Розділ 198 — V029: Розіграти дядька. Дивна людина у чорному. (1)

"Це просто неймовірно, на ній зовсім немає рани!" — оглядаючи тигрячу шкуру, похмуро сказав голова ордену Цінь.

Чен Сяосяо окинула всіх поглядом і не змогла не запитати:

"Як таке могло статися?"

Присутні перезирнулися, але жоден із них не висловив і слова!

Лише старий Ін замислився над чимось.

Чен Сяосяо перевела погляд на нього й запитала:

"Старий Ін, ти про щось згадав?"

"Я не впевнений, адже сам це чув лише зі слів інших!" — вираз обличчя старого Іна став дещо стурбованим.

Одразу після цього інші старі монстри, здається, теж про щось згадали, і їхні обличчя стали ще суворішими.

"Про що саме?" —пильно подивилася на них і запитала Чен Сяосяо.

"Ви ж усі знаєте про місто Хейту (Чорне місто) на кордоні країни Шуйян?" — старий Ін не став одразу пояснювати, а натомість звернувся із запитанням до старих монстрів перед собою.

При згадці про місто Хейту вирази облич присутніх трохи змінилися. З цього було видно, що всі вони знають про це місце.

Чен Сяосяо лише чула, що на найдальшому сході континенту розташована країна під назвою Шуйян, але про місто Хейту вона ніколи не чула.

"Що це за місто Хейту?" — Чен Сяосяо розуміла: якщо це змусило навіть цих старих монстрів змінитися в обличчі, то місце точно не просте.

"Панянко, за один раз усе й не поясниш. Ти повертайся першою, а ми з кількома іншими спершу обстежимо все довкола на кілька сотень лі, щоб перевірити, чи вдасться щось знайти!"

Старий Ін глянув на тигрячу шкуру й знову звернувся до інших:

"Шановні, доведеться трохи попрацювати. Попри все, краще спочатку перевірити навколишні землі!"

"Добре, розійдемося в різні боки!"

Старі монстри обрали собі напрямки й миттєво зникли. Старий Ін теж не був винятком.

Чен Сяосяо розуміла: щоб отримати відповідь, треба спочатку повернутися.

Вона сховала тигрячу шкуру й закликала білого тигра зі священних звірів, щоб той ніс Лю Даньхана на спині назад.

***

Невдовзі новина про важке поранення Лю Даньхана швидко стривожила родину Чен. Заспокоївши його батьків, Чен Сяосяо повернулася до головного будинку.

"Сяосяо, що сталося?" — вираз обличчя Чен Біюаня був похмурим. Лю Даньхан був одним із тих учнів, яких він цінував. Хоча той був небагатослівним, але виконував справи так, що це викликало впевненість та задоволення. Тож коли хтось наважився поранити його учня, патріарх, природно, сильно розгнівався.

Старійшина Вень та Чжоу Цзіньцзян теж дивилися на неї, адже саме вона принесла пораненого.

Злегка похитавши головою, Чен Сяосяо сказала:

"Я й сама не знаю. Я лише відчула заклик білого тигра про допомогу й поспішила туди, а натомість виявила важкопораненого Лю Даньхана та шкуру білого тигра."

Кажучи це, вона витягла з просторового персня шкуру білого тигра.

Усі троє одразу підійшли оглянути її.

"Але на ній справді немає жодної рани!"

"Як із цього духовного тигра хтось зміг висмоктати всю плоть і кров?"

"Як взагалі таке можливо? Як хтось зміг це зробити?"

Вони оглянули тигрячу шкуру згори донизу, але так само не виявили жодних дивних слідів, і обличчя кожного ставало все похмурішими.

Подібне було занадто дивовижним. Вони ніколи з таким не стикалися, тому й мовчали.

"А де старійшина Ін та інші?" — Чен Біюань помітив, що в маєтку бракує кількох осіб.

Стиснувши губи, Чен Сяосяо відповіла:

"Вони подалися на патрулювання, аби перевірити, чи вдасться щось з'ясувати!"

"Старійшина Ін та інші бачили багато чого в житті, тож мають знати, у чому річ!" — поважно сказав старійшина Вень.

"Сподіватимемося!"

"..."

Усі сиділи у вітальні, атмосфера була дещо важкою. Невдовзі всередину заскочили ще три постаті.

"Сяосяо, щось сталося?"

Тільки-но зайшовши до вітальні, Мо Сюаньцзунь одразу вигукнув це, з чого було видно, що вони поспішили назад, щойно почули новини.

