Розділ 181 — V019: Прихована правда та підступний зятьок.(1)

"Та нічого особливого, я просто подумав, що Сяосяо — неймовірно дивовижна дівчина!" — Чжоу Цзіньцзян посміхнувся, так і не озвучивши своїх внутрішніх сумнівів.

"О-о..."

Чен Біюань знав, що його донька володіє дивовижним простором, тож чудово розумів, чому в очах сторонніх вона виглядає загадковою. Він також посміхнувся:

"У Сяосяо своя доля, і поки вона в безпеці, це найголовніше!"

Чжоу Цзіньцзян замислено кивнув.

"Володарю міста, щодо будівництва нашого міста в повіті Цін'ань... Я гадаю, розширювати межі краще навколо старої столиці повіту. Так ми витратимо значно менше сил та ресурсів."

"Щодо цього питання..."

Трохи поміркувавши, Чен Біюань повільно промовив: "Ми не будемо переселятися в інше місце, адже тутешні території вже розширилися. Що стосується будівництва міста, я вважаю, що краще діяти без поспіху. Мешканці Цін'ань не такі вже й заможні, тож поки що відкладемо це питання."

"Залишити все як є теж не вийде!" — гірко посміхнувся Чжоу Цзіньцзян. — "Ви граф Чжун'юань, призначений самим імператором. У цьому плані ваш дворянський статус уже нікуди не дінеться. Ви зобов'язані звести місто, яке відповідатиме вашому титулу. Тим паче поточний вигляд маєтку більше пасує для заснування школи, ніж для дворянської садиби."

Сказавши це, Чжоу Цзіньцзян поглянув на співрозмовника і з посмішкою додав: "І не кажіть, що у вас немає грошей. Володарю міста, припиніть вдавати бідноту, вам усе одно ніхто не повірить!"

"Хе-хе-хе..." — Чен Біюань не втримався від сміху. — "Твоя правда. Збоку здається, що статків у нас вистачає, але й потреб у нас не менше. До того ж Сяосяо потрібні духовні камені, тож ми не можемо чіпати її ресурси!"

"Це правда!"

Хоч Чжоу Цзіньцзян і не знав, навіщо дівчині така величезна кількість духовних каменів, проте одного того факту, що вона здатна безперервно постачати духовних птахів та духовний рис, було цілком достатньо!

***

Поки чоловіки в кабінеті обговорювали подальші плани, Чен Сяосяо, якій нарешті вдалося самій здихатися свого нав'язливого 'хвостика', призвала маленьку Юйтен, що від розваг уже геть забула про все на світі.

"Ого, як багато духовних каменів!.."

Бачачи величезну купу духовних каменів — не менше п'ятдесяти тисяч, що утворили цілу маленьку гору, — Юйтен аж вигукнула від подиву. А залізорукий ведмідь без зайвих церемоній почав загрібати камені просто в пащу і з апетитом невпинно ними хрумтів.

Чен Сяосяо, побачивши це, витріщила очі й недовірливо запитала: "Ведмедику, ти що, їси їх прямо так?"

"Рр-рр!.."

Ведмідь видав коротке рикання і продовжив гризти духовні камені, наче це були смачні солодощі. Чен Сяосяо від такої картини втратила дар мови.

"Хі-хі, юна господарко, не хвилюйтеся, з ним усе буде добре!" — з посмішкою заспокоїла її Юйтен.

Безпорадно похитавши головою, дівчина промовила: "Маленька Юйтен, берися до справи. Як ми це обробимо?"

Керування простором завжди було обов'язком Юйтен, тож Чен Сяосяо залишалося лише спостерігати.

"Юна господарко, ми поки не знаємо, скільки духовних каменів поглине кришталеве дерево. Я пропоную віддати половину на підвищення рівня простору, а іншу половину — дереву. Як вам такий план?" — поділилася ідеєю Юйтен.

"Добре, дій!"

Отримавши дозвіл, маленька Юйтен змахнула рученятами, і купа каменів миттєво розділилася навпіл. Одна частина полетіла до підніжжя кришталевого дерева. Отримавши таку величезну кількість ресурсу, дерево затріпотіло, ніби радісно застрибало від зустрічі з вишуканою стравою.

Спостерігаючи за цією дивовижною картиною, Чен Сяосяо з передчуттям чекала на результат.

