Розділ 189 — V023: Викриття та подальше самовдосконалення. (2)

Поки вони розмовляли, на одній із гірських вершин ордена Небесного Меча раптово здійнялася потужна хвиля аури, що стривожила чимало людей довкола.

Невдовзі ті, хто розумівся на таких речах, збагнули: хтось знову зробив успішний прорив під час закритого тренування. Увесь орден Небесного Меча сповнився радості, адже новий прорив означав нову силу й надію для всього ордена.

"Цзюньхао, ти пробився! Ти став Бойовим Королем! Ха-ха-ха!.."

Цією людиною, яка зробила прорив, був саме Ло Цзюньхао — той самий син, на якого так чекали Ло Чженде з дружиною.

***

Водночас Мо Юйцзе, владнавши всі справи, разом із дружиною та Гун Цзисюань, яка прибула з Палацу Безсмертних Звірів, збиралися вирушити до села Люшу на пошуки свого учня.

Проте не встигли вони вийти із зали, як відчули знайомі аури неподалік: біля Храму Небесних Таємниць миттєво з'явилися кілька старійшин.

Побачивши давніх знайомих, вони не могли просто піти, тож довелося запросити гостей усередину, а Гун Цзисюань попросити зачекати в гостьовому будинку.

Поспілкувавшись трохи з гостями, один із сивих старійшин із посмішкою запитав: "Володарю Мо, ви кудись збиралися?"

"Так, главо Цзи. Ми саме збиралися до села Люшу. Мій учень Мо Сюаньцзюнь заручився з однією дівчиною, тож ми хочемо поїхати й подивитися на цих двох дітей."

Серед тих, хто прийшов, двоє були главою та заступником ордену Небесного Меча, а інші двоє — главою та заступником Долини Виплавки Дао (або Алхімії). Можна сказати, що найвпливовіші постаті трьох найсильніших фракцій зібралися в одному місці."

Голова ордену Цінь з усмішкою кивнув і сказав:

"Ми також чули про події в селі Люшу. Цього разу малий Сюаньцзюнь знайшов чудову дівчину!"

"Справи дітей — це їхній вибір. Головне, щоб діти були щасливі, це все, що має значення!" — Мо Юйцзе, хоч ще й не бачив Чен Сяосяо, був цілком задоволений її репутацією, адже вона була сміливою та рішучою дівчиною.

Усі четверо старійшин, які були присутні, ледь помітно усміхнулися. Майстер Цзі з Долини Виплавки Дао заговорив:

"Владико Мо, ми щойно отримали новини щодо старшої панночки родини Чен із села Люшу і спеціально прийшли, щоб обговорити це з вами."

"Що саме? Ми ще не бачили панночку Сяосяо і знаємо небагато!"

Мо Юйцзе вважав це дивним. Він не розумів, що саме могло змусити цих чотирьох старих монстрів, які рідко залишають свої домівки, особисто прийти до нього.

Голова ордену Цінь усміхнувся і промовив:

"Ти повинен це знати, просто не звернув уваги!"

"Саме так, Владико Мо, ти ж чув, що родина Чен тепер може продавати духовні трави!" — з усмішкою додав Майстер Цзі.

Мо Юйцзе кивнув. Він знав про це з листа свого учня і в цю мить здогадався, чому вони прийшли саме до нього.

"На нашому континенті місць, де можна вирощувати духовні трави, вкрай мало. Закуповуються переважно звичайні трави. Духовні трави вирощуються хіба що у нашій Долині Виплавки Дао. Але ми й уявити не могли, що в родині Чен із села Люшу також з'являться духовні трави, причому у чималій кількості!"

Майстер Цзі зробив паузу, його очі злегка блиснули:

"Ми вже бачили трави, які продає родина Чен. Вони сповнені духовної енергії, а за якістю анітрохи не поступаються нашим. Навіть навпаки — вони на кілька щаблів кращі за ті, що ростуть у нашій долині. Це справді дивовижно!"

Почувши це, пані Мо, Жун Цзінші, не втрималася і промовила:

"Ми колись вирощували чимало лікувальних трав у Долині Мейлінь. Хоч їх і не можна було назвати духовними травами, вони були досить якісними. У родині Чен є духовне джерело, тож якщо вони поливають трави духовною водою, в цьому немає нічого дивного."

"Пані Мо, я розумію вашу думку. Але вирощувати духовні трави дуже непросто. Найменша помилка — і якість суттєво зміниться. Наші майстри вчаться цьому від кількох років до десятиліть, щоб гарантувати високу якість."

