Розділ 190 — V024: Вузол у душі розплутано. Батьки прибувають. (1)

Це ж треба, самі слухняно прийшли, щоб їх пограбували...

Обидва красені заніміли від безпорадності. Хто ж наважиться не виявити поваги до старшого брата Мо. Обидва виглядали настільки жалюгідно, що з них хіба що штани не зняли, жодного скарбу не залишили.

Звісно, духовні артефакти, яку вони цінували більше за власне життя, їм усе ж вдалося зберегти. А фіналом стало те, що майбутній зять родини Чен швидко виставив їх за двері.

І хіба це не кривда, хіба ж так ведуть справи.

Обидва покрутили головами. Після того як їх пригостили обідом, вони безпорадно забрали куплені речі й вирушили у зворотну дорогу.

***

Як представники ордену Божественного Меча, вони, безперечно, були тут найнебажанішими гостями.

Ніхто не переймався їхніми почуттями, особливо Чен Сяосяо. Вона схопила за руку чоловіка перед собою та почала розпитувати про те, що її цікавило.

"Навіщо тобі велика партія духовних артефактів?"

"Звісно, для справи!" — усміхнувся Мо Сюаньцзюнь. — "Сяосяо, хоч духовні артефакти й хороша річ, на нашому континенті зараз відносно спокійно, немає масштабних кривавих міжусобиць. А такі речі, що мають надто потужну руйнівну силу, наші чотири великі сили зазвичай не дозволяють продавати у великих кількостях, аби це не призвело до великих жертв."

"Ти так і не відповів мені, навіщо тобі духовні артефакти!"

Ледь Чен Сяосяо закінчила фразу, знову пролунали кроки, і з'явилися чотири постаті. Це були чотири старші родичі. Молода пара одночасно звелася на ноги.

"Батьку, старійшино Вень, дядьку Чжоу, старий Ін..."

"Тестю, старійшино Вень, дядьку Чжоу..."

"Панянко, зятю..." — усміхнувся й шанобливо склав руки старий Ін.

Чен Юйвень усміхнувся обом у відповідь на привітання.

Відколи він приєднався до родини Чен, Чен Юйвень більше не хотів чути титул одинадцятого старійшини. Тепер він був старійшиною графського дому Чжун’юань, і відтепер він був не одинадцятим старійшиною, а старійшиною Вень.

Щодо цього імені, то всі його природно прийняли. Тепер він, як і старий Ін, став запрошеним старійшиною родини Чен і почав брати участь у вирішенні всіх великих і малих справ родини.

Чжоу Цзіньцзян же з усмішкою подивився на Мо Сюаньцзюня й промовив: "Зять якраз говорив про духовні артефакти. Ми б теж хотіли послухати щось про це!"

Справді, духовні артефакти з'являлися вкрай рідко. Навіть троє присутніх старших лише чули про них, але ніколи не бачили їх сили на власні очі.

"Сідайте!" — кивнув їм і дав розпорядження Чен Біюань.

Усі сіли, служниці подали кожному чай та солодощі, а Чен Біюань знову запитав: "З тими двома учнями ордену Божественного Меча точно не виникне проблем?"

"Тестю, не хвилюйтеся, жодних проблем не буде, вони не наважаться на якісь підступи." — спокійно усміхнувся Мо Сюаньцзюнь. — "Те, що ми їм дали, повністю відповідає своїй ціні, це не змусить їх почуватися приниженими чи тримати образу. Ба більше, коли вони привезуть ці речі назад, орден Божественного Меча ще й нагородить їх, тож ці двоє хлопців точно не залишаться у збитку."

"Це добре."

Чен Біюань не любив ворогувати з людьми, тим паче що ті були із ордену Божественного Меча. Мабуть, лише Мо Сюаньцзюнь, який і сам походив з однієї з чотирьох великих сил, міг дозволити собі не зважати на них.

"До речі, я чув, ти казав про духовні артефакти, навіщо потрібна ціла партія?" — Це питання також цікавило Чен Біюаня.

Старий Ін з усмішкою підхопив тему: "Зятю, а ці духовні артефакти часом не для нашої нагороди?"

"Нагороди?" — Губи Чен Сяосяо трохи вигнулися, і вона з удаваною усмішкою промовила: "Старий Ін, я дивлюся, ти останнім часом трохи занудьгував, мабуть, і справді варто тебе як слід нагородити."

"Справді, панянко? Що б ви не дарували, я все прийняв би!" — Він уже давно не отримував від панянки жодних нагород, тож старий Ін навіть трохи скучив.

Особливо він скучив за всім, що було в просторі, але панянка більше не дозволяла йому туди входити. Можна сказати, що потрапити в простір було його найзаповітнішим бажанням.