Юйтен не зупинялася: вона продовжувала здійснювати паси руками, і друга купа духовних каменів під дією її сили почала обертатися все швидше й швидше, за мить перетворившись на справжній вихор.

"Рр-рр-рр!.."

Залізорукий ведмідь, який смачно ласував, раптом занепокоївся і закричав: усі камені перед його носом раптово зникли! Він почав розлючено ричати на Юйтен.

Бачачи, як ведмідь кумедно підстрибує від обурення, Чен Сяосяо розсміялася: "Ведмедику, не гарячкуй, зачекай трішки, і я дістану тобі ще!"

"Рр-рр!.."

Почувши, що частування буде пізніше, ведмідь угамувався, хоч і продовжував вискалювати зуби на Юйтен у повітрі, висловлюючи своє невдоволення.

Проте Юйтен зараз зовсім не мала часу на протести цього бешкетника. Вихор із духовних каменів ставав усе більшим, закручуючи навколо себе духовну енергію простору, яка поступово збиралася в одному місці. Чен Сяосяо, спостерігаючи за цим біля вілли, була неймовірно вражена.

Вона й уявити не могла, що цього разу простір підійматиме свій рівень саме так. Цікаво, які можливості відкриються після цього оновлення?

З плином часу духовна енергія простору згустилася в величезну білу хмару, яка практично закрила собою все небо простору.

"Розкрийся!.." — голосно вигукнула Юйтен, і велетенська хмара миттєво розлетілася на безліч частин!

"Розвійся!.."

З новим помахом її рук білі хмари духовної енергії полетіли в усі куточки простору.

Бум! Бум! Бум!

У той же момент раптом увесь простір загуркотів. Чен Сяосяо відчула, як земля під ногами кілька разів здригнулася, а потім знову запанував спокій.

Дівчина пильно роззирнулася довкола: її простір зазнав кардинальних змін! Навколишній світ більше не здавався сірим та туманним, як раніше — усе довкола стало неймовірно чітким та виразним.

[Виявлено велику кількість духовної енергії. Вона спровокувала розширення земель простору на третину. Поля, ставок, духовне джерело, пасовище, озеро та фруктові дерева розширилися разом із підвищенням рівня. Поточний рівень простору — 60.]

Голос системи пролунав над усім простором. Чен Сяосяо на мить застигла, а потім радісно посміхнулася:

"Чудово, одразу на вісім рівнів! Наші зусилля не були марними!"

Маленька Юйтен, яка все ще ширяла в повітрі, здавалося, поринула у стан медитації. Залізорукий ведмідь неподалік також завмер, ніби осягаючи щось нове.

Єдиною, на кого це не вплинуло, була Чен Сяосяо. Не розуміючи до кінця їхнього стану, вона вирішила їм не заважати й повільно підійшла до кришталевого дерева.

У цей час дерево також було оточене густою духовною енергією. Воно виглядало ще більш прозорим та блискучим, а його листя та плоди палали яскравим світлом.

У цю мить Чен Сяосяо на власні очі побачила, як кришталеві плоди збільшуються в розмірах, і не змогла втриматися від захвату.

Спостерігаючи за цим дивом, вона посміхнулася, сіла під деревом у позу лотоса і поринула у практику.

В усьому просторі запанувала цілковита тиша.

***

В одному з щойно облаштованих гостьових будинків маєтку оселився новоспечений зятьок родини Чен — Мо Сюаньцзунь. Він залишив біля себе лише двох слуг для прибирання, а від решти відмовився, оскільки не потребував сторонньої допомоги.

Відіславши слуг, Мо Сюаньцзунь прижмурив вузькі очі й почав уважно розглядати журавля, який щойно повернувся, ніби намагаючись розгледіти в ньому щось незвичайне.

Кру-кру-кру~

Журавель обурено запротестував і з гордим виглядом відвернув голову вбік, ігноруючи погляд господаря.

Розглядаючи його ще деякий час, Мо Сюаньцзунь дав йому щигля по потилиці й запитав: "Ти знаєш, що то за маленька людина?"

Кру-кру ~

Журавель видав два різких звуки, а в його очах спалахнув гнів, змішаний із переляком — схоже, він справді побоювався маленької Юйтен.

Зв'язок між Мо Сюаньцзунем та журавлем був особливим. Хоч той і не вмів розмовляти, хлопець легко зчитував його думки. Він зі здивуванням запитав: "Кажеш, вона не духовний звір? І взагалі не належить до звірів?"

