Розділ 188 — V023: Викриття та подальше самовдосконалення. (1)

Зустріч після довгої розлуки знову викликала в усіх хвилю трепету й смутку!

Пані Чен із Чен Хуейхуей обнялися й гірко заридали. Вони довго не могли вимовити й слова, адже накопичилося надто багато того, про що навіть не знаєш, як почати розмову.

Зрештою Чен Сяосяо, яка весь цей час залишалася поруч, розповіла батькам про все, що сталося з родиною одинадцятого старійшини.

Дізнавшись про всі події, Чен Біюань із дружиною почали докоряти одинадцятому старійшині за його надмірну впертість: через це його дім і родинне щастя було зруйновано, а в живих залишилися тільки він, дочка та онук. А якби він одразу прибув до повіту Цін'ань, нічого б цього не сталося.

Чен Юйвень лише гірко зітхав і мовчав. Те, що сталося, вже в минулому, і жалкувати тепер немає жодного сенсу.

Підтримавши й розрадивши одне одного, вони сподівалися лише на те, що прийдешні дні будуть кращими. Хай там як, Чен Юйвень почувався відносним щасливчиком хоча б тому, що в нього залишився онук, а отже, родинний рід не перервався.

Цю сім'ю з трьох осіб розмістили у гостьовому будинку поруч із головною садибою, і відтепер вони офіційно стали частиною родини Чен.

***

Звістка про те, що Чен Сяосяо та Мо Сюаньцзюнь привезли одинадцятого старійшину Чен Юйвеня до села Люшу, швидко досягла столичної родини Чен. Коли про це дізнався перший старійшина, на його обличчі не з'явилося й тіні радості — він залишився абсолютно байдужим.

Інші старійшини не наважувалися промовити й слова, навіть сам глава клану Чен мовчав!

За якийсь час перший старійшина нарешті подав голос: "Щодо Чен Юйвеня — нехай поки що спокійно поживе поруч із Чен Біюанем. Коли він прив'яжеться до цього життя в родині Чен, ми вирушимо за ним!"

"Це..." — глава клану Чен не зрозумів задуму першого старійшини й спантеличено глянув на нього.

Перший старійшина холодним поглядом окинув присутніх і повільно промовив: "Будь-яка людина, отримавши спокійне й стабільне життя, починає ним дорожити. А коли вона справді захоче зберегти такий уклад, то вже не схоче його втратити. І щоб захистити цей спокій, їй доведеться заплатити певну ціну."

Усього кількох слів вистачило, аби всі миттєво збагнули задум першого старійшини. Навіть якщо одинадцятий старійшина не залишив жодних зачіпок чи провини, перший старійшина все одно вміє грати на людських слабкостях за допомогою погроз та вигоди!

Глава клану Чен, Чен Юйтан, кивнув, показуючи, що все зрозумів: "Так, Перший старійшино, ми стежитимемо за ситуацією в селі Люшу й поки що їх не турбуватимемо!"

"Краще б так і було. І не дай Боже я дізнаюся, що хтось наважився порушити мої плани — милості тоді не чекайте!"

Від першого старійшини полинула потужна й крижана аура, від якої в усіх присутніх волосся дибки стало. І справді, прірва в силі між Бойовий Королем та Бойовим Імператором була надто величезною.

Ніхто не наважувався навіть подумати про опір. В очах першого старійшини майнуло задоволення, і він повільно стримав свою ауру.

"Гаразд, ви всі можете йти. Пам'ятайте: тримайте своїх людей у вузді, нікому не ходити до села Люшу!"

"Слухаємося, Перший старійшино!"

Усі підвелися, склали руки в привітанні й один за одним залишили залу.

Цього разу перший старійшина не пішов одразу, а залишився сидіти в кріслі.

Глава клану Чен, звісно ж, не наважився піти першим і шанобливо застиг поруч.

"Як там рівень Біхуа, чи є якісь успіхи?" — запитав перший старійшина, повернувши до нього голову.

"Відповідаю Першому старійшині..." — Чен Юйтан злегка насупився й промовив: "Цей негідник цілими днями думає лише про гулянки та розваги. До тренувань йому немає жодного діла, він і досі перебуває лише на початковому рівні Бойового Майстра."

