Розділ 187 — V022: Коли почуття сильніші за розум. Повернення додому.

"Так, це я, Маленька Юйтен!" — кивнула дівчинка, пильно дивлячись на чоловіка перед собою, на обличчі якого застигло глибоке хвилювання.

У цю мить Мо Сюаньцзюню було не до вивчення цієї дивовижної крихітки. В його серці була лише одна людина, тому він квапливо й стривожено запитав: "А Сяосяо? Маленька Юйтен, де Сяосяо?"

"Ти справді хочеш побачити господарку?" — Маленька Юйтен скривила губки й незадоволено промовила: "Ти змусив її сумувати, вона плакала, у неї очі геть червоні! Якщо господарка сумує, то і Юйтен сумує!"

"Що... Сяосяо плакала?" — Мо Сюаньцзюнь завмер на мить, а потім з ще більшою тривогою промовив: "Де вона? Швидше приведи мене до неї!"

"Ти справді хочеш увійти й знайти її?" — запитала Маленька Юйтен, граючись пальчиками. Її чорні, мов темний самоцвіт, оченята хитро забігали, ніби вона щось вигадувала.

"Так!" — рішуче відповів Мо Сюаньцзюнь.

Маленька Юйтен трохи нахилила голівку, подумала, покліпала мокрими очима й запитала: "А у тебе є духовне каміння? Чим більше, тим краще! Або якісь рідкісні скарби, теж підійдуть!"

"Є, усе, що тобі треба, я віддам!" — Мо Сюаньцзюнь навіть не замислювався, він одразу дістав і простягнув їй усе, що мав при собі.

Маленька Юйтен випростала маленькі ручки, забрала речі й, подивившись на чоловіка, який палав від очікування, наказала: "Зачекай мене тут трохи, я швидко повернуся!"

"Добре, я чекатиму, тільки швидше допоможи мені знайти Сяосяо!" — Мо Сюаньцзюнь ні про що більше не думав. Він вірив Маленькій Юйтен і вірив, що вона дозволить йому побачитися з дівчиною.

Постать Маленької Юйтен миттю зникла у темряві.

Щойно вона пішла, Мо Сюаньцзюнь відчув, як його знову охоплює неспокій і тривога. Він сам не помітив, як почав ходити туди-сюди вершиною гори, безупинно бурмочучи собі під ніс: "Сяосяо така неслухняна, чому вона не вірить мені? Невже вона справді не відчуває мого серця? Ну як можна бути такою дурненькою? Чужі слова не варті віри, вірити треба тільки моїм словам."

"Плакала... Ну що за дурненька, аж очі почервоніли. А якщо зіпсує собі зір від сліз? Така неслухняна! Коли побачу її, обов'язково треба провчити, це вже занадто! Якщо є якісь питання, треба ж питати у мене, а не додумувати на самоті, ну що за дурненька!"

"Ех, цікаво, скільки чекати на Маленьку Юйтен... Мені треба добре все їй пояснити, що мені подобається тільки вона одна, а молодша сестра Гун — просто як сестра. А Сяосяо така скромниця, любить мене, а ніколи не скаже! На щастя, я й сам знаю, що ти мене кохаєш. Ну й бешкетниця, змусила мене так хвилюватися, ех..."

Бурмочучи це, він похитував головою й зітхав, то зупиняючись, то знову крокуючи, ніби блукав у лабіринті.

Минуло близько чверті години!

Чоловік, який накрутив уже кілька десятків кіл, урешті зупинився. Він одразу помітив, що Маленька Юйтен знову з'явилася перед ним. Радісно зробивши широкий крок уперед, він запитав: "Ну як, Маленька Юйтен? Тепер ти проведеш мене до Сяосяо?"

"Тепер провести тебе до господарки — не проблема, але..."

Говорячи це, Маленька Юйтен насторожено озирнулася довкола, ніби боячись, що хтось може їх почути.

Мо Сюаньцзюнь миттю зрозумів її натяк. Він помахом руки створив бар'єр, що накрив їх обох, і промовив: "Усе, кажи, нас більше ніхто не почує."

