Розділ 194 — V026: Секрет таємного кохання. Здатність відрізняти правду від брехні. (2)

Подумавши трохи, Чен Сяосяо допитливо запитала: "Сестро Цзисюань, хіба ти не намагалася скористатися нагодою й потайки пошукати його в ордені Божественного Меча? Хоч як, а знайти його можна було!"

"Я ходила туди!" — із сумним виразом обличчя Гун Цзисюань, здавалося, стала менш скутою і щиро відповіла те, що було на душі:

"У мене було кілька нагод відвідати орден Божественного Меча, і я потайки розпитувала про нього. Але він постійно перебуває в затворництві й рідко виходить. Щоразу, виходячи на один-два місяці, він знову занурюється в тренування. Він справжній божевільний фанат самовдосконалення! Його життя складається лише з тренувань. Навіть на змагання ордену він жодного разу не з'являвся. Я бачила його лише один раз і більше не мала нагоди зустріти."

Кохання з першого погляду, постійні думки про нього... Слід визнати, вона справді надзвичайно віддана людина!

"Сестро Цзисюань, а коли ти його бачила?" — у Чен Сяосяо прокинулася цікавість до пліток.

Зачервонівшись від сорому, Гун Цзисюань тихо відповіла: "Шість років тому!"

"Шість років тому? Але ж тобі, сестро Цзисюань, тоді було лише тринадцять?" — Чен Сяосяо широко розплющила очі від здивування.

Оце так красуня, виявляється, така рання! Тільки-но почала дорослішати, а вже мала коханого.

Соромлячись до кінчиків вух, Гун Цзисюань не витримала її глузливого погляду, вигукнула й простягнула руку, щоб щипнути її за щоку: "Погане дівчисько, що ти таке вигадуєш! Ось я тобі задам..."

"Хі-хі, сестро Цзисюань, ти справді неймовірна! У тринадцять років мати коханого — це ж треба..."

"Ще й балакаєш! Зараз я тобі ротик закрию..."

"Сестро Цзисюань, ти просто розлютилася від сорому! Ха-ха-ха!"

"Якого ще сорому, капосне дівчисько! Насміхаєшся з мене!"

Двоє дівчат розмовляли та бешкетували в альтанці. Веселий сміх лунав садом, і слуги та служниці вдалині мимоволі посміхалися.

***

Поки в родині Чен панувала весела метушня, у родині Ло в Яньчені сьогодні також було надзвичайно шумно!

Молодий пан родини Ло, який залишив дім майже двадцять років тому, нарешті повернувся!

Ця новина сколихнула не лише весь маєток Ло, а й увесь Яньчен. Хто ж не знав, що старший молодий пан родини Ло є учнем ордену Божественного Меча? Він був єдиним юнаком із Яньчена за останні сто років, який вступив до цього ордену.

І ось цей юнак нарешті повернувся додому!

Подружжя Ло плакали від радості. Обіймаючи сина, якого не бачили майже двадцять років, вони ледь не ридали в голос. Особливо стара пані Ло, яка міцно тримала сина й безперестанку витирала сльози.

…

З приводу повернення молодого пана родини Ло сім'я Тянь також неймовірно раділа, ніби це їм випала нагода вступити до ордену Божественного Меча.

Як старша сестра, Ло Юйцзе справді мала такі плани. Її брат тепер мав високий статус, і якщо він візьме двох її синів із собою до ордену Божественного Меча, у них неодмінно з'явиться шанс.

Думка про це змусила Ло Юйцзе знову засипати батьків лестощами. Водночас вона наказала синам поводитися якнайкраще й справити гарне враження на дядька, щоб мати можливість вирушити з ним до ордену Божественного Меча.

Прагнучи потрапити до ордену Божественного Меча, брати Тянь і справді намагалися виглядати пристойно, вдаючи з себе поважних молодих талантів. Вони трималися статечно й часто знаходили приводи з'явитися перед очима дядька.

