Розділ 192 — V025: Церемонія заручин. Розплата.

Перед очима з'явилася дівчина у вишуканій та простій сукні. Довге темне волосся спадало на її тендітні плечі, постать була стрункою, а сама вона — дуже привабливою та чарівною.

Її обличчя нагадувало цвіт персика, очі сяяли, мов зорі, а білосніжна шкіра підкреслювала ніжний персиково-рожевий відтінок губ. Постава була граційною та невимушеною, а кожен рух сповнений мудрості й лукавства. Вона випромінювала живий розум і відразу прикувала до себе їхні погляди.

На її милому обличчі грала легка усмішка. Під поглядами присутніх вона йшла спокійно та впевнено.

Підійшовши ближче, Чен Сяосяо вклонилася батькам:

"Батьку, мамо!"

"Сяосяо прийшла", — пані Чен кивнула їй з лагідною усмішкою.

Старий Ін підвівся і шанобливо склав руки у вітальному жесті: "Старша панночко..."

У очах присутніх гостей промайнув подив. Вони здивовано дивилися на старого Іна, адже той, бувши Бойовим Імператором, виявляв таку глибоку повагу до цієї молодої дівчини.

Чен Сяосяо кивнула йому. У цей момент Мо Сюаньцзюнь підійшов, узяв її за маленьку ручку і підвів до подружжя Мо. З радісною усмішкою він промовив: "Сяосяо, це наші вчитель та наставниця!"

"Сяосяо вітає вчителя та наставницю!"

Ніжно усміхаючись, Чен Сяосяо щосили намагалася приборкати хвилювання. Вона поводилася стримано й з глибокою повагою вклонилася їм як старшим. У її погляді простежувалася щира пошана та теплота. У ній не було ні краплі вдаваності чи сором'язливості, навпаки, перед усіма вона трималася невимушено, шляхетно та вишукано.

"Чудова дівчина!" — Мо Юйцзе задоволено кивнув. Він був на сто відсотків задоволений такою невісткою.

Жун Цзінші, яка досі пильно розглядала її, нарешті радісно усміхнулася, підійшла, взяла Чен Сяосяо за руку й промовила: "У мого Цзюня гарний смак, знайшов чудову дружину."

"Дякую наставниці за добрі слова!" — Чен Сяосяо, зніяковівши, залилася рум'янцем, а на душі в неї нарешті відлягло.

Гун Цзисюань, яка сиділа неподалік, розпливлася в усмішці й жартівливо докорила:

"Сестричко Сяосяо, як побачила вчителя та наставницю, то про сестру вже й забула, чи не так?"

"Сестро Цзисюань, ти теж тут! І панна Цзюнь’єр!" — Чен Сяосяо поглянула на неї та усміхнулася.

Панна Цзюнь’єр здивовано подивилася на неї та вимовила: "Панно Чен, ви справді кохаєте пана Мо?.."

Здавалося, вона досі не могла в це повірити.

Чен Сяосяо усміхнулася, кивнула й відверто зізналася: "Цей дивак насправді дуже милий!"

"Ха-ха-ха!"

Усі довкола засмикалися від сміху. Було видно, що молоді люди щиро закохані одне в одного. Мо Сюаньцзюнь м'яко потягнув її до себе й сказав: "Сяосяо, я познайомлю тебе з цими двома поважними старшими!"

"Добре!" — Насправді Чен Сяосяо давно помітила їх, але оскільки їх не відрекомендували, вона не віталася. Адже для неї, хто б це не був, вони не мали такого значення, як вчитель та наставниця Мо Сюаньцзюня.

"Сяосяо, це майстер Цінь, голова ордену Небесного Меча, а це майстер Цзі, голова Долини Виплавки Дао. Вони прибули разом із нашим учителем та наставницею."

Представивши їх, він звернувся до двох старійшин: "Голово Цінь, голово Цзі, вона — моя наречена!"

"Вітаю голову Ціня та голову Цзі! Молодша Чен Сяосяо віддає вам шану!" —ввічливо привіталася з ними Чен Сяосяо.