"Добре. Зятьок, я можу провести тебе до господарки, але ти підпадеш під божественний контракт. Ти згоден на це?" — Маленька Юйтен широко відкрила оченята, дивлячись на нього.

"Божественний контракт?"

Мо Сюаньцзюнь витріщив очі й вигукнув від здивування: "Маленька Юйтен, ти хочеш сказати, що Сяосяо — Майстер Божественних контрактів?"

"Можна й так сказати. Господарка може укладати з людьми божественний контракт. Якщо ти зараз підеш до неї, то підпадеш під цей контракт. Якщо ні — тоді чекай, поки господарка сама вийде до тебе!"

"Ні, я згоден! Незалежно від того, яким буде цей контракт, я згоден на все! Все одно я за все життя не залишу Сяосяо. Навіть якщо це буде контракт господаря й слуги, я піду на це добровільно!"

Дивлячись на рішуче обличчя Мо Сюаньцзюня, Маленька Юйтен була надзвичайно здивована. Вона й уявити не могла, що цей зятьок виявиться настільки відданим господарці. Це було справді рідкісним явищем!

Згадавши про підготовку, яку вона щойно зробила, малеча розпливлася в сяйливій усмішці й кивнула: "Добре, немає питань! Раз ти згоден, я відведу тебе до господарки!"

"Добре!" — без вагань кивнув Мо Сюаньцзюнь.

Маленька Юйтен склала ручки у дивний жест і промовила до Мо Сюаньцзюня: "Зібрати…"

У той самий момент Мо Сюаньцзюнь відчув, як його тіло дивно хитнулося, і вже в наступну мить він опинився у зовсім іншому світі.

Це було схоже на просторовий світ, який нагадував крихітне село в мініатюрі: поля, ставок, луг, фруктові дерева, будинок...

Найважливішим було те, що він відчув, що все повітря тут складається з духовної енергії. Зробивши лише один легкий подих, він відчув, як волоски на тілі встали дибом, і йому захотілося дихати ще глибше.

Відчуваючи неймовірний комфорт у тілі й душі, Мо Сюаньцзюнь трохи не забув, навіщо прийшов. Проте шок тривав лише мить, і, швидко оговтавшись, він підвів голову й подивився на крихітку в повітрі.

Маленька Юйтен приклала пальчик до губ, показуючи, щоб він не шумів, потім вказала на будинок перед ними, а після цього — на другий поверх, даючи зрозуміти, що людина там.

Мо Сюаньцзюнь кивнув і одразу попрямував до будинку.

Такої будівлі він ще ніколи не бачив і мусив визнати, що вона дуже красива. Проте зараз у нього не було часу роздивлятися. Увійшовши всередину й побачивши незвичний стиль інтер'єру, він усе ж мимоволі окинув усе поглядом.

Потім він перевів погляд на сходи, швидко піднявся ними й одразу відчув ауру Чен Сяосяо.

Ступаючи тихо, завдяки своєму самовдосконаленню він міг пересуватися абсолютно беззвучно. Тому, коли він з'явився у дверях кімнати, дівчина всередині навіть не здогадувалася про чиюсь присутність.

"Сяосяо…"

Ніжний і глибокий вигук пролунав у кімнаті. Чен Сяосяо різко підвела голову й, побачивши чоловіка перед собою, повністю заціпеніла, дурнувато дивлячись на того, хто повільно наближався до неї.

"Сяосяо…"

Бачачи сліди сліз на її щоках, Мо Сюаньцзюнь відчув болючий укол у серце й тихо докорив: "Сяосяо, дурненька, чого ти плачеш? А якщо очі зіпсуєш."

"Ти..."

Чен Сяосяо мотала головою, намагаючись переконатися, що це не ілюзія. У її серці знову спалахнули гнів і тривога: "Як ти сюди потрапив? Хто тобі дозволив? Ти що, дурний..."

"Сяосяо, чого ти так хвилюєшся?"

Простягнувши руки, він пригорнув її до себе, міцно обійнявши. На його красивому обличчі розквітла щаслива посмішка: "Дурненька, я зробив це добровільно. І що з того, якщо це божественний контракт? І що з того, якщо я стану твоїм слугою? Поки ти поруч зі мною, усе це не має жодного значення, розумієш, Сяосяо?"