Слухаючи, як старий та молода перемовляються, решта усміхнулися. Таке траплялося часто, і вони вже звикли до цього.

Щодо рівня самовдосконалення старійшини Іна, старійшина Вень щиро заздрив йому, адже сам був лише Бойовим Духом, і стати Бойовим Королем для нього було непросто.

Тепер, коли він здобув такий самий статус, як і старійшина Ін, на душі в Чен Юйвеня було дещо важко. Зазвичай він тренувався у власній альтанці й рідко втручався у поточні справи родини Чен.

"Сюаньцзюнь, ти казав, що духовні артефакти потрібні для створення захисного масиву?" — з усмішкою запитав старійшина Вень.

Масив!

Це слово змусило очі Чена Біюаня та інших миттєво спалахнути. Вони знали, що на цьому континенті, окрім людей з Долини Виплавки Дао, масиви вміли створювати лише в Храмі Небесних Таємниць. Вони чудово розуміли користь формацій, і було б брехнею сказати, що це їх не зацікавило.

Думка про те, щоб встановити масив тут, у родині Чен, змусила їхні серця тріпотіти від захвату. Це ж один із найпотужніших способів захисту, і далеко не кожен може дозволити собі запросити когось для створення масиву.

Для цього потрібна була підтримка духовних артефактів, про що вони смутно чули, і старійшина Вень озвучив свої здогадки.

"Так, я лише коли саджав персикові дерева, згадав, що у нас тут немає захисного масиву."

Сказавши це, Мо Сюаньцзюнь шанобливо звернувся до господаря дому: "Тестю, я планую встановити досить масштабний масив, який накриє все село Люшу. Таким чином захист буде більш комплексним."

"Племіннику, ти маєш повні повноваження у цій справі. Якщо щось знадобиться, просто скажи нам, адже ми в цьому зовсім не тямимо." — стримуючи радість у серці, промовив із широкою усмішкою Чен Біюань.

Чен Сяосяо ж замислилася, подивилася на чоловіка поруч і промовила: " Абакусе, ти ж повинен вміти створювати ланцюгові масиви? Одного великого масиву замало, найкраще зробити саме ланцюговий."

"Створити ланцюговий масив для мене не проблема, справа лише у духовних артефактах. Окрім великої кількості духовних артефактів, знадобиться щось потужніше, найкраще — священні артефакти!" — поміркувавши, промовив Мо Сюаньцзюнь.

Священні артефакти!

Усі мимоволі поцокали язиками. Про духовні артефакти вони принаймні чули, а про священні артефакти знали лише те, що вони набагато потужніше за духовні артефакти, і таких речей, мабуть, існувало лічені одиниці.

"Після духовних артефактах йдуть священні артефакти, а що далі після них? Вони теж діляться на рівні?" — у Чен Сяосяо прокинулася цікавість, адже вона не дуже зналася на артефактах.

"Звісно!"

Побачивши, що присутні не дуже обізнані в цьому питанні, Мо Сюаньцзюнь почав пояснювати:

"Духовні артефакти діляться на три види: нижчого, середнього та вищого гатунку. Далі йдуть священні артефакти, а за ним — безсмертні та божественні артефакти. Кожен з цих видів також ділиться на нижчий, середній та вищий гатунок. На наших землях я бачив лише духовні та священні артефакти, а про безсмертні та божественні лише чув і ніколи їх не бачив. Що ж до того, чи є вони на нашому континенті, нам невідомо."

"Духовні артефакти, священні артефакти, безсмертні та божественні артефакти, та ще й по три рівні в кожній, вражає!" — не втрималася Чен Сяосяо.

"Юна господарко, те, що знає зять, це лише частина!" — пролунав у цей момент голос Маленької Юйтен.

"Частина?"

"Так, це лише найпоширеніша класифікація серед практиків. Окрім духовних, священних, безсмертних та божественних артефактів, у моїй пам'яті є й інший поділ: імператорські артефакти, монарші артефакти, безсмертні володарські артефакти, артефакти повелителя та артефакти божественного володаря. Ці речі володіють силою життя і нічим не поступаються звичайним практикам. Щоб здобути їхнє визнання, звичайна людина не впорається, для цього потрібні принаймні такі великі здібності, як у Божественного Предка, Божественного Преподобного, Божественного Іімператора чи Божественного Дао."

"Маленька Юйтен, судячи з твого поділу, то наші Бойові Учні, Бойові Воїни, Бойові Майстри, Бойові Духи, Бойові Королі, Бойові Імператори та Бойові Монархи — це найнижчий рівень практиків?"

"Можна й так сказати. Бойові Учні, Бойові Воїни, Бойові Майстри, Бойові Духи, Бойові Королі, Бойові Імператори та Бойові Монархи вважаються нижчим рівнем. Середній рівень — це Бойові Безсмертні, Бойові Святі, Бойові Душі, Бойові Володарі та Бойові Боги. А ті Божественні Предки, Божественні Преподобні, Божественні Повелителі, Божественні Імператори та Божественні Дао, про яких я казала, вважаються найвищим рівнем."