Заступник голови долини з гіркою усмішкою пояснив далі, дивлячись на спантеличену пані Мо:

"Духовне джерело в родині Чен з'явилося трохи більше ніж пів року тому. Проте духовні трави, які вони виростили, мають цінність так, ніби росли кілька десятиліть або й сто років. Хіба це не дивно?"

"Справді?.."

Подружжя Мо було вражене. Якщо це правда, то який секрет приховує родина Чен і як їм вдалося досягти таких дивовижних результатів?

Обидва очільники Долини Виплавки Дао одночасно кивнули. Зі своїм статусом вони не стали б брехати про такі речі.

"Це..." — Мо Юйцзе безпорадно посміхнувся. — "Справді неймовірно. Я про це нічого не знаю, мій учень Сюаньцзюнь також не згадував про це, тож я не можу вам нічого пояснити."

"Ми розуміємо!"

Обидва очільники долини не тиснули на нього. Навпаки, вони виглядали так, ніби просто доброзичливо прийшли поділитися інформацією.

Бачачи це, Мо Юйцзе знову сполотнів і насупився. Він відчував, що справа набагато складніша.

"Владико Мо, здається, є ще одна річ, про яку ви з дружиною не знаєте!" — знову озвався Голова ордену Цінь.

Мо Юйцзе зустрівся з ним поглядом і запитав:

"Голово Цінь, що ви маєте на увазі?"

"Подейкують, що у родині Чен є старійшина Ін. Його рівень був лише на середній стадії Бойового Імператора. Проте за допомогою Чен Сяосяо, старшої дочки родини Чен, він фактично прорвався на вершину Бойового Імператора і став першою людиною за десятки тисяч років на цьому континенті, яка пробилася до рівня Бойового Монарха. Звісно, люди з вашого Храму Небесної Таємниці не враховуються!"

Усі знали, що Владика Храму Небесної Таємниці є Бойовим Монархом завдяки спадщині храму. Без цієї спадщини вони не змогли б стати Бойовими Монархами лише завдяки власним тренуванням.

Ці старі монстри, які прожили понад триста років, перебували на Піку Бойового Імператора і застрягли на цьому рівні на сотні років. Як би вони не тренувалися і які б методи не використовували, їм не вдавалося пробитися далі.

Слова Голови ордена Цінь знову змусили подружжя Мо оніміти від шоку.

З їхнім статусом вони чудово знали про обмеження цього світу. Така новина не могла не приголомшити будь-кого!

Навіть ці старі монстри, які прожили три сотні років, спочатку не повірили в це.

Лише коли посланець кілька разів підтвердив, що це не брехня, і що цю інформацію визнали сам старійшина Ін та панночка Чен, вони змушені були прийняти цей факт.

Якщо це правда, то як вони могли залишатися спокійними?

Хто не хоче подолати обмеження, продовжити своє життя й уникнути смерті?

Це бажання кожного з практиків! Навіть звичайні люди дорожать життям, не кажучи вже про цих старих монстрів.

Тож вони почали діяти негайно. Знаючи, що Мо Сюаньцзюнь перебуває у селі Люшу, а Храм Небесної Таємниці незабаром порідниться з родиною Чен, вони вирішили спочатку звернутися до людей свого статусу — до подружжя Мо!

"Що саме має на увазі Голова Цінь?.." — Мо Юйцзе нарешті приборкав емоції й опанував себе.

Голова Цінь та Майстер Цзі перезирнулися й в один голос промовили:

"Ми хочемо вирушити до села Люшу разом із вами, Владико Мо. Сподіваємося, ви не відмовите!"

***

Чен Сяосяо навіть уявити не могла, що привернула увагу таких поважних старих монстрів.

У цей момент вона була зайнята справами: тримаючи в руках невелику лопатку, дівчина керувала важкою працею іншого.

"Сяосяо, я й сам можу посадити ці персикові дерева. Відпочинь трохи поруч!" — промовив Мо Сюаньцзюнь, викопуючи велику яму.

Чен Сяосяо, яка засипала землю в яму біля саджанця, навіть не повернула голови:

"Працюй швидше і менше балакай!"

Спочатку Чен Сяосяо хотіла попросити про допомогу інших, але цей дивакуватий хлопець уперся і захотів посадити для неї персиковий сад власноруч.

Він сказав, що ці квіти персика належать їй, і коли вони милуватимуться ними разом, це має бути лише їхня спільна праця.

Чен Сяосяо була зворушена його словами, і в її серці затеплилася надія. Проте легко сказати, та важко зробити!