Проте, як би брати не кривлялися, служниці маєтку Ло все одно тікали, забачивши їх, і намагалися триматися якнайдалі, ніби ті були отруйними зміями чи дикими звірами.

***

Маєток Ло був гамірним кілька днів, перш ніж нарешті запанувала тиша, яка дала родині можливість спокійно поспілкуватися від щирого серця.

У кабінеті перебували лише Ло Чженде, пані Ло та Ло Цзюньхао. Що ж до сім'ї Ло Юйцзе, їх туди не покликали.

Батьки найперше розпитали сина про його життя в ордені Божественного Меча.

Ло Цзюньхао нічого не приховував від батьків і слухняно розповів про свої тренування та взаємини з наставником.

Загалом Ло Цзюньхао поводився настільки стримано, що не привертав зайвої уваги, однак його рівень самовдосконалення змушував старійшин ордену Божественного Меча цінувати його.

"Батьку, мамо, а де друга сестра? Чому вона не повернулася?"

Потрапивши до ордену Божественного Меча, Ло Цзюньхао одразу занурився в затворництво для тренувань. Батьки навмисно приховували від нього сімейні справи, тож він нічого не знав про долю другої сестри.

Можна сказати, що він зовсім нічого не знав про Ло Юйцінь.

Однак із дитинства він був дуже прив'язаний до Юйцінь і щиро любив другу сестру. Натомість старшу сестру, яка полюбляла відбирати речі у молодших, він недолюблював.

Тепер, повернувшись додому, він побачив сім'ю старшої сестри, але не зустрів другої сестри. У душі з'явилося недобре відчуття, ніби щось сталося.

Минулими днями через велику кількість гостей у нього не було нагоди розпитати, тож сьогодні він скористався можливістю.

Почувши це, Ло Чженде спохмурнів і злегка відвернув голову, не кажучи ні слова.

Пані Ло розуміла думки чоловіка, тому сама розповіла про другу доньку, аж до того моменту, як їх вигнали зі столичного клану Чен.

Вислухавши це, Ло Цзюньхао став холодним як лід, у його очах промайнула жадоба крові, і він суворо промовив: "Клан Чен справді мерзотники!"

Одразу після цього він із збентеженням подивився на батька й запитав: "Батьку, чому ви так уперто виступали проти того, щоб друга сестра була зі швагром? Якщо вони кохали одне одного, чому ви не благословили їх? Натомість друга сестра не поверталася додому понад десять років, хіба це..."

Хоч Ло Цзюньхао й не хотів звинувачувати батька, але, співчуваючи другій сестрі, він не втримався від докору.

"Цзюньхао, твій батько робив це заради тебе!" — стара пані Ло розповіла про початкові наміри свого чоловіка.

"Щоб старша сестра вийшла заміж за члена ордена Божественного Меча?"

Ло Цзюньхао втратив мову. Він справді не знав, що сказати. Адже батько противився шлюбу другої сестри зі швагром заради нього, але...

Згадавши про справи в ордені Божественного Меча, Ло Цзюньхао мусив сказати: "Батьку, на щастя, ви не відправили другу сестру до ордену Божественного Меча, інакше вона була б мертвою вже багато років!"

"Що ти маєш на увазі?" — різко повернувся Ло Чженде.

Пані Ло розгубилася й з нерозумінням запитала: "Цзюньхао, як ти можеш так казати про свою другу сестру?"

"Мамо, я зовсім не мав на увазі лихословити на неї!"

Ло Цзюньхао серйозно пояснив: "Тату, мамо, ви зовсім не розумієте, що коїться всередині ордену Божественного Меча. Ви не уявляєте, наскільки жорстока й безжальна там боротьба! Одне невірно сказане слово може миттєво призвести до бою на смерть, і це зовсім не жарт. Повага до сильного проявляється там у всій своїй повноті. Там немає місця розсудливості: якщо ти достатньо сильний, то навіть якщо ти робиш щось абсолютно самовільне та нерозумне, ніхто й слова не скаже, навпаки, кожен при зустрічі виявлятиме безмежну повагу."