Обоє старійшин весело кивнули, і голова Цінь промовив з усмішкою: " Я давно чув ім'я старшої панночки Сяосяо, і сьогодні, зустрівши тебе, бачу, що ти й справді надзвичайна дівчина. Сьогодні ми з Цзі прийшли без запрошення, тож сподіваюся, панночка Сяосяо не гніватиметься!"

"Панночка Сяосяо, ми навмисно прибули разом із владикою Мо, щоб побачити відому на увесь світ дівчину", — з усмішкою додав голова Цзі.

Обоє старійшин були не лише ввічливими, але й у їхньому тоні відчувалася ледь помітна повага. Це вельми здивувало всіх присутніх, адже за своїм статусом вони взагалі не мали потреби поводитися настільки ґречно, а тим паче виявляти пошану.

Чен Сяосяо теж була здивована, проте, збагнувши, що обидва перебувають на піку пізньої стадії Бойового Імператора і їхній стан подібний до стану старого голови Академії Божественного Кондора, вона дещо зрозуміла.

"Старші перебільшують мої заслуги!" — Чен Сяосяо спокійно вклонилася у відповідь.

Що більше Жун Цзінші дивилася на дівчину, то більше раділа. Вона не могла приховати задоволення, притягла її до себе й промовила: "Сяосяо, ходи, сядь поруч зі мною!"

"Слухаюся, наставнице!"

Усі розсілися, і настала черга головної події цього дня.

Мо Юйцзе дістав зі свого просторового персня понад десяток подарункових коробок і, склавши руки перед подружжям Чен Біюаня, промовив: "Патріарху Чен, пані Чен, ми прийшли свататися. Це невеличкі дарунки на знак знайомства. Якщо ви дозволите, ми хотіли б у присутності голови Ціня та голови Цзі заручити нашого учня Сюаньцзюня з вашою донькою. Що ви про це думаєте?"

"Владико Мо, ви надто ґречні!"

Чен Біюань не наважився зволікати й відразу склав руки у відповідь. Його погляд мимоволі впав на струнку та витончену доньку, а потім на шляхетного й вродливого Мо Сюаньцзюня. Він із полегшенням промовив:

"Ми лише прагнемо щастя для нашої доньки Сяосяо. Оскільки племінник Мо та Сяосяо закохані, ми, звісно, не заперечуємо. Сподіваємося, що в майбутньому ви дбатимете про нашу дитину, і тоді наші серця будуть спокійні!"

"Ха-ха, свату, не хвилюйтеся, ми любитимемо Сяосяо як рідну доньку й не дамо її в образу. У цьому ви можете бути певні", — запевнив Мо Юйцзе, одразу змінивши звернення. Обидві родини дійшли згоди щодо шлюбу молодих.

Голова Цінь кивнув і сказав: "Ми з братом Цзі особисто засвідчуємо цей шлюб. Оскільки обидві родини згодні, час обмінятися заручельними дарами!"

Подарунки Мо Юйцзе вже були розкладені. Чен Біюань, який підготувався заздалегідь, не міг припуститися безтактності й дістав вісімнадцять подарункових коробок у відповідь.

Обидві сторони прийняли обрядні дарунки. Одразу після цього голова Цінь звернувся до закоханих:

"Оскільки ви заручилися, чи маєте подарунки для обміну між собою?"

"Маємо!"

Радісний Мо Сюаньцзюнь дістав витончену нефритову підвіску із драконом і феніксом та шпильку з білого нефриту. Встромляючи шпильку в зачіску Чен Сяосяо, він промовив: "Сяосяо, ці речі я вирізьбив власноруч. Це тобі!"

"Дякую!" — На обличчі Чен Сяосяо розквітла чиста й солодка усмішка.

З білою нефритовою шпилькою у волоссі та підвіскою із драконом і феніксом на поясі Чен Сяосяо стала ще чарівнішою. Вона дістала зі свого просторового персня дві маленькі скриньки й відкрила їх.

Усередині лежали каблучки, виготовлені маленькою Юйтен. Таких каблучок вони ще ніколи не бачили: сліпуче біле золото сяяло яскравим світлом. Одна більша, інша менша — вони очевидно складали пару. На них не було зайвих візерунків, лише прості й вишукані обідки.

