Розділ 180 — V018: Усі сподіваються на неперевершені методи.(2)

Про те, що після Бойового Монарха йде Бойовий Безсмертний, а далі — Бойовий Святий, Бойова Душа, Бойовий Володар, Бойовий Бог, місцеві мешканці, мабуть, навіть не чули. Проте існують рани ще вищі: Божественний Предок, Божественний Преподобний, Божественний Повелитель(Поважний) та Божественний Дао.

Міркуючи про це, Чен Сяосяо раптово повернула голову і запитала у юнака поруч: "Абакусе, а ти бува не збираєшся стати Бойовим Безсмертним?"

"Е-е..." — Мо Сюаньцзунь на мить заціпенів, але одразу ж щасливо посміхнувся: "Сяосяо, не хвилюйся, я ніколи тебе не покину!"

"Хто... хто сказав, що я тебе тримаю? Я просто запитала, чи є серед ваших людей ті, хто досяг рівня Бойового Безсмертного!" — з палаючим обличчям та прискореним серцебиттям дівчина невміло спробувала заперечити.

"Ха-ха..."

Мо Сюаньцзунь щиро розсміявся. У його глибоких темних очах спалахнули іскорки, а куточки ідеально окреслених губ піднялися. Проте він усе ж відповів на її запитання:

"Сяосяо, скільки я пам'ятаю Храм Небесних Таємниць, ніхто з наших не ставав Бойовим Безсмертним і не розривав простір. Усі застрягали на піку Бойового Монарха. Схоже, цей світ і справді обмежений якимось небесним указом чи правилами цього всесвіту."

"О, тоді це справді прикро," — кивнула Чен Сяосяо. Слід сказати правду, ніхто й гадки не мав, що цей континент — лише глухий куточок, та ще й покинутий усім світом.

"Якби ми знали, як зламати ці кайдани, нам не довелося б доживати лише до трьохсот чи чотирьохсот років. Безвихідь, яка безвихідь..."

Старий голова академії важко зітхнув і поскуб свою сиву бороду:

"Мені залишилося жити якихось кілька десятків років. Моє найбільше бажання — хоч поглянути на світ зовні, а тепер..."

Він безперервно хитав головою із виразом повного розпачу, і Чен Сяосяо було неприємно дивитися на цей відчай.

"Насправді... насправді це не зовсім неможливо..." — раптом випалив старий Ін!

"Що?!"

Усі присутні здригнулися і впилися в нього поглядами. Проте старий Ін раптом замилив тему і краєм ока поглянув на Чен Сяосяо.

"Старий Ін, ти чого?" — здивувалася дівчина.

"Молода панночко, це лише моє припущення!" — ніяково посміхнувся той. Відчувши на собі хижі погляди трьох майстрів, він зрозумів, що бовкнув зайвого: "Можливо, це й не спрацює!"

"Старший Ін, працює чи ні, ви спочатку скажіть! Дайте нам хоч якийсь шанс! Ви самі є живим прикладом, тож ваші здогадки явно на чомусь ґрунтуються!"

Голова академії квапив його з неймовірною жадобою. Зараз він був схожий на потопельника, який хапається за останню соломинку.

"Ну..."

Старий Ін знову скоса поглянув на Чен Сяосяо, не наважуючись продовжити.

З його виразу обличчя дівчина, навіть якби була зовсім некмітливою, одразу зрозуміла б натяк. Хай там як, він побував у її просторі, пив тамтешню духовну воду, а потім ще й спожив зілля від управительки Юйтен — тільки після цього він пробився до Бойового Монарха.

Але ніхто не знав, який саме із цих чинників став вирішальним. І якщо потрібен кожен із них, хіба це не означає, що людей довелося б забирати в простір, аби вони там пожили певний час перед проривом?

Оскільки це зачіпало її найважливішу таємницю, старий Ін без дозволу Чен Сяосяо не наважився б проговоритися навіть під загрозою смерті.

Збагнувши це, дівчина мовчки замислилася.