"Про це ми, звісно, знаємо! Але яке це має відношення до того, чи потрапила б туди твоя друга сестра!" — Ло Чженде посварився з молодшою донькою саме через це, тож слова сина зачепили його за живе.

"Має відношення! Звісно має!"

Ло Цзюньхао глибоко вдихнув і, подивився на батька серйозним поглядом:

"Батьку, як ви гадаєте, яка різниця між чоловіком і жінкою в тому місці? Усі перебувають у світі практики бойових мистецтв, усім потрібні ресурси для підвищення рівня. Чим вищий рівень, тим більше ресурсів отримуєш. У такому місці, де панує жорстоке суперництво, невже ви думали, що друга сестра з її тогочасним мізерним рівнем Бойового Учня змогла б вижити?"

Ло Чженде мовчав.

"Навіть якщо не брати до уваги те, що друга сестра не обов'язково здобула б прихильність святого учня й стала б його наложницею, навіть якби вона нею стала, це не гарантувало б їй життя. Скільки наложниць святих учнів гине щороку? Навіть серед наложниць рівня Бойового Духа безвісти гине чимало! Як вони помирають? Звісно ж, їх убивають!"

"Батьку, ви гадаєте, друга сестра змогла б змагатися з тими жінками? Не кажучи вже про те, щоб суперничати за прихильність із десятьма чи вісьмома іншими наложницями, вона б навіть надані ресурси не змогла вберегти. Навіть якби вона мала любов святого учня, жінок, які бажають її смерті, стало б іще більше. Вона б не змогла захистити себе, як би вона подбала про мене?"

"Скажу прямо, батьку: ви б відправили другу сестру не по розкішне життя, а на вірну смерть, бо вона б ніяк не вижила в ордені Божественного Меча. Натомість вийшовши за швагра, хоч із ним і стався нещасний випадок, вона принаймні жива, має дітей і дім, а швагер був поруч із нею ціле життя. Її вибір був правильним!"

Пояснення сина остаточно позбавили Ло Чженде аргументів. Він знав, що син не дурить його, і розумів: якби друга донька того року справді потрапила до ордену Божественного Меча, наслідки були б саме такими, як описав син. Вона б не мала доброго кінця.

Адже він чудово знав характер своєї молодшої доньки: крім краси та розуму, вона не мала особливих переваг. Її рівень був лише Бойовим Учнем, а характер — м'яким і добросердим. У такому місці, як орден Божественного Меча, де людей ковтають цілком, вона навряд чи протрималася б і кілька днів.

"На щастя, яке щастя, що Юйцінь туди не пішла! Інакше я б більше ніколи в житті її не побачила!" — стара пані Ло зі страхом поплескала себе по грудях.

"Так, на щастя, друга сестра не пішла до ордену Божественного Меча!"

Ло Цзюньхао також відчув полегшення й додав: "Я пам'ятаю, що швагер був чудовою людиною, благородним і талановитим. Думаю, у другої сестри гарний смак!"

Не лише мати із сином відчували радість, а й Ло Чженде, який досі мовчав, у душі потай радів. Якби він тоді справді...

Уявивши, що його вродлива донька могла зазнати лиха, він, мабуть, ніколи б у житті не мав спокою.

"Батьку, мамо, а де друга сестра зі швагром? Куди вони поділися? Ви ж знаєте?" — Ло Цзюньхао знову запитав про тих, хто цікавив його найбільше.

Ло Чженде не відповів, удаючи, ніби нічого не почув. Пані Ло знала впертий характер чоловіка: навіть усвідомивши провину, він не наступав на власну гордість.

"Цзюньхао, ти чув про Священну Землю Центральних Рівнин, про яку зараз усі говорять?" — посміхаючись, запитала пані Ло.

