Розділ 18 — Прочухан для сварливої баби.

Це була справжнісінька незаслужена образа!

Чен Сяосяо зовсім не хотіла наживати собі ворогів, тому вона просто взяла молодшу сестру за руку і збиралася попрощатися з Чжоу Юйнан.

Хто ж знав, що Хуннан аж ніяк не збиралася відпускати сестер просто так. Вона гордо задрала підборіддя і зневажливо зміряла їх поглядом:

“Послухайте-но мене, сестрички, не думайте, що якщо доля нагородила вас гарними личками, то можна зневажати нас, бідняків. Хіба не вашого батька побили так, що він ледве дихає? Як на мене, ви вже так злидарюєте, що скоро й шматка хліба в хаті не знайдете. І з такими злиднями ваша родина ще мріє видати старшу доньку за багатого молодого пана чи якогось шляхтича? Та це просто сміх, справжнє посміховисько!”

Від цих уїдливих кпинів та глузувань обличчя Чен Сяосяо миттєво потемніло. Не встигла вона й слова сказати у відповідь, як маленька Ланьлань знову обурено закричала:

“Тітонько Ань, ви все вигадуєте! У нас є гроші, ми купили купу всього! Зараз наша родина щодня їсть м'ясо та білий рис, це у вас самих немає чого їсти! Я вас ненавиджу!”

Ніхто з присутніх не чекав, що маленька дівчинка так затято кинеться заперечувати. Усі навколо не повірили своїм вухам, і, звісно, ніхто не сприйняв її слова всерйоз — зрештою, усі в селі чудово знали, в яких злиднях жила родина Чен.

Чен Сяосяо насупилася, розуміючи, що про їхній справжній достаток усім підряд знати точно не слід.

“Є гроші? Щодня їсте м'ясо? І білий рис?” — пирхнула Хуннан і глузливо протягнула: “Якщо навколо такі дива, то невже срібло вам просто з неба на голови падає? Щось не видно, щоб ви в золоті та сріблі ходили. Брехати теж треба вміти, щоб хоч хтось повірив.”

“Я не брешу!”

Ланьлань зовсім розгубилася і вже збиралася вигукнути щось іще, як раптом крізь натовп простелився чийсь погляд, привертаючи увагу селян.

Це був Лю Даньхан, який нарешті помітив сестер. Він теж чув частину розмови, і тепер його обличчя густо почервоніло. Юнак перевів погляд із холодної та мовчазної Чен Сяосяо на розлючену Ланьлань, поворушив губами, наче збирався щось сказати, але так і не наважився.

Натомість він ніяково повернувся до Хуннан:

“Тітонько, ну навіщо ви чіпляєтеся до людей? Усі навколо вже сміються.”

“Дурне ти хлопчисько, я ж заради твого власного блага стараюся! І взагалі, викинь цю дівку зі своєї голови, вона на такого простого хлопця, як ти, навіть не подивиться. Не хвилюйся, тітка потім знайде тобі куди кращу та вродливішу наречену. А з цієї родини, де всі тільки й вміють, що небилиці розказувати, ніякого пуття не буде, тож і шкодувати нема за чим!” — безцеремонно й на всю вулицю закричала Хуннан.

Людину можна вбити, але не можна принижувати. Є речі, які терпіти просто неможливо, і Чен Сяосяо врешті-решт урвався усякий терпець. Вона холодно процідила:

“Чого собі не бажаєш, того й іншим не чини. Сказано ж у народі: у довгоязикої баби завжди повно пліток. Твої слова не мають ні правди, ні совісті. Не розібравшись у суті й не знаючи фактів, ти плетеш казна-що, сієш розбрат, безпідставно звинувачуєш та ображаєш людей. Це викликає лише огиду й презирство. Справжня язиката відьма. Такі сварливі баби обов'язково потраплять до пекла, де за гріхи їм вирвуть язика!”

Кинувши ці слова, Чен Сяосяо ввічливо вклонилася Чжоу Юйнан і, більше навіть не глянувши на кривдницю, міцно взяла сестру за руку й пішла геть із села.

Усі присутні буквально заціпеніли. Це були прості неписьменні селяни, які заледве вміли написати власне ім'я, тому пишномовних та гострих слів Чен Сяосяо вони до кінця не збагнули, проте окремі вирази почули чітко й зрозуміли, що нічого хорошого їм не побажали.

Обличчя Хуннан від гніву то червоніло, то біліло. Вона люто дивилася услід двом постатям, що віддалялися, і, тупаючи ногами, заверещала на все горло:

“Ах ти ж дряпка така! Ішь як заговорила, крутих слів понабиралася! Думаєш, я не зрозуміла, що ти обізвала мене сварливою бабою і прокляла, щоб я в пекло провалилася? Та щоб ти…”

“Годі вже! На кого ти схожа? Чим ти зараз відрізняєшся від базарної баби? Ти сама перша зачепила цих сестер, сорому в тобі немає!”

