Розділ 195 — V027: Несподіване покращення. Сльози неймовірної радості.

"Маленька Юйтен, швидше..."

Дві постаті разом заскочили всередину. Чен Сяосяо помахала кількома просторовими перснями в руці й вигукнула до Маленької Юйтен.

Сьогодні вона отримала першу партію припасів, тож її серце аж завмирало від очікування!

"Зятьку, а ти чого тут?" — Забрала просторові персні та запитала в Мо Сюаньцзуня маленька Юйтен.

Мо Сюаньцзунь щиро усміхнувся: "Як чого? Прийшов подивитися, на що здатна маленька Юйтен!"

"Хі-хі, а зятьок уміє гарно казати!" — Маленька Юйтен дуже зраділа й гордо промовила: "Зятьку, ти тільки дивись уважно, я зараз справжнє диво покажу!"

"Годі вже хвалитися, ніби ніхто не знає твого характеру!" — без зла буркотнула Чен Сяосяо.

"Хі-хі, юна господарко, не поспішай, зараз усе почнеться!"

Шур-шур-шур...

Маленька Юйтен висипала геть усе з кількох просторових перснів на галявину. Різноманітні скарби зайняли чи не п'яту частину всієї трав'янистої ділянки.

Умить усе навколо спалахнуло яскравими барвами, угору знялися промені, випромінюючи дивовижне сяйво.

"Ого, скільки всього..."

Побачивши це, Чен Сяосяо аж роззявила рота й мимоволі вигукнула.

Замилувавшись її щирою дитячою радістю, Мо Сюаньцзунь ніжно пригорнув її до себе й з посмішкою промовив: "Це ж просто купа неживих речей. Якими б гарними вони не були, їм далеко до моєї Сяосяо."

"Ой, ну ти й підлизник!..." — дівчина й не думала сердитися, а тільки солодкувато прихилилася до його грудей, відчуваючи затишок і щастя.

Мо Сюаньцзунь мовчки усміхався, обіймаючи її за тонку талію, і не зводив очей з Маленької Юйтен.

Він уперше бачив, як вона покращує простір, тому й напросився з Чен Сяосяо, як тільки та отримала ці речі.

Комусь іншому Чен Сяосяо, може, й відмовила б, але тільки не йому — своєму обранцеві.

Тим часом Маленька Юйтен закрутила ручками так швидко, наче млинок, і підхопила всі скарби перед собою!

За мить ці скарби почали танути, перетворюючись на легку парасолю туману, що знімалася вгору. Все довкола розмилося, перетворившись на бурливі хмари.

Цього разу простір змінювався зовсім інакше. Навіть Чен Сяосяо, яка бачила це вже не раз, здивовано затамувала подих.

"Неймовірно..." — стиха промовив Мо Сюаньцзунь.

Чен Сяосяо тільки посміхнулася, сяючи від щастя.

Раптом у просторі прокинулася таємнича сила — вона наче глухий підземний грім розходилася увсебіч м'якими хвилями.

Птахи й звірі на пасовищі неподалік миттю затихли. Вони припали до землі й затремтіли всім тілом, боячись навіть підвести голову. Запанувала мертва тиша — тварини теж відчули, що діється щось величне.

Гуркіт!

Пролунав потужний тріск, ніби саме небо розкололося. Перш ніж вони встигли оговтатися, угорі розірвалася сліпуча райдужна смуга. Вона охопила все навколо, розігнала туман і затопила простір чистою духовною енергією.

Чен Сяосяо та Мо Сюаньцзунь аж заплющили очі — світло було настільки яскравим, що перед очима постала суцільна білизна.

Це сяйво пробило небеса, розігнавши найвіддаленіші хмари, а коли воно нарешті згасло, перед ними відкрився абсолютно новий простір.

"Оце так, він знову виріс у кілька разів!" — вигукнула Чен Сяосяо.

Якщо на початку це був маленький клаптик землі, а на п'ятдесятому рівні він став розміром із село, то тепер тут легко помістилося б ціле містечко тисяч на десять жителів.