Кру!

Журавель стиха курликнув і кивнув голівкою, а в його темних очах читався щирий страх перед Юйтен — було очевидно, що він добряче від неї натерпівся.

"Не звір? Як таке можливо?" — Мо Сюаньцзунь не те щоб не вірив журавлю, просто це здавалося надто неймовірним.

Крихітна постать, що літає в повітрі — очевидно, не людина. Але якщо вона не людина і не звір, то хто вона?

Мо Сюаньцзунь поринув у глибокі роздуми, намагаючись знайти хоч якісь згадки про подібних істот. Він прочитав безліч книг і, хоч і не вважав себе великим мудрецем, володів знаннями, які робили його справжнім ерудитом. Проте він гадки не мав, чим є Юйтен.

Трохи поміркувавши та не знайшовши жодної зачіпки, Мо Сюаньцзунь безпорадно зітхнув: "Схоже, я прочитав занадто мало книг, раз ніколи не чув про подібних істот. Що це за створіння, яке виглядає як людина, але має такий крихітний зріст?"

Кру~!

Журавель видав ствердний звук — він і сам гадки не мав, чим є Юйтен.

"Ех ти, Журавлику! Це все через те, що ти такий нетямущий і досі не навчився говорити! Якби ти вмів розмовляти, то міг би розпитати її, і тоді твій господар дізнався б правду. Ти надто ледачий — подивися на улюбленців моєї Сяосяо, які вони вправні!"

Мо Сюаньцзунь почав бурчати, вдаючи глибоке розчарування у своєму вихованці.

"…"

Журавель заплескав крилами й відійшов убік, ігноруючи його.

"Подивися на себе! Бути моїм улюбленцем і так пасти задніх! Ти зовсім не прагнеш кращого — тільки й робиш, що спиш цілий день і не вдосконалюєшся. Якщо ти найближчим часом не еволюціонуєш, я тебе засмажу й з'їм! Ти навіть розмовляти не навчився, що вже казати про інше. Скажи мені, Журавлику, хіба це чесно щодо мене?"

"…"

Журавель, для якого сон і був способом вдосконалення, від таких дорікань відчув глибоку образу. Він подивився на господаря, який продовжував торохтіти без зупину, тужливим поглядом.

"Хм, так тобі й треба! Сам винен, що за тобою ганялося те мале створіння. Тепер розумієш свою помилку? Якщо ти мій улюбленець, то мусиш відповідати статусу і не вважати себе найкращим. Ану швидко йди самовдосконалюватися!.."

"…"

Журавель зі сльозами на очах похнюпився й пішов шукати затишне місце для сну. Його образили, а безсовісний господар замість того, щоб утішити, ще й висварив!

Мо Сюаньцзунь тим часом сів у позу лотоса на ліжку. На його красивому обличчі з'явилася легка посмішка, і він стиха промовив: "Схоже, у моєї Сяосяо дуже багато таємниць. Не дивно, що коли я вперше зустрів її, вона вижила після таких важких травм, від яких інші померли б на місці. Вона змогла вистояти, і навіть без 'пігулки повернення душі' все одно б відновилася, просто це зайняло б трохи більше часу."

***

Коли Чен Сяосяо розплющила очі, перед її обличчям постала клишонога морда. Залізорукий ведмідь віддано дивився на неї, мов собачка, яка чекає на ласощі, хіба що хвостом не крутив.

"Хі-хі, юна господарко, він хоче духовних каменів!" — защебетала Юйтен, сидячи на гілці дерева.

Зрозумівши її слова, ведмідь слухняно кивнув, не зводячи благального погляду з дівчини.

Чен Сяосяо підхопилася на ноги, потягнулася й із посмішкою заспокоїла звіра. — "Ведмедику, у мене зараз немає при собі каменів. Зачекай трохи, я вийду й принесу тобі!"

Почувши, що ласощів поки не буде, ведмідь розчаровано похнюпився, від чого Юйтен дзвінко розреготалася.

Оглядаючи значно розширений простір, Чен Сяосяо з посмішкою запитала: "Маленька Юйтен, а з'явилося щось нове?"

"Так! Додалася функція 'щоденної нагороди'!" — радісно відповіла Юйтен.

"Щоденна нагорода?" — здивувалася Чен Сяосяо, пригадавши, як колись у фермерських іграх також постійно випадали подібні бонуси.