Здалеку доносилися крики Хуннан та суворий голос старости Лю, який намагався її втихомирити. Проте на витонченому обличчі Чен Сяосяо не було й тіні радості — подумки вона вже занесла цю язикату тітку до свого чорного списку.

“Старша сестро, ця тітонька Ань така огидна!” — обурено пробурчала Ланьлань.

Чен Сяосяо йшла вперед і спокійно відповідала:

“Тобі достатньо просто знати це, Ланьлань. Надалі ніколи не вступай у суперечки з такими людьми, а при зустрічі просто ігноруй їх і йди повз, зрозуміло?”

“Зрозуміло, старша сестро!” — слухняно кивнула мала, а потім раптом запитала: “Старша сестро, а тобі подобається Лю Даньхан?”

Оце так…

Така мала дитина, а вже ставить подібні запитання. Кутики губ Чен Сяосяо злегка сіпнулися, але зустрівшись із чистим поглядом великих допитливих очей сестрички, вона вирішила не приховувати правди й коротко кивнула:

“Не подобається.”

“Ох…” — Ланьлань кивнула з таким виглядом, наче їй усе стало абсолютно ясно.

Чен Сяосяо аж розгубилася від такої дитячої серйозності й мимоволі протягнула руку, щоб лагідно скуйовдити їй волосся.

Сестри продовжували свій шлях додому. Ланьлань міцно тримала старшу сестру за руку і всю дорогу допитувалася:

“Старша сестро, а чому тітонька Ань та інші люди не повірили, що в нас є м'ясо і білий рис?”

Це питання ніяк не давало малій спокою. Вона ж сказала чисту правду, тож усі мали б повірити, але на ринку та в селі на обличчях людей був написаний суцільний сумнів.

Почувши це запитання, Чен Сяосяо на мить завмерла. Раптом до неї дійшло дещо надзвичайно важливе: якщо вона й надалі регулярно виноситиме на продаж продукти зі свого простору, рано чи пізно знайдуться люди, які зацікавляться, звідки береться вся ця домашня птиця та першокласний рис.

Якщо вони не зможуть наочно пояснити походження цього багатства, це може накликати на їхню родину величезну біду.

Про цей важливий момент і вона сама, і її батьки досі якось зовсім не замислювалися.

Чен Сяосяо подумки подякувала долі за те, що молодша сестричка вчасно підштовхнула її до цієї думки — тепер цю проблему потрібно було вирішувати якнайшвидше.

***

Коли вони повернулися додому й пообідали, молодші діти побігли гратися на вулицю, а Чен Сяосяо разом із матір'ю зайшли до кімнати батька.

Після кількох днів прийому ліків обличчя важкопораненого голови сімейства виглядало значно краще. Колишня смертельна блідість зникла, а в глибоких очах з'явився живий блиск.

Чен Біюань поглянув на дружину та доньку, що зайшли разом, помітив зосередженість на обличчі дівчини і запитав:

“Сяосяо, щось трапилося?”

“Нічого страшного, батьку. Просто я подумала про одну річ і хочу обговорити її з вами, щоб ми разом знайшли якесь рішення,” — з посмішкою відповіла Чен Сяосяо.

Пані Чен, яка стояла поруч, виглядала засмученою. Вона тужливо поглянула на доньку й тихо зітхнула — молодша дівчинка вже встигла розповісти їй про неприємну сутичку в селі Люшу, тож мати, звісно, дуже хвилювалася.

До того ж вона подумки сильно винила Ань Сяохун за її безсоромні плітки, які так зіпсували доньці настрій.

Чен Біюань ще нічого не знав про цю історію, але йому стало цікаво, що ж турбує доньку, тому він спокійно промовив:

“Кажи, що за проблема. Розповідай, а ми разом подумаємо, як її вирішити.”

“Батьку, мамо, справа ось у чому. Зараз ми повністю покладаємося на те, що вирощуємо в просторі, і продаємо рис та птицю десятками голів за раз. Мені здається, що рано чи пізно це приверне до нас зайву увагу. Якщо люди побачать, що ми ніде не тримаємо курей та кролів і не маємо великих полів рису, вони запідозрять, що наша родина приховує якийсь цінний скарб або таємницю. Нам обов'язково потрібно знайти спосіб, як замаскувати це, щоб у разі будь-яких запитань ми мали чітку й переконливу відповідь,” — серйозним тоном виклала свої міркування Чен Сяосяо.

“Твоя правда, Сяосяо, ти дуже влучно все підмітила! Ми з твоєю матір'ю зовсім випустили цей момент із голови!” — в очах Чен Біюаня спалахнув рішучий вогонь, і він додав із максимальною серйозністю:

“Якщо все залишати так, як є, це неминуче накличе на наш дім велике лихо!”