Розділ 185 — V021: Переконання переїхати. Прикра помилка та біль. (1)

"Мамо, ти ж давно знаєш мою позицію. До того ж брат Мо кохає сестричку Сяосяо. Хіба це не чудово, що вони разом? Обоє щасливі!" — Ґун Цзисюань щиро посміхнулася, бажаючи їм добра.

"Ти тільки подивися на неї..."

Пані Ґун безпорадно зітхнула й похитала головою:

"Як знаєш. Але ж ти вже доросла, не можна зволікати нескінченно. Якщо сама не знайдеш кохання, не ображайся, коли я візьму це у свої руки. Мо Сюаньцзунь був чудовим кандидатом — у Храмі Небесної Таємниці всі славляться своєю відданістю. Ти проґавила свій шанс, тож наступного разу не вередуй."

Втративши такого бажаного зятя, як Мо Сюаньцзунь, пані Ґун відчувала невимовний жаль. Але оскільки донька не мала до нього почуттів, а сам Мо Сюаньцзунь знайшов свою кохану, вона, як би не цінувала цього юнака, не могла б силою змусити їх бути разом.

"Мамо..." — Ґун Цзисюань трохи опустила голову й, червоніючи, сором'язливо покликала її.

Бачачи доньку такою, пані Ґун лише зітхнула від суміші жалю та ніжності й махнула рукою: "Добре, добре, роби як знаєш!"

"Мамо, я б хотіла відвідати сестричку Сяосяо та брата Мо..." — тихо попросила Ґун Цзисюань.

Пані Ґун пильно подивилася на доньку, а за мить кивнула: "Іди. У тебе й так небагато друзів, тож провідати їх буде корисно. За нагоди запроси їх до нас у гості!"

"Так, мамо! Я обов'язково запрошу сестричку Сяосяо відвідати тебе!"

Отримавши дозвіл, Ґун Цзисюань неймовірно зраділа й негайно вирушила в дорогу разом зі своєю служницею Цзюнь’єр.

Перед виїздом пані Ґун порадила доньці спочатку завітати до Храму Небесної Таємниці. Якщо Майстер Мо та його дружина збираються до села Люшу, краще вирушити разом із ними.

Зрештою, пані Ґун просто хвилювалася за доньку й боялася відпускати її одну в далеку дорогу.

Ґун Цзисюань радо погодилася на цю пропозицію. Їй було байдуже, з ким їхати, головне — дістатися села Люшу й знайти Чен Сяосяо та Мо Сюаньцзуня.

Після від'їзду доньки пані Ґун ще довго сиділа мовчки. Лише через кілька годин вона важко зітхнула, сповнена неспокою та безпорадності.

***

Тим часом у головному залі Храму Небесної Таємниці подружжя середнього віку — вчитель Мо Сюаньцзуня, Мо Юйцзе, та його дружина Жун Цзінші — читали листа від свого учня. Дочитавши, вони перезирнулися й гірко посміхнулися.

Долю їхнього улюбленого учня справді неможливо передбачити. Вони й гадки не мали, що обраницею Мо Сюаньцзуня стане дівчина не з чотирьох найсильніших фракцій, а зі звичайного смертного світу.

Утім, як детально описав учень у листі, ця дівчина, на ім'я Чен Сяосяо була далеко не простою. Навіть сам Мо Сюаньцзунь поки не розібрався, яку долю вона має, але знав, що вона приховує чимало таємниць.

Найважливішим було те, що вона виявилася Майстром Приборкувачем Звірів. Такий статус викликав глибоку повагу не лише у смертному світі, а й змушував зважати навіть найсильніші чотири фракції.

"Чоловіче, що скажеш? Може, нам і справді варто з'їздити до села Люшу та подивитися на цих двох дітей?" — запитала пані Мо, Жун Цзінші.

Мо Юйцзе злегка кивнув: "Звісно варто. Якщо вже наш Сюаньцзунь визнав дівчину з родини Чен, вона справді незвичайна. Ти ж знаєш нашого хлопця — зовні він здається трохи наївним і дивакуватим, але насправді має надзвичайно гострий розум. Якщо вона йому сподобалася і він навіть сповістив нас, це означає, що він налаштований рішуче. Ми просто зобов'язані поїхати."

Жун Цзінші кивнула: "Добре. Мені й самій цікаво подивитися, яка з себе ця дівчина Чен, що змогла привабити нашого Сюаньцзуня."

"Ха-ха-ха..." — згадуючи свого обдарованого учня, Мо Юйцзе не міг приховати гордої посмішки.