"Ти..."

На очах знову заблищали сльози. Чен Сяосяо не втрималася й кілька разів стукнула кулачками по його грудях, вигукуючи крізь сльози: "Ти, дурню! Хто тобі дозволив входити? Хто тобі дозволив укладати божественний контракт? Я ж не хочу, щоб ти був моїм слугою! Ти мій чоловік, як ти міг так укласти контракт..."

"Сяосяо…"

Мо Сюаньцзюнь вигукнув із невимовним захватом. Сповнений щастя й радості, він міцно стиснув її обличчя в долонях і здивовано запитав: "Сяосяо, що ти сказала? Скажи ще раз, Сяосяо, я не почув чітко..."

"Що? Що ти кажеш..."

Кліпаючи очима, з яких капали сльози, вона розгублено запитала: "Що? Про що ти? Що сказати ще раз?"

"Сяосяо, ким ти щойно мене назвала?" — з лукавою посмішкою нагадав їй чоловік.

Навіть не замислюючись, Чен Сяосяо випалила: "Звісно ж, моїм чоловіком..."

Сказавши це, вона знову заціпеніла. Наступної миті її вкрите сльозами красиве обличчя миттю спалахнуло червоним кольором. Вона вигукнула, не знаючи, сміятися чи гніватися: "Нікчема, ти мене підловив!"

"Та де там, хе-хе..." — сміючись із дурнуватим виглядом, він міцно обійняв її й ніжно промовив: "Сяосяо, ми не розлучимося. Я на все життя залишуся чоловіком тільки для тебе одної, більше нікого не буде, я присягаюся!"

"Навіщо ті присяги? Ви, чоловіки, складаєте присяги так само легко, як їсте, вам усе одно!" — розчулена дівчина кинула на нього ніжний погляд.

Це чарівне обличчя, на якому змішалися радість і вдавана образа, змусило Мо Сюаньцзюня втратити контроль над собою. Його глибокі очі стали ще темнішими, мов бездонне озеро, здатне затягнути в себе саму душу.

Зустрівшись із його поглядом, Чен Сяосяо мимоволі піддалася його чарам, міцно пригорнулася до його грудей і дивилася, як його красиве обличчя повільно наближається.

Він нахилився й ніжно торкнувся її соковитих губ. Це легке торкання було схоже на подих пір'їнки — він цілував її обережно й ніжно, ніби боячись нашкодити.

Серце Чен Сяосяо калатало все швидше. Від сором'язливості з її тіла ніби витекли всі сили, ноги стали ватяними, і вона ледь трималася на ногах.

Його міцна рука міцно обняла її за талію, притягуючи ще ближче. Вони відчували тепло одне одного та прискорене биття сердець, а в їхніх душах розливалося відчуття безмежного щастя.

Непомітно для них, її ніжні губи розтулилися, і поцілунок став глибшим і палкішим. Від переплетіння їхніх губ і язиків на щоках Чен Сяосяо з'явився рум'янець, який додав її чистій вроді спокусливої чарівності.

Минуло чимало часу, перш ніж вони, задихаючись від краси моменту, нарешті відсторонилися одне від одного. Їхнє дихання було частішим, а гаряче дихання робило атмосферу навколо ще солодшою.

"Хе-хе-хе..." — біля її вуха пролунав щасливий дурнуватий сміх.

Трохи підвівши голову, Чен Сяосяо докірливо глянула на нього, хоча в душі відчувала солодкість. Злегка поворухнувшись, вона раптом відчула реакцію його тіла й тихо пробурмотіла: "Негідник..."

"Я не негідник!"

Мо Сюаньцзюнь відчував невимовне щастя, радість у його серці неможливо було приховати. В очах переливалося світло, роблячи риси його обличчя м'якшими: "Сяосяо, ти така красива..."

"Звісно..."

Намагаючись зберігати спокій, Чен Сяосяо підняла підборіддя, удаючи байдужість. Вона випросталася, відштовхнула його вбік і повільно вийшла з кімнати.

Дивлячись їй услід, Мо Сюаньцзюнь опустив очі й, помітивши свій очевидний відгук на цей поцілунок, безпорадно зітхнув і пішов за нею.

