Розділ 201 — V030: Відверте пояснення. Купа клопоту. (2)

Контракт?

Почувши це слово, вони застигли. Мо Юйцзе раптом витріщив очі й промовив:

"Божественний контракт?"

Вирази облич присутніх трохи змінилися. Очевидно, це слово здалося їм несподіваним і неймовірним, і вони приголомшено дивилися на неї.

Кожен, хто входить у цей простір, укладає контракт? Тоді вони...

Раптом у їхніх серцях з'явилося дивне відчуття. Це відчуття здавалося дещо незвичним, і якийсь час вони не знали, що й сказати.

"Так, саме божественний контракт!"

Чен Сяосяо ледь помітно посміхнулася, граючись чашкою в руках. Розуміючи їхні думки, вона спокійно промовила:

" Не хвилюйтеся. Ви всі — мої старші, тому ми уклали лише кровний контракт родинних зв’язків, жодних інших зобов'язань не буде. Думаю, вчитель із наставницею вже давно помітили, як шанобливо ставиться до мене старійшина Ін. А все тому, що спершу між нами було укладено контракт господаря й слуги!"

"..."

Перезирнувшись, вони були вражені й не могли повірити: виявляється, божественний контракт має свої різновиди.

"Якби не з'явився контракт родинних зв’язків, я б не дозволила нікому увійти й тим більше не погодилася б допомагати!" — продовжила Чен Сяосяо.

Гун Цзисюань із цікавістю запитала:

"Сяосяо, якщо так, то хіба ти не можеш набрати собі купу слуг?"

"Слуг? Контракт господаря й слуги?"

Чен Сяосяо стиснула губи й продовжила:

"Сестро Цзисюань, як ти гадаєш, ті старі монстри погодяться? Один чи двоє — це ще байдуже, але хто поручиться, що коли їх стане четверо чи п'ятеро, вони не об'єднаються й не знищать мене? І що з того, що це божественний контракт?"

"Якщо це справді божественний контракт, то тобі, Сяосяо, нема про що хвилюватися!" — посміхнувся Мо Юйцзе. — "Варто їм лише замислити щось лихе, як одна твоя думка розвіє їхні душі, тож зовсім не слід боятися, що вони тобі зашкодять!"

"Вчителю, я це розумію, але завжди можуть статися несподіванки, хіба ні?"

"Несподіванки? Сяосяо, що ти маєш на увазі?" — здивовано запитала Жун Цзінші. — "Якщо одна твоя думка може змусити їх зникнути, яких несподіванок ти боїшся?"

"Наставнице, у світі немає нічого абсолютного. Береженого й Бог береже!" — безпорадно посміхнулася Чен Сяосяо. — "До того ж кожна річ у моєму просторі — це скарб. Якщо в них і справді виникнуть якісь думки, а я..."

Прибравши посмішку з обличчя, вона вкрай серйозно промовила:

"Тому мені потрібна величезна кількість ресурсів, що більше, то краще. Не маючи повної впевненості, я не дозволю їм увійти!"

"Сяосяо, ця величезна кількість ресурсів потрібна тобі для..." — Мо Юйцзе глянув на неї збоку, досі не розуміючи, навіщо їй стільки ресурсів.

"Для підвищення рівня!" — осяйно усміхнулася дівчина, даючи відповідь.

Підвищення рівня?

Пані Гун насупила брови й здивовано запитала:

"Сяосяо, ти хочеш сказати, що чим вищий рівень простору, тим сильніший божественний контракт?"

"Саме так!" — кивнула Чен Сяосяо.

Зважаючи на їхню кмітливість, не дивно, що вони про все здогадалися.

"Сяосяо, будь спокійна, ми підтримаємо тебе всіма силами! Як тільки ми вийдемо з простору, я повернуся до Храму Небесних Таємниць й дістану для тебе велику партію ресурсів!" — посміхаючись, промовив Мо Юйцзе.

Жун Цзінші з посмішкою підхопила розмову:

"Сяосяо, людей у нашому Храмі Небесних Таємниць небагато, а от накопичених ресурсів чимало. Передати тобі частину — взагалі не проблема!"

"Дякую, вчителю, дякую, наставнице!"

Від користі Чен Сяосяо, звісно ж, не відмовлялася, до того ж їй справді потрібна була підтримка старших.

