Розділ 197 — V028: Вхід у простір. Приголомшливі події. (2)

Розгнівана Гун Цзисюань з розпашілим білосніжним обличчям стиснула зуби й вигукнула так, ніби наступної миті збиралася посваритися.

Чен Сяосяо це не злякало, вона далі з посмішкою сказала:

"Не сердься, не сердься, я ж кажу щиру правду! Сестричко Цзисюань, заспокойся, я впевнена, що дядько точно має до тебе почуття!"

Ствердний тон одразу вгамував розгнівану дівчину. Вона злегка закусила губу й пригнічено сказала:

"Я спілкувалася з ним уже двічі чи тричі, але старший брат Ло зовсім не має цього на увазі!"

Так довго чекавши на появу коханого, після спілкування Гун Цзисюань виявила, що він не виявляв до неї жодних незвичних емоцій, як інші чоловіки. Він поводився з нею ввічливо й гречно, але в цій ввічливості відчувалася відчуженість. Між ними ніби існувала невидима перешкода, яка не давала відчути ані краплі близькості.

Бачачи пригнічений вигляд дівчини, Чен Сяосяо сховала посмішку, злегка насупила брови й сказала:

"Сестричко Цзисюань, ти що, збираєшся здатися?"

"Я... я, звісно, не хочу здаватися, але..."

Міцно стиснувши губи, Гун Цзисюань розчаровано сказала:

"Я йому не подобаюся, і я... я не знаю, що робити. Мабуть, поки що варто ставитися до нього як до старшого брата, щоб він потім зовсім не..."

"Сестричко Цзисюань, не здавайся так швидко, добре?"

Чен Сяосяо простягнула руку й поплескала її по плечу:

"Якщо людина подобається, то не варто її втрачати. Не хвилюйся, я знайду можливість розвідати думки дядька, але найголовніша тут — ти сама!"

"Я?"

Гун Цзисюань підняла голову, її красиві очі вп’ялися в неї поглядом, і вона спантеличено запитала:

"Сяосяо, що ти маєш на увазі?"

"Усе просто! Якщо ти не хочеш відпускати дядька, ти мусиш першою зворушити його серце. Адже це ти першою закохалася в нього, а він про це й гадки не має. Якби це була ти, то, мабуть, перед чоловіком, до якого в тебе немає почуттів, ти б теж одразу нічого не відчула. Хіба що він постійно дарував би тобі своє кохання, і ти, відчувши це, поступово прийняла б його, чи не так?"

"Так само й мій дядько. Можливо, зараз він сприймає тебе лише як молодшу сестру й ще не закохався по-справжньому. Тож ініціатива має виходити від тебе! Я ж бачу, що мій дядько в питаннях почуттів — страшенно глухий хлопець. Тільки якщо ти сама вкрадеш його серце, він більше ніколи не зможе від тебе піти, хіба ні?"

"Що за дурниці..."

Сором'язлива Гун Цзисюань урешті-решт посміхнулася. Було видно, що вона зрозуміла слова Чен Сяосяо.

Якщо вона справді хоче бути з Ло Цзюньхао, вона не може просто чекати, поки він почне залицятися. Навпаки, вона мусить привернути його увагу, зробити так, щоб вона йому сподобалася, і тільки тоді вони зможуть бути разом.

Хоч він і не виявив симпатії одразу, в глибині душі Гун Цзисюань була навіть трохи рада. Відтоді як їй виповнилося тринадцять років, будь-який чоловік, побачивши її чи дізнавшись, що вона з Палацу Безсмертних Звірів, робив усе можливе, щоб догодити їй. Їхні приховані мотиви були їй прекрасно зрозумілі.

Ло Цзюньхао так не чинив, і хоч це викликало в її серці легкий смуток, там була й частка радості. Це було таке дивне відчуття суміші радості й образи, що вона сама не знала, як поводитися.

Після підказок Чен Сяосяо в її голові одразу з'явився план, і сумніви самі собою розвіялися.

