Розділ 182 — V019: Прихована правда та підступний зятьок.(2)

Імперська столиця, клан Чен!

Дев'ятий старійшина повернувся!

Він повернувся з порожніми руками, а його обличчя було похмурішим за хмару!

Невдовзі всі інші старійшини дізналися про те, що сталося.

В одну мить атмосфера у великій залі стала страхітливо важкою — такою ж гнітючою, як і вирази облич усіх присутніх.

У найстрашніших снах вони не могли уявити, що Чен Сяосяо познайомиться із Божественним провидцем із Храму Небесних Таємниць. Але навіть це було не головним — найгірше те, що той мав намір одружитися з нею!

Якби таке сталося в їхньому клані Чен, вони б уже влаштували пишний бенкет для святкування. Наразі ж вони не відчували ані краплі радості.

Особливо це стосувалося глави клану та першого старійшини: їхні обличчя зеленіли й чорніли, а гнів та лють у душах були на межі вибуху.

Але який сенс лютувати? Теперішня родина Чен Біюаня зовсім їх не боялася. І навіть якщо ті навідріз відмовляться повертатися, що вони зможуть їм зробити?

Застосувати силу? Хіба що вони самі шукають смерті!

Не кажучи вже про те, що на боці Чен Біюаня стояв старійшина — Бойовий Монарх — один лише Божественний провидець із Храму Небесних Таємниць був тим, кого вони не наважилися б зачепити. Якщо вони розлютять його, на клан Чен чекатиме лише повне знищення!

Усе, що сталося, повністю вийшло з-під їхнього контролю. У них не залишилося жодного шансу підкорити родину Чен Біюаня, а тим паче загарбати їхнє майно.

Здатися?

Як вони могли добровільно відмовитися від ласого шматка, який був майже в їхніх руках?

Бачити, як ті, кого вони колись вигнали й зреклися, в одну мить стали жити краще й виявилися сильнішими за них — це було подібне до гострого шипа в серці, який вони просто не спроможні були витерпіти.

За якийсь час глава клану підвів голову і, склавши руки в шанобливому жесті перед чоловіком поруч, промовив: "Великий старійшино, як нам вчинити в цій ситуації?"

"Ех!.."

Великий старійшина, який увесь цей час сидів із заплющеними очима, повільно розплющив їх і глибоко зітхнув: "Ви діяли занадто повільно. Якби після перших же новин ви відправили людей для перевірки та негайно викликав родину Чен Біюаня назад, усе було б зовсім інакше."

"Так, Великий старійшино, це наша помилка!" — глава клану не наважився заперечувати чи виправдовуватися і слухняно визнав провину.

Те, що він міг міцно триматися в кріслі глави клану, було заслугою суто першого старійшини. Без його підтримки спокійного життя йому б не бачити — дрібні капості інших старійшин уже давно завдали б йому чимало клопоту.

Завдяки заступництву першого старійшини жоден зі старійшин не наважувався виявляти до нього неповагу, тож йому залишалося коритися лише одній цій людині.

"Хм!.."

Великий старійшина стиха гмикнув і незадоволеним поглядом окинув усіх присутніх:

"Оскільки за Чен Біюанем стоять люди з Храму Небесних Таємниць, ми не будемо діяти відкрито. Як там справи в одинадцятого старійшини Чен Юйвеня?"

"Кілька людей загинуло, наразі вони тимчасово зупинилися в містечку префектури Мочен."

"І ви просто дозволите їм там жити?"

Голос першого старійшини став ще похмурішим: "Женіть їх! Продовжуйте гнати його в бік Цін'ань! Навіть якщо з усієї його родини в живих залишиться він один, ви зобов'язані примусити його дістатися до Чен Біюаня!"

Усі присутні мимовільно здригнулися, проте жоден не наважився сказати й слова заперечення.

Адже в усьому клані Чен лише великий старійшина досяг рівня Бойового Імператора. Його авторитет ніхто не смів піддавати сумніву — у клані Чен він був подібний до всемогутнього правителя, здатного розпоряджатися життям кожного.

"Зрозумів, я негайно все організую!" — вираз обличчя глави клану залишався спокійним. Його анітрохи не хвилювали життя чи смерть одинадцятого старійшини Чен Юйвеня та його родини. Поки ті слугували їхнім цілям, живі вони чи мертві — нікого не обходило.