У цю мить усі зрозуміли, що ключова розгадка все одно лежить на Чен Сяосяо. Троє майстрів на піку Бойового Імператора палаючими очима впилися в неї.

"Е-е..."

Зустрівши їхні погляди, Чен Сяосяо насупилася: "Я розумію, про що хоче сказати старий Ін. Але зараз я справді не можу цього розголошувати. Дайте мені час спочатку самій в усьому розібратися!"

"Сяосяо, ти справді маєш спосіб?" — здивувався навіть Мо Сюаньцзунь.

"Я ж казала, що тільки спробую знайти причину, нічого не гарантую!"

"Молода панночко Чен, скільки б днів це не зайняло, ми чекатимемо! Скільки завгодно!" — нетерпляче вигукнула настоятелька Саочень.

Голова академії та ченець Удао ствердно кивнули. Вони були абсолютно солідарні й, схоже, твердо вирішили залишитися тут до переможного кінця.

Чен Сяосяо не знайшла що відповісти. Якщо для прориву їм справді доведеться увійти в її простір, ще невідомо, чи погодяться вони на це самі.

"Гаразд, робіть як знаєте. Але не забудьте платити за проживання та харчування — п'ять духовних каменів на день!" — Чен Сяосяо не збиралася годувати цих поважних гостей задарма.

"Без проблем!"

"Молода панночко Чен, не хвилюйтеся, за нами не заборгує!"

"Дівчино Сяосяо, ти сьогодні вже згрібла цілу купу духовних каменів, звідки така скнарість?"

Усі троє відреагували по-різному. Що ж до молодого пана Чжу Сян'юя, то він сприйняв це спокійно, адже минулого разу дівчина вже попереджала його про оплату.

"Молода панночко Чен, а Божественний провидець теж має платити?" — раптово запитав Чжу Сян'юй.

Перш ніж дівчина встигла розкрити рота, Мо Сюаньцзунь із посмішкою та блиском у зоряних очах видав: "Все моє — це майно Сяосяо, а майно Сяосяо — це моє. Чжу Сян'юй, у тебе є якісь зауваження?"

"Е-е..."

Окинувши його глибоким поглядом, хлопець повернувся до дівчини й сяюче посміхнувся: "Сяосяо, Чжу Сян'юй — найбагатша людина у світі. Брати з нього всього п'ять духовних каменів на день — це просто образа для його статусу. Я пропоную брати з нього по п'ятдесят каменів за добу, як тобі?"

"Чудово, згода!" — посміхнулася Чен Сяосяо. Але раптом щось збагнувши, вона витріщила очі й заперечила: "Що значить 'наш дім'? Це мій дім!"

"Неважливо, неважливо! Головне — забрати якомога більше духовних каменів!" — квапливо задобрив її Мо Сюаньцзунь.

Обличчя красеня Чжу Сян'юя потемніло, наче дно казана. Одна безсоромна, а другий — ще той підступний тип. Якщо вони будуть разом, усьому світу настане кінець!

Він твердо вирішив бувати тут рідше, аби його не обібрали до нитки.

"Хм, ну тут ти правий!"

Чен Сяосяо більше не стала сперечатися й звернулася до старого Іна: "Забери духовні камені, які ми сьогодні отримали, вони мені зараз дуже потрібні."

"Слухаюсь, молода панночко!"

Діставши два просторові персні, той із пошаною передав їх дівчині.

Забравши персні, Чен Сяосяо зібралася йти, але наостанок запитала: "Є ще питання? Якщо ні, займайтеся своїми справами, а я піду."

"Молода панночко Чен, нам потрібно дізнатися ліміт на товари, які ми можемо закупити!" — мусив нагадати Чжу Сян'юй.

Старий голова академії підхопив: "Саме так, на наших бамбукових паличках якраз випали числа два та вісім. Дівчино Сяосяо, назви кількість!"

"А, добре!" — кивнула дівчина й запитала у помічника: "Старий Ін, скільки у нас лишилося на складі?"

"Небагато. Духовну воду можна набрати в будь-який момент, а от інших речей залишилося обмаль, навіть на одну родину навряд чи вистачить."