Деяких тем достатньо лише злегка торкнутися, тож Чен Сяосяо не стала продовжувати цю розмову. Вона роззирнулася довкола й, злегка піднявши брови, запитала:

"А де панночка Цзюнь'ер? Знову побігла гратися з духовними журавлями?"

Відколи Цзюнь'ер прибула до родини Чен, їй страшенно сподобалися понад сотня духовних журавлів, яких ті розводили. Вона цілими днями намагалася підкорити хоч одного, щоб зробити своїм їздовим птахом, але, на жаль, ці журавлі вже мали господаря, і хоч які б способи вона використовувала, досягти мети не вдавалося.

Тому, аби досягти свого, Цзюнь'ер просто не відходила від цих журавлів.

"У Цзюнь'ер такий характер! Їй подобаються духовні журавлі, тож вона точно не пропустить нагоди з ними побавитися!"

Згадавши про дівчину, яка бачила довкола лише журавлів, Гун Цзисюань похитала головою, не знаючи, що з нею робити.

Чен Сяосяо посміхнулася, її очі засяяли:

"Чудово! Подивлюся, коли вона нарешті зможе підкорити моїх журавлів!"

"Як на мене, ти спеціально зробила так, щоб Цзюнь'ер не змогла їх підкорити!"

"Та де там! Я ж дозволила їй обирати будь-кого й приборкувати досхочу! Якщо зможе приборкати — скільки б їх не було, я залюбки їй подарую!"

"Було б дивно, якби ти була такою щедрою!"

Гун Цзисюань роздратовано сказала це, адже чудово знала, що сестричка Сяосяо перед нею — зовсім не та людина, яка дасть собі зазнати збитків. Така щедрість точно не про неї.

"Хі-хі-хі!"

Чен Сяосяо не звернула уваги на кпини й продовжила:

"Сестричка Цзисюань теж може спробувати! Мої слова точно мають силу, не хвилюйся."

"Фі! Якщо я повірю твоїм словам, то буду дурепою!"

Гун Цзисюань проігнорувала її слова, але раптом щось згадала й сказала:

"До речі, Сяосяо, моя мама з іншими мають прибути цими днями!"

"О, люди з вашого Палацу Безсмертних Звірів теж поспішають сюди?"

Чен Сяосяо, здається, вже й забула про це.

"Угу, скоро будуть!"

Гун Цзисюань ствердно кивнула, а потім косо подивилася на неї й сказала:

"Сестричко Сяосяо, а ти бува не упереджена? Чому ти іншим даруєш речі, а мені нічого не дала? Ти що, зневажаєш мене?"

"Хі-хі, та як це можливо! Хіба ж я наважуся забути про подарунок для майбутньої дружини мого дядька? Тримай, це для тебе! Нехай моя майбутня тітка завжди залишається молодою й красивою, щоб мій дядько повністю втратив голову й до кінця життя не зміг вирватися з твоїх рук..."

"Сестричко Сяосяо!"

"Я тут!"

"Ти говориш аж занадто багато, точно як старший брат Мо! Ви справді чудова пара!"

"Звісно, звісно! Ми й маємо бути однаковими! У майбутньому й ти..."

"..."

"Ой, сестричко Цзисюань, я ж ще не договорила, не тікай!"

"..."

Гукнувши наздогін постаті, що швидко зникла, Чен Сяосяо з посмішкою піднялася й пробурмотіла собі під ніс:

"Люди з Палацу Безсмертних Звірів теж скоро будуть. Цікаво, хто ще прибуде? Переконана, що не лише вони..."

"Панянко!"

Почувся поклик слуги.

Чен Сяосяо вийшла з альтанки й пішла назустріч.

"Панянко, господар шукає вас!"

"Добре, я зрозуміла!"

Чен Сяосяо знала, що батько знову в вітальні, тож поспішила туди. Побачивши, що батько сидить разом з управителем Чжоу Цзіньцзяном, вона привіталася з ними й присіла поруч.