Трохи поміркувавши, великий старійшина додав: "Найкраще залишити в живих одного-двох людей, якими він дорожить. Інакше, якщо він згодом стане некерованим, це завдасть зайвого клопоту."

"Слухаюсь!"

"Добре, і годі цілий день зосереджуватися на самовдосконаленні та насолоді. Краще звертайте більше уваги на те, що відбувається зовні, щоб нічого не проґавити!"

"Слухаємося, Великий старійшино!"

Усі присутні старійшини підхопилися зі своїх місць і шанобливо вклонилися йому.

"Хм!.."

Силует першого старійшини здригнувся, і він миттєво зник із зали.

Коли він з'явився знову, то вже стояв усередині невеликої будівлі на забороненій території клану Чен.

У це місце, крім першого старійшини, ніхто не мав права зробити й кроку — навіть глава клану Чен. Будь-хто, хто наважився б увійти на заборонену територію без його дозволу, незалежно від статусу, підлягав негайному знищенню!

Через це вже загинуло кілька молодих представників роду Чен, проте ніхто не смів висловити протест чи провокувати першого старійшину.

Увійшовши до будинку, він одразу помітив красиву жінку, яка сиділа в невеликій вітальні. На ній була ніжно-зелена сукня, вона виглядала років на тридцять, а її вродливе обличчя залишалося гладеньким та білосніжним, ніби час не залишив на ньому жодного сліду.

Якби Чен Біюань опинився тут, він був би приголомшений, адже ця жінка була його матір'ю — Фан Шуюнь, яку його батько нібито забив до смерті.

"Хе-хе, чудово, сьогодні у тебе гарний вигляд!" — з посмішкою промовив великий старійшина, підійшовши ближче. Він простягнув руку, пригорнув її до себе і почав сухими долонями гладити її ніжну щоку.

Фан Шуюнь поводилася як лялька: вона дозволяла йому робити все, що завгодно, не виявляючи жодної реакції. Навіть її красиві очі залишалися повністю нерухомими й позбавленими будь-якого життя.

"Шуюань, у мене знову є новини про твого улюбленого синочка. Хочеш послухати?"

Слова "улюблений синочок" змусили зіниці Фан Шуюнь на мить здригнутися, але вона швидко повернула собі байдужий вигляд.

Великий старійшина не помітив цього. Його рука вже блукала по її занімілому тілу, а сам він продовжував єхидствувати:

"Твій улюблений син виявився не ликом шитий! Тоді, коли його вдосконалення було знищено, його врятував старий голова Академії Божественного Кондора. А тепер він став ще сильнішим — досяг рівня Бойового Короля! Справді, син моєї Шуюань володіє просто жахливим талантом, хе-хе-хе..."

Жінка й далі сиділа непорушно, мов дерев'яна статуя, але під довгими рукавами її нігті глибоко вп’ялися в долоні.

"Шуюань..."

Шепочучи її ім'я, великий старійшина стиснув її підборіддя і зі посмішкою впився поглядом у це байдуже обличчя:

"А чи знаєш ти, що твоя старша онучка вже виросла? Кажуть, на неї поклав око наймолодший Божественний провидець із Храму Небесних Таємниць. Справді вражає! Схоже, вона вродилася такою ж красунею, як і ти, раз змогла звабити людину з Храму Небесних Таємниць. Шкода, ох як шкода... Якби я знав, що вона виросте з такою вродою, я б не дозволив їй піти. Залишив би її тут, аби вона разом із тобою прислуговувала мені в цій кімнаті — от була б утіха, ха-ха-ха-ха!.."

"…"

"Шуюань, чому ти мовчиш? Хіба ти не любиш слухати новини про свого улюбленого сина? Чому ж зараз, коли я тобі розповів, ти нічого не кажеш? Чи ти сподіваєшся, що твій син досяг успіху і прийде тебе врятувати? Шуюань, невже ти така наївна? Кажу тобі: усі вважають тебе мертвою, включаючи твого сина. Він ніколи не дізнається, що ти тут, розумієш?"