"А чи є Повелителі або Вічні практики?" — раптом згадала Чен Сяосяо про інший рівень надлюдей.

"Відповіді на це питання я поки не знаю. Це все, що мені відомо!"

"Добре, ці рівні надто далекі від нас, знання про них не принесе нам жодної користі!"

"Так, Юна господарка права!"

Поки відбувався цей діалог між людиною та духом, Мо Сюаньцзюнь також пояснив, чому ці духовні та священні артефакти діляться на нижчий, середній та вищий гатунок. Головна причина полягала у майстрах-ковалях, адже вони також діляться на кілька рівнів. Речі, створені майстрами різних рівнів, мали різну силу, тому їх так і ділили.

Оскільки ніхто з присутніх раніше не мав справи з майстрами-ковалями й тим паче не могли ними стати, вони не виявляли особливого інтересу до цієї професії, тож більше ніхто не розпитував про їхні рівні.

"Щоб встановити ланцюговий масив, нам потрібна велика партія духовних артефактів, і найкраще мати священні артефакти як головний опорний центр. Якщо його немає, то знадобиться хоча б духовні артефакти вищого гатунку. Тут, у наших краях, таке важко знайти, тому доведеться вирушити до Долини Виплавки Дао."

Мо Сюаньцзюнь повернув голову й звернувся до дівчини поруч: "Сяосяо, коли прибудуть мій вчитель із дружиною, ми вирушимо до Долини Виплавки Дао. Я вірю, що вони виявлять нам повагу, і якщо ми запропонуємо високу ціну, то обов'язково все викупимо."

"Добре, без проблем!"

Чен Сяосяо погодилася з цим планом, але раптом завмерла, і в її серці спалахнула радість. Вона перепитала: "Твій вчитель із дружиною збираються приїхати?"

"Так, Сяосяо, я попросив вчителя з дружиною приїхати, щоб посватати тебе!" — сяючи від щастя, кивнув Мо Сюаньцзюнь. — "Я думаю, вони мають прибути цими днями."

"Чому ж я про це нічого не знаю!" — Чен Сяосяо була жахливо спантеличена.

"Ну годі, Сяосяо, не переймайся цим!" — Чен Біюань, побоюючись, що донька почне обурюватися, квапливо змінив тему: "Ми плануємо збудувати графську садибу в управлінні повіту Цін’ань. Сяосяо, що ти про це думаєш?"

"Графську садибу?"

Чен Сяосяо була дещо здивована, але, поміркувавши, дійшла висновку, що це цілком природно. Все ж таки її батько вже кілька місяців мав дворянський титул графа Чжун’юань, і кожного разу, коли він вирушав у справах, йому доводилося зупинятися в заїжджому дворі або в повітовій управі, що не підходило для тривалого життя.

Тим паче під час свят йому потрібно було виходити й приймати поважних гостей, і не міг же він зустрічати їх тут.

"Якщо треба будувати, то просто відправте людей робити це, ми ж не бідні."

"Сяосяо, ти не керуєш господарством і не знаєш ціни речам, хто сказав, що у нас є гроші!" — з гіркою усмішкою підхопив тему Чжоу Цзіньцзян. — "Витрати нашого дому зараз не малі, а місць, де потрібні гроші, надто багато!"

"Е-е..."

Тільки зараз Чен Сяосяо згадала, що хоча вона й урвала солідний куш на аукціоні, більшість угод укладали в духовних каменях, а звичайних грошей було небагато. Окрім данини, отриманої кілька місяців тому, вдома більше не було інших джерел доходу, цей дім...

"Вибачте, дядьку Чжоу, це я не все розпланувала. Скільки щонайменше грошей потрібно зараз, щоб підтримувати все?" — зніяковіла Чен Сяосяо.

Простір виявився таким ненажерливим, що поглинув усі останні здобутки від торгівлі.

Чжоу Цзіньцзян на мить замислився й промовив: "Витрати нашого дому та будівництво нової садиби в повітовому місті вимагають щонайменше мільйона таелів срібла, щоб ми могли з усім впоратися."

Мільйон!

Для звичайної родини це була астрономічна сума, а для великого клану — лише витрати на один-два місяці.

"Маленька Юйтен, скільки золотих монет накопичилося у нашому просторі?" — подумки запитала Чен Сяосяо.

"Юна господарко, понад три мільйони, скоро буде майже чотири мільйони!"

Почувши цю цифру, Чен Сяосяо нарешті заспокоїлася. На її обличчі з'явилася усмішка, і вона промовила: "Дядьку Чжоу, щодо грошей не хвилюйтеся, я гарантую, що у вас не буде жодних клопотів!"