"Священна Земля Центральних Рівнин?"

Почувши цю нову назву, він миттю пригадав усі чутки про це місце. Умить його очі розширилися від подиву, і він промовив: "Батьку, мамо, якщо я не помиляюся, главу родини Чен у цій Священній Землі Центральних Рівнин звуть Чен Біюань, точно так само, як мого швагра! Невже..."

"Так!"

Побачивши, що син здогадався, пані Ло зиркнула на чоловіка й кивнула:

"Це справді твій швагер. Після того як їх вигнали з Імперського міста, вони вирушили до села Люшу у повіті Цін'ань. Тепер вони перейменували його на Священну Землю Центральних Рівнин, використавши графський титул ‘Чжун’юань’ твого швагра."

"Ого, швагер! Чен Біюань... Оце так..."

Попри тридцятирічний вік, Ло Цзюньхао не втримався від здивованого вигуку. Для нього це виявилося надто несподіваним, настільки, що він навіть не міг одразу в це повірити.

Відколи він вийшов із медитації, найчастіше чув саме про родину Чен із села Люшу: духовні птахи, духовна вода, духовні звірі, духовні ліки... Одне слово, усе те, від чого практики шаленіли від заздрощів, було в родини Чен.

Коли учні ордену Божественного Меча вже збиралися вирушити до села Люшу, зненацька надійшла новина про заручини Храму Небесних Таємниць зі старшою панянкою родини Чен. Ця звістка миттю розвіяла мрії багатьох.

А згодом стало відомо, що глава ордену Цінь також вирушив до села Люшу, точніше, до Священної Землі Центральних Рівнин, і це змусило учнів ордену Божественного Меча поводитися тихо й сумирно.

Хоч як сильно вони прагнули здобути багатства родини Чен, ніхто не наважувався діяти там, де перебував глава ордену Цінь. Напасти на таке місце означало б вірну смерть!

Тоді, заледве почувши про це, він і сам ледь не вирушив до Священної Землі Центральних Рівнин разом із побратимами. Однак, отримавши лист від батьків, вирішив спочатку завітати додому.

І лише повернувшись, він дізнався, що люди, про яких говорили всі його побратими, — це родина його другої сестри! Це настільки спантеличило його, що він почувався наче уві сні.

Якби мати не сказала йому про це особисто, він нізащо б не повірив, подумавши, що хтось навмисно глузує з нього.

"Цзюнь’єре, коли ти вирушиш до повіту Цін'ань, щоб провідати другу сестру? Минуло вже понад десять років, кажуть, твоя племінниця вже заручена, а я її ще навіть не бачила!" — з сумом промовила пані Ло.

"Добре, за два дні я піду відвідати другу сестру та швагра!"

Ло Цзюньхао подивився на батька й, бачачи, що той не заперечує, тихо кивнув на знак згоди.

Тепер Ло Чженде й не думав заперечувати. У душі він гірко шкодував про свої минулі вчинки й відчував провину перед молодшою донькою за те, що залишив її в біді.

"До речі, батьку, мамо, а що з сім'єю старшої сестри? Чому вони живуть у нашому домі?"

Річ була не в тім, що Ло Цзюньхао гребував старшою сестрою. Хоч він і не любив її характер, вона все ж була його рідною сестрою. До того ж свого часу вона вийшла заміж за члена ордену Міндун, а тепер чомусь жила в їхньому домі, що здавалося дивним.

"Ех, твоя старша сестра..."

Пані Ло зітхнула й не стала приховувати провини старшої доньки та її сім'ї. Вона розповіла, як ті вирушили по скарби родини Чен, але через грубість були вигнані, і як після провалу доручення ордену Міндун повернулися жити до родини Ло.

Слухаючи це, Ло Цзюньхао вкрай спохмурнів. Якби вони не були його родичами, він, мабуть, негайно вигнав би їх геть.