На красивому обличчі пані Мо з'явилася м'яка посмішка: "Це добре, що поруч із Сюаньцзунем хтось буде. Хлопець із дитинства звик до самотності й не дуже любить спілкуватися з людьми. Я лише хвилююся, чи не будуть люди з родини Чен навмисно створювати йому труднощі."

"Дружино, ти перебільшуєш. Хіба хтось зможе скривдити Сюаньцзуня? Буде добре, якщо він сам нікого не скривдить!"

Як майстер, Мо Юйцзе знав характер учня значно краще за дружину, тож анітрохи не сумнівався в здатності Мо Сюаньцзуня постояти за себе.

"Що за дурниці! Наш Сюаньцзунь такий слухняний і вихований, хіба він може когось скривдити?!" — обурилася Жун Цзінші.

Не бажаючи зачіпати дружину, Мо Юйцзе безпорадно відповів: "Так-так, ти абсолютно права, дружино!"

"Хм. Коли плануємо їхати до Сюаньцзуня?"

"Через день-два. Я владнаю поточні справи, дам необхідні розпорядження, і ми вирушимо до села Люшу в країні Дафен!"

"Тільки якнайшвидше, не змушуй Сюаньцзуня довго чекати!"

"Слухаюся, дружино!"

"Який ти балакучий..."

Вони швидко погодили час виїзду, адже нічого не було важливішим за справи їхнього улюбленого учня.

***

Повіт Цін'ань знаходився за майже тисячу лі від повіту Мочен. Навіть на духовних журавлях шлях займав кілька годин.

Згідно з чутками, одинадцятий старійшина Чен Юйвень тимчасово оселився в містечку Чуньян. Діставшись повіту Мочен, Чен Сяосяо та Мо Сюаньцзунь дізналися напрямок у перехожих і продовжили шлях.

За деякий час у полі їхнього зору з'явилося містечко Чуньян.

"Погано, Сяосяо! Вони розпочали атаку, одинадцятий старійшина у небезпеці!" — раптово сказав Мо Сюаньцзунь.

У той же час Чен Сяосяо почула звуки жорстокого бою. Зрозумівши, що вони запізнилися, вона спалахнула гнівом:

"Ці негідники заслуговують на смерть!.."

Двоє білих журавлів прорізали небеса й за мить опинилися над віддаленим подвір'ям у містечку.

Перед очима постала жахлива картина: усе подвір'я було вщент зруйноване, довкола лежали тіла, а яскраво-червона кров заливала землю. Кілька чоловіків у синіх шатах оточили та атакували літнього чоловіка років п'ятдесяти.

Навіть без особистої прив'язаності до одинадцятого старійшини, Чен Сяосяо була розлючена цим видовищем. В її очах спалахнув холодний крижаний блиск, а повітря наповнилося убивчою аурою.

Поява двох нових осіб спочатку не привернула уваги нападників — чоловіки в синьому прагнули якнайшвидше розправитися з тим, хто відчайдушно чинив опір.

"Одинадцятий старійшино, досить опиратися! Чому б тобі просто не поїхати до повіту Цін'ань, навіщо доводити до такого?" — переконував один із нападників.

"І не сподівайтеся! Я краще помру, ніж підкорюся вам!.."

Уся одежа одинадцятого старійшини була залита кров'ю. Він шалено змахував мечем, змушуючи нападників метушитися й діяти обережніше.

"Хм, безсоромні негідники, геть втратили совість!" — бачачи це, Мо Сюаньцзунь змахнув рукавом.

Неймовірна хвиля справжньої ці, немов нищівне цунамі, понеслася вниз!!

Бум!

Бум!

Бум!

Чоловіків у синьому один за одним збило цією силою, кинувши на землю. Лише тоді вони усвідомили, що в небі невідомо коли з'явилися дві постаті.

Пфи-и...

Одинадцятий старійшина виплюнув згусток крові. Він ледь утримався на ногах, заточився на кілька кроків назад і лише тоді підвів голову.

Роздивившись людей у повітрі, він здивувався: Це знову був він!

Той самий юнак, який врятував його минулого разу, знову з'явився на допомогу. Проте цього разу він був не один — поруч на такому ж священному журавлі стояла дівчина.

Кожен на цьому континенті знав: верхи на священних журавлях пересуваються лише представники Храму Небесної Таємниці. Чен Юйвень не був винятком. Він склав руки в шанобливому уклоні:

"Вітаю двох старших..."

Нападники, що підійматися з землі, також із жахом дивилися на постаті в небі. Вони й раніше здогадувалися про їхнє непересічне походження, а чуючи шанобливе звернення старійшини, мимоволі згадали розповіді Чен Сіна.

Минулого разу одинадцятого старійшину врятував юнак на священному журавлі, і ось знову з'явилися такі ж люди. Невже...