Чен Сяосяо взяла більшу каблучку й тихо промовила: "Вона символізує чисте кохання та обітницю. Ця пара каблучок буде свідченням того, що наші серця б'ються в унісон. Вони об'єднають нас назавжди, і ми ніколи не розлучимося!"

Чоловіча каблучка сучасного вигляду опинилася на середньому пальці правої руки Мо Сюаньцзюня.

Потім Чен Сяосяо простягнула свій середній палець лівої руки й з усмішкою подивилася на нього.

Мо Сюаньцзюнь, сповнений подиву та радості, вперше отримував такий дарунок. Дізнавшись про його значення, він щасливо взяв меншу каблучку й одягнув їй на палець.

Прикувавши погляд до її очей, він урочисто присягнувся: "Сяосяо, ми будемо разом усе життя і ніколи не розлучимося!"

"Добре!" — з усмішкою кивнула Чен Сяосяо.

"Обряд заручин завершено!" — виголосив голова Цінь.

"Чудово, просто чудово!"

"Яка гарна та закохана пара!"

"Ха-ха-ха!"

На очах у всіх присутніх вони офіційно заручилися.

***

Звістка про заручини панянки родини Чен та її нареченого миттю поширилася довкола. Незабаром родина Чен влаштувала пишний бенкет, щоб відсвяткувати цю радісну подію.

Попри будь-які інші справи, у маєтку Ченів кілька днів панували веселощі. На обличчях усіх сяяли щасливі усмішки. А Чен Сяосяо та Гун Цзисюань за ці дні стали справжніми близькими подругами.

Жун Цзінші була в повному захваті від розумної, вихованої та кмітливої невістки. Вона цілими днями розповідала їй кумедні історії з дитинства Мо Сюаньцзюня, що постійно викликало в дівчини щирий сміх.

Дивак є диваком, тож кумедних випадків з ним вистачало.

Та хоч він і був диваком, Чен Сяосяо все одно любила цього щирого й водночас кмітливого хлопця.

***

Звістка про офіційні заручини Чен Сяосяо та Мо Сюаньцзюня швидко облетіла всю країну Дафен, а згодом і весь континент. Можна сказати, що не залишилося жодної людини, яка б про це не чула.

Казали, що в день заручин голова ордену Небесного Меча та голова Долини Виплавки Дао особисто проводили й засвідчили цей обряд. Самих лише цих імен було достатньо, щоб сколихнути світ.

За мить родина Чен здобула величезну славу. Водночас з'явилася новина про те, що село Люшу офіційно перейменовано на Святу Землю Центральних Рівнин. Цю назву одночасно визнали й підтвердили голови ордену Небесного Меча та Долини Виплавки Дао.

Як тільки ця новина поширилася, усі збагнули, що віднині постала нова могутня сила. Наскільки високо вона зможе зрости, кожен уявляв по-своєму, і чутки ставали дедалі бурхливішими, проте ніхто не наважувався сказати бодай щось зухвале на адресу Святої Землі Центральних Рівнин.

***

Члени родини Чен не зважали на те, що відбувалося зовні. Однак минув десь тиждень-другий, і Чен Сяосяо мусила почати ховатися від двох старих диваків.

Вони вичікували зручної нагоди, щоб випитати в неї відповіді, адже весь маєток родини Чен, усе всередині й зовні, було досліджено ними вздовж і впоперек.

Вони ще більше переконалися, що Чен Сяосяо володіє чимось таємничим, і ця річ була зовсім не простою. Що саме це було, вони не знали напевно, але це вабило їх ще дужче.

Обоє старійшин не давали спокою й Мо Сюаньцзюню. Та хоч він і поводився перед ними як слухняний та покірний молодший, варто було лише торкнутися таємниці Чен Сяосяо, як його уста ніби запечатувалися. Жодна людина не могла витягти з нього бодай найменшої подробиці.

Насправді Мо Сюаньцзюнь і сам вельми страждав. Він не міг і не збирався розповідати. Опинившись під тиском розпитувань старших, він розводив руками, але стійко тримав позицію, не зронивши жодного слова.