Мо Сюаньцзунь озирнувся й кивнув:

"Тут щонайменше десять квадратних лі (2.5 км ²). Якщо будувати хати, то поміститься не менше п'ятдесяти тисяч сімей. Справжній маленький світ."

"Чудовий результат!" — радісно підсумувала Чен Сяосяо.

Система сповістила, що простір стрибнув одразу до вісімдесят другого рівня.

Чен Сяосяо аж рота відкрила від подиву. Аж на сімнадцять рівнів угору! Це ж скільки коштували ті речі, якщо вони так нагодували цей бездонний простір? Адже після п'ятдесятого рівня йому потрібно було дедалі більше рідкісних скарбів.

Розбиратися з новими здібностями простору Чен Сяосяо не поспішала — уся її увага зараз була прикута до Маленької Юйтен.

Та все ще ширяла в повітрі, оповита сяйвом та благодатною енергією, випромінюючи величну й чисту ауру, від якої перехоплювало подих.

"Сяосяо, а Маленька Юйтен зовсім не проста," — тихо сказав Мо Сюаньцзунь.

"Звісно, вона ж у майбутньому керуватиме всім цим світом."

Ці слова злетіли з язика Чен Сяосяо самі собою, і вона навіть сама здивувалася, звідки ній ця впевненість.

Мо Сюаньцзунь здивовано глянув на неї: "Якщо вона господарка цього світу, то хто тоді ти?"

"Хтозна..." — знизала плечима Чен Сяосяо.

"Юна панночка — володарка всього!" — розплющивши очі, весело вигукнула Маленька Юйтен і вмить опинилася поруч.

Володарка всього!

Мо Сюаньцзунь аж остовпів від таких слів і вичікувально подивився на дівчинку.

Та лиш хитро посміхнулася: "Зятьку, ким би не була юна господарка, тобі головне знати, що вона твоя дружина. А решту ти все одно зараз не осягнеш — от виростеш до потрібного рівня, тоді й сам усе зрозумієш!"

"І то правда," — посміхнувся Мо Сюаньцзунь.

Деякі знання дійсно тільки заважають, якщо ти до них ще не доріс.

Чен Сяосяо теж вирішила не забивати собі голову й перевела тему: "Аж сімнадцять рівнів! Що новенького з'явилося цього разу?"

"Хі-хі, юна господарко, дещо дуже цікаве! Подивіться туди..."

Вони подивилися, куди вказувала Маленька Юйтен, і перед ними відкрився дивовижний краєвид: дрімучий прадавній ліс, величні гори, що йшли за обрій, і сивий туман над верхівками дерев.

Від одного погляду на ці гори перехоплювало подих — вони скидалися на велетенського сплячого звіра, що випромінював приховану загрозу.

Перед цією величчю людина почувалася просто комашкою.

"Це ще що таке?" — здивувалася Чен Сяосяо.

Звісно, якщо простір перетворюється на справжній світ, то гори й ліси мають бути. Але цей кряж здавався аж надто диким.

"Юна господарко, тут можуть жити й розмножуватися будь-які звірі: від звичайних диких до лютих, духовних, священних і навіть божественних! Що більшим ставатиме простір, то ширшим буде цей ліс. Можеш розводити тут кого завгодно!"

"Ого..." — У Чен Сяосяо аж подих перехопило.

Вона витримала паузу й промовила: "Тобто на пасовищі ми залишимо тільки свійську птицю, а решту тварин випустимо сюди, щоб вони займали території й жили своїм життям?"

"Саме так, юна господарко! Вони житимуть на волі, але в будь-який момент відгукнуться на твій заклик. Для диких звірів це найкраще місце."

Маленька Юйтен з блискучими очима розкладала все по поличках.

"Згода!" — погодилася Чен Сяосяо.

Потім вона озирнулася й посміхнулася: "У майбутньому тут житиме чимало людей. Маленька Юйтен, облаштуй кілька будинків, бо, здається мені, скоро у нас будуть гості!"

"Юна господарко, ти хочеш когось сюди впустити?" — здивувалася Маленька Юйтен.