"Хм, Бойовий Майстер! У тридцять років — і лише Бойовий Майстер! При тому, що він отримує найбільше ресурсів, він усе ще не став Бойовим Духом! Ти як батько взагалі не дбаєш про це?"

Голос першого старійшини став похмурим, відчувалося його крайнє невдоволення.

"Так, Перший старійшино, я особисто стежитиму за його тренуваннями й змушу підвищити рівень!"

"Закарбуй собі: він — наступний глава клану. Якщо він так і залишиться на низькому рівні, як він візьме на себе управління? Хіба інші старійшини погодяться бачити звичайного Бойового Майстра на чолі клану? Тобі варто добре про це подумати!"

Перший старійшина суворо й різко вичитував його, але Чен Юйтан не смів виявити ані краплі невдоволення. Навпаки, у душі він відчував вдячність, адже перший старійшина щиро дбав про майбутнє його сина.

"Будьте спокійні, Перший старійшино, я знаю, що робити!"

Дивлячись на чоловіка, який стояв перед ним із найглибшою пошаною, перший старійшина нарешті його обличчя трохи пом'якшало: "Я роблю це заради вас, аби потім..."

"Батьку, Перший старійшино!.."

Голос пролунав одночасно з появою постаті — перед ними з'явився той, про кого вони щойно розмовляли, Чен Біхуа.

"Ти чого сюди прийшов?"

Син перебив першого старійшину, і Чен Юйтан у душі занепокоївся. Він крадькома косився на людину поруч, і лише переконавшись, що той не виказує гніву, трохи заспокоївся.

Чен Біхуа навіть не глянув на власного батька. Він одразу підійшов до першого старійшини, склав руки й з посмішкою промовив: "Перший старійшино, висловлюю свою пошану!"

"Угу. Чого це ти завітав?" — перший старійшина м'яким поглядом дивився на юнака, і на його зазвичай холодному й похмурому обличчі мимоволі з'явилася тінь посмішки.

"Перший старійшино, я прийшов сказати, що хочу ненадовго відлучитися!" — із піднесеним настроєм висловив свою пропозицію Чен Біхуа.

Чен Юйтан дещо оторопів і незадоволено запитав: "Куди це ти знову зібрався? Чому не можеш сидіти вдома й спокійно тренуватися? Подивися, на кого ти схожий!"

"Батьку, припини постійно обмежувати мою свободу!"

Хоч Чен Біхуа був уже далеко не дитиною, через розпещеність із самого дитинства він звик отримувати в клані Чен усе, що зажадає. Його характер залишався непокірним, діяв він імпульсивно й за примхою. А оскільки перший старійшина призначив його наступним главою клану, він навіть власного батька згодом перестав брати до уваги.

"Нікчема!.." — розлючено вигукнув Чен Юйтан.

"Хм, я кажу правду!" — Чен Біхуа знав, що батько не наважиться бешкетувати перед першим старійшиною, тож під захистом авторитетного старійшини зовсім не боявся суворого батьківського крику.

"Гаразд..." — перший старійшина кинув байдужий погляд на Чен Юйтана, і коли той опустив голову, знову м'яко запитав у Чен Біхуа: "І куди ж ти зібрався цього разу?"

"Перший старійшино, я хочу податися до села Люшу. Чув, що одинадцятий старійшина теж туди вирушив, тож я як раз..."

"Замовкни, виродку!.."

Чен Юйтан голосно крикнув і з розмаху дав синові дзвінкого ляпаса. "Лясь!.." — і Чен Біхуа, який щойно натхненно розмахував руками, був геть ошелешений.

Щока Чен Біхуа палала від болю. Він витріщив очі й знову закричав: "Батьку, за що ти мене вдарив?!"

"Виродку, я тебе вб'ю! Змусити тебе тренуватися неможливо, ти цілими днями тиняєшся без діла й у кожну справу носа пхаєш! Окрім як створювати проблеми, ти взагалі на щось здатен?!"

Розлючений Чен Юйтан кричав на сина, вказуючи на повну безпорадність і розчарування.

У цей час перший старійшина, який сидів на чільному місці, сховав свою м'яку посмішку. Його крижаний погляд впився в червоний слід від ляпаса на щоці Чен Біхуа, ніби карбуючи цей момент у пам'яті.