"Батьку, дядьку Чжоу, що сталося?"

"Сяосяо, згідно з повідомленнями, що надійшли з міста Далін, кілька старійшин із дев'яти великих орденів вирушили в дорогу й зараз прямують до нас. Не схоже, щоб вони йшли купувати духовних птахів чи духовну воду, скоріше за все, вони прямують сюди заради чогось іншого", — повільно заговорив Чжоу Цзіньцзян.

"О, прийшли то й прийшли!"

Чен Сяосяо зовсім не переймалася візитом цих непроханих гостей.

"Які б поважні постаті до нас не завітали, невже нам варто їх боятися? Ті старі монстри, що зараз у нас гостюють, — це не ті, кого вони можуть безкарно провокувати!"

"Хоч це й так, але нам варто бути обачними. Можливо, вони прямують саме заради тебе!" — сказав Чен Біюань, поглядаючи на доньку з легким хвилюванням.

"Незалежно від того, навіщо вони йдуть, поговоримо вже тоді, коли вони прибудуть!"

Теперішня Чен Сяосяо справді не брала до уваги цих людей, тож знову запитала:

"Батьку, дядьку Чжоу, більше немає ніяких справ?"

"Немає!"

"Більше нічого!"

Обоє один за одним відповіли. Чен Сяосяо здалося це нудним, вона піднялася й сказала:

"Батьку, дядьку Чжоу, не хвилюйтеся. Якщо виникне щось, із чим ви не зможете впоратися, просто покличте мене, а я поки піду прогуляюся!"

Безтурботно змахнувши рукою, вона вийшла з вітальні й побігла на вулицю вештатися!

Двоє чоловіків, що залишилися, перезирнулися й гірко посміхнулися. Мабуть, лише вона могла так зневажливо ставитися до дев'яти великих орденів.

***

Вийшовши з головного будинку, Чен Сяосяо озирнулася довкола й пробурмотіла собі під ніс:

"Цікаво, чи вже встановили формацію в персиковому гаю? Коли ж нарешті вдасться успішно засадити мій персиковий гай!"

Поки вона це говорила, її ноги понесли її зовсім не до персикового гаю. Вона вже пів місяця не відвідувала поле лікарських трав за бамбуковим лісом, тож попрямувала саме туди.

Тепер бамбуковий ліс родини Чен перетворився на справді цінне місце для самовдосконалення. Усі в родині Чен любили бігати сюди, і саме через це Чен Сяосяо заходила сюди нечасто.

Йдучи до бамбукового лісу, вона кивала й віталася з усіма, кого зустрічала на шляху. Ще не дійшовши до лісу, Чен Сяосяо була прикута шумом біля підніжжя гори неподалік.

Хоч це й було на певній відстані, але з її зором вона чітко бачила, хто саме зчепився вдалині. Поспостерігавши трохи, вона здригнулася й миттю перенеслася туди.

"Лю Тяньшань, я не вірю! Швидко скажи мені, як саме ви приборкуєте духовних звірів вашої родини Чен? Якщо не скажеш, я буду ходити за тобою щодня..."

Вередливий голос належав панянці Цзюнь'ер. Було видно, як вона невідступно слідує за капітаном патрульного загону Лю Тяньшанем.

Вкрай збентежений Лю Тяньшань не наважувався чинити їй опір, тож пригнічено відповідав:

"Я справді не знаю! Піди запитай у нашої старшої панночки!"

"Хм, не нагадуй мені про свою панянку Чен! Якби вона хотіла мені сказати, хіба мені довелося б чіплятися до тебе?!"

"Чіплятися до нього — це добре, чому б і ні..."

Почувся звучний голосок із відтінком посмішки. Вони обоє обернулися на звук і, побачивши постать, яка з'явилася перед ними, Лю Тяньшань аж почервонів і вигукнув:

"Молодша сестро Чен..."