Мо Сюаньцзунь теж насторожився:

"Сяосяо, а це безпечно? Може, зачекаємо й піднімемо рівень ще трохи?"

"Усе гаразд, чужих ми кликати не будемо. Запросимо тільки моїх батьків та наших вчителів. Ми ж пов'язані кровною угодою, вони свої люди, тож нічого поганого не станеться." — Кивнула та поділилася своїми планами й думками Чен Сяосяо:

"До того ж перевіримо, чи дійсно тут легше розірвати обмеження в розвитку. Випадок зі старим Іном міг бути випадковістю, а от якщо ще хтось прорветься, це буде найкращим доказом."

"Якщо не враховувати тестя й тещу, учитель уже досяг рівня Бойового Імператора. Тож залишається лише наставниця, яка зараз перебуває на середній стадії Бойового Короля. Це якраз такий самий випадок, як і з старим Іном свого часу. Якщо наставниця поживе якийсь час у цьому просторі, а після виходу назовні зможе здійснити прорив, це буде куди більш переконливо."

"Саме так, це саме те що я мала на увазі! Вони віддали свої речі, тож ми просто зобов'язані дати їм надію. Якщо вони постійно надсилатимуть нам ресурси, але не бачитимуть жодного результату, то рано чи пізно на душі в них стане тоскно."

"Хі-хі, юна господарко, а як побачать результат, то надсилатимуть подарунки ще частіше!" — защебетала Маленька Юйтен, а тоді хитро моргнула:

"Юна господарко, а давай ми їм вже зараз підкинемо невеличкий гостинець?"

"О, і що ж це за гостинець?" — зацікавилася Чен Сяосяо.

"Є тут у мене дещо!"

Маленька Юйтен з посмішкою нагадала:

"Ти що, забула про нашу бджолину матку? Вона з мільйонами бджілок зараз без упину робить мед. Уже зовсім скоро ти зможеш забрати всі ці багатства!"

Мед?

Ще один приємний бонус! Утім, Чен Сяосяо вже навіть не дивувалася — від бджіл тільки меду й варто чекати.

Мо Сюаньцзунь, який стояв поряд і слухав їхню розмову, уже просто занімів. Хоч би що тепер з'являлося в просторі, він більше не дивувався — для нього подібні речі стали цілком звичними.

"Кришталеві плоди знову добряче виросли, вже розміром з кулак дорослої людини. Маленька Юйтен, як гадаєш, коли вони дозріють?"

Перевівши погляд на кришталеве дерево, Чен Сяосяо знову із захватом задивилася на плоди. Можна сказати, що їй понад усе кортіло скуштувати саме їх, адже вони від початку прикували її увагу.

"Мабуть, скоро! Якщо наступного разу простір підвищиться ще на десяток рівнів, гадаю, їх уже можна буде їсти!" — Маленька Юйтен витріщилася на духмяні кришталеві плоди й мимоволі ковтнула слину, ледь стримуючись, наче от-от була готова вп’ятися в них зубами.

"Схоже, доведеться чекати наступного разу!"

"Юна господарко, зятьку, управителько Юй..."

Пролунав ніжний, трохи тихий голос, і невдовзі звіддаля прилетіла сяйлива білосніжна бджола, яка вмить опинилася поруч.

"Ой, а чому бджолина матка так змінилася?" — здивовано вигукнула Чен Сяосяо.

Мо Сюаньцзунь вражено впився поглядом у бджолину матку розміром з кулак. Вона була прозора й осяйлива, наче з кришталю, і, як і маленька Юйтен, уміла розмовляти.

"Юна господарко, вона вже перетворилася на Нефритову бджолу! Це зовсім інший рівень!" — посміхаючись, пояснила Маленька Юйтен.

"Ого, зрозуміло. Тепер вона стала ще гарнішою!"

Чен Сяосяо мило посміхнулася, адже вона просто обожнювала всілякі милі створіння. Раптом вона злегка насупилася й запитала в Маленької Юйтен:

"Я пам'ятаю, що минулого разу під час підвищення рівня з'явилася бджолина матка. Чому ж цього разу немає нових істот?"

"Звісно є! Юна господарко, зараз я покличу її до тебе!"

