Розділ 191 — V024: Вузол у душі розплутано. Батьки прибувають. (2)

Коли це питання вирішили, Чжоу Цзіньцзян порушив інше:

"У нас у родині Чен усе поступово налагоджується. Спочатку ми будували й впорядковували все за зразком школи, а тепер наше місце більше схоже на клан, аніж на школу. Що з цього приводу думають Патріарх та Сяосяо?"

"Якщо ми розвиватимемося як клан, то нам достатньо найняти ззовні Бойових Майстрів чи Бойових Духів як охоронців для нашого захисту. Якщо ж ми рухатимемося шляхом школи бойових мистецтв, то чи не варто нам дати оголошення про набір учнів? Учні — це наші майбутні таланти для розвитку, з цим не можна зволікати, ми повинні робити те, що належить."

"Чи не занадто ми поспішаємо? Зараз у нас повно справ, щодня купа клопотів. У такий час набирати учнів не зовсім доречно!"

Чен Біюань насупився, вважаючи таку пропозицію передчасною.

"Анітрохи не зарано!" — Чжоу Цзіньцзян подивився на нього, а потім повернувся до дівчини навпроти: "Сяосяо, а ти що думаєш?"

"Немає значення, набрати учнів цілком можливо. Все одно нашій родині вистачає їжі та житла, тож мати більше помічників для важкої праці — це добре. Головне — чи зможемо ми взагалі когось набрати!"

Чен Сяосяо теж вважала, що для справжнього розвитку потрібні зусилля не однієї чи двох людей, а сила кожного. Як на теперішній час, людей у родині Чен і справді було замало.

Окрім слуг та служниць, залишалося лише трохи понад десять учнів, набраних у селі Люшу. Усіх разом назбиралося б із сотню, але для клану чи школи бойових мистецтв такої кількості було геть замало. Звісно ж, потрібні були нові таланти.

"Набрати учнів — справа неважка!" — раптом озивався Мо Сюаньцзюнь. — "Тестю, варто лише пустити чутку, що практики з повіту Цін’ань віком до п'ятнадцяти років можуть приєднатися до родини Чен. Е-е, тестю, а ви вже вигадали назву для школи?"

"Про це я якось і не думав!"

Чен Біюань почувався трохи безпорадно, адже й справді ще не замислювався над цим, тому просто переклав це завдання на доньку: "Сяосяо, вигадай назву для школи?"

"Батьку, хіба не вам більше личить давати назву?" — Чен Сяосяо не знала, сміятися їй чи плакати.

"Нічого, ти теж можеш придумати!"

"Я вважаю, краще усім разом порадитися!"

Чен Сяосяо й сама одразу не мала ідей, тому з радістю запропонувала вирішити це всім разом. Вона з привабливою усмішкою промовила: "Це наша спільна територія, тож і назву вигадуймо разом."

"Панянко, господарю, яке з цих слів ми використаємо для назви: школа, палац, обитель, орден, садиба, долина чи академія?" — першим запитав старійшина Ін.

І знову виникло питання!

Усі чекали на рішення батька та доньки.

"Обов'язково використовувати саме ці слова?" — Чен Сяосяо не дуже подобалися такі назви, адже всі інші великі сили навколо мали подібні слова у своїх назвах.

Старий Ін безпорадно запитав: "Панянко, якщо не використовувати ці слова, то які ж тоді?"

І справді, в очах більшості, засновуючи власну обитель, природно було брати такі слова. Не вигадувати ж абищо.

"Сяосяо не любить бути як усі. Тоді чому б не назвати прямо за графським титулом тестя?" — запропонував у цей момент Мо Сюаньцзюнь.

Центральна Рівнина?

Ця назва звучала досить велично, але ж не залишати лише два слова, треба було додати ще бодай одне-два.

"Кажи вже, раз вигадав, я ж бачу, що ти маєш ідею!" — Чен Сяосяо, глянувши на його впевнений вигляд, одразу зрозуміла, що в нього є задум.

Чен Біюань усміхнувся й промовив: "Кажи прямо, племіннику, ми всі слухаємо!"

"Священна Земля Центральних Рівнин!" — тихо промовив чотири слова Мо Сюаньцзюнь.

Священна Земля Центральних Рівнин!

Ці слова миттєво змусили їхні очі засяяти — було видно, що назва припала усім до душі.

Чжун'юань (Центральні Рівнини) — це графський титул, наданий Чен Біюаню, про який знала вся країна Дафен. А що до Священної Землі — родина Чен і так прагнула перетворити це місце на особливу обитель, тож назвати її Священною Землею було цілком виправдано.

