Розділ 193 — V026: Секрет таємного кохання. Здатність відрізняти правду від брехні. (1)

Що найважливіше? Звісно ж, власне життя найважливіше!

Для цих старих монстрів, які стояли перед нею, будь-які духовні камені чи рідкісні скарби були лише чимось мінливим. Вони їм були не надто потрібні, і скільки б від них не вимагали, якщо в них є ці речі, вони обов'язково їх віддадуть.

Після їх смерті ці речі все одно дістануться комусь іншому.

А коли життя збережене, можна здобути все, що завгодно.

Лише життя має справжнє значення, а без нього все стає марним.

Зрозумівши це, старі монстри без вагань зробили свій вибір.

"Дівчинко Сяосяо, а ти можеш сказати, скільки часу це найшвидше займе?" — не втрималася від запитання Матріарх ордену Юйні.

Час для неї був найважливішим, адже її час дійсно закінчувався, тому вона прагнула якнайшвидшого результату.

Що ж до інших старих монстрів, то хоча їм також було понад триста років, вони знали, що їм залишилося жити ще кілька десятиліть, тому могли дозволити собі чекати. Натомість ця стара майстриня чекати вже не мала змоги.

Чен Сяосяо розуміла її становище та одразу збагнула її стан. Вона трохи замислилася й відповіла: "Найшвидше — три місяці, найдовше — близько пів року. Будьте спокійні, це точно не займе більше ніж рік!"

Щодо термінів Чен Сяосяо не наважувалася називати надто короткі строки. Вона побоювалася, що не зможе втримати під контролем цих старих монстрів, тому їй було спокійніше спочатку підвищити рівень свого простору.

До того ж за ці кілька місяців вона й сама мала всі шанси досягнути рівня Бойового Імператора.

"Пів року або рік!" — стара Матріарх ордену Юйні трохи поміркувала й кивнула: "Гадаю, я зможу дочекатися. Такий час я ще точно витримаю."

Усі мовчали, адже кожен розумів: тепер їм просто потрібно якнайшвидше доправити необхідні речі.

"Голово долини Цзі, у Сяосяо є до вас одне прохання!"

Оскільки все з'ясувалося, Чен Сяосяо не соромилася й вирішила скористатися нагодою, адже таку можливість не варто втрачати.

Голова долини Цзі трохи здивувався, але з посмішкою запитав: "Дівчинко Сяосяо, це стосується захисного бар'єра для вашої Священної Землі Центральних Рівнин Центральних Рівнин?"

"Ви дуже проникливі, голово долини Цзі, це справді стосується цього!" — усміхнулася Чен Сяосяо.

"Не турбуйся, я беру це на себе. Щонайбільше за пів року це місце стане неприступною фортецею!"

Почувши це, усі представники родини Чен щиро зраділи.

Хай там як, допомога такого досвідченого майстра гарантувала створення найкращого захисного бар'єра.

Навіть представники дев'яти великих орденів, які сиділи поруч, сповнилися заздрощами, адже навряд чи хтось інший міг залучити до справи самого голову долини Цзі.

"Тоді покладаюся на вас!" — впевнено промовила Чен Сяосяо, анітрохи не соромлячись.

Голова долини Цзі на мить замислився й додав: "Оскільки це місце стане Священною Землею Центральних Рівнин, я раджу переселити жителів села Люшу. Їм не варто залишатися на території Священної Землі Центральних Рівнин, адже вони не ваші люди."

Чен Сяосяо була повністю згодна з цим міркуванням. З розширенням володінь родини Чен жителям села Люшу й справді вже не личило залишатися тут. Це стосувалося й інших дрібних поселень у радіусі кількох десятків верст. (1 верста~1 км)

У майбутньому учнів Священної Землі Центральних Рівнин ставатиме все більше, і їм знадобиться більше простору. Залишати сторонніх людей поблизу було б недоцільно, а згодом це могло б створити зайві клопоти.

До того ж новий захисний бар'єр мав охопити й територію всього села Люшу, тож залишати селян усередині було б незручно.