Проте Чен Біхуа, абсолютно не розуміючи причин батьківського гніву, відчував лише переляк та образу. Він обурено закричав: "Я вже не вперше ходжу створювати проблеми в селі Люшу! Чому саме зараз мені туди не можна?!"

"Не можна — і крапка!"

Чен Юйтан суворо відрізав, після чого різко повернувся. Побачивши похмуре й темне обличчя першого старійшини, він серцем відчув небезпеку й квапливо промовив: "Перший старійшино, будьте спокійні, я не дозволю йому йти до села Люшу. Я негайно відправлю його на усамітнене тренування."

"Хм, краще б так і було!"

Перший старійшина зміряв його глибоким поглядом, його голос звучав холодно. Потім він додав: "Оскільки ти відправляєш Біхуа під арешт, дай йому пляшечку пігулок накопичення енергії, аби він швидше пробився на новий рівень!"

"Дякую, Перший старійшино!" — Чен Юйтан висловив щиру вдячність, а глянувши на ошелешеного сина, знову відчув гнів через його нетямущість і наказав: "Негіднику, негайно подякуй Першому старійшині!"

"Дякую, Перший старійшино..." — Чен Біхуа так і не зрозумів, чому йому заборонили йти до села Люшу, але заперечувати батькові більше не наважився. На його обличчі застигло розчарування, проте отримати цілу пляшечку пігулок накопичення енергії було чудовою новиною.

Варто знати, що в усій родині Чен мало хто міг розраховувати на такі пігулки. Навіть щомісячна норма для членів клану становила лише дві-три пігулки, а в пляшечці їх було аж двадцять — у кілька разів більше.

Хоч Чен Біхуа й отримував найбільше ресурсів у клані, його успіхи в тренуваннях були найгіршими. На його думку, витрачати час на закриті тренування було марнуванням життя, набагато приємніше було проводити час із дружинами й коханками.

Тож він їв пігулки мов солодощі, і за двадцять років досяг лише початкового рівня Бойового Мйстра. Не дивно, що Чен Юйтан, який так мріяв про велич сина, одночасно любив його й ненавидів.

Побачивши розчарування на обличчі юнака, перший старійшина змилосердився й промовив: "Не поспішай, ще встигнеш награтися. Біхуа, тобі пора подорослішати. Не думай лише про розваги, спочатку добре потренуйся й зроби прорив, а вже потім вирушай на випробування. Зрозумів?"

"Так, Перший старійшино, я все зрозумів!"

"А тепер іди."

"Слухаюся!"

Коли той пішов, м'якість з обличчя першого старійшини миттєво зникла, поступившись похмурому виразу. Атмосфера у великій залі знову стала важкою й гнітючою.

"Чен Юйтан, Біхуа вже не дитина. Хоч він і не надто працьовитий, але він — майбутній глава клану. Зважай на його гідність і не роздавай ляпасів при кожній нагоді. Це неприпустимо. Якщо хтось це побачить, хіба це не змусить інших зневажати його?"

"Так..." — Чен Юйтан трохи спантеличився, але одразу склав руки: "Перший старійшино, я все зрозумів!"

"Я роблю це лише ради вашого ж блага," — глибокодумно промовив перший старійшина, дивлячись на нього.

"Дякую, Перший старійшино!"

"..."

Коли Чен Юйтан підвів голову, першого старійшини вже й слід прохолов.

***

Яньчен, клан Ло!

Сидячи у своєму кабінеті, глава клану Ло, Ло Чженде, з байдужим обличчям слухав звіт старійшини. Оскільки він ніколи не хотів чути нічого про молодшу доньку, то й справами села Люшу особливо не цікавився.

Проте сьогодні йому довелося викликати до кабінету старійшину, який їздив до села Люшу, і наказати детально розповісти про все, що сталося в родині Чен.

Цей старійшина хоч і здивувався, але приховувати нічого не став і розповів усе, що бачив власними очима, зокрема про появу Мо Сюаньцзюня з Храму Небесних Таємниць та його стосунки з Чен Сяосяо.

Це змусило Ло Чженде потай здригнутися. Він і уявити не міг, що онука, яку він ніколи й не бачив, матиме таку долю — стати обраницею наймолодшого Божественного Провидця з Храму Небесних Таємниць.