Вони разом спустилися вниз, і Чен Сяосяо одразу ж пішла шукати Маленьку Юйтен.

Побачивши їх, Маленька Юйтен, яка сиділа на кришталевому дереві, розпливлася в посмішці. Вона однією рукою зривала листя, а іншою запихала його до рота, виглядаючи дуже щасливою.

"Маленька Юйтен..."

Чен Сяосяо підійшла, злегка насупивши брови, й пильно подивилася на неї.

"Хі-хі, господарко, ви з зятьком помирилися..."

Маленька Юйтен не звертала уваги, на її погляд, адже відчувала, що господарка зараз сповнена радості. Вона перевела погляд на чоловіка, який йшов слідом.

"Зятьок, тут красиво?"

"Красиво!" — знову уважно роздивляючись цей просторовий світ у вигляді мініатюрного села, він із цікавістю запитав: "Що це за місце? Я пам'ятаю, що читав у книгах про якісь малі світи чи малі простори. Це місце можна вважати малим простором?"

"Так, це мій власний просторовий світ!"

Чен Сяосяо кивнула, а потім знову перевела погляд на Маленьку Юйтен і продовжила: "Цей мій простір має властивість божественного контракту. Кожен, хто потрапляє сюди, підпадає під..."

Сказавши це, Чен Сяосяо стиснула губи й не стала продовжувати.

Мо Сюаньцзюнь миттю зрозумів її думку. Він простягнув руку, міцно стиснув її ніжну долоню й надзвичайно серйозно промовив: "Сяосяо, мені справді байдуже. Поки я з тобою, яка різниця, що це за божественний контракт? Які ще слуги? Усе, що в мене є, належить тобі, навіщо перейматися такими речами?"

"Звісно перейматися..." — Чен Сяосяо почувалася ніяково. Вона не хотіла, щоб її чоловік був як інші. Він — її чоловік, і це єдиний статус, який він повинен мати, без жодних доповнень!

Маленька Юйтен, наминаючи листя, промовила: "Юна господарко, не хвилюйся, зятьок не стане слугою за контрактом."

"Що?" —заціпеніла Чен Сяосяо.

Мо Сюаньцзюнь теж здивувався, і вони обоє вп'ялися поглядом у Маленьку Юйтен, чекаючи на пояснення.

"Хі-хі, юна господарко, я щойно забрала всі речі у зятька й підняла рівень простору до шістдесят п'ятого!"

"Простір піднявся в рівні? Чому я про це не знаю?"

Чен Сяосяо була приголомшена. Вона весь час була у просторі й не чула сповіщення системи. Вона запитала: "Навіть якщо простір підняв рівень, яке це має відношення до контракту з ним?"

"Звісно має!"

Маленька Юйтен забовтала ніжками й посміхнулася: "Юна господарко, минулого разу, коли простір підняв рівень, я невиразно відчула, що існує кілька видів просторових контрактів. Просто рівень був занизький, тому це відчуття було слабким. А цього разу, коли зятьок збирався увійти..."

Вона подивилася на Мо Сюаньцзюня й засміялася: "Я хотіла перевірити, чи зміниться контракт між зятьком і тобою. Про всяк випадок я змусила його віддати всі цінності, щоб підняти рівень простору. Хі-хі, на щастя, у зятька виявилося чимало речей, тож простір одразу піднявся на три рівні!"

"Я не чула звуку підвищення рівня!" — знову нагадала Чен Сяосяо.

"Юна господарко, це я приглушила звуки простору, бо боялася, що ти дізнаєшся..."

Знову ця маленька Юйтен щось вигадала!

Чен Сяосяо скривила губи, подивилася на неї й запитала: "Ти підняла рівень простору, і що далі? Що ти казала про зміну типу контракту?"

"Юна господарко, я якраз про це!"

Маленька Юйтен виглядала захопленою і, розмахуючи руками, промовила: "Юна господарко, відтепер наш простір укладає не лише контракти господаря й слуги. Тепер можна укладати й інші контракти: наприклад, дружби, родинних почуттів чи кохання. Одне слово, яке почуття ти захочеш укласти за контрактом, таке й з'явиться!"