На запитання двох старих диваків Чен Сяосяо могла знайти виправдання або просто втекти, уникаючи відповідей. Однак перед наставницею, яка мала стати її майбутньою свекрухою, вона ніяк не могла ухилитися.

"Сяосяо, справді не можна розповісти?" — Насправді Жун Цзінші теж палала цікавістю, адже річ, здатна подолати обмеження самовдосконалення, викликала надзвичайний подив.

Водночас як старша вона чудово розуміла, як сильно старі майстри, що застрягли на піку пізньої стадії Бойового Імператора, прагнули пробитися далі й стати Бойовими Монархами. Це ж стосувалося їхнього життя, хіба хтось міг залишатися байдужим?

Чен Сяосяо спантеличено відповіла: "Наставнице, дайте мені трохи часу подумати про це, добре? Залиште мені час для рішення, і незалежно від того, чи можна про це говорити, я дам вам відповідь!"

"Добре, Сяосяо. Яке б рішення ти не ухвалила, ми підтримаємо тебе. Не хвилюйся, головне, щоб ти була в безпеці!" — лагідно сказала Жун Цзінші.

"Наставнице, дякую вам..."

"Дурненьке дитя, ти ж відтепер і моя невістка, і моя люба донька. Ми ж тепер одна родина, навіщо ці подяки?"

Жун Цзінші легенько поплескала її по руці й промовила: "Сяосяо, ми з твоїм учителем хоч і цікавимося, але нічого не вимагатимемо. Зрештою, нам немає й сотні років, і ми маємо ще щонайменше три століття життя. А от ті двоє старих ззовні — інша справа. Їм залишилося лише кілька десятиліть, тому не ображайся на них за те, що вони не відступають."

"Наставнице, я розумію..."

Як їй було не розуміти? Вона вже зустрічала й старого голову академії, і майстра Удао, і настоятельку Саочень. Вони давно виказували подібні думки, просто не могли дозволити собі залишитися жити в маєтку родини Чен.

Нинішні ж двоє старих диваків про це не дбали. Вони поводилися так, ніби самі належали до родини Чен, зі спокійною душею оселилися в їхньому домі й при кожній нагоді допитувалися в неї.

Поговоривши з наставницею, Чен Сяосяо повернулася до простору. Дивлячись на кришталеве фруктове дерево, яке ще не дозріло, вона глибоко насупила брови.

"Юна господарко, гадаю, таємницю простору не вдасться приховувати довго. Навіть якщо ми приховаємо це цього разу, буде наступний. До того ж ці двоє старих диваків налаштовані йти до кінця, позбутися їх буде непросто..."

Маленька Юйтен сиділа на гілці й зовсім не виглядала заклопотаною.

Чен Сяосяо простягнула руку, підняла її й легенько клацнула пальцем по лобу:

"Я не вірю, що в тебе немає жодного способу!"

"Ой-ой!" — Маленька Юйтен потирала лоб і скривджено підтиснула губи: "Юна господарко, чому ти знову мене клацаєш!"

Вона мала абсолютну владу над будь-ким, і навіть проти старих диваків ззовні або старого Іна в неї знайшлися б засоби. Тільки перед своєю юною володаркою вона була беззахисною.

Адже варто було Чен Сяосяо підняти на неї руку, як та втрачала можливість ухилитися.

Чен Сяосяо не звернула уваги на її скарги. Спираючись на кришталеве дерево, вона заплющила очі й промовила: "Насправді, завдяки моїй здатності укладати контракти, їх можна було б впустити до простору. Але їх занадто багато, боюся, це спричинить клопіт."

"Юна господарка має рацію. Можливо, вони й не мають лихих намірів, але якщо людей ставатиме дедалі більше, важко гарантувати, що хтось не замислить щось зле. Найголовніше — скарби в нашому просторі занадто цінні, боюся, вони не втримають свою жадібність і влаштують біду."

...

Чен Сяосяо мовчала. Насправді вона вже неодноразово обмірковувала ці питання. Саме через велику кількість застережень вона зволікала й розтягувала час, не звертаючи уваги на прискіпливість двох старих.

Але чи можна уникати цього вічно?