"Цзюньхао, ти ж розумієш, які наміри мають хлопці з сім'ї Тянь!" — Тим часом повільно промовив Ло Чженде, пильно дивлячись на сина:

"Хоч вони й мої рідні онуки й не варто так поводитися з ними, але їхня мораль справді залишає бажати кращого. Якщо ти справді візьмеш їх із собою до ордену Божественного Меча, вони надалі тягнутимуть тебе на дно й можуть наразити тебе на смертельну небезпеку. Краще взагалі не звертай на них уваги!"

"Ці дні я просто не знав про їхній характер. Тепер, коли мені все відомо, я нізащо не триматиму таких людей поруч. Батьку, мамо, їм не личить жити в нашому домі. Дайте їм грошей, нехай куплять собі житло деінде. Де б вони не жили, головне — не в нашому домі!" — безжально запропонував Ло Цзюньхао.

"Це..."

Пані Ло вагалася, адже це була її рідна донька. Проте Ло Чженде повільно кивнув і промовив: "Зробимо так, як каже Цзюньхао. Їм і справді не варто жити тут. Зараз служниці в домі тікають від цих братів, як від отруйних змій."

Пані Ло ніяково замовкла. Поведінка двох ласих до жінок онуків не була таємницею для подружжя, і зараз їй було соромно щось заперечувати.

"Нехай забираються якнайшвидше..."

Обличчя Ло Цзюньхао стало ще холоднішим.

***

"Зі Священної Землі Центральних Рівнин надійшла новина: кожен юний практик із повіту Цін'ань може стати їхнім учнем!"

"Священна Земля Центральних Рівнин набирає учнів! Юні практики віком до п'ятнадцяти років мають шанс вступити туди!"

"Священна Земля Центральних Рівнин — це чудове місце! Кажуть, там повно ресурсів, є все, що душа забажає, ані трохи не гірше за дев'ять великих орденів!"

"Шкода, що вони беруть лише тих, кому немає п'ятнадцяти років, інакше ми б теж спробували!"

"Еге ж! У них є не лише духовна вода, духовні ліки та духовні птахи, кажуть, у них є навіть видатні Приборкувачі Звірів! Шкода тільки, що я не з повіту Цін'ань!"

"Через пів року в містечку Далін відбудуться змагання для відбору учнів, тоді обов'язково треба піти подивитися!"

"Треба йти, неодмінно! Хто знає, може, і нам випаде шанс вступити до Священної Землі Центральних Рівнин!"

"Цікаво, скільки учнів вони наберуть? Сподіваюся, у нас буде шанс!"

"Чули? Старійшина Священної Землі Центральних Рівнин — Бойовий Монарх! Це ж найсильніший практик у світі!"

"Якби вдалося стати учнем Бойового Монарха, чого б нам тоді боятися? Але ж ми не з повіту Цін'ань..."

Звістки про Священну Землю Центральних Рівнин знову сколихнули все царство Дафен, а згодом і весь континент. Усі обговорювали набір нових учнів.

Хай там як, а Священну Землю Центральних Рівнин непомітно піднесли майже до рівня дев'яти великих орденів. Більшість людей анітрохи не зневажала її за те, що це була нова сила, а навпаки — через ресурси родини Чен кожен мріяв якнайшвидше приєднатися.

***

Поки новини ширилися світом, у маєтку Ціншань Чжу Веньбо безпорадно дивився на виснаженого сина, не знаючи, що й сказати.

Відколи той повернувся з села Люшу країни Дафен, тепер перейменованого на Священну Землю Центральних Рівнин родини Чен, мав пригнічений вигляд. Батько не очікував, що той стане ще похмурішим, абсолютно безсилим і байдужим до всього.

Як батько, Чжу Веньбо прекрасно розумів душевний стан сина. Тоді він і справді відправив його до країни Дафен, щоб укласти угоду з родиною Чен, сподіваючись, що син зверне увагу на старшу панянку родини Чен.

