Розділ 199 — V029: Розіграти дядька. Дивна людина у чорному. (2)

Чен Сяосяо разом із Мо Сюаньцзюнем з'явилася в глибині гірського хребта Ваньань. Слідом за ними з'явилися й інші.

Побачивши, що дядько теж прибіг, Чен Сяосяо трохи здивувалася:

"Дядьку, а ти як тут опинився?"

"Прийшов подивитися, який спосіб пошуку вигадала наша Сяосяо!" — посміхнувся Ло Цзюньхао.

"Панночко, швидше кажи, що за спосіб?" — збуджено квапив її старий Ін.

"Е-е..."

Чен Сяосяо аж мову втратила. Вона не стала кликати маленьку Юйтен наочно, а таємно наказала бджолиній матці випустити маленьких бджіл.

Вона лише змахнула рукавом, і з повітря з'явилися цілі рої бджіл, а їхнє гучне дзижчання наповнило простір навколо.

Мо Сюаньцзунь та старий Ін анітрохи не здивувалися, а от Ло Цзюньхао завмер від подиву, приголомшено споглядаючи густу хмару бджіл, кількість яких ставала все більшою й більшою.

Невдовзі весь ліс забарвився в золотаві тони. Перед ними було щонайменше кількасот тисяч або й навіть мільйон бджіл, що змусило Ло Цзюньхао повністю заціпеніти.

Ці бджоли також належали до духовних звірів. Хоча вони були крихітними, але чудово розуміли накази Чен Сяосяо. Отримавши команду, вони розділилися на десять загонів і миттєво розлетілися в різні боки на пошуки.

Використовувати для пошуку людей було марно, а випускати великих духовних звірів означало ризик віддати їх на поталу ворогу. Що ж до бджіл — Чен Сяосяо сумнівалася, що той ворог настільки потужний, аби висмоктати навіть таких дрібних комах.

"Ха-ха-ха!"

Побачивши, як бджоли виконують наказ, старий Ін щиро розреготався:

"Чудова ідея, панночко! Поки цей злий практик перебуває в межах наших земель, йому більше не сховатися."

"Ідея Сяосяо просто дивовижна. Переконаний, що ворогу ніяк не уникнути розвідки бджіл!" — посміхнувся Мо Сюаньцзунь.

"Поки що залишається покладатися лише на них. Сподіваюся, вдасться його вистежити. Інакше нам буде занадто важко захиститися від такого ворога, адже територія чимала. Захистишся тут — він ударить в іншому місці, тож лиха не уникнути!"

Чен Сяосяо трохи пояснила задум, а потім, глянувши на спантеличеного дядька, не втрималася й тихо пирхнула:

"Дядьку, ти чого? Тобі так сподобалися бджоли? Хочеш, я дам тобі кількох, погратися?"

"Даш мені?" —не одразу зорієнтувався Ло Цзюньхао.

"Ага!"

В куточках губ Чен Сяосяо раптом заграла лукава усмішка. Вона змахнула рукою, викликавши ще десяток бджіл, і з посмішкою сказала:

"Маленькі бджілки, мерщій пограйтеся з моїм дядьком, а краще поцілуйте його кілька разів!"

Дзи-и-и...

Отримавши наказ, десяток бджілок миттєво кинулися до Ло Цзюньхао, змусивши того підскочити від несподіванки:

"Сяосяо, що ти робиш!"

"Ха-ха-ха!" — споглядаючи, як дядько накивав п'ятами від бджіл, Чен Сяосяо зайшлася веселим сміхом.

Старий Ін теж реготав: "Панночка навіть власного дядька розігрує, краще й мені швидше накивати п'ятами!"

Не чекаючи, поки Чен Сяосяо отямиться, старий Ін дременув так швидко, як тільки міг, адже зовсім не прагнув бути ужаленим до шишок на голові.

"Хм, тобі пощастило, що ти швидко бігаєш!" — провела його поглядом, злегка насупившись Чен Сяосяо.

Мо Сюаньцзунь пригорнув її до себе за талію. Лише в глибині його темних, як океан, очей спалахували ніжні вогники, коли він із посмішкою запитав:

"Навіщо було жартувати з дядька?"