"Панянко Чен, чому це ти підслуховуєш наші розмови?!" — невдоволено закричала Цзюнь'ер.

"Я зовсім не підслуховувала, я чула все абсолютно відкрито й чесно!" — сказала Чен Сяосяо, підходячи до них із посмішкою на обличчі, але її погляд безупинно блукав по них обох.

Ррр-ррр...

Ууу-ууу...

Духовні звірі, побачивши Чен Сяосяо, один за одним заревіли й, надзвичайно радіючи, почали кружляти навколо неї.

Ці духовні звірі стали головною силою патрульного загону родини Чен. Вони щодня ходили разом з учнями патруля й рідко бачили Чен Сяосяо, тож тепер, коли їм нарешті вдалося її зустріти, вони не могли пропустити нагоду попеститися.

Чен Сяосяо простягнула руку й легенько поплескала цих духовних звірів по лобах, посміхаючись:

"Молоді! Сьогодні ввечері влаштую вам додаткове частування!"

Ууу-ууу...

Ррр-ррр...

Почувши слово про додаткове частування, духовні звірі зраділи ще більше. Це означало, що вони знову зможуть скуштувати щось смачненьке. Звісно, ці ласощі були не тим кормом, який їм давали учні родини Чен, а тими речами, які господарка діставала для них із простору.

Оце справді були ласощі...

Бачачи цю картину, Цзюнь'ер, яка сама була приборкувачкою звірів, не могла не позаздрити. Для них, людей із Палацу Безсмертних Звірів, приборкати духовного звіра було не так уже й складно. Звісно, приборкати цілу групу звірів теж було можливо, але їй це було не під силу — вона могла приборкати максимум кількох духовних звірів. А от так, щоб сотні чи тисячі звірів — окрім старших із їхнього Палацу Безсмертних Звірів, навіть її панянка Гун Цзисюань не змогла б цього зробити.

"Панянко Чен, чи не могла б ти сказати мені, як саме ти приборкуєш..."

"Зачекай..."

Тільки-но Цзюнь'ер зібралася заговорити, як її зупинила Чен Сяосяо із суворим виразом обличчя. За мить вона звернулася до дівчини перед собою:

"У мене справа, поговоримо, коли повернуся!"

Сказавши це, її тіло здригнулося, і вмить вона перенеслася через простір, занурившись у гірський хребет Ваньань.

"Ти..."

"Молодша сестра Чен, що сталося?!"

Вони обоє закричали їй услід, але вона рухалася надто швидко — так швидко, що навіть не встигла відповісти.

Чен Сяосяо, яка стрімко заглиблювалася в гірський хребет, прямувала до місця, яке відчула своїм серцем.

Вона мчала крізь гірський ліс із блискавичною швидкістю, і в її душі мимовільно виникло погане передчуття. Що саме це було, вона поки не могла відчути.

"Старший брате Даньхан..."

Коли вона дісталася глибини лісу, то одразу побачила людину з надзвичайно спотвореним виразом обличчя, усю в крові.

Побачити його в такому місці й у такому стані — Чен Сяосяо не абияк злякалася.

Краплі поту завбільшки з квасолю безупинно котилися з його лоба, тіло було вкрите кривавими плямами, а з куточків рота текла свіжа кров.

"Сяо... Сяо..." — почувши її голос, Лю Тяньшань ледве зміг розтулити рота. Із зусиллям розплющивши очі, він видавив із себе слабкий звук, а з його вуст потекло ще більше свіжої крові.

Чен Сяосяо міцно насупила брови й сказала:

"Мовчи!" — і легким ударом відправила його у забуття.

"Маленька Юйтен, швидко виходь, подивися, які в нього травми!"

"Зрозуміла, юна господарко!"

Не чекаючи наказів, маленька Юйтен вискочила й, витріщившись на важкопораненого, похитала головою:

"Страшно, справді страшно! Цікаво, що за істота так його скалічила!"

