красуню додому.

***

Збентежена та збита з пантелику Чен Сяосяо повільно зайшла до головного подвір'я батьків. Вона відчувала дивну ніяковість перед батьками — і все це через того нестерпного екземпляра!

Подумки лаючи винуватця своїх бід, дівчина постала перед батьками.

Побачивши, що батько також тут, Чен Сяосяо трохи завагалася: це що, буде сімейний допит? Зробивши невеселий вираз обличчя, вона ступила вперед і поважно вклонилася:

"Тату, мамо!"

"Сяосяо, сідай!" — кивнув Чен Біюань, вказуючи на місце.

Пані Чен тим часом із цікавістю виглядала за двері, але, не помітивши там того, кого сподівалася побачити, злегка розчаровано зітхнула. Їй дійсно дуже кортіло подивитися на юнака, якому припала до душі її донька.

Лише Чен Біюань здогадувався, що хлопця, швидше за все, вигнала сама донька, інакше він неодмінно стояв би тут!

"Сяосяо, розповідай, що сталося? Чому пан Мо каже, що ти ледь не втратила життя?" — решта справ зараз не мали жодного значення, найважливішим було дізнатися, що за небезпека загрожувала її життю.

Розуміючи, що цього разу ухилитися від розмови не вдасться, Чен Сяосяо була змушена в усіх деталях розповісти про події того дня.

Вислухавши пояснення доньки, Чен Біюань на мить застиг, а потім запитав:

"Сяосяо, а ти знаєш, хто був той чоловік?"

"Ні. Я лише встигла поглянути на нього, як одразу отримала удар долонею. За рівнем вдосконалення він був щонайменше на піку Бойового Імператора або навіть Бойовим Монархом. Я навіть поворухнутися не змогла, коли отримала той удар."

"Що це за людина така! Як можна бути таким немилосердним?!" — обурилася пані Чен.

Чен Біюань вже давно знав, що у світі практиків немає місця жалю чи справедливості. Якщо донька забрала потрібні йому інгредієнти, той чоловік без вагань застосував силу. Проте батько порушив інше питання:

"Сяосяо, але ж між тобою та паном Мо явно є щось більше, ніж просто порятунок життя? Що насправді між вами сталося?"