Очі Чжоу Цзіньцзяна округлилися, і він із радісним здивуванням запитав: "Справді? Ти мене не дуриш?"

"Звісно. Я можу віддати їх вам хоч зараз, тільки боюся, що ви злякаєтеся до непритомності, хі-хі-хі..."

"Дядьку Чжоу, якщо Сяосяо каже, що вони є, то так і є, будьте спокійні!" — Мо Сюаньцзюнь ніколи не сумнівався в її словах.

Старий Ін також кивнув, вважаючи, що для юної господині це взагалі не проблема.

Чен Біюань про щось здогадувався, а от найбільше здивовані були старійшина Вень та Чжоу Цзіньцзян. Вони найменше знали про можливості Чен Сяосяо й дещо хвилювалися через нинішній стан родини Чен.

"Батьку, якщо у повіт Цін’ань надійде велика партія золотих монет, чи не спричинить це якихось наслідків?" — Чен Сяосяо знала, що золоті монети з простору були схожі на монети з її минулого світу, а не на місцеві злитки срібла чи золота.

Почувши це питання, Чен Біюань та Чжоу Цзіньцзян перезирнулися. Обидва були здивовані, і батько запитав: "Сяосяо, що ти маєш на увазі?"

"Батьку, якщо ми випустимо власні золоті монети для використання, імператор же не повинен мати нічого проти?" — Зустріла їхні погляди й тихо запитала Чен Сяосяо.

Чен Біюань нічого не відповів, а лише перевів погляд на Чжоу Цзіньцзяна, мовчки запитуючи його.

Чжоу Цзіньцзян колись був наближеним чиновником імператора й добре тямив у таких справах. Він трохи поміркував і промовив: "Жодних проблем. Повіт Цін’ань є приватною територією міського володаря, і який би спосіб управління він не обрав, це ні на що не вплине. Максимум — інші почнуть наслідувати це."

"Якщо немає проблем, то й добре!" — Чен Сяосяо не тямила в політичному управлінні й не хотіла в це втручатися. Вона додала: "Дядьку Чжоу, трохи пізніше я дам вам два мільйони золотих монет, а ви вже розпоряджайтеся ними на свій розсуд."

"Що, два мільйони?"

Очі Чжоу Цзіньцзяна розширилися від подиву, а інші присутні також були приголомшені цією цифрою. Вони й уявити не могли, що в просторі є стільки золота.

Оговтавшись, Чжоу Цзіньцзян важко зітхнув і лише за якийсь час приборкав шок у грудях. Тремтячим голосом він промовив: "Сяосяо, покажи мені кілька із цих монет."

"Добре!"

Бачачи їхню реакцію, Чен Сяосяо не змогла втримати усмішку. Вона змахнула рукою, і перед ними миттєво з'явилася жменя золотих монет, що сяяли яскравим блиском.

Розміром з великий палець, круглі золоті монети мали товщину близько міліметра. Якщо взяти таку в руку, вона важила приблизно пів ляна .(1 лян ≈ 50 грам) Уперше бачачи такі монети, кожен узяв по одній і почав роздивлятися.

Своїм досвідченим оком вони, звісно, одразу побачили, що це чисте золото.

Чжоу Цзіньцзян з гіркою усмішкою промовив: "Сяосяо, ти часом не знайшла золоту жилу? Це просто неймовірно."

"Дядьку Чжоу, не переймайтеся тим, звідки я їх взяла. Головне, що вони придатні для використання й можуть розв'язати наші фінансові проблеми."

Чен Сяосяо це не турбувало, адже в просторі залишалася ще половина золотих монет, чого з лихвою вистачило б, аби родина Чен не зазнавала злиднів.

"Хі-хі, а я кажу, що наша панянка просто дивовижна. Такі золоті монети відтепер належатимуть лише нашому графському дому Чжун’юань й стануть нашим особливим символом. Мені здається, це чудова ідея." — крутив монети в руках і сміявся старий Ін.

Старійшина Вень у цей час злегка кивнув і промовив: "Вірно, старійшина Ін правий. Поява у нашому графському домі Чжун’юань таких невиданих монет дійсно стане прецедентом. До того ж ці монети Сяосяо красиві та вишукані, а головне — їх дуже зручно брати із собою для торгівлі."

"Це чудово, відтепер наша родина використовуватиме саме такі золоті монети!"

"Чен Сяосяо, у тебе що, є ще такі монети?" — Чен Біюань вважав це просто неймовірним. У цієї доньки було стільки таємниць, і здавалося, що для неї немає нерозв'язних проблем.

Чен Сяосяо спокійно кивнула й промовила: "Є!"

Усі перезирнулися й заніміли від безпорадності!