Розділ 184 — V020: Скандал через статуетку та порятунок за тисячу лі. (2)

"Старша панночко, господар просить вас зайти до кабінету!" — повідомив слуга батька.

Чен Сяосяо кивнула й одразу попрямувала туди.

На шляху вона перестріла Мо Сюаньцзуня, і вони пішли разом.

Коли вони увійшли, у кабінеті був не лише батько — там також перебували управитель Чжоу та старий Ін.

"Тату, дядьку Чжоу, старий Іне..."

"Тестю, дядьку Чжоу, старий Іне..."

Обоє по черзі привіталися, і старий Ін підхопився назустріч, з посмішкою склавши руки: "Старша панночко, зятю!.."

"Сяосяо прийшла разом із зятем!" — також посміхнувся Чжоу Цзіньцзян.

За ці кілька днів Чен Сяосяо вже втомилася сперечатися щодо того, як вони його називають, тож просто ігнорувала ці звернення.

Чен Біюань кивнув їм: "Сідайте!"

Коли вони сіли, Чен Сяосяо одразу запитала: "Тату, щось сталося?"

"Сталася біда!" — на обличчі Чен Біюаня з'явився гнів. — "На одинадцятого старійшину влаштували полювання люди з столичного клану Чен!"

"Одинадцятий старійшина?"

Чен Сяосяо не розуміла, чому батько так близько бере це до серця — хіба чужі люди мають до них якесь відношення?

Побачивши здивування на обличчі доньки, Чен Біюань згадав, що вона забула своє минуле. Придушивши гнів у душі, він розповів їй про одинадцятого старійшину Чен Юйвеня.

З розповіді батька Чен Сяосяо зрозуміла, що той був непоганою людиною — принаймні, він добре ставився до їхньої родини. У часи, коли батько втратив самовдосконалення, саме завдяки допомозі одинадцятого старійшини їм вдалося подолати чимало бід. Інакше життя батьків у клані Чен було б іще нестерпнішим.

"Ой, тестю, я щойно згадав! Місяць тому, коли я шукав Сяосяо, то випадково біля повіту Мочен зустрінув одинадцятого старійшину клану Чен. На той момент на його сім'ю полював чоловік середніх років, на ім'я Чен Сін разом із групою практиків рівня Бойового Духа."

"Племіннику Мо, що саме там сталося?!"

Чен Сін був добре відомий Чен Біюаню — цей чоловік і справді належав до їхнього клану. Але він і гадки не мав, що той очолить переслідування одинадцятого старійшини.

Мо Сюаньцзунь детально розповів, як урятував їх, а також переповів усі звинувачення, які одинадцятий старійшина висунув Чен Сіну. Почувши це, Чен Біюань миттєво спалахнув лютим наміром убивства.

"Тестю, вибачте мені! Я зовсім забув про цей випадок, а мав би розповісти вам раніше!"

На красивому обличчі Мо Сюаньцзуня з'явилося по-дитячому безпорадне зніяковіння — він мав вигляд дитини, яка завинила перед старшими та просить вибачення. Присутні поруч аж застигли від подиву.

Навіть Чен Біюань, який щойно від гніву ладен був коїти розправу, дивлячись на цю щиру й трохи наївний вираз обличчя, не зміг стримати посмішки. Хто б міг подумати, що шанований усім світом Божественний провидець у душі залишається дитиною.

Чен Сяосяо поруч і поготів остовпіла. Уперше бачачи його таким, вона не втрималася й простягнула руку, щоб ущипнути його за щоку, наче миле дитя.

Дозволивши їй кілька разів ущипнути себе, Мо Сюаньцзунь покліпав блискучими очима, обережно опустив її руку й запитав: "Сяосяо, навіщо ти щипаєш мене за щоку?"

"Кхм-кхм-кхм..."