"Та де ж я жартувала!" — дівчина смикнула куточки губ вгору, відмовляючись зізнаватися. — "Я ж заради його власного блага!"

"О, чинить капості, та ще й має виправдання? Ну розкажи!" — Мо Сюаньцзунь не втримався й нахилився, щоб ніжно поцілувати її в чоло; він до нестями обожнював її такою грайливою.

"Ти справді не знаєш?"

Чен Сяосяо підвела очі й глянула на нього. Вона не вірила, що цей хлопець нічого не помітив.

Злегка схиливши голову й поміркувавши хвилину, він подивився на неї з любов'ю й сказав:

"Це через молодшу сестру Гун?"

"Вгадав, але нагороди не буде!"

Сміючись, Чен Сяосяо поскубала його за щоку й запитала:

"Коли ти дізнався, що сестрі Цзисюань подобається дядько? Чому я про це не знала?"

"Звісно ж, помітив!" — Мо Сюаньцзунь дозволив їй витворяти що завгодно, розпливаючись у посмішці:

"Кожного разу, коли з'являється дядько, молодша сестра Гун мимоволі крадькома позирає на нього. Переконаний, що він їй дуже подобається!"

"А ти маєш якесь спостереження!"

Чен Сяосяо кокетливо глянула на нього й продовжила:

"Сестра Цзисюань уже давно закохана в дядька. Кажуть, кілька років тому вона бачила його лиш раз і одразу закохалася. Згодом у неї не було нагоди бути поруч із ним, і хто б міг подумати, що дядько з'явиться в нашій родині — ось вони й зустрілися знову!"

"О, ось воно як..." — це стало справжньою несподіванкою для Мо Сюаньцзюня.

Поміркувавши, він посміхнувся:

"Це чудово, дядько та молодша сестра Гун просто створені одне для одного!″

"Еге ж, вони підходять, проте..." — Чен Сяосяо насупилася й скоса глянула на нього:

"А батьки сестри Цзисюань погодяться?"

"Ну..."

Бачачи, як він замовк, Чен Сяосяо ще більше насупила брови:

"Невже вони погребують походженням дядька?"

"Хоч дядько й не належить до якогось великого клану, але він є учнем ордена Священного Меча, тож це не так уже й погано. Думаю, дядько Гун та тітка Гун не перейматимуться цим. Найкраще було б, якби глава ордену Цінь сам виступив свахою, тоді точно не виникне жодних проблем!"

"О..."

Чен Сяосяо кивнула, і на душі в неї стало трохи спокійніше. Вона не хотіла, щоб люди із Палацу Безсмертних Звірів розлучили цю пару.

***

Вони затрималися в лісі на цілу годину, але так і не дочекалися звісток від бджілок, тому вирішили повернутися додому. Все одно, якщо бджоли щось знайдуть, вони одразу повідомлять.

Щойно вони повернулися, як із вітальні долинули голоси незнайомців. Пара перезирнулася й пройшла з іншого боку, щоб не зустрічатися з гостями.

Хоч Чен Сяосяо й не бачила цих людей, але здогадувалася, що це поважні особи з дев'яти великих орденів. Ну й що з того, що вони прийшли? Якщо вона захоче — зустрінеться, а ні — то й ні!

Вони попрямували до павільйону Нефритової Лози.

Йдучи, Чен Сяосяо запитала:

"А як там справи з формацією у персиковому гаю, про яку ти казав? Якщо незабаром не висадити дерева, як я потім милуватимуся квітами персика?"

"Уже скоро. Цими днями ми зі старим Цзі якраз розробляємо велику формацію, а дрібніші формації поки що довелося відкласти."

"Скільки ще потрібно часу?"

"Мабуть, ще кілька днів, щоб остаточно вирішити, яка формація підійде найкраще!"

"А духовні артефакти вже доставлено?"

Усі ці справи Чен Сяосяо довірила йому, тому не дуже заглиблювалася в деталі.

"Уже давно привезли, старий Цзі тримає слово, тож не хвилюйся!"

"Це добре!"