Чен Сяосяо й сама приблизно знала залишки. Хоча вона й залишала трохи про запас, частина пішла на продаж вільним практикам, тож товару справді лишилося небагато.

"Ви все одно залишаєтеся на ніч, тож завтра після обіду перед від'їздом заберете все зі складу," — розпорядилася дівчина й одразу пішла. У неї не було часу на розмови зі стариганями — потрібно було якнайшвидше підняти рівень простору.

Як тільки вона пішла, її 'хвостик', звісно ж, не залишився і рушив слідом.

"Яка чудова пара!" — з посмішкою промовила настоятелька Саочень.

Усі ствердно кивнули. Лише пригнічений Чжу Сян'юй із силою вичавив посмішку, попрощався з усіма й пішов до свого гостьового будинку.

Коли він пішов, голова академії скрушно похитав головою: "Бідне закохане серце. Сподіваюся, цей хлопець якнайшвидше отямиться."

Троє старих синхронно кивнули. З їхнім досвідом вони чудово бачили почуття Чжу Сян'юя, просто вдавали, ніби нічого не помічають.

"До речі, старший Ін, а ви не могли б натякнути нам, як саме вам вдалося пробитися до рівня Бойового Монарха?" — не втрималася від цікавості Саочень.

"Я справді не можу нічого сказати," — насупився той. — "Якщо молода панночка зможе вам допомогти, вона це зробить. Якщо ні — то й просити марно. Хіба що..."

На цих словах на його обличчі з'явився дивний вираз. Знайшовши силу Бойового Монарха, він чудово розумів, що таке Божественний контракт. Проте ніякого спротиву він не відчував — просто увійшовши у простір юної господарки, він природним чином зв'язав себе цим контрактом.

І хай які були причини, це дало йому змогу стати Бойовим Монархом. Якби йому знову дали вибір, він без вагань обрав би контракт!

Якби оці троє дізналися, що укладання контракту з юною господаркою відкриває шлях до прориву, вони б без роздумів погодилися.

Звісно, зараз він їм цього не розповість!

"Хіба що... що?" — нетерпляче підганяли його майстри.

"Справді хочете знати?" — старий Ін лукаво поглянув на них і, бачачи їхні ствердні кивки, ледве стримав сміх: "Хіба що ви всі, як і я, оселитеся в маєтку Чен і станете старійшинами нашого роду. Інакше у вас немає жодного шансу! Ха-ха-ха!.."

Усі троє застигли від подиву.

Вони ніяк не могли оговтатися, а головне — не розуміли, чому старий Ін бовкнув таке.

Жити в маєтку Чен? Стати старійшинами роду Чен? На що це він натякав?

Дивлячись на старого, який розплився в щасливій усмішці, усі троє пригнічено замовкли.

***

"Ти можеш перестати ходити за мною як прив'язаний?"

У Чен Сяосяо вже страшенно боліла голова від цього юнака, який причепився як реп'ях і ніяк не хотів відчепитися: "Чого ти взагалі від мене хочеш?"

"Нічого особливого, я просто хочу бути з тобою!" — Мо Сюаньцзунь променисто посміхнувся, абсолютно ігноруючи її лють.

"Навіть якщо ти й хочеш бути зі мною, досить так ходити за мною по п'ятах! Іди знайди собі десь житло!"

Розлючена до крайності, Чен Сяосяо вже навіть не стежила за тим, що каже. Вона просто мріяла прогнати його, адже поки цей тип поруч, вона ніяк не зможе потрапити до свого простору.

"Гаразд, ти сама погодилася бути зі мною!"

Мо Сюаньцзунь радісно посміхнувся, але вмить набрав поважного вигляду, спрямував усю внутрішню силу в голос і загорлав на всю горлянку: "Усі слухайте! Сяосяо щойно погодилася бути зі мною на все життя!"

Його дзвінкий, чистий та невимушений голос моментально рознісся над усім селом Люшу, сягаючи найвіддаленіших куточків!