Пані Гун кивнула й промовила:

"Сяосяо, хоч я вже й принесла партію ресурсів, але будь певна, ми зможемо підтримати тебе ще, щоб ти мала абсолютну впевненість перед тим, як допомагати іншим!"

Непомітно для самих себе старші позбулися будь-яких сторонніх думок щодо неї. Вони ставилися до неї як до рідної, без найменших сумнівів чи підозр.

Пані Чен, яка весь час мочала, зворушено промовила:

"Шановні свати, пані Гун, щиро дякую вам!"

"Ми ж тепер одна родина, до чого цей зайвий етикет!" — посміхнулася Жун Цзінші.

Пані Гун посміхнулася й глянула на неї:

"Пані Чен, не варто дякувати. Якщо наші речі можуть допомогти Сяосяо, ми, звісно, не відмовимо. Я вірю, що якби допомога знадобилася нам, Сяосяо неодмінно допомогла б. Хіба є потреба дякувати між нами?"

"До того ж хіба Сяосяо не казала, що наш контракт — це контракт родинних зв’язків? А якщо ми рідні, то тим паче не слід дякувати!"

"Пані Гун права, це я розчулилася!" — посміхнулася пані Чен.

Мо Юйцзе мовчав, він ніби про щось розмірковував, а за мить знову запитав у Чен Сяосяо:

"Сяосяо, на скільки видів діляться твої контракти? Які в тебе плани?"

"Є кілька видів контрактів", — Чен Сяосяо розуміла, чому вчитель ставить це запитання, і пояснила: "Я думаю, якщо й дозволяти главі Цінь та іншим увійти, то це має бути контракт дружби!"

Почувши їхню розмову, жінки затихли.

"Це ненадійно..."

Мо Юйцзе злегка похитав головою й промовив:

"Твої нещодавні побоювання були цілком виправдані. Ні в чому не можна бути впевненою на всі сто відсотків. Ба більше, старійшина Ін зв'язаний з тобою контрактом господаря й слуги, тому, зважаючи на наші стосунки, він навряд чи наважиться якось перечити. Проте якщо з усіма наступними людьми ти укладеш контракт дружби, це може стати для нього важким тягарем на серці. А в такому мало хорошого."

"Окрім того, людська душа непередбачувана. Усе у твоєму просторі — це скарби. Будь-яка річ, винесена назовні, здатна змусити практиків битися до смерті. Важко гарантувати, що в когось із них не виникне жадібності. Якщо вони справді щось замислять, це неодмінно обернеться для тебе великим клопотом. Я вважаю, що потрібна стримувальна сила, адже перед обличчям жадоби дружба не має жодної сили."

Почувши його слова, усі мимовільно кивнули: таке й справді було можливим. Їхні погляди знову звернулися до Чен Сяосяо.

"Вчителю, я це розумію й теж думала про це. Просто хто з них погодиться на контракт господаря й слуги? Тому я й вирішила, що контракт дружби дозволить їм почуватися краще!"

Почувши її слова, усі присутні замовкли.

Ті старі монстри ззовні були непростими постатями, можна сказати, верхівкою у своїх сферах. Змусити їх укласти контракт господаря й слуги й справді здавалося не зовсім доречним!

"Сяосяо, тут рішення все одно за тобою!" — гірко посміхнувся Мо Юйцзе.

Чен Сяосяо також безпорадно промовила:

"Подивимося за обставинами. Все одно попереду ще цілий місяць. Коли наставниця та тітонька Гун піднімуться до Бойового Монарха, ті люди просто не зможуть залишитися байдужими, а тоді й глянемо на їхні плани!"

Звісно, Чен Сяосяо мала свої козирі: як тільки простір знову підвищить свій рівень, її власні здібності зростуть слід за цим, і вона вірила, що зможе знайти кращий спосіб розв'язання цієї проблеми.

***

Поки всі залишалися тут, Чен Сяосяо особисто приготувала для них обід. Пообідавши разом із ними, вона та Гун Цзисюань залишили простір.

Коли вони з'явилися в павільйоні Нефритової Лози, Гун Цзисюань не втрималася:

"Сестричко Сяосяо, ти просто неймовірна! Володієш таким скарбом!"

"Вважатимемо це везінням..."

Чен Сяосяо посміхнулася, і вони обоє сіли на стільці у спальні.

Глянувши на неї збоку, дівчина запитала:

"Сестро Цзисюань, тепер, коли тітонька Гун тут, твій секрет більше не вдасться приховувати, чи не так?"