Цей хлопець із дитинства тільки й робив, що тренувався та читав книги. Змусити його копати ями лопатою було можливо, але він робив це повільніше за черепаху. Якби він працював один, то не посадив би сад і за рік.

Тому Чен Сяосяо долучилася до праці, щоб зберегти цей романтичний момент для них двох. У результаті панночка та молодий пан цілий день копали ями та саджали дерева.

Слуги не розуміли, навіщо їм робити це особисто, замість того щоб доручити роботу іншим.

Кілька дядьків із села Люшу хотіли допомогти, але молодий пан просто дав їм грошей і відправив геть.

Тож їхня поведінка стала ще однією загадкою для всіх.

"Ой, Сяосяо, зачекай хвилинку!"

Мо Сюаньцзюнь раптово кинув лопату і вигукнув. Чен Сяосяо, яка щойно посадила молоде дерево, підвелася, витерла піт зі лоба і здивовано запитала:

"Що таке?"

"Сяосяо, не поспішаймо з посадкою. Я спочатку вигадаю гарну магічну формацію, а потім ми продовжимо!" — усміхнувся Мо Сюаньцзюнь, і в його глибоких очах спалахнув вогник.

"Формація?"

Це слово не було новим для Чен Сяосяо. Вона чула про це раніше, хоч і не розбиралася в деталях.

"Яку формацію ти хочеш створити? Це ж місце, де ми будемо відпочивати. Вона тут доречна?"

"Звісно, доречна!"

Мо Сюаньцзюнь узяв її за руку і вивів уперед, звідки відкривався вид на весь маєток родини Чен. Він прижмурився і сказав:

"Сяосяо, формації — це чудова річ. Більшість орденів та великих кланів використовують їх для захисту від ворогів. Якщо нападає сильний противник, формація дозволяє зменшити втрати та захистити своїх людей."

"Ти ж розумієш, що одна людина, якою б сильною вона не була, може захистити лише обмежену кількість людей. Якщо ворогів багато, доводиться покладатися на формації. Усі великі фракції та наш Храм Небесної Таємниці мають свої захисні формації."

"Я розумію!" — Чен Сяосяо поглянула на нього звисока, злегка піднявши брови. — "Раз ти стаєш нареченим родини Чен, це твоє завдання. Ти ж упораєшся?"

"Ну..."

Мо Сюаньцзюнь щиро усміхнувся і промовив:

"Сяосяо, наш Храм Небесної Таємниці справді знається на формаціях, і я дуже хочу створити тут великий міцний захист. Але останнім часом у мене щось із пам'яттю... Тобі доведеться мені допомогти!"

"Щось із пам'яттю? Що це за виправдання?"

Чен Сяосяо насторожено поглянула на чоловіка, який усміхався, наче хитрющий лис:

"Що ти знову надумав? Якщо я правильно пам'ятаю, у тебе чудова пам'ять, ти запам'ятовуєш усе з першого погляду!"

"Та ні, Сяосяо, я кажу правду, повір мені!" — квапливо запевнив Мо Сюаньцзюнь із серйозним виразом обличчя.

Підозріло глянувши на нього, Чен Сяосяо кивнула:

"Добре, кажи, чого ти хочеш?"

"Сяосяо, коли я про щось розмірковую, я найбільше люблю їсти пшоняну кашу. Звари її для мене особисто!"

"Хіба слуги не можуть це зробити?" — здивувалася Чен Сяосяо.

Мо Сюаньцзюнь радісно кивнув:

"Ні, я хочу, щоб це зробила саме ти!"

"Добре, без проблем, як матиму час — зварю!"

"Тоді ти варитимеш її для мене завжди..."

"Панночко, молодий пане!"

Слуга квапливо підбіг до них, перебивши їхню розмову.

Звернувши на нього увагу, Чен Сяосяо впізнала слугу з головного будинку і запитала:

"Що сталося?"

"Панночко, молодий пане, прибули люди з Ордену Святого Меча!"

"Що? Чому вони з'явилися?" — Чен Сяосяо насупилася, їй зовсім не хотілося їх бачити.

"Сяосяо, усе гаразд!" — Мо Сюаньцзюнь стиснув губи й запитав у слуги: — "Скільки їх прийшло і якого вони віку?"

"Молодий пане, це двоє молодих людей. Вони кажуть, що знають вас із панночкою!" — шанобливо відповів той.

Почувши це, Чен Сяосяо та Мо Сюаньцзюнь перезирнулися й одночасно назвали два імені:

"Ма Чаоюй, Ван Сівей!"

Виявляється, це були ті самі хлопці, яких вони зустріли в містечку Чуньян.

Коли вони повернулися до вітальні, там справді сиділи ті двоє.