З'явившись утрьох, вони не встигли нічого сказати, як одразу побачили тигрячу шкуру.

З першого погляду зрозумівши, що це шкура духовного звіра, вони завмерли, а глава Долини Цзі негайно підняв її й почав розглядати.

Інші двоє обійшли її довкола, перезирнулися, і в їхніх очах також з'явився подив.

"Главо Долини Цзі, чи стикалися ви колись із подібним?" — запитав Чен Біюань, перевівши погляд на найстарішого з присутніх.

"Важко сказати. Якщо я не помиляюся, з цього білого духовного тигра висмоктали плоть і кров, не залишивши навіть кісток. З цього видно, що це робила не звичайна істота!" — присів і поважно відповів глава Долини Цзі .

Мо Сюаньцзунь присів біля Чен Сяосяо й тихо запитав:

"Сяосяо, ти як, у порядку?"

"Я в порядку!" — зрозумівши, що той запитує про зворотний відгук від загибелі звіра, спокійно відповіла Чен Сяосяо.

Зітхнувши з полегшенням, Мо Сюаньцзунь заспокоївся:

"Головне, що з тобою все гаразд!"

Посміхнувшись йому, Чен Сяосяо повернулася до глави Долини Цзі й запитала:

"Щойно я чула, як старий Ін та інші згадували про якесь місто Хейту. старий Цзі, ти ж теж про нього знаєш?"

Місто Хейту!

Почувши про це місце, глава Долини Цзі , Мо Сюаньцзунь та Ло Цзюньхао разом змінилися в обличчі. Не було сумнівів, що вони знали це місце.

Інші троє, здавалося, не зовсім розуміли. Старійшина Вень спантеличено сказав:

"Здається, місто Хейту — це якась заборонена зона, я невиразно чув, як про це згадували."

"Так і є, кажуть, що те місце надзвичайно зловісне, але воно розташоване досить далеко від нас, тож тутешні практики зазвичай вважають його забороненим краєм і майже ніхто туди не ходить", — насупивши брови, зауважив Чжоу Цзіньцзян.

"Управитель Чжоу має рацію!"

Зовні знову пролунав голос, і після цього повернулися старий Ін, голова ордену Цінь та інші!

Усі привіталися та сіли.

"Знайшли щось?" — відразу запитала Чен Сяосяо в старого Іна.

"Нічого, старша панночко, ми нічого не виявили!"

Похитавши головою, старий Ін із надзвичайно суворим виразом обличчя сказав:

"Той, хто зміг утекти від нашого духовного чуття, явно не простий. Він точно володіє якимись таємними техніками!"

"..."

Почувши це, Чен Сяосяо втратила дар мови. Найсильніші майстри зібралися в її власному домі, але вони навіть не змогли знайти нападника, що робило її стан дуже пригніченим.

"Що це взагалі за місце — місто Хейту?"

Коли знову порушили це питання, обличчя присутніх спохмурніли, і лише тоді голова ордену Цінь повільно заговорив:

"Місто Хейту, як і казав управитель Чжоу, це дуже зловісне місце. Там живуть найрізноманітніші потвори й істоти. Усе, що ви можете чи не можете собі уявити — усе є там."

"Е-е, я щось не зовсім розумію, які ще потвори, які істоти, що це взагалі таке, можна сказати точніше?"

Чен Сяосяо хотіла зрозуміти, що насправді міститься в так званому місті Хейту.

"Сяосяо, я тобі розповім!" — почувши її питання, Мо Сюаньцзунь перехопив ініціативу:

"Хоч місто Хейту й називають забороненою зоною, але це лише тому, що звичайні люди туди ніколи не підуть. Водночас дехто називає його раєм гріха, бо в тому місці може статися абсолютно все."

"Коли кажуть про потвор та істот — це щира правда, адже там живуть усілякі жінки-вовчиці, істоти з людськими обличчями й тигрячими тілами, птахолюди. Це все химерні створення, вони напівлюди-напівзвірі, і зазвичай їм не можна з'являтися в наших землях, адже люди не сприймають їхньої інакшості, як і вони не витримують наших дивних поглядів, тому такі створення збираються саме в місті Хейту."

"Якщо й називати його раєм для грішників, то це щира правда. Адже в місті Хейту від самого початку панує повне беззаконня, і кожен, хто туди вирушає, далеко не праведник. Зазвичай це лиховісні вільні практики, які винищують безневинних, або ж усілякі диваки та відступники серед практиків. Тільки опинившись у такому місці, вони можуть сховатися від нашого переслідування!"