За розмовою вони дійшли до павільйону Нефритової Лози. Єсу та Єцао вклонилися:

"Старша панночко, зяте..."

"Приготуйте нам холодного чаю!" — розпорядилася Чен Сяосяо.

"Слухаємося, с Старша панночко!"

Вони вдвох присіли в малій вітальні. Не встигли вони навіть випити чаю, як згори пролунав роздратований голос:

"Сестричко Сяосяо..."

Прийшла з'ясовувати стосунки?

Недобросовісна парочка перезирнулася й посміхнулася.

Гун Цзисюань, яка вбігла всередину, якраз застала їхні посмішки, які вони не встигли сховати. Ця красуня розгнівалася ще дужче:

"Сестричко Сяосяо, ти це навмисно, чи не так..."

"Скільки люті! Сестро Цзисюань, хто це тебе так розлютив?" — з посмішкою запитала Чен Сяосяо.

"Ти..."

Гун Цзисюань була розгнівана й збентежена. Вона хотіла щось сказати, але, побачивши Мо Сюаньцзюня, стишила голос, хоч її вродливе обличчя все ще палало від обурення.

"А де мій дядько, він вже повернувся?" — навмисно запитала Чен Сяосяо.

Суворо глянувши на неї, Гун Цзисюань не втрималася й пробурмотіла:

"І ти ще питаєш! Він через тебе ледь не загинув!"

"Справді? Видно, сестра Цзисюань так бідкається!" — зловтішна дівчина анітрохи не відчувала провини, а натомість із посмішкою підхопила її під руку:

"Ходімо, подивимося на нього!"

"Я... Якщо хочеш, йди сама..."

"Та ні, ходімо зі мною, ну ж бо, ходімо..."

Тягнучи за собою сором'язливу дівчину, Чен Сяосяо знову вийшла зі свого подвір'я й попрямувала до гостьового будинку.

Мо Сюаньцзунь провів обох дівчат поглядом, посміхнувся й похитав головою, але нічого не сказав, спокійно попиваючи чай.

***

"Ха-ха-ха!"

З гостьового будинку лунав щирий регіт, змушуючи слуг родини Чен перезиратися між собою, не розуміючи, чому старша панночка така щаслива.

Побачивши в гостьовому будинку дядька, вкритого шишками з голови до ніг, Чен Сяосяо нарешті зрозуміла, чому навіть зазвичай лагідна Гун Цзисюань втратила самовладання. Це було справді...

Справді надто жалісне видовище!

"Ха-ха-ха!"

Чим більше вона дивилася, тим кумедніше їй ставало, Чен Сяосяо просто не могла зупинитися.

Поруч Гун Цзисюань обурено сказала:

"Смієшся, ти ще й смієшся! Мерщій давай ліки!"

"О ні, немає ніяких ліків, ха-ха-ха..."

Ло Цзюньхао, який уже був схожий на Будду через гулі на голові, безпорадно глянув на дівчину, що ледь не качалася від сміху по підлозі:

"Сяосяо, ти просто божевільне дівчисько!"

"Дядьку, з твоїм самовдосконаленням, як ти дозволив їм так себе покусати..."

Це було надто несподівано. Спочатку вона думала, що все обійдеться кількома шишками, аби сестра Цзисюань трохи побурчала, але маленькі бджоли виявилися настільки завзятими, що насадили йому цілу купу гуль.

На щастя, ці бджоли не були отруйними й не становили смертельної небезпеки, хоч болю уникнути не вдалося. Бачачи, що дядько тримається спокійно, Чен Сяосяо розуміла, що він здатен терпіти.

Ло Цзюньхао знав, що вона просто жартує з ним, тож не брав це до серця й відповів:

"Ти сама дала наказ бджолам, хіба вони наважилися б не послухатися? Поки вони мене не покусали б, вони б не відчепилися!"

"Сестричко Сяосяо, як ти могла так жартувати!" — стурбована Гун Цзисюань все ж не втрималася від докору.

Проте Ло Цзюньхао глянув на неї й сказав:

"Молодша сестро Гун, не варто хвилюватися, це дрібниці, все швидко мине!"