Промовивши це, Маленька Юйтен змахнула ручкою, і в повітрі з'явилася барвиста пташка. Її оченята блищали, наче чорні дорогоцінні камені, а від пір'я йшло барвисте сяйво, ніби на неї накинули казкові шати. Від одного погляду на неї серце раділо.

"Яка краса! Що це за пташка?" — вигукнула Чен Сяосяо й простягла праву руку, жестом запрошуючи її.

Пташка зрозуміла її без слів, змахнула крильцями й барвистою блискавкою розсікла повітря, опустившись на долоню. Потім вона телепатично вигукнула:

"Юна господарко, зятьок, я — Цайюер! (Барвисте пір'ячко) "

"Цайюер, тобі дуже пасує це ім'я!" — з радістю промовила Чен Сяосяо.

Глянувши на неї, Мо Сюаньцзунь засміявся: "Сяосяо, твій простір дарує тобі саме тих улюбленців, які тобі до душі. Що Маленька Юйтен, що Нефритова бджола, що Цайюер — усі вони так подобаються дівчатам."

"Хі-хі, зятьку, ти правий! А може, надалі з'являться якісь величні та грізні звірі!"

"Наступного разу краще б з'явився улюбленець, який припаде зятькові до душі, щоб він не сумував!"

"Еге ж, зятьок зараз нудьгує, бо досі немає тваринки, яка б йому сподобалася!"

Слухаючи кпини малих створінь, Мо Сюаньцзунь упевнено промовив: "Хто каже, що в мене немає улюбленця? Журавлик — мій улюбленець! Він просто трохи некмітливий і розмовляти не вміє!"

"Хі-хі..."

"Ха-ха-ха..."

***

Двоє людей, дух простору та дві істоти весело гомоніли й сміялися під кришталевим деревом, не помічаючи, як спливає час.

Коли вони вже збиралися виходити, Нефритова бджолина матка піднесла Чен Сяосяо кількасот каті (100 каті=50 кг) меду. Окрім того, що цей мед був насичений духовною енергією, він ще й виводив токсини, омолоджував шкіру та допомагав зберегти красу.

Дізнавшись про такі властивості, Чен Сяосяо неймовірно зраділа й наказала бджолиній матці робити якнайбільше меду, що викликало щирий сміх у Маленької Юйтен та Цайюер. Їхній передзвін лунав по всьому простору.

На вродливому обличчі Мо Сюаньцзуня сяяла ніжна посмішка, а очі променилися безмежним коханням. Йому так подобалося спостерігати, як вона радіє кожній дрібничці, наче дитина.

Вийшовши з простору, де вони пропадали цілу добу, вони одразу натрапили на Єсу та Єцао, які вже збилися з ніг у пошуках. Побачивши господарів, дівчата негайно вклонилися: "Панянко, зятьку..."

"Що сталося? Щось трапилося?" — запитала Чен Сяосяо, помітивши їхнє занепокоєння.

Єсу квапливо відповіла: "Панянко, до нас прибув гість! Господар із пані вже цілу годину чекають на вас із зятем і просять якнайшвидше прийти!"

Мо Сюаньцзунь прислухався й заспокоїв дівчину поруч: "Сяосяо, не хвилюйся, це не якась біда. Гість усе ще у вітальні, ходімо подивимося."

Не відчувши жодної загрози, Чен Сяосяо заспокоїлася, і вони разом вирушили до вітальні.

"Цзюньхао, як добре, що ти повернувся! Навіть не віриться, що минуло вже понад десять років!"

Почулося тужливе зітхання матері. Чен Сяосяо насупилася — це ім'я здалося їй знайомим, ніби мати колись уже згадувала його.

Звук їхніх кроків перервав розмову людей. Чен Сяосяо зайшла до вітальні й одразу побачила молодого чоловіка років двадцяти семи у розкішному халаті. Але головне — він був дивовижно схожий на її матір! Умить дівчина згадала про дядька, про якого мати якось розповідала.

Той самий дядько, який у п'ятнадцятирічному віці вступив до ордену Божественного Меча, після чого про нього майже не було новин!