"Таке можливо?" — Чен Сяосяо була надзвичайно здивована. Класифікація контрактів — це справді дивовижно.

Мо Сюаньцзюнь, який слухав їхню розмову, починав здогадуватися, у чому річ. Володаркою цього простору була Чен Сяосяо, а ця крихітка — управителькою простору. Найголовніше, що цей простір, подібно до людей на шляху самовдосконалення, міг підвищувати свій рівень: і що вищим той ставав, то більше можливостей відкривалося.

Мо Сюаньцзюнь висловив свої здогадки вголос, змусивши дівчину й крихітку витріщитися на нього, ніби на якесь диво.

"Що таке? Я сказав щось не те?" — здивовано запитав Мо Сюаньцзюнь.

"Так, усе так!"

Маленька Юйтен кивнула й продовжила: "Усе абсолютно правильно! Зятьок, ти такий розумний і сильний!"

Чен Сяосяо хоч і мовчала, але її обличчя сяяло посмішкою, що свідчило про її радість. Вона запитала у маленької Юйтен: "Якщо я схочу укласти з кимось контракт, як змінити це почуття?"

"Усе дуже просто, юна господарко! Тобі треба лише подумати про те, яке саме почуття ти хочеш закріпити контрактом, і саме такий контракт і з'явиться!"

Пояснивши це, вона знову подивилася на них обох і з посмішкою додала: "Юна господарко й зятьок, можете бути спокійні, ваш контракт — це контракт вічного й нерозривного кохання!"

"Що…"

"А…"

Обоє були вкрай здивовані, адже ці слова неабияк їх налякали.

"Хі-хі, господарко, зятьок, це ж чудово! Ви хіба не хотіли не розлучатися ні за життя, ні після смерті? Цей контракт якраз для того, щоб ви були разом вік-у-вік. Це найкращий вид контракту між чоловіком і дружиною! Ви ніколи не забудете одне одного, у ваших серцях буде тільки ваша половинка, і ви більше ніколи не покохаєте когось іншого!"

"Е-е..." — Чен Сяосяо втратила мову.

Вона перевела погляд на чоловіка поруч і з посмішкою запитала: "Не шкодуєш? Тепер у тебе не буде шансу покохати когось іншого!"

"Я не шкодую, Сяосяо. А ти?" — на красивому обличчі Мо Сюаньцзюня розквітла сяйлива посмішка.

"Хм, не скажу!"

Не бажаючи більше продовжувати цю тему, Чен Сяосяо запитала у Маленької Юйтен: "Котра зараз година? На вулиці вже розвиднілося?"

"Майже, залишилося приблизно з одну годину. Господарка з зятьком можуть трохи почекати, а потім виходити!" — невимушено відповіла Маленька Юйтен.

Роздивляючись довкола простір, Мо Сюаньцзюнь узяв за руку дівчину поруч і, крокуючи, промовив: "Сяосяо, я ще не встиг як слід роздивитися наш простір, ходімо зі мною!"

"Та що тут дивитися, маленька Юйтен знає тут усе набагато краще за мене!" — Чен Сяосяо безпорадно пішла за ним.

"Я хочу, щоб саме ти була зі мною!" — раптом згадавши про щось, Мо Сюаньцзюнь зупинився й запитав дівчину поруч: "Сяосяо, а звідки взялася та лоза, яку ти минулого разу подарувала молодшій сестрі Гун?"

"Лоза, яку я їй подарувала? Це лозина з основного тіла Юйтен, її можна використовувати як зброю!"

"А... Хто така маленька Юйтен? Що таке її основне тіло?"

"Маленька Юйтен — це дух. Її основне тіло — це Дерево Нефритової Лози, дух цього простору. Завдяки її існуванню можна керувати всім у просторі. Наприклад, коли врожай на полях дозріває, вона допомагає мені зібрати його до комори!"

"Не дивно... Не дивно, що в родині Чен постійно є різноманітні духовні птахи та духовний рис. Виявляється, усе це вирощено у просторі..."

"Е-е, цим простором можемо керувати тільки я та Юйтен. Ми обоє не такі вже й могутні постаті, боялися, що не зможемо вберегти ці багатства, тому й не дозволяли іншим входити й жити тут."