"Батьку, гадаю, це питання потрібно впорядкувати. Нехай усе довкола нашого дому в радіусі кількох десятків верст стане нашою територією, за винятком великих торгових містечок. Усіх селян варто переселити до головного міста повіту. Ми надамо їм достатньо коштів та зручне житло. Здобувши достаток, ніхто з них вже не схоче важко працювати на землі й триматися за маленьку ділянку все життя."

"Добре, ми візьмемося за це питання!" — погодився Чен Біюань.

Ці турботи не потребували особистої участі Чен Сяосяо. Вона оглянула присутніх і м'яко усміхнулася:

"Шановні старші, видно, ви залишитеся в нашому домі на деякий час. Ми із задоволенням забезпечимо вас житлом і їжею. Проте й ви не сидіть без діла, у поважному віці корисно більше рухатися. Будь ласка, допоможіть моїм рідним, учням та варті порадами щодо їхнього самовдосконалення. Гадаю, для вас це буде зовсім не важко!"

Оце так...

Усі на мить завмерли, а потім щиро засміялися. Очільник ордену Цінь навіть жартома промовив:

"Ти, дівчинко, справді не проґавиш жодної вигоди! Видно, якби ми не погодилися, нам довелося б щодня платити по п'ять духовних каменів за проживання!"

"Очільнику ордену, не п'ять, а всі п'ятдесят! Ви ж поважні люди, не варто принижувати себе п'ятьма каменями!" — переконливо додав Мо Сюаньцзюнь.

″Пхех…″

″Ха-ха-ха…″

Усі присутні зайшлися щирим сміхом. Голова Долини Цзі з усмішкою звернувся до подружжя Мо Юйцзе:

"Подивіться, наш добрий юний Сюаньцзюнь перетворився на справжнього хитрого лиса, навіть з нас намагається витягти користь, ха-ха-ха!"

Батьки Мо Сюаньцзюня анітрохи не образилися, навпаки, на їхніх обличчях сяяла гордість, а Жун Цзінші з особливою ніжністю подивилася на свого учня.

Заспокоївши старих монстрів, Чен Сяосяо нарешті полегшено зітхнула. До того ж з'явилася чудова можливість отримати для рідних цінні поради від таких досвідчених майстрів.

***

Двоє людей, які йшли поруч квітучим садом, були Чен Сяосяо та Мо Сюаньцзунь, які щойно вийшли з вітальні.

"Сяосяо, те, що ти погодилася на їхні вимоги, не зашкодить тобі?" —Міцно насупив брови, не приховуючи свого хвилювання Мо Сюаньцзюнь.

Він чудово розумів, що для допомоги цим старим монстрам їй доведеться впустити їх до свого таємного простору. А речі там були надто цінними, що могло спричинити небажані клопоти.

Чен Сяосяо подивилася на нього й ніжно усміхнулася:

"Будь спокійний. Коли вони доправлять духовні камені та рідкісні скарби, ми зможемо все втримати під контролем. Тобі не потрібно про це хвилюватися."

"Тоді добре!"

Мо Сюаньцзюнь міцно стиснув її долоню й тихо промовив: "Цим часом тобі довелося непросто, правда?"

"Усе гаразд. Питання, які мають бути вирішені, рано чи пізно все одно довелося б розв'язувати. Оскільки з'явилася нагода, ми просто зробимо це! — Чен Сяосяо усміхалася, а її очі сяяли впевненістю. — Можливо, клопоти обернуться благословенням, а неприємності принесуть користь, хіба ні?"

"Головне, щоб з тобою все було гаразд, а решта мене не хвилює!"

"Мені приємно це чути!"

"Це мої щирі слова, тому вони й звучать гарно!"

"Хвалько!"

"Сяосяо, твоє швидке зростання до рівня Бойового Короля не залишило ніяких наслідків?"

Мо Сюаньцзюнь зупинився й уважно оглянув її, ніби намагаючись розгледіти її стан наскрізь.

"Звісно, усе гаразд, тобі не варто..."