Тепер, прямо оголосивши світові цю назву, вони могли й підкреслити належність цієї сили родині Чен, і виділити її серед усіх інших!

"Чудово! Ця назва від зятя просто чудова!" — старий Ін першим заплескав у долоні від захвату!

Чжоу Цзіньцзян засміявся: "Зять недарма зветься Божественним Провидцем, навіть у назві зумів урахувати всі деталі!"

"Чудово, прекрасна назва!" — не скупився на похвалу старійшина Вень!

А майбутній тесть Чен Біюань аж розплився в усмішці, явно задоволений таким вибором.

Коли з назвою визначилися, вони ще обговорили час та умови набору учнів, а після завершення наради Чен Сяосяо дістала з простору два мільйони золотих монет і передала їх Чжоу Цзіньцзяну.

Отримавши ці гроші, родина Чен одразу пустила їх у дію. Насамперед частину монет взяли для закупівлі речей першої потреби. Хоч люди раніше й не бачили таких монет, проте одразу впізнавали чисте золото — різнилася лише форма, тому їх швидко прийняли в обіг.

Побачивши, що прості люди спокійно приймають ці монети, Чжоу Цзіньцзян швидко поширив їх по всьому повіту Цін’ань, звідки вони поширилися на всю країну Дафен, а згодом і на весь континент. Як і казав старійшина Ін, ці монети стали особливим символом графа Чжун’юань.

***

Усі в родині Чен мали свої клопоти, навіть майбутній зять Мо Сюаньцзюнь зник з очей. Щоб встановити великий захисний масив, він був настільки зайнятий, що не мав часу навіть спокійно пообідати.

Натомість Чен Сяосяо, оскільки персикові дерева тимчасово не саджали, від неробства взялася впорядковувати квіти й кущі на подвір'ї головної садиби. Вона садила та доглядала за ними, використовуючи сучасні садівничі техніки, що доводило садівників, яких найняла родина, до сліз. Вони щиро не розуміли, навіщо панянка обрізає хороші молоді дерева та кущі догола.

Проте вже за пів дня, побачивши результат цієї обрізки, вони лише широко роззявили роти від здивування. Тільки тоді вони збагнули, що навіть обрізані гілки можуть бути красою!

І ця краса була просто неймовірною — акуратною, чіткою, гарною та вишуканою. Вони аж засумнівалися, чи не фея бува, їхня панянка, адже здавалося, ніби немає справи, якої б вона не вміла.

Відтак садівники почали переймати досвід Чен Сяосяо, через що постраждали молоді дерева зовні — їх обстригли абияк.

***

"Тітонько Хуейхуей..."

Побачивши, як з будинку матері виходить дівчина зі служницею, Чен Сяосяо окликнула її.

Чен Хуейхуей, яка вже збиралася йти, підвела голову й, побачивши Чен Сяосяо, усміхнулася:

"Сяосяо, ти прийшла провідати невістку Юйцінь?"

"Так, чим була зайнята тітка Хуейхуей останнім часом? Чому я не бачила, щоб ти часто приходила в гості? — Чен Сяосяо симпатизувала цій двоюрідній тітці й поважала її сильний характер.

"Нічим особливим. Мій батько зараз цілими днями тренується у затворництві, а за Ліхуеєм треба комусь доглядати, от я й піклуюся про нього!" — пояснила Чен Хуейхуей.

Затворництво!

Чен Сяосяо часто чула, що старійшина Вень іде тренуватися, і мимоволі насупилася. З таким нетерплячим прагненням до успіху йому буде тільки важче зробити прорив.

Видно, поки він не підніме свій рівень самовдосконалення, він не зможе заспокоїтися.

Одразу прийнявши рішення в душі, Чен Сяосяо заспокоїла дівчину: "Тітонько Хуейхуей, не хвилюйся, у старійшини Вень просто виникла затримка на поточному рівні, і він хоче спочатку прорватися!"

"Сподіваюся, що так!" — Чен Хуейхуей злегка усміхнулася, чудово розуміючи думки батька.

"А як маленький Ліхуей, уже звик?"

Проживши в родині Чен близько пів місяця, Чен Сяосяо, окрім перших кількох днів, коли провідала цих трьох родичів, більше не ходила до них, аби не турбувати.

"Більш-менш..."

Обличчя Чен Хуейхуей затьмарилося гіркою усмішкою, і вона сумно промовила: "Він усе ще не звик до того, що брата й невістки немає поруч. Щоночі прокидається з плачем, шукає батьків, це просто..."