Перелякані та спантеличені, вони застигли, не наважуючись виявити ані найменшої неповаги.

Мо Сюаньцзунь злегка кивнув йому, а потім повернувся до дівчини й ніжно запитав: "Сяосяо, що з ними зробити?"

"Як забажаєш!" — Чен Сяосяо дивилася на них із крижаною ненавистю. Вона не відчувала жодного жалю до людей, здатних на таку жорстокість проти власних родичів.

Відчувши її настрій, Мо Сюаньцзунь кивнув і більше не виявляв милосердя. Він підвів руку й зробив кілька швидких рухів пальцями в бік нападників.

Ті, у кого він поцілив, миттєво закричали від болю. Один за одним вони падали на землю, а їхні болісні зойки лунали по всьому подвір'ю.

Втративши всю своє самовдосконалення, чоловіки дивилися на нього з невимовним розчаруванням і люттю, але були безпорадні. У світі, де править сила, слабший не має права голосу, а його життя належить сильнішому.

"Забирайтеся!.."

Від холодного вигуку вони не наважилися затримуватися ні на мить і, перечіпляючись та повзучи, чимдуж кинулися геть.

Обоє спустилися з журавлів. Чен Сяосяо зі складним почуттям дивилася на цього нещасного й незугарного одинадцятого старійшину, не знаючи, з чого почати розмову.

Чен Юйвень роздивлявся молодих людей. Дівчина здавалася йому дивно знайомою, але він не наважувався стверджувати, чи це справді та, про кого він подумав.

"Старші..."

Тільки-но Чен Юйвень заговорив, Мо Сюаньцзунь дістав нефритову пляшечку й простягнув йому:

"Одинадцятий старійшино, не розмовляйте поки. Спочатку зціліть рани — прийнявши ліки, ваш стан швидко стабілізується."

"Дякую..." — Чен Юйвень подивився на них, узяв пляшечку й випив одну пігулку.

"Тату!.."

"Дідусю!.."

З будинку вибігли двоє — доросла дівчина та маленька дитина. Це були донька та онук Чен Юйвеня, єдині рідні, що залишилися в нього.

Побачивши Мо Сюаньцзуня та Чен Сяосяо, вони подивилися на них із переляком та пересторогою.

Проте, придивившись до обличчя дівчини, Чен Хуейхуей здивовано вигукнула: "Ти... Сяосяо?!"

"Е-е..." — Чен Сяосяо завмерла. Вона не очікувала, що її впізнають.

Утім, це було природно: колишня Чен Сяосяо прожила в родині Чен десять років, тож ця вродлива дівчина років вісімнадцяти-дев'ятнадцяти точно мала її пам'ятати.

"Я Чен Сяосяо, а ти..."

"Сяосяо, я ж твоя тітка Хуейхуей! Ти що, не пам'ятаєш мене?" — Чен Хуейхуей була спантеличена. Вони ж були досить близькі, і вона не розуміла, як за три-чотири роки дівчина могла її забути.

"Вибач..." — Чен Сяосяо винувато посміхнулася. — "Рік тому я була поранена й втратила частину спогадів. Будь ласка, пробач мені."

Чен Юйвень здивовано запитав: "Ти справді маленька Сяосяо?"

Зміни в ній були настільки дивовижними, що він ледь міг повірити власним очам.

"Вона і є Чен Сяосяо. А мій тесть — Чен Біюань. Ми прибули за його дорученням, аби запросити одинадцятого старійшину, " — пояснив Мо Сюаньцзунь.

Чен Хуейхуей поглянула на вишуканого та шляхетного юнака, а потім обережно підтягнула Чен Сяосяо вбік і тихо запитала: "Сяосяо, ти вийшла заміж?"

"Тітонько, та ні, він..." — щоки Чен Сяосяо спалахнули, і вона сором'язливо пропромовила: "Він просто нахабний дивак!"

"Сяосяо, як ти можеш так казати? Тесть і теща вже благословили наш шлюб, тож я твій наречений!" — негайно заявив Мо Сюаньцзунь.

Вираз обличчя Чен Юйвеня трохи пом'якшав. Він був вражений, дізнавшись, що його рятівник — це наречений доньки Чен Біюаня. Він так прагнув триматися якомога далі від усіх цих міжусобиць, але в результаті втратив родину й усе одно опинився у вирі подій...

У його душі вирувала суміш важких почуттів!

"Одинадцятий старійшино, вибачте. Тесть раніше не знав, що на вас полюють. Цього разу наші люди стежили за людьми зі столичного клану Чен і випадково помітили, що вони направляються до Мочена. Лише після перевірки з'ясувалося, що ви тут, тож тесть негайно направив нас із Сяосяо за вами."