"…"

"Ха-ха-ха-ха!.."

"…"

Жінка непорушно слухала його сміх, не виявляючи жодних емоцій.

Відсміявшись, великий старійшина раптом змінив вираз обличчя на лютий і жорстоко впився в неї поглядом:

"Шуюань, ти належиш мені, і ніхто не зможе тебе забрати! Чуєш?! І що з того, що твій син — Бойовий Король? Якщо він наважиться з'явитися переді мною, я розчавлю його як комашку, без найменших зусиль! Хм!.."

"…"

"Кажи щось! Чому ти мовчиш?! Ти можеш лаяти мене, можеш плакати, можеш благати про милосердя — але чому ти мовчиш?! Чому?! Ану говори, негайно говори!.."

"…"

З будівлі лунали жорстокі й люті накази, проте у відповідь панувала лише цілковита тиша.

***

Село Люшу, садиба родини Чен!

Після сніданку Чен Сяосяо ніхто не турбував, що її дещо здивувало. Скориставшись нагодою, вона миттю заскочила до невеликого павільйону, який тимчасово слугував складом, і перенесла туди ще частину ресурсів із простору.

Завершивши із цим, дівчина пішла за бамбуковий гай, аби оглянути лікарські рослини на духовних полях. Хоч вона й рідко бувала тут із перевіркою, завдяки турботі маленької Юйтен місцеві трави росли дуже добре. Звісно, їх не можна було порівняти із тими, що росли в просторі, проте вони анітрохи не поступалися врожаю інших практиків.

***

Поки вона роздивлялася аптекарські грядки, Мо Сюаньцзуня, який розшукував її, нарешті покликала до себе вельмишановна майбутня теща.

У вітальні пані Чен зустріла статного та елегантного зятя. Він їй одразу припав до душі, і вона не втрималася від зацікавленого погляду.

Зі щирою та м'якою посмішкою на красивому обличчі Мо Сюаньцзунь підійшов до неї, трохи вклонився й склав руки в шанобливому жесті: "Молодший зять Мо Сюаньцзунь вітає вельмишановну тещу!"

"Не варто церемоній..." — почувши таке звернення, пані Чен дещо зніяковіла. Вона відвела погляд і невимушено промовила: "Племіннику Мо, сідай, будь ласка!"

"Дякую, вельмишановна теще!"

Мо Сюаньцзунь не поспішав сідати. Він злегка змахнув правою рукою, і в його долоні з'явилася вишукана скринька. Посміхнувшись, він промовив: "Теще, ваша краса цвіте, як і в юні роки. Підношу вам флакон пігулок омолодження і щиро бажаю, аби ваша грація з кожним днем сяяла ще яскравіше!"

"Пігулки омолодження!" — пані Чен була неймовірно вражена, а її посмішка стала ще ширшою. Вона задоволено кивнула: "Племіннику, ти дуже уважний. Я із задоволенням приймаю цей дарунок!"

"Ви вельми добрі до мене, теще!" — Мо Сюаньцзунь ще раз вклонився і лише після цього сів у крісло.

Виняткова зовнішність, високий статус, та ще й надзвичайно вихований — пані Чен була на всі сто відсотків задоволена таким зятем. "Племіннику Мо, як тобі живеться в нашому домі? Якщо чогось бракує, обов'язково кажи слугам, аби докупили. Наш дім облаштований досить скромно, тож якщо є якісь незручності, не зважай!"

"Дякую за турботу, теще, мені живеться дуже добре!"

"Мм..." — пані Чен прибрала посмішку з обличчя і вже серйозніше запитала: "Племіннику Мо, а чи є в тебе рідня?"

"Відповідаючи на ваше запитання, теще: я сирота. Вчитель та його дружина виростили мене як рідного сина, тож вони і є моїми батьками!"

Мо Сюаньцзунь не наважувався лукавити й щиро відповів на її запитання.

"Ось воно як!" — серце пані Чен пом'якшало, і вона пройнялася до нього ще більшим співчуттям. "Племіннику Мо, а що щодо тебе та моєї Сяосяо?.."