Він і уявити не міг, що син справді покохає її, але дівчина віддала перевагу Божественному Провидцю з Храму Небесних Таємниць. До того ж вони вже були заручені, тож у сина не залишалося жодного шансу для боротьби!

"Юй’єре, ти мусиш розуміти, що у цьому світі, крім кохання, є й інші почуття. Я справді не хочу, щоб ти зламався на цьому!"

"Е-е..."

Чжу Сян’юй, який витав у хмарах, почувши слова батька, злегка насупився, ніби не зовсім розуміючи їхній зміст.

"Юй’єре, що твоє — те буде твоїм, а що ні — того й силою не забереш. Якщо так, то чому б тобі не замислитися: можливо, дівчина, яка справді тобі підходить, ще просто не з'явилася?"

"Батьку, давай поки не будемо про це!" — Чжу Сян’юй не хотів говорити й поготів згадувати те, що боліло.

"Ех..."

Подивившись на сина, Чжу Веньбо не здавався й продовжив: "Юй’єре, а ти пам'ятаєш панянку Гун із Палацу Безсмертних Звірів?"

"Палац Безсмертних Звірів?" — він давно не чув цієї назви й мимоволі пригадав, як три роки тому відвідував Палац Безсмертних Звірів, згадавши красиву молоду дівчину. Він кивнув і промовив: "Пам'ятаю. Якщо розібратися, то ми з нею наче далекі кузени, чи не так?"

"Правильно! Ми з пані Гун вважаємося далекими родичами. Цей зв'язок свого часу налагодили ще наші предки. А близькі ми чи ні — це вже не має значення, головне, що це полегшує співпрацю."

Чжу Веньбо подивився на сина й промовив: "Кажуть, зараз старша панянка Палацу Безсмертних Звірів гостює в родині Чен у Священній Землі Центральних Рівнин. Вона у чудових стосунках із Чен Сяосяо й, можливо, проживе там ще деякий час."

"Батьку, що ви хочете цим сказати?"

Згадка про родину Чен викликала в нього неприємне відчуття в душі, і він зовсім не хотів чути про них.

"Дурненький хлопчику, старша панянка Гун приблизно твого віку, до того ж вона тобі відносно своя. Чому б тобі не навідати її?"

"Ні за що!" — Чжу Сян’юй відмовився одразу, навіть не замислюючись.

"Юй’єре..."

Чжу Веньбо насупився, його обличчя стало суворим, і він серйозно промовив: "Я завжди вважав тебе розсудливим хлопцем, який добре контролює свої емоції. Але зараз я трохи розчарований!"

Опустивши повіки, Чжу Сян’юй відчув біль у душі. Відколи він повернувся, що більше намагався забути ту дівчину, то сильніше згадував її, занурюючись у цей біль усе глибше.

Він розумів, що це неправильно, і намагався змусити себе не думати, не слухати й не дивитися, сподіваючись забути все за допомогою втечі від реальності.

Тому він, не вагаючись, відхилив пропозицію батька.

"Юй’єре, хіба тобі не здається підозрілим, що глава ордену Цінь та глава Долини Цзі постійно залишаються в родині Чен, а також там перебувають люди з монастиря Шенсен та ордену Юйні?"

"Що тут підозрілого? Батьку, я ж розповідав вам, що старійшина Ін з родини Чен за допомогою Чен Сяосяо подолав бар'єр і прорвався з рівня Бойового Імператора до Бойового Монарха. Навіщо їм бути там, як не через це?"

"Якщо так, то тобі тим більше слід вирушити до Священної Землі Центральних Рівнин або залишатися поруч із родиною Чен! Ти повинен з'ясувати, за допомогою якого методу Чен Сяосяо допомогла їм подолати цей бар'єр. Ти ж розумієш, наскільки це важливо й для нашого маєтку Ціншань!"

"Батьку, вирушайте самі, а я хочу відпочити."

"Ти..."