Чому він раптом з'явився в їхньому домі?

Чен Сяосяо глянула на нього зі здивуванням і деякою настороженістю. Натомість його обличчя сяяло від щирого захвату, що трохи спантеличило дівчину.

"Сяосяо, швидше підходь, це твій дядько!" — радісно вигукнула пані Чен, побачивши доньку.

"Батьку, мамо!"

"Тестю, тещо!"

Вони підійшли привітатися до батьків, а потім Чен Сяосяо перевела погляд на молодого дядька й вигнула брову:

"Дядько прийшов через тітку чи з якоїсь іншої причини?"

"Сяосяо, видно, ти не надто мені радієш!"

Ло Цзюньхао доброзичливо посміхнувся, не звертаючи уваги на її непривітний тон, а потім перевів погляд на Мо Сюаньцзуня:

"За статусом у ордені Божественного Меча та Храмі Небесних Таємниць я мав би звати тебе старшим братом Мо. Але як чоловік моєї племінниці ти маєш звати мене дядьком. Старший брате Мо, що скажеш?"

Серед учнів Чотирьох Великих Сил усе вирішувала сила. Якщо твоя майстерність вища, то незалежно від віку тебе поважають як сильнішого. Тому Мо Сюаньцзунь, хоч і був молодим, вважався найстаршим братом серед усього молодого покоління.

Почувши це, Мо Сюаньцзунь усміхнувся й промовив: "Звісно, я зватиму вас дядьком. Рідня — понад усе!"

"Добре! Чудові слова — рідня понад усе!" — щиро засміявся Ло Цзюньхао. — "Тоді я без зайвої скромності буду твоїм старшим."

З цими словами Ло Цзюньхао подивився на Чен Сяосяо й посміхнувся: "Сяосяо, я розумію твої думки. Сідай, я все тобі розповім!"

"Добре!" — Чен Сяосяо справді хотілося дізнатися, що ж у голові в того бездушного діда, який покинув доньку із зятем на понад десять років. Які б не були причини, це не виправдовувало такої жорстокості до власних дітей.

Ло Цзюньхао не став одразу переходити до головного. Спочатку він розповів про себе: як вступив до ордену Божественного Меча, як став учнем майстра, і переповів майже все своє життя в ордені за ці роки.

Ніхто його не перебивав.

Слухаючи розповідь дядька, Чен Сяосяо зрозуміла, що він — справжній одержимий тренуваннями фанатик, а зовсім не лиха чи підступна людина.

Особливо коли Мо Сюаньцзунь зауважив, що за весь час у ордені бачив його лише один раз. Ця деталь викликала в Чен Сяосяо ще більшу симпатію до нього.

Людина, яка роками живе в ордені, не шукаючи слави й багатства, а лише тренується заради розвитку — це вже багато про що свідчило.

Невдовзі Ло Цзюньхао розповів, що щойно завершив своє усамітнення й отримав листа від батьків, тож пів місяця тому поспішив повернутися додому, аби провідати батька й матір, яких не бачив уже понад десять років.

Не заставши там своєї найдорожчої другої сестри, він почав розпитувати батьків про Ло Юйцінь.

Він переповів усю таємницю: і початкові наміри батька, і те, як мати сумувала за донькою. Закінчивши, він уклонився Чен Біюаню та Ло Юйцінь зі словами:

"Друга сестро, шваґре, усьому виною я! Будь ласка, не звинувачуйте батьків, звинувачуйте мене!"

"Цзюньхао, ти тут ні до чого!" — зі сльозами на очах промовила пані Чен, хитаючи головою.

Лише в цю хвилину Чен Біюань нарешті зрозумів справжню причину, чому тесть так запекло виступав проти його шлюбу з дружиною. У душі вирували складні почуття. Раніше він, можливо, тримав би образу.

Але тепер образи зникли, адже він сам був батьком і розумів, на що здатен батько заради доньки. Як голова клану та батько, тесть не зробив нічого протиправного, адже саме він, Чен Біюань, зруйнував усі плани голови клану Ло. Не дивно, що той так лютував — те, що він не вбив його тоді, вже було великою милістю!