"Та ви що? А чому ж ви, хлопці, не пішли й не знищили їх усіх?" — здивовано запитала Чен Сяосяо.

"Знищити?"

Глава Долини Цзі стримано зауважив: "Дівчинко Сяосяо, нічого не можна знищити абсолютно, ми можемо лише контролювати це. Поки вони не чинять масштабних звірств проти людей, у нас немає причин виступати проти них."

"До того ж існування міста Хейту має свої причини. Деякі невинні люди, яких обставини змусили вибути зі звичайного світу, теж ідуть жити в місто Хейту. Нинішнє місто Хейту не буде перебільшенням назвати невеликою країною. Навіть із нашими величезними силами, знищивши більшість, ми б усе одно не змогли винищити їх повністю!"

"Саме так!" — глава ордену Цінь злегка кивнув і сказав:

"До того ж далеко не всі вони заслуговують на смерть, деякі люди все ж мають право на життя. Навіть якщо ми й мусимо вбивати, то лише тих винуватців, які чинять численні лиха, а не знищувати геть усіх без розбору."

"Е-е..."

Чен Сяосяо скривила губи:

"Ви ж самі казали, які вони жахливі... Добре, мені байдуже до цього. Мене цікавить лише одне: з якого дива хтось із міста Хейту пробрався до нас? І чому з білого тигра висмоктали все так, що залишилася лише ця шкура, ви знаєте причину?"

"Ходять чутки, що в місті Хейту є різновид злих практиків. Вони практикують так звану злу техніку, яка спеціалізується на висмоктуванні плоті й крові з духовних звірів або практиків, включаючи навіть кістки, так що залишається лише одна шкіра!"

Старий Ін поважно сказав:

"Я колись бував у країні Шуйян, і хоч сам у місто Хейту не ступав, але чув чимало подібних історій. Проте чи правда це на сто відсотків — не можу стверджувати."

"Існує навіть така техніка самовдосконалення!" — Чен Сяосяо насупила брови, і на її обличчі з'явилася огида. — "Таких людей треба знищувати!"

"Сяосяо, злі практики саме такі: аби підвищити свій рівень самовдосконалення, вони підуть на все. Особливо зараз, коли практики в наших землях ніяк не можуть пробитися до Бойового Монарха ці темні практики стають ще божевільнішими. Вони наважаться на будь-що, про що тільки здатні подумати, аби лише всіма можливими способами зламати тутешні кайдани!"

Мо Сюаньцзунь поводився спокійно й говорив розважливо.

Матріарх з ордену Юйні кивнула на знак згоди:

"Саме так. Ми, тутешні люди, невиразно відчуваючи неможливість зламати ці кайдани, змирилися з долею, а от ті злі практики не бажають миритися. Вони шукають будь-які можливі способи, аби пробитися крізь пік Бойового Імператора. Щодо таких випадків, коли висмоктують плоть і кров, залишаючи лише шкуру чи шкіру, я чула одну історію!"

"Яку історію?"

Усі були захоплені словами старої матріархи й чекали на її розповідь.

"Подейкують, що один предок злих практиків не побажав чекати смерті разом із нами. Він обійшов увесь континент у пошуках будь-якої можливості для прориву, аж поки одного дня не виявив, що духовні звірі, здається, не підвладні цьому обмеженню. Адже він зустрів священного звіра, який досяг піка самовдосконалення, і той священний звір прямо на його очах пробився й став безсмертним звіром, який умів говорити людською мовою. Це його неймовірно вразило."

"Після цього здивування він замислився над питанням: чому священний звір не підкоряється обмеженням і може пробитися? Аби знайти відповідь, він зрештою впав у безумство й створив темну техніку висмоктування духовної ці священних звірів, спеціально полюючи на них у сподіванні використати їхній шанс і пробитися самому!"

"І що було далі, він зміг пробитися?" — зацікавлено запитала Чен Сяосяо.

Стара матріарх з посмішкою похитала головою:

"Невідомо. Мабуть, помер, бо якби він справді зміг пробитися, хіба про це не поширилася б чутка?"

"Ну й ну, а цей практик виявився нівроку сміливим, наважився на таке навіть без попередніх випробувань, справжній божевільний!"

Чен Сяосяо не могла не зітхнути: заради власних цілей люди здатні на будь-що.