"..."

Гун Цзисюань застигла, її обличчя згасло, і вона промовила:

"Я не знаю, як сказати матері, і не знаю, що вона думає про твого дядька. Ти ж знаєш, раніше моїй матері більше подобався старший брат Мо, але, на жаль, між ними не склалося."

"Е-е, щодо цього я нічого не можу сказати, але..." — Чен Сяосяо замислилася й не стала казати одразу.

"Але що?"

"Я маю на увазі, якщо ви справді хочете бути разом, спосіб є. Останній спосіб — я поміщу вас у простір і допоможу укласти подружній контракт!"

"А..."

Гун Цзисюань була приголомшена:

"Сяосяо, ти володієш навіть такою здібністю? Ні, я маю на увазі, ти можеш допомагати іншим укладати контракти?"

"Можу, хочеш спробувати? Я зараз же покличу дядька сюди!" — з гумором промовила Чен Сяосяо.

"Е-е..."

Гун Цзисюань ніяково опустила голову й трохи пригнічено промовила:

"Поки що не треба, подивимося згодом. Я все ж сподіваюся на згоду матері!"

"Не хвилюйся, я вірю, що тітонька Гун погодиться!"

"Сподіваюся!"

***

Пані Гун із Палацу Безсмертних Звірів прибула до родини Чен — ця новина була відома всім. Однак протягом наступних днів ніхто так і не побачив її появи, що викликало в усіх крайнє здивування.

Окрім двох чи трьох людей, які знали правду, решті було цікаво, куди поділася пані Гун, але ніхто їм нічого не пояснював. Утім, двох старих, які прибули разом із нею, заспокоїла Гун Цзисюань, і вони спокійно чекали на появу своєї господині.

Щодо спокою інших, то кілька людей зовсім не знаходили собі місця. Хоч вони й жили в маєтку родини Чен, але так і не бачили Чен Сяосяо — найважливішу постать.

Цими людьми були старійшини дев'яти великих орденів.

Хоч вони й не бачили Чен Сяосяо, але не наважувалися виявляти найменшого невдоволення. Зрештою, вона мала право на таку гордість, а головне — навіть глава ордену Небесного Меча чекав, тож що вже казати про них.

Саме в ті дні, коли всі чекали, з'явилися нові гості!

Прибулими виявилися, Чжу Веньбо та його син з маєтку Ціншань, які прибули до маєтку родини Чен разом зі своїми людьми.

Їхня поява виявилася несподіванкою для родини Чен, адже аукціон пройшов лише близько місяця тому. Чжу Сян'юй закупив чималенько речей і зумів забрати їх із собою, а тепер, лише за місяць, вони знову з'явилися.

Незалежно від мети їхнього візиту, один лише той факт, що вони піднесли ресурси у двох просторових перснях, змусив Чен Сяосяо задоволено посміхнутися.

Що їй зараз було потрібно? Звісно ж, ресурси!

У руках Чен Сяосяо вже було чотири просторові персні з ресурсами, але оскільки в просторі перебували люди, вона поки що не планувала підвищувати його рівень, вирішивши трохи зачекати.

З прибуттям батька й сина родини Чжу в маєтку родини Чен стало ще жвавіше: гостьові будинки біля головної садиби були повністю заповнені.

***

"Панянко Чен, ви маєте вільну хвилину? Чи можемо ми потурбувати вас на хвилинку ?"

Саме тоді, коли вона натрапила на групу людей, що перегородили їй шлях, Чен Сяосяо зрозуміла, що більше не зможе їх уникати.

Ледь помітно кивнувши, Чен Сяосяо провела їх до подвір'я старого Іна.

Ці гості не турбували життя родини Чен у головному маєтку, тож гостьовий будинок старого Іна став місцем їхніх зборів.

Щоразу, коли Чен Сяосяо з'являлася тут, вона бачила майже тих самих людей!

Так само щоразу при зустрічі з Чен Сяосяо вони були підкреслено ввічливими, а старий Ін зі слизькою посмішкою випрошував нагороду:

"Старша панночко, чи є якісь завдання? Я тепер щодня виходжу на патрулювання по три рази й нізащо не дам чужинцям можливості знову прослизнути всередину!"

Після інциденту з Лю Дханьханом Чен Сяосяо нічого не наказувала, але старий Ін сам щодня виходив на дозор: уранці, вдень і ввечері, забезпечуючи спокій Священної Землі Центральних Рівнин.

