Розділ 183 — V020: Скандал через статуетку та порятунок за тисячу лі. (1)

"Старша панночко Чен, дозвольте мені пояснити усе як є!"

Майстер Удао перехопив ініціативу, глянувши на настоятельку Саочень:

"Кілька днів тому ми повернулися до Ліннаня та розійшлися по своїх монастирях, розповівши братам-учням про те, що старійшина Ін пробив бар'єр. Ми всі палко сподіваємося, що старша панна Чен знайде причину. Адже це надія не лише для нас, а й для всіх практиків на цьому континенті! "

"Так само настоятелька Саочень повернулася до ордену Юйні та поділилася цією новиною. Дві настоятельки на піку рівня Бойового Імператора були неймовірно щасливі, а особливо Матріарх ордену. Їй залишилося жити лише кілька років, та й цей термін непевний — це можуть бути роки, місяці, а може, й кілька днів..."

"Коли практик доходить до такої межі, його тривалість життя більше йому не належить, і він щомиті ризикує піти із цього світу з невимовним жалем. Якби ми не знали про успіх старійшини Іна, то просто змирилися б зі своєю долею. Але тепер, коли з'явилася надія, хіба хтось захоче добровільно віддавати життя? Кожен, хто дійшов до такої вершини, прагне прориву, тож..."

Почувши це, Чен Сяосяо все чудово зрозуміла. Матріарх ордену Юйні вже готувалася до смерті в затворі, але, почувши про успіх старого Іна, природно, не захотіла просто так змиритися з кінцем.

Чен Сяосяо трохи насупилася й занурилася в мовчання. Майстер Удао та настоятелька Саочень перезирнулися, не наважуючись її турбувати.

У цей час Чен Сяосяо вже спілкувалася з маленькою Юйтен у думках.

"Юна господарко, щодо цього... я справді не знаю. Напевно, справа в нашому просторі. Ти ж знаєш, що простір має силу Божественного Контракту — схоже, саме він знімає їхні обмеження. Це точно не через духовну воду чи трави!"

"Якщо це справа простору, а вони всі дізнаються й попросять про допомогу, що мені робити? Скласти з усіма божественні контракти? Не думаю, що це спрацює. Хоч наш простір і піднявся до шістдесятого рівня та отримав сильніший контроль, на кількох людей цього вистачить, але якщо людей буде багато, сила обмежень точно ослабне."

"Юна господарко, ти маєш на увазі, що після прориву до рівня Бойового Монарха вони можуть пошкодувати й убити тебе, аби розірвати контракт?"

Маленька Юйтен, перебуваючи з нею в тісному зв'язку, миттєво зрозуміла її побоювання.

Чен Сяосяо з гіркотою відповіла: "А хіба ні? Я не люблю віддавати своє життя в чужі руки. Слід розуміти: ставши Бойовими Монархами, вони гордо піднімуть голови. Хіба вони захочуть залишатися нашими слугами? Один-два ще не зможуть повстати, але якщо до нас потягнуться натовпи, відмовити буде так само важко, як і допомогти. І якщо в результаті вони вигадають підлий план та знищать нас, хіба це не буде безглуздою смертю?"

"Маленька Юйтен, ці практикуючі — далеко не милосердні люди. Заради власних цілей вони підуть на все, тим паче якщо ми їм не рідня. Я не настільки великодушна, аби розкривати таємницю простору. Це не вияв крутості, а дурість і шлях до самогубства. На таке я не піду!"

"Юна господарко, вирішуй сама! Не хочеш допомагати — не допомагай, що вони нам зроблять?"

Маленька Юйтен байдуже знизала плечима й додала: "Кришталевий плід знову чимало підріс, але до дозрівання ще є час. Якщо ти хочеш підвищити самовдосконалення, краще зачекати, інакше зашкодиш власному фундаменту. Зараз простір лише підняв рівень, і для наступного оновлення знадобиться ще більше духовних каменів. Якщо ми справді не втримаємо тих людей під контролем, як ти й казала, усім нам не минути біди."

"Угу..."

Заради власної безпеки Чен Сяосяо вирішила ні за що не викривати таємницю простору.

Сховавши свої справжні думки, вона повільно підвела голову й промовила з щирим жалем у голосі: "Настоятелько, я обдумала все, але справді не знайшла причини. Наразі я просто не знаю, як вам допомогти!"