"Відтоді, як той практик створив цей спосіб, час від часу траплялися випадки, коли з духовних звірів висмоктували все. Чула, що з деяких практиків теж висмоктували все, лишаючи саму лише шкіру — особливо це стосувалося обдарованої молоді з надзвичайними талантами. Зрештою з'ясувалося, що така доля спіткала чимало людей!" — розкрив ще одну деталь старий Ін!

Чен Сяосяо відчула, як її тілом пробігли сироти. Чим це відрізняється від пожирання живих людей, недарма їх називають лиходіями.

Думка про те, що на її землях з'явилася така істота, викликала в ній сильний дискомфорт, і в її очах спалахнула жадоба крові:

"Таких людей не можна залишати в живих, при зустрічі треба негайно вбивати!"

"Правильно, такі люди — це справжнє лихо, от тільки ми й уявити не могли, що це станеться знову!" — подивилася на тигрячу шкуру перед собою й тихо сказала стара матріарх.

Усі кивнули, а Чен Біюань із занепокоєнням зауважив:

"Схоже, поблизу нас переховується така постать, це може бути небезпечно!"

"Дивно, що за такий короткий час ми нікого не виявили. За логікою, він не мав би втекти!" — у душі Чен Сяосяо наростало невдоволення.

Незалежно від причин, якщо хтось наважився на її території калічити людей і пожирати духовних звірів, такій істоті не можна давати спуску.

"Духовних та священних звірів на нашому континенті вкрай мало, а тепер на Священній Землі Центральних Рівнин ходять чутки про велику кількість духовних звірів. Якщо хтось дійсно практикує таку злу техніку, то в тому, що вони таємно пробралися сюди, немає нічого дивного!" — висловив свою думку глава Долини Цзі.

"То це ми щомиті можемо опинитися під загрозою від таких людей?" — насупивши брови, запитав Чжоу Цзіньцзян.

Чен Сяосяо прижмурила очі й сказала:

"Невже ми справді не можемо нікого знайти?"

"..."

Усі мовчали, не знаючи, що відповісти.

Через мить Мо Сюаньцзунь, що сидів поруч із нею, заговорив:

"Сяосяо, подібні злі практики дійсно володіють деякими надзвичайними засобами, тож знайти їх насправді непросто. Проте не хвилюйся: варто лише знайти бодай найменшу зачіпку, залишену супротивником, і я знайду спосіб вирахувати цю людину."

"Угу..."

Чен Сяосяо глянула на нього, а сама почала спілкуватися з маленькою Юйтен, запитуючи: "Маленька Юйтен, ти теж не можеш знайти?"

"Юна господарко, не хвилюйся й не недооцінюй мене, я зараз же вирушаю!"

"Добре, тільки будь обережною, щоб тебе саму не зжерли як частування!" — стикнувшись із невідомим супротивником, Чен Сяосяо трохи хвилювалася.

"Що за жарти, Юна господарко, такого не станеться! Хіба що він перебуває поза межами нашої території, інакше я обов'язково його знайду!"

Маленька Юйтен запевняла з упевненістю, але Чен Сяосяо все одно трохи непокоїлася:

"Який спосіб ти збираєшся використати? Спочатку придумай щось безпечніше, а то якщо тебе зжеруть як смаколик, де я потім тебе шукатиму?"

"Е-е, юна господарко, ну навіщо ти так кажеш, я ж не фрукт якийсь, як мене зжерти!"

"Хіба ти не чула? Такі злі практики пожирають і людей, і духовних звірів, а про тебе й казати годі. Якщо ти необережно потрапиш йому до рук, на тебе точно чекатиме лише одна доля — стати їжею."

"О-о-о..."

Маленька Юйтен зрозуміла, що господарка не жартує, тож більше не наважувалася діяти необачно.

Поки Чен Сяосяо розмірковувала, її раптом осяяла блискуча думка:

"Маленька Юйтен, а хіба в бджолиної матки немає безлічі маленьких бджілок? У мене є ідея!"

У цей момент Чен Сяосяо схопила за руку чоловіка поруч і сказала: " Абакусе, ходімо..."

"Сяосяо, куди ми?"

Мо Сюаньцзунь підвівся слідом за нею. Молода пара нічого більше не пояснювала й просто миттєво зникла.

"Панночко, ти щось виявила?" — старий Ін, здається, щось відчув і теж миттєво зник на очах у решти.

Присутні лише здивовано перезирнулися: що взагалі відбувається!

Ло Цзюньхао додав:

"Мені стало цікаво, піду і я подивлюся!"

І ще один майстер зник.