Побачивши це, троє старших відчули ніяковість і перевели погляди вбік, вдаючи, ніби нічого не помітили. Отямившись, Чен Сяосяо кинула гострий погляд на винуватця, а її щоки спалахнули яскравим рум'янцем.

"Тату, а де зараз одинадцятий старійшина? Ти хочеш, щоб ми врятували його й повернули сюди?"

Чен Сяосяо не дала нікому можливості глузувати з неї й, удавши, ніби нічого не сталося, одразу перейшла до справи.

Чен Біюань кивнув: "Клан Чен з Імперської столиці остаточно втратив людську подобу. Заради власної вигоди вони підуть на все. Наші люди випадково дізналися, що вони відправили чималий загін у напрямку Мочена. Спочатку ми не розуміли мети цієї поїздки, але після перевірки з'ясувалося, що всі ці люди послані проти одинадцятого старійшини."

"Раніше ми цього не знали, але тепер, коли все відомо, ми не можемо просто заплющити очі та сидіти склавши руки. Ти разом зі старійшиною Іном вирушиш до повіту Мочен і забереш його сім'ю!"

"Тестю, я з радістю супроводжуватиму Сяосяо! А старого Іна краще залишити охороняти дім, як вам така ідея?"

Мо Сюаньцзунь одразу викликався добровольцем — він не хотів упускати жодної можливості провести час із коханою.

"О, ви поїдете разом?"

Чен Біюань трохи здивувався. Як-не-як, статус Мо Сюаньцзуня був надто високим, і він не наважувався турбувати його такими буденними справами.

Осяяний посмішкою Мо Сюаньцзунь кивнув: "Саме так, тестю! Я поїду із Сяосяо, а старий Ін хай залишається вдома й доглядає за пасовищем та духовними полями!"

"Зятю, але ж для цього є інші люди, мені зовсім не обов'язково цим займатися!"

Старий Ін відчув себе жахливо ображеним: він же навіть не просився їхати з панночкою, а зять усе одно знайшов привід причепитися до нього.

Мо Сюаньцзунь трохи звузив очі й гострим поглядом впився у старого Іна: "Що таке? Тобі важко наглядіти за домом?"

"Ні-ні, зятю, я обов'язково за всім простежу!"

Від цього погляду в старого Іна аж мурашки по шкірі побігли, тож він поспіхом погодився.

"Отож-бо. Сяосяо не повинна хвилюватися про хатні справи!"

"Тобі аби тільки вмішатися!"

Чен Сяосяо скривила губи, хоча в душі не мала нічого проти, після чого звернулася до батька:

"Тату, раз так, я негайно вирушаю на пошуки одинадцятого старійшини. Тим паче цей дивак уже бачив його."

"Добре. Будьте обережні в дорозі, повертайтеся скоріше й не втрапляйте у халепи!" — напучував Чен Біюань.

Чен Сяосяо посміхнулася: "Тату, не хвилюйся, з нами все буде гаразд!"

"Хм..."

Чен Біюань не надто повірив доньці — минулого разу вона теж казала, що все буде добре, а ледве не попрощалася з життям.

Він повернувся до Мо Сюаньцзуня й промовив: "Племіннику Мо, доручаю Сяосяо тобі. Поверни її цілою та неушкодженою!"

"Так, тестю, будьте спокійні! Я швидше віддам власне життя, ніж дозволю комусь нашкодити Сяосяо!" — серйозно пообіцяв Мо Сюаньцзунь.

"Не треба таких слів, просто повертайтеся обоє неушкодженими!"

Чен Біюань посміхнувся. Цей майбутній зять подобався йому все більше, і він вже сприймав його як рідного.

"Ходімо вже, ходімо! Розвели тут балачки!"

Чен Сяосяо вдала, що бурчить, підвелася й попрямувала до виходу.

Мо Сюаньцзунь був вихованим хлопцем, тому ввічливо вклонився Чен Біюаню: "Тестю, не хвилюйтеся, ми із Сяосяо скоро повернемося. До побачення!"