Ні, це питання рано чи пізно доведеться вирішити, і вся справа лише у способах його розв'язання.

Минув тривалий час, і вона раптово розплющила очі, у яких променилися мудрість та проникливість. На губах Чен Сяосяо з'явилася легка посмішка, вона трохи затріпотіла віями й тихо запитала: "Маленька Юйтен, а що коли ми піднімемо рівень простору ще вище? До вісімдесятого або навіть сотого рівня? Гадаю, тоді наші можливості контролю зростуть у кілька разів!"

"Точно! Юна господарко, це чудово! Як я сама про це не подумала! Ці двоє старих диваків мають найбільше скарбів. Нехай вони принесуть більше цінностей, і ми відразу підвищимо рівень простору. Тоді наш контроль стане ще міцнішим. До того ж духовні звірі в нашому просторі ось-ось перетворяться на священних звірів! Армія духовних звірів вже налічує понад двісті тисяч. Якщо простір підніметься в рівні й всі вони стануть священними звірами, то навіть якщо ті двоє стануть Бойовими Монархами, що з того? Якщо наважаться підняти на нас руку, ми просто знищимо їх натовпом священних звірів!"

Радісна маленька Юйтен сяяла очима, хоча її слова могли б налякати кого завгодно до смерті.

Чен Сяосяо цілком погоджувалася з її словами. Головне, щоб вона сама...

Подумавши про власний рівень самовдосконалення, Чен Сяосяо посміхнулася й промовила: "Сьогодні я здійсню прорив до Бойового Короля. А коли простір підвищиться, навіть якщо я не стану Бойовим Монархом, то Бойовим Імператором точно зможу стати!"

"Правильно, правильно! Юна господарко, ми можемо допомогти їм пробитися далі, хі-хі! А якщо знайдуться відчайдухи, які не бояться смерті, ми просто зробимо їх нашими контрактними слугами, і вони все життя гаруватимуть на нас!"

"Угу, чудова ідея!"

Чен Сяосяо посміхнулася — ніжно, мов заспокійливий струмок, і дивовижно красиво. Вона відразу сіла, схрестивши ноги, і промовила: "Спочатку я зроблю прорив, адже минуло вже майже два місяці, час ставати Бойовим Королем!"

Маленька Юйтен не сиділа склавши руки. Щоразу, коли Чен Сяосяо мала робити прорив, вона допомагала їй, адже так усе відбувалося швидко, якісно й без шкоди для основи самовдосконалення.

Гуркіт!

Величезний потік духовної енергії змусив здригнутися весь простір. Сотні тисяч духовних звірів дивилися на людину під кришталевим деревом, і в їхніх різнобарвних очах палала радість.

Вони щиро раділи за свою юну володарку.

***

Через добу Чен Сяосяо нарешті пробилася до рівня Бойового Короля. Вона здобула нове усвідомлення, а її справжня енергія ці всередині тіла вирувала, мов численні дракони, що линули меридіанами, готові в будь-яку мить обернутися на гострі мечі й розсікти небеса!

Повернувшись до вілли й прийнявши гарячу ванну, вона відразу вийшла з простору. У зовнішньому світі її не було майже дві доби.

На щастя, Мо Сюаньцзюнь та старий Ін знали, у чому річ, інакше люди з родини Чен уже шукали б її по всьому світу.

Її поява знову приголомшила багатьох. Побачивши, що дівчина, яка ще два дні тому була на рівні Бойового Духа, миттю стала Бойовим Королем, вони не могли повірити своїм очам — ця швидкість була просто неймовірною!

Зіткнувшись із їхнім подивом, Чен Сяосяо лише знизала плечима й не стала нічого пояснювати. Нехай думають що завгодно, адже вона вже мала свій план.

Добре пообідавши, вона подивилася на юрму людей перед собою. Їх, очевидно, неможливо було прогнати. Звісно, вона й не збиралася цього робити, адже тут були її учитель та наставниця, і їй слід було виявити повагу.

Ще перш ніж Чен Сяосяо встигла мовити слово, кілька найсильніших майстрів насупили брови й одночасно подивилися в бік входу до села Люшу. Вони відчули чиєсь наближення.