"..."

Почувши це, Чен Сяосяо не знала, що й сказати, адже таку душевну травму у дитини міг залікувати лише час.

"На щастя, він ще малий, маю надію, він швидко все забуде!"

"Так і буде. Тітонько Хуейхуей, увечері запалюй у спальні Ліхуея пахощі — це не лише відлякає комах, а й допоможе йому міцніше спати. Так Ліхуею буде спокійніше вночі!"

"Добре, Сяосяо, дякую тобі, я зрозуміла!"

"Тітонько Хуейхуей, навіщо ця церемонність!"

"Ну добре, Сяосяо, я піду гляну за Ліхуеєм, а то слуги з ним не можуть впоратися, він зараз дуже прив'язався до мене!"

"Добре, іди!"

Провівши поглядом Чен Хуейхуей, Чен Сяосяо швидко увійшла у простір.

"Юна господарко, ти прийшла через справу старійшини Вень?" — щойно вона з'явилася, Маленька Юйтен одразу здогадалася про її наміри!

Чен Сяосяо насупилася й промовила: "Так, треба допомогти йому. Якщо цей вузол у душі не розплутати, він сам себе доведе до безумства!"

"Юна господарко, не хвилюйся, зі старійшиною Вень усе буде гаразд. Зараз він на середині Бойового Духа, йому лишилося зовсім трохи до піка. Щоб допомогти йому пробитися до Бойового Короля, цілком вистачить духовної води та сніжного женьшеню."

"Добре, приготуй усе, я віднесу йому, нехай зробить прорив вже сьогодні ввечері, аби рідні не хвилювалися!"

"Без проблем!"

Вирішити таку дрібницю для Маленької Юйтен було найпростішою справою.

…

Увечері Чен Сяосяо, нікого не турбуючи, з'явилася в кімнаті для усамітнення старійшини Вень і під його спантеличеним поглядом віддала йому дві речі.

"Сяосяо, дякую тобі..." — беручи дарунки, старійшина Вень аж затремтів від хвилювання.

Він знав, що як тільки зробить прорив, думки про помсту перестануть бути порожніми балачками, адже у родині Чен вже був Бойовий Монарх, і до того ж лише на посаді старійшини.

Тоді йому навіть не знадобиться залучати всі сили родини Чен, аби мати шанс поїхати до Імперської столиці , щоб помститися.

Під час втечі він думав лише про те, як врятувати рідних, і навіть не мріяв про помсту. Проте тепер, поселившись у родині Чен і бачачи щасливе життя інших родин, він мимоволі згадував своїх убитих близьких.

Глибока ненависть у серці не давала йому спокою, і він прагнув лише одного — якомога швидше зробити прорив.

Проте що більше він поспішав, то міцнішою ставала перепона на його шляху.

Маючи в руках ці речі, він вірив, що у нього неодмінно все вийде.

…

І справді, тієї ж ночі в небо злетіла потужна аура Бойового Короля. Усі одразу зрозуміли, що сталося, і радісно привітали старійшину Вень.

Старійшина Вень уперше полегшено усміхнувся й щиро засміявся, тримаючи на руках онука.

***

Що ж до вільної Чен Сяосяо, то її нарешті залучили до справи. Перевантажений роботою Чжоу Цзіньцзян відправив людину, аби запросити її до рахункової кімнати родини Чен. Окрім Чжоу Цзіньцзяна, там був і старійшина Вень.

Бачачи їхні заклопотані обличчя, Чен Сяосяо здивовано запитала: "Старійшино Вень, дядьку Чжоу, що знову сталося? Хтось вкрав рахівні книги (бухгалтерські книги) ?"

"Сяосяо, що за жарти, хто в родині Чен наважиться щось красти!"

Чжоу Цзіньцзян від її кпинів не знав, сміятися чи плакати, і вказав на стос книг на столі:

"Усе це — книги обліку за кожен місяць із різних напрямків. Просто голова йде обертом, допоможи перевірити підсумки!"

"Я — перевірити? Дядьку Чжоу, старійшино Вень, хіба ви самі не можете з цим розібратися? Навіщо кликати мене?"

Чен Сяосяо сіла на стілець, взяла одну з книг, розгорнула й побачила суцільні дрібні ієрогліфи. Вона миттєво насупилася — це була не рахівна книга, а справжня художня література.

Вона підвела голову й запитала: "Ви завжди так ведете облік?"

"Так, завжди так!"

"А як ще його вести?"

Почувши її питання, обидва здивовано перепитали.

"Е-е..."