Вона й не очікувала, що в її просторі з'явиться така можливість, але це в будь-якому разі було приємним доповненням.

"І що за нагороди?" — з цікавістю запитала дівчина.

"Безліч речей! Рідкісні тварини, добрива, золоті рукавички, насіння, мальки риб, золоті монети та багато іншого!"

"І це все?"

Чен Сяосяо була водночас здивована та дещо розчарована. Усі ці речі вона вже бачила у звичайних іграх, тож дивно було бачити їх у формі нагороди.

"Хі-хі, юна господарко, але ж це справжні скарби! Тільки уявіть: якщо випаде добриво і ми удобримо ним поля, то одразу отримаємо врожай! А золота рукавичка — взагалі диво: коли я надягаю її під час збору врожаю, кількість зібраного подвоюється! Це ж справжня функція копіювання, як це зручно!"

"А щодо насіння та мальків — нам більше не доведеться витрачати на них монети! А якщо випадуть монети, то вони взагалі не потрібні в просторі, тож ви зможете забрати їх у зовнішній світ! Від цього лише суцільна користь!"

"Я розумію!" — Чен Сяосяо чудово знала призначення цих речей ще з ігрового досвіду. Це була приємна пільга, хоч і без особливих сюрпризів.

Повернувши голову вбік, дівчина помітила, що кришталеві плоди збільшилися вдвічі. Ті, що раніше були розміром із ніготь, тепер стали завбільшки з два пальці. Це справді був приємний сюрприз, тож вона із захопленням запитала:

"Маленька Юйтен, а скільки ще часу потрібно для дозрівання кришталевих плодів?"

"Поки що невідомо, але, мабуть, ще знадобиться певний час!" — Юйтен зірвала листочок і знову почала апетитно ним хрумтіти.

Залізорукий ведмідь із заздрістю поглянув на Юйтен, після чого поплескав себе по животу, показуючи, що хоче їсти.

"Іди, з'їж п'ять курей!" — змахнула ручкою Юйтен, віддаючи наказ.

"Рр-рр!.."

Ведмідь радісно заричав і одразу побіг до пасовища за здобиччю. У просторі він міг їсти лише те, що дозволяла Юйтен. Хоч духовних птахів та звірів у просторі було чимало, безконтрольно полювати йому не дозволялося — лише стільки, скільки потрібно для насичення, аби не переводити ресурси даремно.

Дивлячись йому навздогін, Чен Сяосяо посміхнулася:

"Здається, вже світає. До речі, Юйтен, а якщо ти вийдеш назовні й тебе хтось схопить, що тоді робити?"

Згадавши вчорашню появу Юйтен перед усіма, дівчина все ще дещо хвилювалася.

"Юна господарко, не хвилюйтеся! У нашому домі є аж двоє Бойових Монархів, хто наважиться мене скривдити? До того ж я зараз стала ще сильнішою, тож мені навіть Бойові Імператори не страшні!" — з гордістю випалила Юйтен.

"Не варто недооцінювати людей. Найнебезпечніші — це не завжди найсильніші майстри. Навпаки, чимало видатних практиків загинуло від підступних інтриг та хитрощів. Не смій зверхньо ставитися до тих, у кого нижчий рівень вдосконалення! Найгірше, якщо у когось знайдеться річ, здатна тебе стримати — і тоді навіть усі твої сили не допоможуть!"

Чен Сяосяо спокійно застерегла її, побоюючись, аби щиру та наївну Юйтен хтось не обдурив.

"Юна господарко, не лякайте мене!.."

"Я не лякаю, я кажу правду. Просто запам'ятай це!"

"Добре, добре, як кажете!"

"Я виходжу!"

Чен Сяосяо миттєво покинула простір. Хай там як, цього разу величезні витрати духовних каменів повністю себе виправдали.

Ця спроба підвищити рівень простору за допомогою духовних каменів дала їй чітко зрозуміти: аби простір розвивався й далі, їй доведеться з усіх сил заробляти нові духовні камені. Цей простір виявився справжнім ненажерою та бездонною прірвою — хтозна, скільки всього доведеться туди заштовхати, аби нарешті його нагодувати.

Потерши скроні, що трохи поболювали, Чен Сяосяо вирішила змиритися зі своєю долею та шукати нові способи заробітку.