"Це..."

Обоє ченців перезирнулися. Таку відповідь їм було важко прийняти — адже вони подолали такий довгий шлях, а в результаті опинилися ні з чим.

На щастя, вони обидва були духовними особами, тож не стали влаштовувати сцен, а просто поринули в глибокі роздуми.

Вони мимовільно згадали слова старійшини Іна: аби пробити бар'єр між Бойовим Імператором та Бойовим Монархом, потрібно стати частиною родини Чен. Невже причина справді в цьому?

У цю мить представники двох із дев'яти найсильніших орденів відчули вагання. Їхня гордість не дозволяла їм ставати чиїмись слугами, а тим паче це стосувалося предків їхніх орденів!

Чен Сяосяо мовчала. Прийнявши рішення, вона більше не збиралася давати жодних підказок, хоч і не знала, що старійшина Ін уже натякав їм на це раніше.

Зрештою, ні той, ні інша не наважилися прийняти таке рішення, та й за своїх предків вони не мали права розпоряджатися. Тож обоє шанобливо попрощалися з Чен Сяосяо й пішли.

Бачачи, як вони йдуть, Чен Сяосяо полегшено зітхнула. Вона справді боялася, що вони залишаться тут і вимагатимуть допомоги — тоді вона й гадки не мала б, як їх здихатися.

Повернувшись до альтанки перед своїм Павільйоном Маленької Юйтен, вона одразу помітила Мо Сюаньцзуня, який із надзвичайно серйозним виглядом щось вирізав маленьким ножиком.

Зацікавившись, Чен Сяосяо мимовільно підійшла ближче. Хлопець, відчувши її наближення, навіть не підвів голови: "Сяосяо, зачекай хвилинку, вже майже готово!"

"О, і що ж це таке?"

Запитавши це, Чен Сяосяо підійшла ще ближче. У його лівій руці був шматок білосніжного нефриту, а в правій миготів гострий кинджал, спритно створюючи візерунки.

Ставши за його спиною, дівчина з подивом побачила, що нефрит перетворюється на людську фігурку. Найбільше її вразило те, що це мале зображення детально відтворювало її власні риси. У душі миттєво спалахнула симпатія.

Аби не заважати йому, вона тихо відступила й сіла поруч. По мимовільності їй згадалися останні дні, коли він безсоромно лип до неї: хоч він і дратував її, але коли його не було поруч, навколо ставало якось аж надто тихо.

Чи це і є звичка? Кажуть, що деякі почуття виростають саме з прив'язаності та звички.

За якийсь час він нарешті зупинився, подивився на фігурку в руках і задоволено посміхнувся. Потім узяв край свого білого рукава й дбайливо протирав нефрит, наче це був найцінніший скарб у світі.

Чен Сяосяо, яка сиділа поруч у бічній частині альтанки, спостерігала за цією картиною. Вона навмисно зробила суворе обличчя й простягнула руку: "Ану покажи, що ти там вирізав!"

"Це скарб..."

Мо Сюаньцзунь, відтерши фігурку до блиску, просяяв й негайно підніс її, мов найцінніший дарунок: "Сяосяо, подивися скоріше! Подобається?"

Ніжний та прохолодний на дотик нефрит був найвищої якості. Придивившись, дівчина побачила власну зменшену копію — вирізану дуже майстерно та деталізовано, навіть брівки були чітко виведені. Майстерність у цього хлопця була справді на висоті.

"Непогано!"

Сяючи від радості Чен Сяосяо кивнула, а потім грайливо поглянула на нього: "А хто тобі дозволяв вирізати мене? Ти порушуєш мої авторські права на власний образ! Знаєш, що я маю повне право це конфіскувати?"

"Яка ще конфіскація? Сяосяо, я ж від самого початку вирізав це, аби подарувати тобі!" — з посмішкою промовив Мо Сюаньцзунь.

"Тоді ладно, розумник!"

Вперше побачивши свою нефритову статуетку, Чен Сяосяо не могла відвести очей. На її ніжному обличчі грала м'яка усмішка, поки вона розглядала кожну деталь його роботи.

Оглянувши обличчя, вона спустила погляд нижче, на одяг статуетки — і в цей момент посмішка на її обличчі завмерла. Темні блискучі очі застигли, впившись у розкритий комір одягу, де вирізьбилися сніжно-білі груди із виразними вигинами...