Поклавши книгу назад, Чен Сяосяо безпорадно промовила: "Такі книги я перевірити не можу. Давайте я краще навчу вас іншого способу ведення обліку!"

"Іншого?"

"Є ще якийсь спосіб?"

"Звісно є!"

Чен Сяосяо не стала марнувати слова, взяла пензель і вивела на білому папері найпростіші та найзрозуміліші арабські цифри від 1 до 100.

Коли вона закінчила, обидва, глянувши на цей ряд знаків, виявили й подив, і зацікавлення, а вислухавши пояснення Чен Сяосяо, одразу збагнули зручність цих цифр.

Обидва були розумними людьми, тож швидко запам'ятали всі сотню знаків.

Потім Чен Сяосяо навчила їх додаванню, відніманню, множенню та діленню, вивчила з ними таблицю множення та показала, як використовувати ці цифри для обчислень. Ці найпростіші та найбазовіші речі вони засвоїли за кілька годин.

"Ну от, коли ви перепишете всі книги за допомогою цих цифр, тоді я й прийду перевіряти!"

Чен Сяосяо чимало наговорилася й трохи втомилася. Навчивши їх базового способу обліку, вона знала, що далі вони впораються самі. Виходячи вона додала:

"Ваші книги обліку — як небесні книги. Вони вб'ють вас, якщо ви спробуєте їх прочитати. Який сенс їх перевіряти!"

Вислухавши її, обидва перезирнулися й знову не знали, сміятися чи плакати, адже тут абсолютно всі так вели облік.

Проте часу на бідкання у них не було, тож вони одразу взялися досліджувати новий спосіб ведення записів.

…

Вийшовши з рахункової кімнати, Чен Сяосяо зустріла людину, яка шукала її.

"Старша панночко, до нас прибули гості!" — повідомила Єсу, вклонившись.

"Гості? Хто?"

Єсу подивилася на неї й тихо відповіла: "Старша панночко, здається, це вчитель із дружиною нашого зятя, а також двоє літніх людей та одна вродлива панночка."

"Ах..."

Чен Сяосяо тихо зойкнула й миттєво занервувала:

"Як давно вони прибули? Коли? Абакус вже знає? Хто їх приймає?"

Вона чудово розуміла, навіщо приїхали вчитель Мо Сюаньцзюня з дружиною, і, раптом дізнавшись про їхній візит, злякалася й не знала, що робити.

Її ніжні щоки спалахнули рум'янцем. Вона чудово розуміла приказку про те, що нелюбій невістці все одно доведеться зустрітися з батьками чоловіка, тому їй стало ніяково, і вона одразу побігла до свого Павільйону Нефритової Лози.

"Старша панночко..."

Єсу йшла слідом і здивовано запитала: "Старша панночко, ви хіба не йдете до вітальні зустрічати гостей?"

"Е-е, ти поки йди у своїх справах, не зважай на мене..."

Чен Сяосяо з максимальною швидкістю повернулася до Павільйону Нефритової Лози й одразу увійшла у простір.

"Ой, юна господарко, ти зайшла?" — з усмішкою запитала Маленька Юйтен.

"Йди собі грайся!" — Чен Сяосяо змахнула рукою, не зважаючи на її кпини, і побігла на другий поверх вілли, де сіла у власній кімнаті.

У голові мимоволі лунали слова Єсу про гостей.

Окрім його вчителя з дружиною, прибули й інші гості.

Двоє літніх людей? Хто вони такі, чому прийшли разом із вчителем Абакуса та для чого завітали?

Е-е, і ще якась панночка?

Дівчина, яка прийшла разом із його вчителем та його дружиною в такий час...

Думка про це змусила Чен Сяосяо міцно насупитися, на душі стало важко й неприємно. Вона сподівалася, що це не якась банальна та дурна історія, бо якщо це так...

У її темних очах спалахнуло сильне й впевнене сяйво. Вона підвелася й почала шукати у шафі різне вбрання, яке їй подобалося. Мати зробила для неї чимало суконь, а оскільки вона любила купатися на віллі, майже весь одяг зберігався саме тут.

***

У вітальні родини Чен!

Окрім подружжя Чен, які приймали гостей, був і старий Ін. Його вираз обличчя був досить суворим, без звичної легкості.

Відколи він помітив появу двох старих монстрів на піку рівня Бойового Імператора, його вираз обличчя став саме таким, ніби він від чогось застерігався.

Хоч гості й назвали свої імена, через відсутність молоді їхні розмови зводилися до ввічливих балачок про всяку всячину.