"Неважливо, хто це, нападника треба знайти!" — в очах Чен Сяосяо спалахнув холодний блиск. — "Швидше рятуй його, а я роззирнуся довкола й подивлюся, чи немає якихось слідів!"

"Добре!"

Чен Сяосяо одразу почала обшукувати все довкола. Щойно вона відчула сигнал про допомогу й розпач від духовного звіра, як одразу кинулася сюди, але, на свій подив, нічого не виявила.

Невдовзі, пройшовши небагато, Чен Сяосяо зупинилася. Коли вона чітко роздивилася картину перед собою, на її обличчі з'явився вираз жаху.

Білий тигр, який слугував їздовою твариною Лю Даньхану, тепер перетворився на саму лише тигрячу шкуру! До того ж вона виглядала абсолютно неушкодженою, але кістки й м'ясо з його тіла повністю зникли.

Як таке могло статися?!

Чен Сяосяо не торкалася її. Про подібні дивні речі вона ніколи раніше не чула й не бачила, тому не наважувалася робити жодних дій.

Подумавши трохи, Чен Сяосяо одразу передала ментальне повідомлення старому Іну.

Оскільки Чен Сяосяо вже досягла рівня Бойового Короля, вона могла відчувати контрактний зв’язок й передавати їм подумки повідомлення, хоч би де перебувала.

Старий Ін, який саме теревенив зі старими монстрами, раптом припинив розмову з надзвичайно зосередженим виразом обличчя, ніби щось почув.

І справді, у цей момент у його вухах лунав голос Чен Сяосяо:

«Старий Ін, я в глибині гір за садибою, тут сталося щось дивне, швидко приходь сюди!»

"Панове, перепрошую, панянка викликає мене, я мушу негайно йти подивитися!" — кинув старий Ін і миттю зник.

"Що сталося?"

"Чи не сталося чогось із дівчинкою Сяосяо?"

"Я відчуваю, що в родині Чен нічого не сталося!"

Кілька чоловіків перезирнулися й, побачивши сумнів у очах кожного, майстер ордену Цінь насупив брови й сказав:

"Дівчинка Сяосяо не в родині Чен, вона в гірському масиві за маєтком. Ходімо подивимося!"

"Чи не могло це бути..."

Настоятелька Саочень з ордену Юйні впала в паніку!

Старі монстри коротко подивилися на неї, злегка похитали головами й один за одним зникли.

З їхнім рівнем самовдосконалення вони взагалі не відчували, куди поділися подружжя Мо Юйцзе — їх взагалі не було в гірському хребті, очевидно, у них з'явилися інші справи.

***

Старий Ін із його самовдосконаленням Бойового Монарха в одну мить з'явився перед Чен Сяосяо й сказав:

"Юна господарко, що сталося?!"

"Подивися..." — Чен Сяосяо вказала йому на тигрячу шкуру на землі!

"Це..."

Погляд старого Іна впав на землю, і він був дещо вражений. Не вірячи своїм очам, він витріщився й сказав:

"Це наш духовний звір?"

"Звісно! Це був їздовий звір, виділений Даньхану. Він важко поранений, не знаю, чи вдасться його врятувати!"

"Звісно вдасться..."

Тільки-но Чен Сяосяо висловила ці слова, як з'явилася маленька Юйтен:

"Юна господарко, ти хоч подивися, хто береться за справу! Ой, а це тигренятко... чим це його так дочиста зжерли?!"

Свист-свист-свист...

У повітрі миттю з'явилося кілька постатей — це були ті самі старі монстри, які прийшли услід за ним. Їм навіть не довелося запитувати, адже їхні погляди одразу впали на тигрячу шкуру на землі.

Чен Сяосяо анітрохи не здивувалася їхній появі, а от маленька Юйтен у момент їхньої появи миттю сховалася в простір.

"Це... як таке можливо..."

Майстер ордену Цінь виявив здивування й сумнів на обличчі, підійшов та підняв тигрячу шкуру.