І це було виконано дуже прозоро та детально...

Їй раптом стало якось дивно. Це ж схоже на...

Придивившись ще пильніше, вона зрозуміла, що одяг на фігурці — це...

Нічна сорочка!

Переконавшись у цьому, Чен Сяосяо підвела голову й розпливлася в сліпучій посмішці:

"Абакусе, ти вирізав дуже красиво. Мені дуже подобається. А підкажи-но, коли це ти бачив мене в такому вигляді?"

"Хі-хі, Сяосяо, головне, що тобі подобається! Це я того дня приходив до тебе в кімнату, а ти якраз спала, от я й..."

"Абакусе, тобі кінець!.."

Від люті й сорому обличчя Сяосяо спалахнуло червоним. Вона миттю сховала нефрит у перстень, а в її руці з'явилася мухобійка. З блискавичною швидкістю дівчина замахнулася на нього!

"А-а-а!.."

Приголомшений Мо Сюаньцзунь зреагував завдяки винятковій швидкості: його тіло здригнулося, і він зник з-під удару. Проте він усе ще не розумів, чому вона так розлютилася, і розгублено вигукнув: "Сяосяо, чому ти гніваєшся? Я ж просто подивився на тебе і навіть не заважав тобі спати, ти..."

"Ти ще й балакаєш?! Ще й виправдовуєшся?!" — тупнувши ногою від обурення, Чен Сяосяо відчула, як її просто розриває від гніву.

Цей божевільний нахаба вдерся до її кімнати, а вона навіть не помітила!

Вона зціпила зуби: "Я приб'ю тебе, мерзотнику!.."

"Та за що-о-о?!" — Мо Сюаньцзунь із виразом повної образи й спантеличеності ухилявся від ударів, перепитуючи на бігу.

"Не смій ухилятися! Дай я тебе відгамселю!"

"Я ж навіть не розумію за що!.."

"Не смій тікати!"

"Спочатку скажи, за що!"

"Ти напросився!.."

"Це не причина! Я щиро зробив тобі подарунок, а ти мене лупцюєш!"

"Стояти! Не смій бігти!.."

"Ні за що, поки не поясниш!.."

"…"

У той же момент уся садиба родини Чен перетворилася на справжній гармидер. Слуги спостерігали, як панночка із дивною лопаткою в руках ганяється за зятем по всій території, і ніхто не міг зрозуміти, що сталося.

…

"Ха-ха-ха-ха!.."

Усередині простору маленька Юйтен аж качалася по гілках дерева від сміху, не в змозі зупинитися — це було занадто кумедно.

Сніговий барс у крижаному озері та залізорукий ведмідь у своєму барлозі були перелякані гучним сміхом Юйтен. Вони обидва витріщилися на мале створіння на кришталевому дереві й вискалили зуби в посмішці, ніби їм теж було весело.

…

Зрештою, лише після втручання Чен Біюаня Сяосяо відпустила цього дивака і люто повернулася до свого будинку.

Коли всі запитали в Мо Сюаньцзуня, що сталося, той лише посміхнувся й сказав, що вони просто дуріли із Сяосяо, так нічого й не розповівши.

Чен Біюань лише похитав головою, давши їм спокій.

***

Наступні кілька днів розлючена Чен Сяосяо ховалася в просторі й ігнорувала будь-які його вибачення!

Зрештою, геть зневірений Мо Сюаньцзунь вирізав з такого ж нефриту свою власну статуетку з напівоголеним торсом і приніс їй. Це нарешті розвеселило Сяосяо. Сховавши дві статуетки з розстебнутими комірами, вона з холодним виразом з'явилася перед ним.

Потім пішли нескінченні залицяння та солодкі слова, поки Чен Сяосяо з вдаваною суворістю нарешті не вибачила цьому бешкетнику.

З його рівнем самовдосконалення пробратися до її кімнати непоміченим було заіграшки, тож вона наостанок підійшла, схопила його за комір і суворо пообіцяла: ще один такий вибрик — і йому кінець!

Мо Сюаньцзунь слухняно підняв угору руки і присягнувся, що більше так не робитиме, хіба що вона сама покличе його до кімнати — за що негайно отримав легкого штовхана.

Їхній маленький скандал нарешті вщух, а родина Чен із задоволенням спостерігала за цим дійством.