"Сестро Цзисюань, якщо хочеш допомогти дядькові, можеш розтовкти імбир і вичавити сік, а потім намастити ним болючі місця — так усе загоїться швидше!"

"Я зараз же біжу на кухню подивитися, чи є імбир!"

Гун Цзисюань негайно підхопилася й квапливо вибігла. Ло Цзюньхао завмер і хотів було її покликати, але дівчина вже зникла з подвір'я.

"Хі-хі..."

Бачачи реакцію дядька, Чен Сяосяо задоволено кивнула:

"Схоже, моя ідея була чудовою. Хоч дядьку й довелося трохи попсувати шкіру, зате про нього піклується така красуня. Хороша справа!"

"Дурниці!"

Ло Цзюньхао зробив суворе обличчя й злегка гримнув на неї, більше нічого не кажучи.

Чен Сяосяо здивовано подивилася на нього й запитала:

"Дядьку, тільки не кажи, що тобі не подобаються дівчата!"

"Що за нісенітниці..." — Ло Цзюньхао насупив брови:

"Ти ж дівчина, не мели дурниць і не бешкетуй. Ти вже заручена, а поводишся як дитина!"

"Дядьку, а як щодо тебе? Я вже заручена, а ти скільки ще збираєшся зволікати?" — не збиралася відступати Чен Сяосяо:

"Дядьку, матуся дуже переймається твоєю долею! Ти вже дорослий, клану Ло потрібен спадкоємець, хіба тобі не треба шукати дружину?"

"Дівчисько, відколи це ти стала такою клопіткою?" — Ло Цзюньхао пильно глянув на неї, але його суворий вигляд старшого анітрохи не діяв на Чен Сяосяо!

"Хе-хе, дядьку, я ж задля твого блага! Хочеш, я повідомлю бабусі, щоб вона приїхала й допомогла тобі з вибором? Сестра Цзисюань така чудова!"

"Сяосяо..."

Вираз обличчя Ло Цзюньхао став серйозним:

"Не мели дурниць, це стосується репутації молодшої сестри Гун. Якщо далі плестимеш нісенітниці, дядько з тобою не панькатиметься!"

"Дядьку, скажи правду, тобі подобається сестра Цзисюань чи ні? Я не вірю, що ти не бачиш її почуттів до тебе. Чи у тебе є інша кохана?"

Аби все з'ясувати, Чен Сяосяо проявила дух пліткарки, прагнучи витягти всі таємниці.

"Це справи дорослих, дітям не слід втручатися!"

"Пф..."

Чен Сяосяо аж вибухнула сміхом від такого поважного тону й з посмішкою сказала:

"Дядьку, я вже не дитина, кажи швидше..."

"..."

Ло Цзюньхао із суворим виразом обличчя проігнорував її.

"Дядьку, кажи швидше, ти сьогодні просто зобов'язаний мені розповісти!"

"..."

"Дядьку, тут же нікого немає, ну скажи, а то я піду й розповім усе матусі та бабусі!"

"..."

"Дядьку, ну не будь таким упертим, якщо є якісь думки — вислови їх. Тобі справді не подобається сестра Цзисюань?"

"..."

"Дядьку..."

"Усе, досить шуміти, повертайся до себе й попроси Сюаньцзюня погратися з тобою!"

Ло Цзюньхао, у якого від її розпитувань уже розболілася голова, змахнув рукою, випроводжаючи її, бо більше не міг терпіти цих пестливих допитів.

"Дядьку, що б ти не думав, ти повинен дати сестрі Цзисюань чітку відповідь. Вона закохана в тебе вже кілька років, невже ти справді залишишся байдужим?"

"Що ти сказала..."

Ло Цзюньхао спантеличено глянув на неї, ніби не вірячи власним вухам.

"Дядьку, ти все правильно почув!" — Чен Сяосяо закотила очі й сказала:

"Кілька років тому сестра Цзисюань бачила тебе в ордені Священного Меча. Можливо, ти її й не запам'ятав, але вона саме тоді закохалася в тебе й довго шукала. Просто ти весь час був у затворництві й не виходив, але чи знаєш ти, що вона весь цей час чекала саме на тебе?"

"..."