Свого часу він з усіх сил противився шлюбу молодшої доньки з Чен Біюанем саме тому, що хотів віддати її до великого ордену у наложниці видатній людині. Донька тоді не справдила його сподівань, але тепер онука втілила в життя його давню мрію.

Коли старійшина закінчив розповідь і побачив, що глава клану довго мовчить, у його душі з'явився неспокій.

За якийсь час Ло Чженде повільно підвів голову й запитав: "Ти бачив... Юйцінь?"

Скільки років він уже не вимовляв цього імені! У цю мить він сам відчув незручність і мимоволі насупився.

"Відповідаю главі клану: я не бачив панночку. Протягом усього аукціону вона так і не з'явилася. Проте..."

"А?"

Побачивши запитальний погляд глави, старійшина ніяково посміхнувся й промовив: "Главо клану, я бачив панночку Сяосяо. Вона як дві краплі води схожа на свою матір, надзвичайно вродлива!"

"Гм..." — вираз обличчя Ло Чженде був досить дивним. Він запитав знову: "Чи підтвердилося те, що вона є Майстром Приборкувачем Звірів?"

Насправді він розумів, що такі новини не бувають безпідставними, але Ло Чженде не втримався від ще одного запитання.

"Ми особисто не бачили, як панночка Сяосяо приборкує духовних звірів. Проте під час аукціону вона сама сказала, що приборкала залізорукого ведмедя. Це були її власні слова, і я вірю, що панночка Сяосяо не стала б усіх дурити!"

"Добре, ти добре попрацював, можеш іти!"

"Так, главо клану, я піду!"

Старійшина вийшов, і Ло Чженде ще навіть не встиг зітхнути, як із кімнати відпочинку за кабінетом вийшла постать. Це була його дружина.

"Ну що, пошкодував?" — вираз обличчя пані Ло був не з найкращих, у її голосі відчувалися докори й роздратування.

"Що за дурниці ти верзеш!"

Ло Чженде кинув на неї швидкий погляд з абсолютно байдужим виглядом.

Пані Ло люто глянула на нього й обурено промовила: "Старий дурню, інші не знають, про що ти думаєш, але хіба я можу не знати? Якби тоді не ти..."

"Досить! Чого ти хочеш?!" — згадка про минуле завжди викликала в Ло Чженде спалах гніву. Хай там як, молодша донька змусила його терпіти сором понад десять років, тож на душі в нього ніколи не було спокійно.

"Ви, чоловіки, усі однакові! Заради якогось загального блага чи інтересів клану ви готові пожертвувати чим завгодно..."

"Ти вже виговорилася?!"

Безперервний докір дружини псував настрій Ло Чженде до крайньої межі. Якби вона сьогодні не зчинила галасу, він би й не викликав старійшину.

"Що, неприємно чути? Хіба я в чомусь помилилася?"

Зазвичай м'яка й лагідна пані Ло зараз здавалася зовсім іншою людиною. На її обличчі палало обурення: "Тоді ти вперто вирішив розлучити Юйцінь із її коханим, через що ми з донькою не бачилися понад десять років! І все це нібито заради клану! А тепер..."

"Ти тільки послухай! Гу Гаої зі сходу міста, який свого часу був названим братом Біюаня, заради якоїсь там репутації клану так знущається з родини Юйцінь! У нього взагалі немає нічого людського, так йому й треба!..."

"Жіноча справа — мовчати, що ти в цьому розумієш!.."

Ло Чженде міцно насупився. У душі він і сам лютував через те, що Гу Гаої зневажив давню дружбу й так образив родину його доньки, але зовні ніколи б цього не визнав.

"Я нічого не розумію! Та й не хочу розуміти! Ви, бездушні люди, заради вигоди й репутації позбавили мене можливості бачити власну дитину! Мені байдуже, ти поїдеш зі мною до Юйцінь..."

У цю мить пані Ло виявила всю свою впертість. Особливо зараз, коли вона помітила в очах чоловіка тінь каяття, вона не хотіла втрачати шанс.

"Неможливо! Навіть не думай про це!" — суворо відмовив Ло Чженде, але мимоволі згадав слова старшої доньки та зятя й неохоче додав: "Якщо хочеш її бачити, напиши лист і клич її сюди."

"Кликати її сюди?"

Пані Ло здивовано глянула на нього. Раніше, коли вона таємно писала доньці, цей старий, дізнавшись про це, влаштовував їй скандали, а тепер сам пропонує...