"А старий Ін?"

"Він..."

***

У просторі Чен Сяосяо розповіла йому практично всі свої таємниці. Окрім того, що вона не була справжньою Чен Сяосяо з цього світу, Мо Сюаньцзюнь дізнався про все, що мав знати.

Водночас Мо Сюаньцзюнь пояснив свої стосунки з Гун Цзисюань: вони були лише названими братом і сестрою, які зросли разом, і між ними не було жодних інших почуттів.

Після всього, що сталося цієї ночі, Чен Сяосяо, звісно ж, повірила його поясненням. До того ж тепер вони були пов'язані подружнім контрактом, тож якби хтось спробував збрехати, інший одразу б це відчув.

***

Невдовзі після світанку обоє з'явилися на вершині гори.

Вони не стали одразу повертатися до містечка. Дочекавшись, поки зійде сонце, вони, тримаючись за руки, разом пішли вниз із гори. Непомітно для них самих їхній зв'язок став набагато міцнішим і глибшим.

Коли вони з'явилися у дворі Чен Юйвеня, троє осіб — дідусь з донькою та онуком, які якраз закінчили всі приготування, — побачивши їх, щиро зраділи.

Особливо Чен Юйвень, який своїм досвідченим оком одразу помітив, що ця молода пара стала ще ближчою. На відміну від учорашнього дня, у їхніх стосунках зникла та ледь помітна прохолода, поступившись місцем справжній ніжності.

Привітавшись, Чен Сяосяо закликала двох духовних журавлів. Один призначався для неї та її тітоньки Чен Хуейхуей, а інший — для Чен Юйвеня з онуком. Вона також додала, що цей журавель — її подарунок для нього.

Чен Юйвень давно знав, що Чен Сяосяо є видатним Майстром Приборкання Звірів. Тепер, побачивши на власні очі, як вона легко закликає духовних звірів, він відчув глибоке хвилювання. Не ставши соромитися, він прийняв цей дарунок.

Відмовлятися від таких цінних речей було б дурістю.

Чен Хуейхуей дивилася на це із захватом і заздрістю. Чен Сяосяо поруч удала, що не помічає цього. Навіть якщо вона й збиралася зробити їй дарунок, то не зараз — такі речі слід дарувати у відповідний момент, щоб це мало найбільшу цінність.

Інакше, роздаючи все кожному зустрічному, ти будеш не щедрим, а просто дурнем!

Три журавлі злетіли в небо й швидко зникли з виду над містечком Чуньян.

Ма Чаоюй та Ван Сівей, які весь цей час чатували в містечку, природно, помітили цих трьох духовних журавлів, та з заздрісними поглядами спостерігали, як ті відлітають у далечінь.

"Ходімо. Якщо вирушимо зараз пішки, то найпізніше на третій день будемо в містечку Далін. А коли дістанемося туди, знайти їх буде набагато простіше!" — з посмішкою промовив Ма Чаоюй.

Вони були лише звичайними учнями ордену, а не тими десятьма святими обранцями. Якби вони мали статус святих обранців, орден виділив би їм духовних звірів, і подорожувати було б набагато легше.

Ван Сівей відвів заздрісний погляд, кивнув і з трохи гіркою усмішкою промовив: "Я тут покепкував зі старшого брата Мо... Як гадаєш, коли ми знову зустрінемося, він мене не забите до смерті?"

"Не знаю, чи захоче старший брат Мо провчити тебе, але можу гарантувати, що наша старша невістка Мо точно тебе не відпустить..."

"Аааа." — лунав повний розпуки вигук. Ван Сівей гірко шкодував про скоєне. Якби ж він знав, то не розпускав би язика! Тепер же...

Згадавши, що він сам напросився на неприємності, він почувався жахливо й пригнічено промовив: "Старший брате Ма, може, не поїдемо в село Люшу? Повернімося до ордену..."

"Ні за що! Я взяв це завдання й мушу виконати його до кінця. До того ж у селі Люшу точно чимало гарних речей, я не такий дурний, щоб нехтувати такою нагодою. Якщо хочеш повертатися — повертайся сам, а я їду до села Люшу!"

"Добре-добре, їду я, заспокойся!"