"Цзюньхао, твоя сестра права, це справді не твоя провина, не карай себе."

Обличчя Чен Біюаня було спокійним, ніби минуле більше не мало значення:

"Я не звинувачую тестя, у нього були свої причини. Та й ми не вчинили нічого лихого. Тож не варто більше тримати це в серці — нехай усе минуле розвіється, мов дим!"

"Дякую, шваґре!" — підхопився Ло Цзюньхао й глибоко вклонився Чен Біюаню.

Підтримавши його під руки, Чен Біюань лише зітхнув: "Цзюньхао, навіщо це? Я кажу від щирого серця."

"Хай там як, це сталося через мене, тож я мушу тобі подякувати!"

"Братику..."

Пані Чен більше не могла стримувати давній біль та самодокір. Вона міцно обійняла молодшого на два роки брата й заридала: "Братику, це правда? Батько з матір'ю справді пробачили мою свавільність? І ти справді не гніваєшся, що я не пішла до ордену Божественного Меча допомагати тобі? Братику, це правда?"

"Друга сестро, звісно це правда! Батьки зовсім на тебе не гніваються! А я й поготів! Я навіть радий, що ти не пішла туди. Якби ти пішла, ми з батьками потім собі б цього не пробачили!"

"Добре, добре... Як добре, що вони більше не гніваються..."

Пані Чен ридала не тямлячи себе, ніби виплакувала всі сльози, накопичені за довгі роки розлуки.

Бачачи, як розхвилювалася мати, Чен Сяосяо обережно обійняла її та наполегливо відвела до кімнати відпочити. Для такої лагідної людини такі сильні переживання могли зашкодити здоров'ю.

Уклавши матір відпочивати, Чен Сяосяо повернулася до вітальні. Побачивши, що в дядька теж почервоніли очі, вона зрозуміла, що він — щира та відкрита людина, і змінила свою думку про нього на краще.

"Сяосяо вітає дядька!" — підійшовши, дівчина злегка вклонилася.

Ло Цзюньхао усміхнувся, розглядаючи племінницю, яка була точнісінько як її мати в молодості:

"Сяосяо, то ти тепер нарешті визнала мене дядьком?"

"Аякже! Я просто побоювалася, що ви виявитеся таким самим, як наша старша тітка!"

"Сяосяо..."

Почувши її прямолінійні слова, Чен Біюань лише похитав головою.

"Шваґре, усе гаразд!" — Ло Цзюньхао анітрохи не образився, а навпаки погодився:

"Сяосяо каже правду! Моя старша сестра змалку була жадібною та скупою. У дитинстві вона постійно забирала речі в мене та другої сестри. Я чудово знаю, що вона за людина."

"До того ж і сини у неї виросли нікчемами. Вони вважали себе господарями нашого дому й перетворили його на справжній хаос. Тож я просто вигнав усю їхню родину геть! Терпіти їх більше не мав сил — хай ідуть куди заманеться!"

"Дядьку, ви молодець! Я повністю вас підтримую!"

Чен Сяосяо не очікувала, що дядько виявиться такою прямодушною та рішучою людиною. Такий характер подобався їй значно більше, ніж поведінка підлої тітки.

***

Дядько залишився жити у них!

У маєтку родини Чен стало ще веселіше!

Мо Сюаньцзунь отримав нове доручення — супроводжувати дядька під час огляду Священної Землі Центральних Рівнин!

Чен Сяосяо саме збиралася повернутися до свого Павільйону Нефритової Лози, як раптом хтось схопив її за руку й потяг за собою!

"Сестрице Цзисюань, що з тобою?"

Помітивши, що дівчина тремтить усім тілом, Чен Сяосяо здивовано подивилася на неї, не розуміючи, що сталося.

Дівчата зупинилися лише за штучною гіркою.

Напівсхвильована, напівзлякана Гун Цзисюань стиха прошепотіла: "Сестрице Сяосяо, я бачила його! Я щойно бачила його! Він з'явився! Нарешті з'явився! Сестрице Сяосяо, я впевнена, що не помилилася — це точно він!"