"Дядьку, ти, мабуть, не віриш, але це щира правда. Подумай сам, сестрі Цзисюань уже майже двадцять років, і вона досі не заручена. Невже ти все ще не віриш, що вона чекала на тебе? Подивися, я, шістнадцятирічна дівчина, вже знайшла коханого, а сестра Цзисюань — така гордість небес, якби вона не чекала на тебе, хіба залишалася б досі самотньою?"

"..."

"Дядьку, добре поміркуй про це. Сестра Цзисюань зустріла тебе тут і плакала від щастя. Сподіваюся, ти її не розчаруєш. Сестра Цзисюань — чудова дівчина, і я дуже хочу, щоб вона стала моєю тітонькою, тож не розчаруй мене!"

"..."

Чен Сяосяо висловила все, що мала сказати, і, більше не зважаючи на спантеличеного дядька, миттєво вийшла.

Щойно вона вийшла на подвір'я, як зустріла Гун Цзисюань, яка поверталася з піалою імбирного соку.

Чен Сяосяо зупинилася й з посмішкою сказала:

"Сестро Цзисюань, пам'ятай: коли маститимеш дядька імбирним соком, спочатку витягни жала бджіл, бо інакше сік не допоможе. Дякую тобі за турботу..."

Наразі це все, чим вона могла їм допомогти. Чен Сяосяо легко пішла, залишивши простір для них двох.

Сподіваємося, вони обидва скористаються цим шансом!

***

За цілий день бджоли так і не змогли знайти злочинця, від чого Чен Сяосяо теж відчула пригніченість: невже цей душогуб і справді втік?

Що ж до представників дев'яти великих орденів, які прийшли до них, вони дійсно залишилися в маєтку родини Чен. Вони прагнули зустрічі з нею, але Чен Сяосяо не звертала на них уваги й поки що не мала бажання спілкуватися.

***

Наступного дня!

Лю Даньхан, який пролежав без тями цілу добу, нарешті отямився!

Отримавши цю новину, Чен Сяосяо негайно помчала до його кімнати, де вже зібралися старий Ін та інші.

Побачивши її появу, всі підвелися.

Кивнувши їм, вона підійшла до ліжка й глянула на блідого хлопця:

"Старший брате Даньхан, як ти почуваєшся?"

"Молодша сестро, мені набагато краще, дякую тобі!" — Лю Даньхан усе ще пам'ятав, що саме вона першою прибула йому на допомогу, тож у його погляді простежувалася складна гама почуттів.

"Головне, що все в порядку!" — Чен Сяосяо злегка посміхнулася. — "Якщо відчуєш якесь нездужання, обов'язково кажи, не приховуй, це шкодить здоров'ю!"

"Я знаю!"

Погляд Лю Даньхана трохи згаснув: "Бай Мао, він..."

Бай Мао — це був його улюбленець, і Чен Сяосяо знала це ім'я, тож не могла не заспокоїти його:

" Бай Мао вже не врятувати, але я дам тобі іншого білого тигра, не хвилюйся, він буде таким самим, як і попередній!"

"Дякую..."

"Не варто подяки. Зараз я хочу з’ясувати, що ж усе-таки сталося. Хоч які способи ми випробовували, вистежити зловмисника так і не вдалося, тож розкажи, як усе відбувалося в той момент!" — не стала довго ходити довкола й одразу запитала Чен Сяосяо.

Лю Даньхан не приховував нічого й одразу все розповів.

Виявилося, що вчора він не був на чергуванні, а його самовдосконалення досягло межі. Найкращим способом для прориву було тренування в горах, тому він разом зі своїм білим тигром Бай Мао вирушив у гори.

Окрім тренування, він також хотів подивитися, чи немає в горах якихось лікарських трав, щоб принести їх для посадки. У міру того, як він просувався все далі, нічого особливого не траплялося, адже поруч був духовний білий тигр, тож звичайні люті звірі не наважувалися чіпати його.

До того ж він вже досяг ранньої стадії Бойового Учня і зовсім не переймався дрібними хижаками, непомітно заглибившись у саму гущавину гір.

Аби як слід потренуватися, він сховав білого тигра й приготувався знайти потужного звіра для бою, сподіваючись пробити бар'єр.