Бачачи його підлесливий вигляд, Чен Сяосяо одразу зрозуміла, що в нього на думці.

Закотивши очі, вона незадоволено промовила:

"Захотілося нефритового бджолиного меду, чи не так?"

"Хе-хе-хе, старша панночко така розумна! Відколи я випив нефритового бджолиного меду, відчуваю, ніби помолодшав на кілька років. Це відчуття просто чудове! Старша панночко, чи немає ще? Подаруйте мені трішки!"

Окрім старого Іна, ніхто не наважувався просити нагороду в Чен Сяосяо, тож інші лише із заздрістю дивилися на нього.

Кілька старих, які вже куштували нефритовий бджолиний мед, знали про його дію. Особливо це стосувалося старої матріарх з ордену Юйні: після вживання ефект виявився надзвичайно помітним, адже вона, бувши настільки слабкою, що очікувала швидкої смерті, раптом відчула, що її життя подовжилося, а тіло знову сповнилося життєвої сили. Це змусило її зрозуміти, наскільки дорогоцінним є бджолиний мед, який дала їм Чен Сяосяо!

"Добре, зважаючи на твою старанність, даю тобі дві пляшечки, але пий ощадливо!"

Чен Сяосяо кинула йому дві пляшечки, від чого старий Ін одразу розплився в посмішці:

"Дякую, старша панночко! Хе-хе, цей скарб такий смачний!"

Усі дивилися, як задоволений старий Ін дбайливо ховає здобуток. Заздрість заздрістю, але ніхто не наважувався прямо просити нагороду в Чен Сяосяо, адже зараз вони безкоштовно їли, пили й жили в домі родини Чен.

"Панянко Чен, чи не бажаєте ви продати трохи нефритового бджолиного меду?"

Чжу Веньбо вже знав про ефект бджолиного меду й найперше подумав про продаж цієї чудової речі.

Чен Сяосяо, яка щойно сіла, кинула на нього швидкий погляд і промовила:

"Не продається. У нас навіть для себе недостатньо, про який продаж може йти мова."

Насправді вона могла б продати, адже бджолина матка давала чимало меду, але поки що дівчина не мала такого бажання. Якщо й продавати, то лише на наступному аукціоні, де ціна була б набагато вищою.

Не маючи настрою говорити про бізнес, Чен Сяосяо перевела увагу на кількох старих — це були старійшини дев'яти великих орденів, серед яких двоє, старійшина Лінь та старійшина Цюань, були їй вже трохи знайомі.

"Шановні, якщо маєте якісь справи, кажіть прямо зараз. Втім, ви могли б пояснити все моєму батькові або управителю Чжоу, це було б те саме," — спокійно промовила Чен Сяосяо.

Усі інші замовкли й припинили балачки, уважно слухаючи їхню розмову.

Старійшина Лінь та інші гірко посміхнулися, і він прямо висловив своє прохання:

"Панянко Чен, насправді ми всі знаємо, що ви допомогли старійшині Іну прорвати пік Бойового Імператора та піднятися до Бойового Монарха. Ми готові заплатити будь-яку ціну й так само сподіваємося отримати вашу допомогу!"

"І це все?"

Тон Чен Сяосяо став значно холоднішим, а погляд — відчуженим і байдужим.

"Так!" — перезирнувшись, кивнули вони.

"Вибачте, але зараз я не можу вам допомогти!″ — Чен Сяосяо вказала на кількох старих монстрів. — ″Вони принесли купу речей, але я досі не можу їм допомогти. Хіба ви не розумієте, що це малоймовірно?"

"Е-е..."

Ніхто не очікував, що Чен Сяосяо скаже таке. Не лише старійшина Лінь та інші застигли без слів, але й самі старі монстри були вкрай здивовані.

"Не треба сліпо слідувати за іншими, добре? Я нічого не можу обіцяти. Якщо зрештою нічого не вийде, боюся, ви мені всі кістки переламаєте!"

"..."

"Ви прийшли лише через це?" — запитала Чен Сяосяо, бачачи їхнє мовчання.

Кілька людей кивнули: вони й справді прийшли саме через це, адже новину про те, що старійшина Ін став Бойовим Монархом, неможливо було приховати від дев'яти великих орденів, особливо коли представники чотирьох великих сил з'явилися в маєтку Ченів, що зробило ці чутки ще більш вірогідними.