У цей час Мо Сюаньцзюнь, дізнавшись під час роботи зовні про прибуття вчителя та його дружини, поспіхом повернувся.

"Вчителю, наставниця, ви прибули..."

Побачивши їх, Мо Сюаньцзюнь зрадів як мала дитина. У ньому не залишилося й краплі солідності чи спокою — він був схожий на дитину, яка довго не бачила рідних, і його обличчя сяяло від щастя.

Мо Юйцзе повернувся й кивнув йому, а в його очах промайнула батьківська ніжність. У подружжя не було власних дітей, тож вихований змалку учень був для нього як рідний син.

"Цзун’єр, дитино..."

Жун Цзінші, побачивши улюбленого учня, з радістю підійшла, підтягнула його до себе, дістала хустку й почала витирати піт з його лоба, дорікаючи: "Цзун’єр, чому ти увесь у поту!"

"Наставниця, зі мною все гаразд!"

Щасливо усміхнувшись, він насамперед склав руки перед Чен Біюанем та його дружиною: "Тестю, тещо!"

Обоє, хоч і звикли, що він так їх називає, перед його вчителем та його дружиною почувалися дещо ніяково, адже він ще не був офіційним зятем, проте все ж кивнули йому.

Старий Ін з широкою усмішкою вигукнув: "Зятю, якби ти не з'явився, ми б опинилися у скруті!"

"Дурниці!"

Мо Сюаньцзюнь не звернув уваги на його глузування, сів поруч із вчителем та його дружиною й здивовано запитав у двох інших гостей: "Голово Цінь, майстре Долини Цзі, а ви як тут опинилися?"

З появою цих трьох Мо Сюаньцзюнь зовсім не очікував такого перебігу подій. Він лише просив вчителя з дружиною приїхати й допомогти із заручинами, а вони з'явилися разом із ними.

"Малий Сюаньцзюнь, ми й уявити не могли, що ти опинишся тут!" — засміявшись, промовив голова Цінь.

"Я прийшов за Сяосяо!" — відверто усміхнувся Мо Сюаньцзюнь. Його погляд упав на дівчину, яка сиділа навпроти, і він здивовано запитав: "Молодша сестро Гун, а ти як тут опинилася?"

Поява цієї трійці стала справді несподіванкою для Мо Сюаньцзюня, адже він закликав лише вчителя з дружиною.

"Старший брат Мо, я прийшла провідати сестричку Сяосяо!" — Гун Цзисюань, бачачи його щасливий та радісний вигляд, одразу зрозуміла, що він знайшов своє справжнє щастя. Вона була щиро рада за нього й подумки благословляла їх.

Мо Сюаньцзюнь знав, що дівчата знайомі, тому сприйняв її слова як належне. Вів сів і, не помітивши Чен Сяосяо, прислухався до своїх відчуттів і одразу зрозумів, де вона.

Сидячи поруч із рідними, він з усмішкою пояснив: "Учителю, наставниця Сяосяо трохи соромиться, але вона скоро прийде!"

"Хе-хе-хе..."

Усі доброзичливо засміялися, а Жун Цзінші зовсім не мала наміру дорікати. Вона бачила, що учень щиро кохає дівчину з родини Чен, тож не збиралася звинувачувати її у неввічливості.

"Голово Цінь, володарю Долини Цзі, а вас що привело сюди?" — Мо Сюаньцзюнь не забув про цих двох могутніх монстрів, адже їхня поява явно була непростою.

Чен Біюань та старий Ін нашорошили вуха: питання Мо Сюаньцзюня зачіпало саме те, що вони найбільше хотіли дізнатися, тож вони не могли пропустити жодного слова з цієї розмови.

"Ми, звісно ж, прийшли на ваші заручини. Що, малий Сюаньцзюнь не радий що ми прийшли?" — з усмішкою промовив голова Цінь.

Проте Мо Сюаньцзюнь похитав головою:

"Ви точно прийшли не заради наших із Сяосяо заручин!" — Його було не так просто обдурити.

Обидва старих перезирнулися й засміялися, не заперечуючи й не підтверджуючи, що фактично означало згоду — у них дійсно були інші справи.

Коли Мо Сюаньцзюнь раптом помітив, що вони час від часу розглядають старого Іна, його миттєво осяяло, навіщо ті прийшли.

Він мимоволі занепокоївся за Чен Сяосяо, адже відмовити цим двом було не так вже й просто.

Аж ось з вулиці пролунали легкі кроки, і всі мимоволі повернули голови до виходу. На порозі вітальні з'явилася витончена постать.

"Сяосяо..."