"Ідіть!"

Коли молоді пішли, троє старших не змогли стримати посмішок. Старий Ін промовив: "Старша панночка знайшла чудового чоловіка!"

"Справді чудового. Я гадав, що підкорити Сяосяо зможе хіба що якийсь владний та суворий чоловік, і зовсім не очікував, що це буде Мо Сюаньцзунь — така дитина в душі. Це справді мене здивувало!" — не втримався від зауваження Чжоу Цзіньцзян.

Чен Біюань злегка кивнув: "Сяосяо зовні тверда, але м'яка всередині. А Мо Сюаньцзунь навпаки — зовні м'який, а всередині непохитний. Вони ідеально доповнюють одне одного, і це чудово!"

"Господар правий. Але ж наш зять — той ще ревнивець! Господарю, наступного разу, коли будеш давати доручення, будь обережнішим, бо якщо випадково зачепиш зятя, комусь точно перепаде!"

Старий Ін згадав, як з посади старійшини миттєво перетворився на звичайного слугу, і на душі в нього стало геть тоскно — і все це лише через неуважність господаря.

"Ха-ха-ха!.." — гучно вибухнув сміхом Чжоу Цзіньцзян.

***

Вийшовши з батьківського кабінету, Чен Сяосяо відчувала суміш сміху та безпорадності — здається, вона вже починала звикати до цього дивака.

"Сяосяо, зачекай на мене!.."

Разом із вигуком поруч із нею з'явився Мо Сюаньцзунь: "Сяосяо, ти не гніваєшся на мене?"

"З якого це дива я маю на тебе гніватися?" — спантеличено запитала Чен Сяосяо, поглянувши на нього скоса.

Мо Сюаньцзунь розплився в посмішці: "Сяосяо, головне, що ти не гніваєшся!"

"Справді не розумію, що в тебе в голові!"

"Сяосяо, а та мала крихітка поїде з нами?"

"Крихітка? Ти про маленьку Юйтен?"

Останніми днями Мо Сюаньцзунь усе намагався дізнатися, хто ж така маленька Юйтен, але скільки не розпитував — так нічого й не дізнався. Сьогодні він знову спробував з'ясувати, що це за створіння.

Його просто розпирала цікавість.

Чен Сяосяо поглянула на нього збоку. Вона чудово розуміла його думки, але навмисно хотіла подражнити його, тому, бачачи його квапливість, усе одно не зізнавалася.

"Можеш попросити її вийти та погратися з тобою. А щодо того, хто вона така — запитай у неї сам!" — промовила Чен Сяосяо на ходу.

"Сяосяо, ну скажи мені, будь ласка! Я справді дуже хочу знати. Чому в моїх книгах немає жодної згадки про таких істот?"

"Звідки я можу знати? Якщо не знаю — то не знаю. Хіба що вона сама захоче тобі розповісти!"

"Та вона тільки-но з'являється — одразу женеться за моїм Журавликом, як я можу її щось запитати?!"

У голосі Мо Сюаньцзуня звучала крайня досада.

"Тоді я нічим не можу допомогти!"

"Сяосяо-о-о..."

Вони разом вийшли за головні ворота садиби. Чен Сяосяо зупинилася й подивилася на похнюпленого хлопця: "Де твій журавель?"

"Тут!"

Мо Сюаньцзунь змахнув рукавом, і перед ними з'явився білосніжний журавель. "Сяосяо, сідай, він може вести двох!"

"Не треба, у мене є власний духовний журавель!"

Коли простір піднявся до шістдесятого рівня, там з'явився духовний журавель. Чен Сяосяо одразу наказала маленькій Юйтен навчити його літати, і за кілька днів він уже був повністю готовий слугувати верховою твариною.

"Духовний журавель?"