Мо Сюаньцзунь подивився на нього й продовжив: "Минулого разу, коли я врятував вас у долині, я не знав про ваш зв'язок із Сяосяо, тому й не розповів про це тестю."

"Біюань пам'ятає про нас..."

Почувши це, Чен Юйвень відчув полегшення. Але, дивлячись на закривавлене подвір'я та тіла загиблих, він не зміг стримати сліз і люто процідив крізь зуби: "Ці негідники... в них немає нічого людського!.."

"Дідусю..." — маленький Чен Ліхуей вхопив діда за руку й хлипаючи пропромовив: "Дідусю, Хуей’єр скучив за татом і мамою..."

Чен Сяосяо подивилася на хлопчика років чотирьох-п'яти. Він був навіть молодшим за Ланьлань. З його слів можна було здогадатися, що його батьки вже...

"У Хуей’єра є дідусь..." — Чен Юйвень швидко витер сльози й узяв онука на руки.

Сльози Чен Хуейхуея котилися градом. Вона й уявити не могла, що їхній переїзд обернеться такою трагедією, і від усієї родини залишаться лише вони троє.

"Проходьте до хати..." — пропромовив Чен Юйвень і першим зайшов усередину.

У маленькій вітальні стояв лише простий обідній стіл та кілька стільців. Усе виглядало скромно, але значно краще, ніж колишнє житло Чен Сяосяо.

Усі розсілися. Маленький Чен Ліхуей під заспокійливі слова дідуся перестав плакати й слухняно притулився до його грудей, із цікавістю розглядаючи Чен Сяосяо та Мо Сюаньцзуня.

Не чекаючи на запитання, Чен Юйвень сам почав розповідати про переслідування з боку клану Чен. Це була вже четверта атака. Першого разу нападники вбили лише кількох слуг, але дружина Чен Юйвеня так сильно злякалася, що важко занедужала й невдовзі померла.

Другого разу вони почали вбивати його близьких. Його син та невістка загинули саме під час цієї другої атаки. Вони чинили жорстокий опір, тому втрати були найбільшими — майже всі жінки загинули, а з рідні вижила заледве половина.

Третього разу, у долині за кілька лі звідси, захищаючи племінників, вони знову зазнали втрат. Якби тоді випадково не з'явився Мо Сюаньцзунь і не врятував Чен Хуейхуей, вони загинули б усі ще тоді.

Цього ж разу нападники вимагали від них переїхати до повіту Цін'ань. Чен Юйвень категорично відмовився, тож слуг, які були з ним, перебили всіх до одного, залишивши лише його з донькою та онуком.

Вислухавши це, Чен Сяосяо насупилася й здивовано запитала: "Одинадцятий старійшино, чому ж ви самі не поїхали до повіту Цін'ань? Боялися, що мій батько вас не прийме?"

"Звісно ні!" — Чен Юйвень похитав головою. — "Я чудово знаю, яка людина Біюань. Саме тому я не хотів створювати йому проблем. Я знав, що як тільки з'явлюся в родині Чен, Перший старійшина та глава клану знайдуть сотні способів змусити нас діяти проти вас. Аби не ставати їхніми пішаками й не віддавати їм контроль над нашим життям, я краще помру!"

Під кінець його голос забринів пекучою ненавистю. Втрата родини й домівки доводила його до межі безумства.

Чен Сяосяо подумки кивнула. Одинадцятий старійшина був прямолінійною людиною зі своїми принципами, які він не порушив би навіть під загрозою смерті.

Можливо, з його погляду це було правильно, але для його родини це обернулося жахливою трагедією!

"Одинадцятий старійшино, хай там як, цього разу ви вирушите зі мною!"

"Ні, я не поїду! Якщо я поїду до повіту Цін'ань, хіба все, за що я боровся, не втратить сенс? Чи то ви мене кличете, чи вони змушують — я нікуди не піду!" — твердо відрізав Чен Юйвень.

"Ні, ви мусите йти!"

Чен Сяосяо подивилася йому прямо в очі: "Одинадцятий старійшино, я розумію ваші думки й поважаю ваш вибір. Але хочу запитати одне: ви прагнете помститися?"

"Прагну! Звісно прагну! Я мрію знищити Першого старійшину, навіть якщо доведеться віддати життя!" — проревів Чен Юйвень, а його налити кров'ю очі спалахнули люттю.

"Чудово. Якщо так, то ви тим паче мусите поїхати до повіту Цін'ань. Лише там у вас з'явиться реальний шанс помститися! І не хвилюйтеся — ніхто не зможе вас контролювати. Якщо ви прагнете помсти, ми підтримаємо вас в усьому!"

Її голос звучав непохитно.