За цими розмовами обоє осідлали породистих коней і вирушили в дорогу до села Люшу.

***

Крик птахів пролунав над хмарами!

Крик птахів лунав знову й знову!

Три гучні вигуки, що дісталися аж до самих хмар, миттю сполошили все село Люшу. Зайняті своїми справами люди зупинилися й подивилися в небо, саме вчасно, щоб побачити трьох духовних журавлів, які поверталися з неба, а також людей на їхніх спинах.

Охоронці, які вартували біля головної садиби родини Чен, негайно кинулися доповідати патріарху, що старша панночка та зятьок повернулися й привели із собою гостей.

Старий Ін, який дізнався про це першим, з'явився на даху свого павільйону й пильно вдивлявся в постаті тих, хто повертався.

Стоячи на спині духовного журавля, Чен Хуейхуей дивилася на це село, схоже на казковий рай, і здивовано запитала: "Сяосяо, це і є ваш дім?"

"Так, тітонько Хуейхуей, цей дім ми почали будувати пів року тому. Наразі зведено лише більшу частину, деякі місця ще потребують завершення," — кивнула Чен Сяосяо у відповідь.

Порівняно із захопленням Чен Хуейхуей, Чен Юйвень тримався набагато спокійніше. У його очах, окрім радості, читалося передчуття: він покладав великі сподівання на це місце.

Водночас у цю мить він остаточно переконався, що його сподівання не марні. Побачивши це на власні очі, він повірив, що рід Чен, створений Чен Біюанем, справді має достатньо сил, щоб знищити столичний клан Чен, і це зовсім не жарт.

Тепер він міг бути спокійним!

Він зробив правильний вибір!

"Старша панночка повернулася! Зять повернувся!"

"Старша панночка й зять повернулися!"

"Старша панночка…"

"Зять…"

Усі з радісними посмішками вибігали назустріч тим, хто щойно зіскочив зі спин духовних журавлів!

У цей час Чен Біюань та Чжоу Цзіньцзян, отримавши звістку, також квапливо вийшли назустріч. Вони вийшли не стільки заради доньки та зятя, скільки заради одинадцятого старійшини — Чен Юйвеня.

"Одинадцятий старійшино…"

Чен Біюань, побачивши Чен Юйвеня з маленьким хлопчиком на руках, вигукнув від враження. Він ледь упізнав цього старійшину із сивим волоссям та сивою бородою.

"Біюане, не думав я, що зрештою мені доведеться жити разом із тобою!" — Чен Юйвень не став багато казати, лише усміхнувся.

Кутики очей Чен Біюаня зволожилися. Не звертаючи ні на що уваги, він міцно обняв старшого, який колись безліч разів допомагав йому, і промовив із тремтінням у голосі: "Дядьку Вень, це моя провина, що я не дізнався про це одразу! Чому ти не прийшов до мене? Невже ми боїмося їх?.."

"Біюане..."

Вираз обличчя Чен Юйвеня на мить застиг. Він пригнітив здивування та зворушення у серці, стримуючи сльози, і лише за мить промовив: Біюане, зайдімо всередину і все обговоримо!

"Так, дядьку Вень, це я занадто розчулився!" — Чен Біюань усміхнувся, хоча в очах усе ще блищали сльози, і вказав на чоловіка поруч: "Дядьку Вень, ти пам'ятаєш його?"

"Пам'ятаю! Ви кілька разів пили вино у шинку, я бачив його. Його звати Чжоу Цзіньцзян, правда?"

"Так, одинадцятий старійшино! Нарешті ми всі знову разом!" — промовив Чжоу Цзіньцзян із глибоким зворушенням і додав: "Ходімо додому, швидше ходімо додому!"

Вони удвох провели Чен Юйвеня всередину, геть забувши про своїх молодших. Чен Сяосяо відпустила духовних журавлів політати досхочу й звернулася до дівчини поруч, яка почувалася трохи ніяково:

"Тітонько Хуейхуей, ходімо всередину, моя матінка, мабуть, вже чекає на нас у вітальні!"

"Добре, ходімо! Як почувається тітка Юйцінь?"

″Не хвилюйтеся, у нас усе просто чудово!″