"Відповідаючи тещі!.." — Мо Сюаньцзунь негайно підхопився на ноги, а його вираз обличчя став неймовірно серйозним: "Теще, мої почуття до Сяосяо щирі та непохитні. Я обов'язково буду дбайливо піклуватися про неї та зроблю щасливою. Ця обітниця — на все моє життя! Благаю вас благословити наш союз!"

"Племіннику Мо, ми лише бажаємо щастя тобі та Сяосяо. Якщо ви прагнете бути разом, ми, звісно ж, не будемо чинити перешкод. Наша Сяосяо має дещо уперту вдачу, і хоч іноді буває різкою на слово й любить наполягти на своєму, у неї добре серце. У майбутньому ти мусиш допомагати мені берегти її. Інакше я з тебе суворо спитаю!"

Пані Чен давала ці настанови з усією батьківською серйозністю!

Мо Сюаньцзунь був на сьомому небі від щастя і негайно вигукнув: "Так! Прошу вас бути спокійною, теще! Я обов'язково дотримаюся обіцянки, ніколи не зраджу Сяосяо і проведу з нею щасливе життя!"

"Чуючи такі слова, я можу бути спокійною. Проте ти зараз зупинився у нас, і довкола вже всі знають про вас із Сяосяо. Я сподіваюся, що ти якомога швидше повідомиш свого вчителя та його дружину, аби ви офіційно заручилися. Це вбереже Сяосяо від людських пліток. Ти мене розумієш?"

"Так, я негайно напишу листа додому і попрошу вчителя із дружиною прибути сюди. Будьте спокійні, теще, я владнаю всі справи й не завдам клопоту ані вам, ані тестю."

"Чудово, це дуже добре!"

Пані Чен була задоволена цим зятем на всі двісті відсотків. Уся ця сцена повністю відповідала давній приказці: чим довше теща дивиться на зятя, тим більше він їй подобається.

У цей час Мо Сюаньцзунь, який досі таємно хвилювався, нарешті полегшено зітхнув. Прихильність майбутніх тестя та тещі здобута, тож його молода дружина вже нікуди не втече. Тепер залишалося лише вигадати, якими хитрощами заманити її до свого дому.

***

Чен Сяосяо, яка все ще перебувала на аптекарських грядках, і гадки не мала, яка драма розгорталася в домі. Втім, навіть якби вона знала, це б нічого не змінило, тож краще було залишатися в невідомості.

Вийшовши з аптекарського поля, дівчина біля бамбукового гаю перестріла людину, яку не бачила вже досить давно.

"Вітаю, молодша сестро Чен!" — Лю Даньхан склав руки в шанобливому жесті.

Чен Сяосяо була дещо здивована, але кивнула: "Старший брат Даньхан, ти останнім часом був у від'їзді?"

"Так, за наказом вчителя я відвозив папери до префектури," — стримано відповів той.

"Дякую за працю!"

"Це моя робота!"

"Тоді не буду заважати, я піду!"

Спільних тем для розмов у них не було, та й Чен Сяосяо не любила зайвих балачок, тож одразу зробила крок убік.

Лю Даньхан пильно подивився їй у спину і, набравшись сміливості, запитав: "Він... він добре до тебе ставиться?"

"…"

Чен Сяосяо на мить зупинилася. Вона одразу зрозуміла, про кого йде мова, стиха зітхнула й кивнула: "Угу, дуже добре!"

Сказавши це, вона продовжила свій шлях. Лю Даньхан ошелешено дивився їй навздогін, довго не спроможний прийти до тями. Він усвідомлював, що ця дівчина віддаляється від нього все далі й далі — настільки далеко, що він уже навіть не мав права просто дивитися на неї із захватом.

Мо Сюаньцзунь, який якраз виходив із дверей, чудово бачив їх обох і виразно чув усю розмову. На душі в нього стало геть гірко — у його дівчини виявилося аж надто багато залицяльників.

"Ти куди?" — випадково запитала Чен Сяосяо, побачивши його біля дверей.

Розплившись у променистій посмішці, Мо Сюаньцзунь зробив крок назустріч, обняв її за талію і грайливо промовив: "Сяосяо, я шукав тебе! Прокинувся вранці, а тебе немає, я вже подумав, що ти кудись пішла!"