Чен Сяосяо заціпеніла, не вірячи власним вухам. Її обличчя спалахнуло яскравим рум'янцем — чи то від люті, чи то від сорому. Дівчина відкрила рота й тремтячим голосом майже верескнула: "Ти... ти чого горлаєш?! Коли це я погоджувалася бути з тобою на все життя?! Ти взагалі розумієш, що таке 'на все життя'?!"

"Розумію! Це означає, що я хочу бути з тобою назавжди! Сяосяо, я не жартую!"

Дивлячись на його абсолютно щире обличчя, Чен Сяосяо почервоніла так, ніби зараз вибухне. Вона підстрибнула на місці, тицяючи в нього пальцем, і тихо зашипіла: "Тебе, що, осел вдарив ногою по голові? Тобі що, голову дверима затисло? Ти, ти...″

Не знайшовши більше слів для лайки, вона різко розвернулася, вихором залетіла до своєї кімнати й зачинилася на засув!

Мо Сюаньцзунь кілька разів кліпнув очима, здивовано знизав плечима й розгублено пробурмотів собі під ніс: "Осел вдарив ногою по голові? Кого ж осел вдарив би по голові? Невже є такі дурні люди, що пропонують свою цілком здорову голову ослу, щоб той його вдарив? Це ж просто неймовірно!"

"І взагалі, як може комусь затиснути голову дверима? Хіба людина не заходить усередину, а вже потім зачиняє двері? За таких умов хто взагалі може затиснути собі голову дверима? У це аж надто важко повірити, хто ж буде таким некмітливим, щоб добровільно пхати голову під двері, е-е..."

Дійшовши цієї думки, Мо Сюаньцзунь, здавалося, нарешті збагнув натяк. Збираючись іти, він ображено підібгав губи, повернувся до зачинених дверей і промовив усередину: "Сяосяо, я зовсім не дурний. Як мене міг вдарити осел або як моя голова застрягла у дверях? Ти просто мене лаєш..."

"…"

Чен Сяосяо, яка вже лежала на ліжку, натягнула ковдру на самісіньку голову. Вона понад усе на світі не хотіла більше чути голос цього дивака!

Як вона взагалі зв'язалася з таким нестерпним хлопцем!

***

Між іншим, гучна заява Мо Сюаньцзуня трохи раніше ледь не коштувала життя двом поважним старшим, які спокійно пили чай.

Обидва одночасно приснули струмені чаю прямо з ніздрів, після чого двоє Бойових Королів ледь не задихнулися від кашлю. Тривалий час лупцюючи себе по грудях, аби нарешті відкашлятися, ці брати по нещастю лише безпорадно та кумедно перезирнулися.

"Володарю міста, а цей зятьок і справді..." — тільки-но почав Чжоу Цзіньцзян, як не втримався і голосно вибухнув сміхом:

"Ха-ха-ха!.."

"Хе-хе-хе..." — Чен Біюань теж не зміг стримати посмішки: "Нинішня молодь зовсім страх утратила! На щастя, ми в селі Люшу. Якби це сталося у якомусь величезному місті на мільйон жителів чи у великому ордені, нас би просто курям на сміх підняли!"

"Але слід визнати, у хлопця є хист! Додуматися до такого способу — ми у свої юні роки були куди скромнішими!"

Чжоу Цзіньцзян посміхнувся, але за мить його обличчя стало серйозним:

"Наша Сяосяо з самого початку не була звичайною дівчиною. Нам було б неймовірно важко знайти для неї гідного чоловіка. А тепер, коли вона стала парою для Божественного провидця із Храму Небесних Таємниць — це справді союз, укладений на небесах!"

"Який там союз... Це все лише гарні слова для людських вух. Я лише сподіваюся, що Мо Сюаньцзунь, як і обіцяв, буде вірним Сяосяо до кінця життя. Все інше не має жодного значення порівняно з їхнім щастям!"

Як і кожен батько у світі, Чен Біюань бажав своїй доньці лише щастя і не переймався гучними титулами.