Наприкінці цих слів її голос урвався, і Гун Цзисюань несподівано впала в її обійми, гірко заридавши: "Сестрице Сяосяо, я дочекалася його! Я й справді його дочекалася! Як же довго я чекала..."

"Сестрице Цзисюань, ти..."

Дивлячись на дівчину, яка то раділа, то заливалася сльозами, Чен Сяосяо раптом усе зрозуміла. Вона широко розплющила очі й промовила: "Сестрице Цзисюань, то твій коханий — це мій дядько?"

"Твій дядько? Він твій дядько?"

Гун Цзисюань завмерла, її щоки спалахнули густим рум'янцем. Вона витерла сльози та похитала головою:

"Я не знаю, чи він твій дядько, але я впевнена, що це він! Я б ніколи його не забула — це точно він!"

"Звісно, це мій дядько! Окрім мого дядька, хіба є в нашому домі хтось, кого ти не бачила?"

Чен Сяосяо з усмішкою подивилася на неї й продовжила: "Обранець сестриці Цзисюань на прізвище Ло, і мій дядько теж Ло. Твій коханий — особистий учень старійшини ордену Божественного Меча, і мій дядько теж! Ну що, сестрице Цзисюань, що ти на це скажеш?"

"Ах..." — Гун Цзисюань, яка почервоніла від сорому до кінчиків вух, просто не знала, що й сказати.

"Хе-хе, виходить, тепер мені доведеться кликати сестрицю Цзисюань тітонькою? Оце так халепа, в одну мить стала моєю старшою родичкою! Ха-ха-ха-ха!"

"Сестрице Сяосяо, ти..."

Зніяковівши від кепкування, Гун Цзисюань тупнула ніжкою й утекла, бо більше не мала сил залишатися поруч.

А Чен Сяосяо ця несподівана новина неабияк розважила. Думка про те, що їхнє кохання почнеться саме тут, здавалася їй неймовірно цікавою.

Таку несподівану й радісну новину дівчина не стала тримати в собі. Вона одразу побігла до матері й пошепки розповіла їй про те, що Гун Цзисюань таємно кохала дядька вже цілих шість років.

Ця новина безмежно втішила пані Чен. Вона вже деякий час знала Гун Цзисюань і була високої думки про її вроду та характер. Якби вона мала дорослого сина, то неодмінно зробила б дівчину своєю невісткою.

Нехай дівчина й не стала її невісткою, зате тепер вона могла увійти в їхню родину як дружина брата — і ця думка неабияк гріла серце пані Чен.

Мати з донькою одразу почали будувати плани щодо дядькового одруження, мізкуючи, як звести цих двох. Чен Сяосяо була впевнена, що з розумом Гун Цзисюань той дядько нікуди не дінеться.

До того ж якщо вона сама втрутиться — у крайньому разі затягне їх до простору й змусить укласти договір, то дядько точно вже нікуди не втече!

Зраділа Чен Сяосяо вийшла від матері й раптом згадала про мед, який винесла з простору. Подумавши хвилинку, вона вирішила провідати тих старих.

Вона легенько випустила духовне чуття й миттю дізналася, де вони.

Усі зібралися в подвір'ї старого Іна. Здавалося, ніби вони обговорювали якісь важливі справи, хоча насправді просто теревенили про пригоди своєї молодості.

Поява Чен Сяосяо миттю привернула загальну увагу.

Окрім подружжя Мо Юйцзе, усі одностайно підхопилися, вітаючи її появу.

"Старша панночко, якими долями?" — посміхаючись, склав руки в привітанні старійшина Ін.

"А чому це я не можу прийти?" — скривила губки Чен Сяосяо, підійшовши до подружжя Мо Юйцзе й підібгавши коліна в поклоні: "Учителю, наставнице!"

"Сяосяо прийшла! Сідай швидше!" — Жун Цзінші взяла її за руку й посадила поруч.

Усі теж повсідалися. Чен Сяосяо зустріла їхні зацікавлені погляди й посміхнулася:

"У мене для вас гарні новини — вам пощастило!"