Чен Сяосяо заціпеніла, спробувала вирватися, але так і не змогла скинути його руку. Вона розлючено впилася поглядом у цього нахабу: "Що ти робиш?! Відпусти!"

"Сяосяо, я просто хвилююся, щоб ти не втомилася! Ходімо, я допоможу тобі дійти й відпочити!"

Не чекаючи на її відповідь, Мо Сюаньцзунь обережно повів її всередину з такою турботою та увагою, яку тільки можна було уявити.

Лю Даньхан, який усе ще стояв неподалік, бачив усе це на власні очі. Він також розгледів цього величного й елегантного зятя, а його голос виразно долинав здалеку.

У той самий момент йому здалося, ніби його серце стиснулося від болю. Повернувшись, він почув, що в родині Чен з'явився зять, який уже давно був знайомий із панночкою. Вони таємно дали обітниці, а під час аукціону він прийшов за нею.

Зять отримав схвалення вчителя, молодші учні вже називали його швагром, а сама панночка оголосила про готовність бути з ним на все життя — про це знало вже все село Люшу.

Тепер, дивлячись на них, ставало зрозуміло, що вони справді кохають одне одного, і незабаром, мабуть, зіграють весілля. Обличчя Лю Даньхана зблідло, і він, повільно розвернувшись, пішов геть тремтячими кроками.

***

"Ти чого це геть з глузду з'їхав?" — скинувши його руку, щойно вони ступили за поріг, буркнула Чен Сяосяо. Вона все ще не звикла до такої ніжності.

"Сяосяо, я справді тебе шукав!" — Мо Сюаньцзунь підібгав губи з таким виглядом, ніби його незаслужено образили.

"Шукав він... Годі ходити за мною, наче хвіст у власному домі!"

Чен Сяосяо більше не звертала на нього уваги й попрямувала до свого павільйону.

Ідучи, вона запитала: "Де ти зупинився? Потрібно відправити служниць, аби доглядали за тобою?"

"Служниць не треба, вистачить і слуг для прибирання. Сяосяо, я живу в гостьовому будинку прямо за твоїм двором! Коли матимеш час, приходь провідати мене!" — Мо Сюаньцзунь сяяв веселою посмішкою й бадьоро крокував слідом за нею.

"У мене немає часу!"

Чуючи його слова, Чен Сяосяо відчула, як на душі стає тепліше, а кутики її губ мимовільно піднялися.

"До речі, Сяосяо, я помітив, що жоден із дворів у нашій садибі не має назви?" — згадав Мо Сюаньцзунь питання, яке щойно його зацікавило.

Чен Сяосяо зупинилася. Вона й сама ніколи не звертала на це уваги, тож кивнула: "Садибу лише нещодавно звели, тож ніхто про це не подумав. До речі, раз ти маєш вільний час, вигадай кілька гарних назв. Найкраще дати назву кожному двору, а потім я попрошу дядька Чжоу замовити вивіски."

"Без проблем! Гарантую виконання завдання!"

Мо Сюаньцзунь трохи не вдарив себе в груди, а потім підлесливо запитав: "Сяосяо, які назви тобі до вподоби? Може, спочатку вигадаємо назву для твого двору?"

"О, давай! І що ти пропонуєш?" — Чен Сяосяо також зацікавилася й непомітно пішла з ним пліч-о-пліч.

Коли поруч такий красивий хлопець, настрій стає значно кращим.

"Дай-но подумати..." — Мо Сюаньцзунь на мить замислився. — "Сяосяо, як щодо Павільйону Витонченої Тиші?"

"Посередньо!" — Чен Сяосяо відкинула варіант без роздумів.

"Тоді, може, Павільйон Місячного Співу?"

"Ну так собі!"

"Павільйон Нефриту та Криги!"

"Надто звичайно!"

…

Їхня невимушена розмова та сміх не сховалися від очей слуг родини Чен і невдовзі дійшли до вух Чен Біюаня та його дружини. Обоє були вельми задоволені, щиро сподіваючись, що молодь знайде спільну мову.

***

Отримавши завдання, Мо Сюаньцзунь утратив можливість вештатися слідом. Чен Сяосяо відправила його до кабінету й суворо наказала не виходити, поки не напише належних варіантів для табличок.