Мо Сюаньцзунь завмер у подиві: "Я ж пам'ятаю, що кілька днів тому ти казала, ніби у тебе немає жодних духовних чи священних журавлів. Звідки ж він узявся сьогодні?"

Це було схоже на фокус, і йому було важко це збагнути. Журавлі їхнього Храму Небесної Таємниці були виведені ще предками й вважалися унікальним символом на цьому континенті — знайти подібну породу деінде було просто неможливо.

І те, що Чен Сяосяо раптом отримала такого ж журавля, не абияк його здивувало.

"Так, це справді духовний журавель!"

Під його пильним поглядом Чен Сяосяо почувалася дещо ніяково й пояснила: "У мене є свої таємниці, які я поки не можу тобі відкрити. І ще: якщо хтось запитає — кажи, що це ти мені його подарував. Запам'ятай це! А якщо..."

"Якщо що?"

Очі Мо Сюаньцзуня спалахнули, і він пильно впився в неї поглядом.

"Розповім тобі пізніше, а зараз треба поспішати на допомогу!"

Не маючи сили витримувати його погляд, Чен Сяосяо легким змахом руки викликала білосніжного духовного журавля. Птахи були настільки схожі, що якби власники не відчували зв'язку зі своїми тваринами, їх важко було б розрізнити.

"Та могла б і зараз розповісти!"

"Досить теревенити, летимо!"

Обоє застрибнули на своїх птахів і стрімко покинули село Люшу.

Аби врятувати людей, вони з максимальною швидкістю мчали до повіту Мочен.

Маленька Юйтен теж з'явилася й усілася на плечі Чен Сяосяо. Мо Сюаньцзунь аж перехилявся, аби роздивитися це мале створіння.

Весела Юйтен гралася мухобійкою, отримуючи від цього величезне задоволення, що ще більше розпалювало цікавість Мо Сюаньцзуня.

***

В той самий час у Палаці Безсмертних Звірів на Сніговій горі отримали листа від Мо Сюаньцзуня.

Одержувачка, Ґун Цзисюань, сміялася так, що з очей текли сльози. Пані Ґун та мала Цзюнь’єр поруч згоряли від цікавості — що ж таке було в тому листі, якщо зазвичай стримана й вихована Ґун Цзисюань так сміється.

"Панночко, та що ж там таке?!" — не втрималася Цзюнь’єр, навіть не намагаючись зазирнути в лист.

Пані Ґун із м'якою посмішкою подивилася на доньку й ніжно запитала: "Сюань’єр, що це тобі написав твій брат Мо, що ти така щаслива?"

"Мамо, це просто неймовірно! Я ж казала, що брат Мо та сестричка Сяосяо просто призначені долею один одному!" — Ґун Цзисюань прикривала рота, але все одно не могла втримати сміху.

"О як? Вони що, тепер разом?" — здивувалася пані Ґун.

Мала Цзюнь’єр витріщила очі, не вірячи власним вухам: "Панночко, це правда? Молодий пан Мо справді кохає панночку Чен?"

"Авжеж правда! Ба більше, коли брат Мо минулого разу приходив до нас, він уже зустрічав сестричку Сяосяо, просто не знав її імені! І лише в селі Люшу він зрозумів, що його кохана — це і є сестричка Сяосяо! Це просто фантастичний збіг!"

"Ого-о-о!.." — вигукнула Цзюнь’єр.

Пані Ґун була здивована не менше: "Сюань’єр, ти хочеш сказати, що Мо Сюаньцзунь зустрів Чен Сяосяо ще раніше?"

"Так, мамо! Брат Мо зустрів її в Долині Слив, де колись жили дядько та тітка Мо. Сестричка Сяосяо тоді була кимось поранена, і брат Мо її врятував."

"Хто б міг подумати, що між ними така історія!" — посміхнулася пані Ґун, а потім краєм ока поглянула на доньку й додала: "Сюань’єр, ти справді відступилася від Мо Сюаньцзуня?"