Чжоу Цзіньцзян, який сам уже видав доньку заміж, чудово розумів його почуття: "Володарю міста, не хвилюйтеся. Мо Сюаньцзунь не схожий на підступну чи хитру людину. Навпаки, він дуже простий та прямий — мабуть, через те, що виріс у Храмі Небесних Таємниць. Характер у нього чудовий, він чітко розрізняє добро і зло. Вони із Сяосяо будуть чудовою парою!"

"Хе-хе, час покаже!" — Чен Біюань наразі був цілком задоволений зятем і щиро сподівався, що між ним та донькою не виникне жодних негараздів, адже чутки про молоду пару вже розлетілися всюди.

"Еге ж, зараз він якраз у нас перед очима, тож ми зможемо чудово вивчити справжній характер нашого зятя!" — з посмішкою підхопив Чжоу Цзіньцзян.

"Угу, це варто зробити," — кивнув Чен Біюань і перевів тему: "Сьогодні, коли люди розходилися, у селі Люшу нічого дивного не сталося?"

"Нічого. Усі ці практики знають, що повітряний простір Цін'ань — це ваша приватна територія, тож вони не наважилися бешкетувати й спокійно розійшлися."

"Це добре," — заспокоївся Чен Біюань.

"Володарю міста, можете бути спокійні. Ті, хто дійшов до такого рівня вдосконалення, чудово розуміють, за ким є сила, а кого краще не чіпати," — посміхнувся Чжоу Цзіньцзян. — "Проте зараз, як на мене, найбільше слід остерігатися столичного клану Чен. Хоч ви й прогнали дев'ятого старійшину, я переконаний, що вони так просто не відступлять!"

"Ум," — Чен Біюань похмурнів, а в його напівопущених очах промайнула холодна іронія: "Вони просто зазіхають на наше добро, але не наважуються забрати його силою, тому неодмінно вдадуться до якихось хитрощів. Найкраще для них, якби ми самі все віддали, і тоді вони, як старші, могли б користуватися нашими речами з чистою совістю!"

"Ех, хоч ми й розуміємо їхні наміри, але береженого й Бог береже!"

Чжоу Цзіньцзян також почувався безсилим перед кланом Чен з Імперського міста. Згадавши про ще одну родину, він звів погляд на співрозмовника, чий вираз обличчя залишався суворим:

"А що щодо роду Ґу з Яньчена? Чи потрібно направити людей стежити за ними? Я побоююся, що вони можуть піти на відчайдушний крок. Хоч ми їх і не боїмося, але краще придушити проблему в зародку."

"Роби як знаєш. Вони проявили бездушність і безчестя, тож нам немає потреби вдавати з себе добрих самаритян. За добрі справи все одно ніхто не подякує. Він винен мені два життя і досі не розплатився. Тепер немає сенсу бути ввічливими. Якщо він досі не знає, що для нього добре, хай повертає борг власним життям!"

Голос Чен Біюаня звучав холодно та різко. Чжоу Цзіньцзян виразно відчув прихований у ньому гнів, тож у його власних очах спалахнула суворість, і він ствердно кивнув.

"Володарю міста, старий голова академії та інші, скоріш за все, розпитують старійшину Іна про те, як зламати межу вдосконалення."

Як практики, вони самі чудово розуміли суть цього питання. Ніде правди діти, їм і самим було цікаво, просто вони не наважувалися допитуватися та вивідувати таємниці.

Тепер же, коли старий голова академії та інші помітили це, вони обов'язково захочуть вивідати все до дрібниць. Зрештою, подолання піку Бойового Імператора — це заповітна мрія кожного з них, і жоден практик не проґавить такого шансу.

"Швидше за все, сам старійшина Ін цього не знає," — в очах Чен Біюаня промайнули роздуми. Обидва вони чудово розуміли: людиною, що справді допомогла старійшині Іну розірвати ці кайдани, була Чен Сяосяо!

При згадці про неї в очах Чжоу Цзіньцзяна спалахнуло дивовижне сяйво. Питання, яке вже давно непокоїло його душу, досі чекало на справжню відповідь!

"Що таке?" — Чен Біюань помітив його дивну реакцію.