І справді, невдовзі слуга повідомив, що майстер Удао з Монастиря Шенсен та настоятелька Саочень з ордену Юйні прибули разом із чотирма старими майстрами й просять про зустріч!

Почувши це, Чен Сяосяо збагнула, що цього разу їй доведеться дати відповідь, інакше...

На щастя, вона вже мала план: поки простір підвищуватиме свій рівень, їй немає чого боятися!

Щойно прибули дві групи людей, як на залізнокрилому орлі з'явився й старий голова Академії Божественного Кондора. Цього разу зібралися практично всі, кого знала Чен Сяосяо.

Усі розуміли, задля чого прийшли. Здивувало їх лише те, що цього разу Чен Сяосяо не гнівалася й не намагалася втекти, а спокійно залишалася на місці.

Мо Сюаньцзюнь міцно стиснув її руку. В душі він почувався невдоволеним, адже ця ситуація виглядала так, ніби її примушують, навіть якщо вони й не мали такого наміру.

Ніхто не промовив ані слова, усі погляди були прикуті до Чен Сяосяо. Вони надто прагнули дізнатися відповідь.

"Я можу допомогти вам, проте ви мусите заплатити відповідну ціну!" — зустрівшись із їхніми поглядами, Чен Сяосяо несподівано усміхнулася.

"Кажи, чого ти хочеш!.."

"Юна Сяосяо, що саме тобі потрібно, аби ти погодилася допомогти нам?"

"Усе, що в нас є, ми готові віддати!"

"Так, юна Сяосяо! Не кажучи про інше, у нас є чимало цінностей, і ми готові надати їх!"

...

Усі ці старі диваки, яким було по дві-три сотні років, зараз поводилися, мов діти, що ділять солодощі, і на їхніх обличчях палали виснажлива квапливість та збудження.

Вони нарешті дочекалися, коли Чен Сяосяо погодиться, тож як їм було не хвилюватися!

Побачивши це, Чен Біюань, Чжоу Цзіньцзян та інші лишилися без слів. Адже ці люди були тими самими легендарними постатями, від одного тупоту ніг яких здригався увесь континент.

У цю мить їм здалося, ніби перед очима якась мара.

"Не поспішайте, не поспішайте..." — з усмішкою заспокоїла їх Чен Сяосяо.

"Юна Сяосяо, ми поспішаємо, ще і як поспішаємо! Кажи, що потрібно. Усе, що може дати орден Юйні, ми віддамо."

Стара Матріарх ордену Юйні хвилювалася найбільше, адже була найстаршою серед присутніх і не відомо, скільки їй ще залишалося жити — дні, місяці чи роки.

"Зараз мені потрібна величезна кількість духовних каменів та всіляких рідкісних скарбів природи. Що більше, то краще! Тепер усе залежить від того, скільки ви зможете надати!"

Під їхніми поглядами Чен Сяосяо перестала посміхатися:

"Не думайте, що я жадібна. У мене немає іншого виходу, адже лише за допомогою цих речей я зможу здійснити ваші бажання. Інакше я просто безсила, і саме це я мала на увазі під розплатою."

"Добре, без проблем! Ми зробимо все можливе й віддамо ці ресурси. Сподіваюся лише, що юна Сяосяо нас не розчарує!" — негайно запевнив голова Цінь.

"Чи розчаруєтеся ви, я не знаю, але скажу одне: пробитися крізь пік Бойового Імператора і стати Бойовим Монархом для вас не буде проблемою. Перед вами я не брехатиму, та й немає в цьому потреби. А вірити чи ні — це вже ваша власна справа."

Чен Сяосяо зовсім не переймалася тим, що виражали їхні погляди, і продовжила: "Якщо хочете якнайшвидше отримати відповідь, вам слід діяти рвучко. Пам'ятайте: що більше, то краще. Звісно, що більше ви віддасте, то більше отримаєте в майбутньому, і ви точно не розчаруєтеся!"

" Добре! Раз у нас є твоє слово, юна Сяосяо, ми зробимо все, що в наших силах, і ніколи про це не пошкодуємо!