"Навіщо ви прийшли?" — перше запитання Мо Сюаньцзюня звучало не надто приязно.

Чен Сяосяо лише кивнула їм і не стала нічого казати.

"Брате Мо, сестро Мо, вибачте за турботу..." — Ма Чаоюй підвівся і склав руки в привітанні.

Ван Сівей також квапливо вклонився з деяким ніяковінням:

"Брате Мо, сестро Мо, ми знову зустрілися!"

Чен Біюань, побачивши, що донька та Мо Сюаньцзюнь знають цих людей, нарешті заспокоївся. Гучна назва Ордену Святого Меча все ж створювала певний тиск.

"Сяосяо, племіннику, раз ви знайомі, спілкуйтеся. У мене є справи, тож я піду."

Підвівшись, Чен Біюань зрозумів, що йому немає про що довго теревенити з молоддю, тим паче, що ці двоє прийшли саме до його доньки та Мо Сюаньцзюня.

Мо Сюаньцзюнь шанобливо вклонився:

"Тестю, ідіть, я про все подбаю!"

"Добре, спілкуйтеся!" — Чен Біюань кивнув гостям і пішов.

"Пане Чен, будь ласка, не турбуйтеся!"

"Пане Чен, ви дуже люб'язні!"

Обидва гості не наважувалися неповажно ставитися до господаря будинку. Хоч він і був лише графом у мирському світі, рівень Бойового Короля змушував цих молодих геніїв рахуватися з ним.

Провівши Чен Біюаня поглядом, усі четверо знову сіли.

Тепер Мо Сюаньцзюнь почувався повноправним господарем будинку й одразу запитав:

"Ви прийшли сюди, щоб купити духовних птахів та духовну воду?"

Наскільки він знав, Орден Святого Меча не мав потреби в таких речах, адже це був одн з наймогутніших орденів у світі, і його ресурсів цілком вистачало для власних потреб.

"Так, нам потрібно закупити партію для ордену. Це наше завдання, і хоч нагорода невелика, ми вирішили поєднати це з тренуванням." — Ма Чаоюй усе відверто виклав.

Ван Сівей кивнув на знак згоди.

"Ви принесли духовні камені?" — Мо Сюаньцзюнь замислився. Він знав, що простору Чен Сяосяо потрібні камені для розвитку, але зараз їм було потрібно дещо інше.

Обидва хлопці кивнули. Зараз усі знали, що родина Чен приймає духовні камені.

Мо Сюаньцзюнь посміхнувся й окинув їх поглядом:

"Раніше ми брали камені, але зараз нам потрібно дещо інше. Думаю, у вас це є!"

"О?.." — Чен Сяосяо здивовано поглянула на нього, але заперечувати не стала.

"Якщо не камені, то що саме вам потрібно?" — запитав Ван Сівей.

"Нічого надто дорогого. Нам потрібна партія духовних артефактів!"

"Духовних артефактів?.."

"Ду... духовних артефактів?!"

Очі обох хлопців трохи не вилізли з орбіт.

Якщо духовні артефакти для нього не дорогі, то що тоді дороге? Вони були величезною рідкістю, і крім Долини Виплавки Дао, мало хто мав бодай один такий предмет.

"Так, саме духовні артефакти. Скільки ви принесли з собою?" — серйозно запитав Мо Сюаньцзюнь.

Вони гірко посміхнулися, і Ма Чаоюй безпорадно промовив:

"Брате Мо, у нас лише по одному артефакту, які ми отримали за свої заслуги рік тому. Де я візьму цілу партію?"

"Брате Мо, вашому Храму Небесної Таємниці має бути простіше дістати їх!" — нервово додав Ван Сівей.

"У нас є трохи, але ті, що були у мене, я вже використав, і зараз більше немає."

"Використав?" — Ван Сівей роззявив рота. — "Що це означає? Хіба твої артефакти були одноразовими?"

"Що за дурниці!" — Мо Сюаньцзюнь поглянув на нього і замислився. — "Ваших двох замало. Видно, доведеться шукати інший спосіб дістати партію артефактів!"

"Брате Мо, якщо тобі потрібна велика кількість духовних артефактів, краще звернутися до Долини Виплавки Дао. Тільки там є вибір. В інших місцях ціни просто божевільні, особливо у Павільйоні Артефактів Маєтку Ціншань!"

"Добре, з цим ми розберемося самі. Скільки ви хочете купити й скільки принесли духовних каменів? Віддавайте все, що є, бо якщо принесли зовсім трохи — краще одразу йдіть геть, поки я вас не вигнав!"