Пройшовши небагато, він помітив попереду швидкий темний спалах, але не зміг розгледіти деталі, тож із цікавості подався в той бік.

Він ішов деякий час і раптом відчув, що щось не так, адже ніяк не міг виявити жодних аномалій, тож, зрозумівши небезпеку, вирішив повернути назад.

Якраз коли він повертався, його волосся раптом встало дибом. Тільки-но він обернувся, як побачив химерну лапу, що блискавично кинулася на нього.

Не маючи змоги ухилитися, він зазнав удару, відчув нестерпний біль у спині, і перш ніж встиг отямитися, на нього знову обрушилася могутня лапа. Тоді ж він чітко розгледів нападника в чорному балахоні: хоч обличчя було приховане, але одна його рука була людською, а інша — дивною звіриною лапою.

Окрім цього образу, в його пам'яті більше нічого не закарбувалося. Спливаючи кров'ю від численних ран, він зрештою був збитий із ніг потужним ударом долоні.

Упавши на землю, він ледь не знепритомнів і лише тоді згадав про свого білого тигра, квапливо випустивши його із сумки для звірів.

Вибравшись, білий тигр одразу кинувся на ворога, але сам Лю Даньхан вже не міг піднятися. Зрештою він навіть перестав чути голос білого тигра, розуміючи, що сталося непоправне, але був безсилий допомогти!

Лише коли він уже втрачав свідомість, він нарешті почув голос Чен Сяосяо, а далі вже нічого не пам'ятав.

Після його розповіді всі отримали лише одну зачіпку: нападник у чорному балахоні, з однією людською рукою та однією звіриною лапою!

"Схоже, це дійсно злий практик, що пробрався з міста Хейту, інакше така істота не з'явилася б!" — сказала стара матріарх з ордену Юйні.

Інші хоч і мовчали, але їхні вирази облич свідчили про згоду.

"Старша панночко, його й досі не вдалося вистежити?" — запитав старий Ін у Чен Сяосяо.

Кивнувши, Чен Сяосяо насупила тонкі брови й сказала:

"Дивно, як ця людина змогла сховатися, не міг ж він втекти так швидко!"

"Якщо не вдається знайти, то він або справді втік, або досі перебуває в таємному сховищі. Нам залишається лише вичікувати: якщо він наважиться вийти, переконаний, ми його знайдемо!" — урочисто сказав старійшина Вень. =

Усі наказали Лю Даньхану як слід відпочивати й один за одним вийшли.

Перед відходом Чен Сяосяо дала йому глечик із духовною водою зі свого простору й наказала добре лікувати рани, не переймаючись іншим.

Лю Даньхан, що залишився на ліжку, мав пригнічений вигляд. Він міцно притискав глечик до грудей, немов це була найбільша цінність, і весь його вигляд став ще більш мовчазним!

…

Так і не знайшовши ворога, Чен Сяосяо хоч і хвилювалася, але не мала іншого виходу, окрім як попросити маленьку Юйтен створити ще більше бджіл, щоб ті слугували невидимими розвідниками та патрульними!

***

"Тітонько Хуейхуей, сестро Цзисюань..."

Побачивши двох дівчат, які йшли разом, Чен Сяосяо, що порпалася в саду коло квітів та трави, трохи здивувалася, не очікуючи побачити їх удвох.

"Сяосяо, ти знову відбираєш роботу в слуг!" — із посмішкою сказала Чен Хуейхуей, дивлячись на дівчину з маленькою лопаткою в руках.

Чен Сяосяо безтурботно змахнула лопаткою й посміхнулася:

"Нудно ж!"

"Навіть якщо нудно, ти щось не дуже поспішаєш шукати нас для розмов!"

Гун Цзисюань вдавано насупилася й уже хотіла щось додати, як раптом підвела голову й глянула в небо, ніби вдивляючись кудись у далечінь.

Чен Сяосяо одразу щось відчула й посміхнулася:

"Схоже, прибули люди з Палацу Безсмертних Звірів!"

"Так, це моя мати та інші!" — посміхнулася Гун Цзисюань.