Мовчазна пані Ло деякий час пильно дивилася на чоловіка, а потім запитала: "Старий, ти справді збираєшся до кінця днів не бачитися з донькою?"

"Ти..."

Почувши сумний тон дружини, слова, що вже готові були зірватися з язика, мимоволі застрягли в горлі. Він відвів погляд, холодно хмикнув і більше не сказав ані слова.

"Чоловіче, ми ж обоє чудово знаємо характери наших доньок. Я не кажу, що Юйцзе погана. Свого часу ми обоє плекали її мов зіницю ока, ти навіть спеціально вибрав для неї ім'я Юйцзе, взявши слово 'цзе' з мого власного імені. Хто ж міг подумати, що вона виросте такою уїдливою, жадібною й скупою."

"Що ти хочеш цим сказати?" — Ло Чженде здивовано глянув на дружину.

Пані Ло важко зітхнула й промовила: "Я про те, що їхнім словам вірити не можна. Я не вірю, що Юйцінь так погано поставилася до їхньої родини. Якби Юйцінь справді не вважала її сестрою, хіба вони змогли б прожити в маєтку Ченів понад десять днів, перш ніж їх вигнали? Я краєм вуха чула від дітей, Тянь Сю та Тянь Лі, що справжня причина їхнього вигнання полягає в тому, що Тянь Цзян залицявся до Сяосяо, а коли в нього нічого не вийшло, почав чіплятися до її служниці."

"Виродок! Навіть до своїх наважився..." — почувши про таке, Ло Чженде не втримався від гнівного вигуку.

"Отож-бо! Саме через це, як кажуть, дівчина Сяосяо дуже розлютилася й провчила Тянь Цзяна. А Юйцзе, жаліючи сина, зчинила скандал у маєтку Ченів, через що Сяосяо й виставила їх за ворота."

При цих словах на обличчі пані Ло з'явився сором і гнів: "Юйцзе поводиться просто неприпустимо! Вони не виконали доручення свого ордену й переховуються тут, за що я її не докоряю, але вона все одно не заспокоїлася й зазіхає на добро родини Юйцінь! Це просто безглуздя!"

"..."

Про деякі речі Ло Чженде дізнався навіть раніше за дружину. Якби вони не перевірили правдивість цієї історії, то не стали б ігнорувати прохання й пропозиції старшої доньки та її родини.

"Старий, я збираюся спочатку написати лист Цзюньхао, дізнатися, чи не вийшов він із закритого тренування."

"Написати Цзюньхао?"

Коли Ло Чженде згадав про сина, який залишив дім майже п'ятнадцять років тому, його обличчя пом'якшало від туги: "Хай там що, а рівень сили — це найважливіше. Минулого разу, коли він виходив на зв'язок і надсилав листа, то писав, що тепер має пробитися до рангу Бойового Короля?"

Ло Цзюньхао — єдиний син і спадкоємець клану Ло, молодший брат Ло Юйцінь та її сестри. Завдяки дивовижному таланту п'ятнадцять років тому він не лише виборов право вступити до однієї з чотирьох найсильніших фракцій, а й успішно пройшов випробування в ордені Небесного Меча, ставши його учнем.

Одразу після вступу один зі старійшин ордену взяв його в особисті учні, і відтоді юнак наполегливо тренувався в усамітненні, жодного разу не відвідавши рідний дім.

Саме через вступ сина до ордену Небесного Меча Ло Чженде свого часу так прагнув віддати молодшу доньку за святого учня цього ж ордену — аби вона могла дбати про брата.

Його задум був логічним, але він не врахував почуттів доньки. Він і уявити не міг, що вона закохається в Чен Біюаня й заради нього відмовиться від власного батька.

У результаті старша донька вийшла заміж в орден з дев'яти великих орденів, син пішов до ордену Небесного Меча, а молодша донька розірвала всі зв'язки. Усі ці роки подружжя доживало віку в самотності.

"Думаю, Цзюньхао вже мав би закінчити тренування, адже минуло вже кілька років. Якщо він вийшов, нехай повернеться додому хоч ненадовго," — запропонувала пані Ло.

"Як знаєш..."

Ло Чженде чудово розумів намір дружини повернути сина, тому не став заперечувати чи щось додавати.