Говорячи це, Чен Сяосяо помітила, як його погляд змінився: хвилювання поступилося місцем палкій цікавості, а очі зупинилися там, куди дивитися не слід. Його щоки вмить зачервонілися, обличчя розквітло, мов квітка персика, а сам вигляд став сором'язливим до крайності.

"Куди це ти дивишся?" — обурилася вона.

"Звісно ж на..." — вчасно зупинившись, Мо Сюаньцзюнь з посмішкою спостерігав за її сором'язливістю й додав: "Моя наречена створена для того, щоб я нею милувався, хіба ні?"

"Здається, ти зовсім втратив сором!" — удавано розсердилася Чен Сяосяо й, не даючи йому оговтатися, схопила двома пальцями складку шкіри на його боці та міцно вщипнула.

"Сяосяо, відпусти, відпусти!"

"Не відпущу! Будеш знати, як заглядатися!"

"Ой, більше не буду, не буду!"

Їхні веселощі перервав дзвінкий дівочий сміх. Повернувшись, вони побачили неподалік дівчину дивовижної краси.

"Сестро Цзисюань!"

Помітивши її, Чен Сяосяо ніяково усміхнулася, кинула виразний погляд на свого супутника й одразу попрямувала до Гун Цзисюань:

"Сестро Цзисюань, вибач за це видовище, це все через цього дивака!"

"Сестро Сяосяо, ти така щаслива..."

Гун Цзисюань прикрила рот долонею й тихо засміялася, але в глибині душі мимоволі позаздрила їй. Як добре, коли поруч є кохана людина. Згадавши про їхні обітниці, вона відчула ще більшу заздрість.

"Сестро Цзисюань, не зважай, він завжди такий..."

"Сяосяо, ти знову обмовляєш мене перед сестрою Гун!" — підійшов Мо Сюаньцзюнь, висловлюючи своє нерозуміння.

Чен Сяосяо відвела Гун Цзисюань убік і промовила до нього: "Іди займися своїми справами, а ми із сестрою Цзисюань хочемо погомоніти!"

"Добре вже, розмовляйте!" — усміхнувся Мо Сюаньцзюнь і пішов геть.

Дівчата перезирнулися з усмішкою й попрямували до альтанки ліворуч.

Гун Цзисюань на ходу запитала: "Сестро Сяосяо, а якщо наш Палац Безсмертних Звірів також приєднається до цієї угоди, це буде можливо?"

Окрім представників Храму Небесних Таємниць, серед чотирьох найсильніших об'єднань лише Палац Безсмертних Звірів ще не висував такого прохання. Там також було кілька старших майстрів, які застрягли на вершині свого шляху й не могли рухатися далі.

Живучи в домі родини Чен, Гун Цзисюань чудово розуміла стан речей й не мала наміру втрачати нагоду здобути місця для своїх старших.

Чен Сяосяо анітрохи не здивувалася її словам. Зважаючи на їхні добрі взаємини, вона й так планувала допомогти їй у майбутньому.

Оскільки це питання постало саме зараз, коли потрібні були ресурси, Чен Сяосяо не стала відмовляти. Відмова була б не щедрістю, а дурістю, адже вищий рівень простору давав їй величезні переваги.

До того ж вона не збиралася ображати Гун Цзисюань чи Палац Безсмертних Звірів.

Чен Сяосяо кивнула й відповіла: "Сестро Цзисюань, ти можеш переказати це своїм старшим. Якщо вони бажають, я не буду заперечувати."

"Це чудово, сестро Сяосяо, щиро дякую тобі!"

"Сестро Цзисюань, навіщо така зайва ввічливість?" — усміхнулася Чен Сяосяо.

"Так, це я щось занадто розчулилася!" — радісно відповіла Гун Цзисюань.

Обидві сіли в альтанці. Служниці подали їм чай з ласощами й одразу пішли. У домі родини Чен усі знали, що ані господарі, ані гості не люблять, коли поруч постійно хтось стоїть.

Якщо виникала потреба щось наказати, господарі могли покликати слуг з будь-якої відстані, тож перебувати поруч не було жодної потреби.