Аби він не сумував, брати Чен завітали до нього і з радістю проводили час у кабінеті разом із майбутнім швагром.

У саду під будинком Чен Сяосяо власноруч висаджувала квіти. Чуючи сміх, що лунав із її кабінету, вона й сама не помітила, як на її обличчі розквітла посмішка.

***

Пропрацювавши цілий день, Мо Сюаньцзунь написав кілька десятків назв. Незалежно від того, чи була задоволена Чен Сяосяо, її батько залишився в повному захваті. Він одразу наказав виготовити таблички, аби кожен міг обрати назву собі до смаку.

Зрештою, табличка на павільйоні Чен Сяосяо отримала назву Павільйон Нефритової Лози. Це нарешті змусило дівчину посміхнутися, проте сама Юйтен почала бурчати — з якого це дива її ім'я стало назвою двору юної господарки?

Чен Сяосяо з посмішкою заспокоїла її: так навіть краще, адже це означає, що вони нерозлучні й це їхній спільний дім.

Поміркувавши, Юйтен вирішила, що це вагома причина, тож дозволила залишити своє ім'я на табличці й облишила думки зняти її.

***

Життя родини Чен текло спокійно та щасливо. Мо Сюаньцзунь повністю знайшов спільну мову з усіма мешканцями садиби — не було жодної людини, яка б сказала щось погане про цього зятя. Усі лише нахвалювали його, від чого Чен Сяосяо почувалася трохи спантеличеною: і що вони всі знайшли в цьому дивакові?

"Старша панночко, майстер Удао та настоятелька Саочень просять про зустріч!"

Чен Сяосяо саме збиралася провідати матір, коли Єсу прийшла із доповіддю.

Дівчина здивовано запитала: "Хіба вони не пішли від нас кілька днів тому? Чому знову повернулися?"

"Так, майстер та настоятелька тільки-но прибули!" — посміхнулася Єсу.

"Добре, я піду зустрінуся з ними й дізнаюся, у чому справа!"

Коли вона увійшла до вітальні, майстер Удао та настоятелька Саочень уже чекали на неї. Обоє одночасно підхопилися з місць і промовили: "Вітаємо, старша панночко Чен!"

"Майстре, настоятелько, не варто церемоній, сідайте, будь ласка!"

"Дякуємо, старша панночко Чен!"

Усі троє сіли, і служниця, подавши Чен Сяосяо охолоджений чай, одразу вийшла.

Зробивши ковток, дівчина помітила, що настоятелька Саочень вагається, ніби не наважуючись почати розмову. Вона м'яко посміхнулася:

"Настоятелько, якщо у вас є що сказати, просто кажіть!"

"Старша панночко Чен, вибачте за мою нестриманість!" — у поведінці настоятельки Саочень не було й краплі монашої стриманості чи спокою. На її чолі залягла тривога — було видно, що вона опинилася в скрутному становищі.

Чен Сяосяо посміхнулася: "Настоятелько, ми ж не чужі люди, не соромтеся!"

"Старша панночко Чен, прошу пробачити мою безтактність!" — настоятелька Саочень підхопилася з місця й із гіркою посмішкою попросила вибачення. — "Я б хотіла запитати, чи вдалося вам дізнатися причину, яку ви шукали? Чи є вже якась відповідь?"

"Е-е..."

Чен Сяосяо на мить застигла. Тільки зараз вона згадала, що геть забула про це питання і навіть не запитала в маленької Юйтен, у чому справа. А якщо Юйтен не знає, то вона й поготів не зможе відповісти.

"Настоятелько, мені дуже прикро, але я поки не знайшла причини. Мабуть, знадобиться ще трохи часу!"

"Скільки саме часу?" — квапливо перепитала настоятелька Саочень.

Побачивши таку дивну реакцію, Чен Сяосяо здивовано підняла брови: "Настоятелько, що насправді сталося? У вашому віці зачекати кілька років чи навіть кілька десятиліть не має бути проблемою. Чому ви так поспішаєте?.."

"Вибачте, старша панночко Чен, я знову поводжуся неналежно, вибачте!" — настоятелька Саочень встала й із гіркою посмішкою перепросила.

"Що взагалі відбувається? Настоятелько, ви не можете пояснити причину?"