"Сестро Цзисюань, я хочу запитати тебе про одне питання, тільки ти не ображайся!" — грайливо почала Чен Сяосяо.

Гун Цзисюань здивовано подивилася на неї: "О, про що саме?"

"Сестро Цзисюань, невже ти досі не знайшла того, хто був би тобі до вподоби?" — це питання Чен Сяосяо хотіла поставити вже давно, але все не траплялося нагоди.

Вона та Мо Сюаньцзюнь зростали разом, і старше покоління колись покладало на них великі надії. Однак вони так і не стали парою, зберігши виключно братерські почуття. Чому ж тепер, маючи поважний як для шлюбу вік та такий шляхетний статус, вона досі не знайшла собі гідного чоловіка? Щобільше, її рівень самовдосконалення сягнув рівня Бойового Духа. Для дівчини, якій ще не виповнилося й двадцяти років, вона була безперечною обраницею небес — найкращою серед найкращих.

Така обдарована й вродлива дівчина мала б приваблювати багатьох юнаків, і серед видатних представників чотирьох великих сил неодмінно знайшлися б гідні особи. Проте вона залишалася самотньою, що здавалося дивовижним.

Останнім часом Чен Сяосяо помітила, що між її брів повсякчас залягав ледь помітний смуток. Цей вираз обличчя навіював Чен Сяосяо чітке передчуття: вона точно за кимось тужить.

"А..." — тихо вихопилося у Гун Цзисюань.

Очевидно, це запитання виявилося для неї несподіваним. Вона миттєво почервоніла, і її сором'язливий вигляд чітко дав зрозуміти, що в неї є той, про кого вона думає.

Це було й очікувано, і водночас несподівано. Чен Сяосяо тихо засміялася й промовила: "Сестро Цзисюань, краще зізнавайся чесно, а то я за себе не відповідаю!"

"Пустунка..."

Побачивши її рухи, Гун Цзисюань одразу зрозуміла, що та намірилася її залоскотати — а це було її найслабше місце.

Подивившись на неї з удаваним докором, Гун Цзисюань поступово перестала усміхатися й тихо зітхнула. Її ніжний погляд став задумливим, ніби вона поринула в спогади.

"У нас із ним немає жодних надій, до того ж він навіть не підозрює про моє існування..." — тихо промовила Гун Цзисюань, і в її голосі мимоволі прозвучали нотки смутку й розчарування.

Нерозділене кохання! Таємне захоплення!

Саме ці два вирази спали на думку Чен Сяосяо, коли вона дивилася на дівчину перед собою, яка була живим утіленням цих слів. Вона просто не могла не запитати: "Сестро Цзисюань, ти ж, мабуть, бачила його. Тоді чи знаєш ти, де він і хто він такий?"

"Знаю!" — Гун Цзисюань ніяково кивнула, злегка підібгала ніжні губи й здавалася сором'язливою, ніби вагалася, чи варто говорити.

Безпорадно закотивши очі, Чен Сяосяо роздратовано промовила: "Як це так, сестро Цзисюань, ти навіть мені не можеш сказати? Поділися, і я допоможу тобі порадою. Чи ти так і чекатимеш далі? Невже справді не підеш його шукати?"

"Ні..."

Гун Цзисюань похитала головою, злегка прикусила червону губу й тихо промовила: "Він учень ордену Божественного Меча, особистий учень одного зі старійшин. Я знаю лише, що його прізвище Ло, а більше нічого не знаю."

"Він з ордену Божественного Меча? І ти знаєш, що його прізвище Ло, та ще й учень старійшини? Хіба так важко його знайти? Ти могла б попросити Рахівника допомогти з пошуками або запитати у глави ордену Цінь. Для них знайти цю людину простіше простого, а ти тут, дурненька, сумуєш від нерозділеного кохання. Я від тебе просто в захваті!"

Вона справді не розуміла, навіщо так марнувати час. Втім, бачачи, як красуня поруч соромиться так, що навіть голови підвести не може, Чен Сяосяо лише приклала руку до лоба. І без слів було зрозуміло, що ця сестричка-красуня надто стримана й соромиться зробити перший крок.