Проте вони й уявити не могли, що Чен Сяосяо використає таку відмовку. Якою б не була причина, у їхніх серцях залишилося відчуття незадоволеності.

Старійшина Лінь трохи подумав і промовив:

"Панянко Чен, якщо ці вельмишановні старші досягнуть успіху, чи матимемо ми надалі можливість звернутися до вас по допомогу?"

"Щодо цього я не можу нічого сказати й не наважуюся обіцяти!" — Чен Сяосяо злегка насупилася. Усі ці справи були надто клопіткими, настільки, що її настрій зіпсувався.

Однак вона розуміла, що дев'ять великих орденів краще не ображати. Хоч вона й не боявся їх, але й вони не зробили їй нічого поганого.

"Панянко Чен, невже навіть наша готовність заплатити ціну не допоможе?" — старійшина ордену Бігуа виявив деяке незадоволення.

Вони провели в домі родини Чен кілька днів і нарешті перестріли її, але отримали таку відповідь — як вони могли бути задоволені?

"Хі-хі-хі..."

Чен Сяосяо раптом тихо розсміялася. Її темний погляд повільно ковзнув по всіх присутніх, і вона багатозначно промовила:

"Ціну, звісно ж, доведеться заплатити, от тільки боюся, що зрештою ніхто з вас не захоче платити таку ціну!"

"..."

Усі замовкли. Чен Сяосяо з посмішкою перевела погляд на чоловіка з найзвичнішим виразом обличчя й промовила:

"Старий Ін, скажи, хіба я не права?"

"Права!" — кивнув старий Ін із байдужим виглядом.

Тільки він один знав, що Чен Сяосяо мала на увазі під ціною. Скільки з присутніх погодилися б на контракт — це справді було великим питанням.

Більше нічого не кажучи й не маючи що додати, Чен Сяосяо просто пішла.

Вона сказала це тому, що знала: батько й син Чжу також неодмінно прийшли заради цього.

Що більше людей дізнається, то більше з'являтиметься охочих звернутися до неї.

***

Село на околиці Яньчена!

У цьому селі був великий маєток, який належав родині Ло.

Відколи родину Тянь вигнали з маєтку Ло, вони оселилися саме тут.

Звісно, вони змогли жити тут лише тому, що пані Ло не витримала й віддала старшій доньці купчу на цей великий маєток.

Хоч це було й не в самому Яньчені, але принаймні поблизу нього.

Повернутися до ордену Мінтун вони не могли, жити в маєтку Ло їм не дозволили, тож усій родині довелося переїхати сюди. Звісно, переїхавши сюди, вони відчували не вдячність, а лише заздрість, образу й ненависть!

Раніше Ло Юйцзе ненавиділа родину своєї молодшої сестри, а тепер, після того, як її вигнали з маєтку Ло, вона почала ненавидіти навіть власних батьків та брата.

Цілими днями вона голосно лаялася у дворі, поки Тянь Фушен, втративши терпець, не дав їй кількох ляпасів, змусивши зрештою закрити рота й припинити лайку.

Найважче довелося братам Тянь. З високоповажних паничів вони перетворилися на селюків. Така зміна була просто колосальною, і їм було важко це витримати. Ненависть у їхніх серцях до родин Чен та Ло була анітрохи не меншою за ненависть їхньої матері, або навіть більшою!

Вони поклялися, що в майбутньому обов'язково помстяться, особливо поранений Тянь Цзян: у його похмурому погляді палала крижана жадоба крові, і він понад усе хотів убити Чен Сяосяо.

Від початкового дискомфорту протягом перших кількох днів та проживши там понад півмісяця, вони були змушені прийняти свій нинішній дім. Хай там як, це все ж було місце для життя.

До того ж вони швидко виявили: хоч вони й не могли повернутися до міста, щоб панувати там, у цьому селі їхня родина була набагато шляхетнішою за місцевих жителів, тож їхня пиха знову непомітно зросла.

Їхній дім був неподалік від задньої гори. Звільнившись від справ, брати Тянь під приводом тренувань та полювання почали ходити на цю гору: як-не-як, це було місце для їхньої діяльності.

Сьогодні брати, як і в попередні дні, зайшли в гори, знайшли відповідну галявину й вирішили спочатку потренувати свої бойові прийоми, а вже потім іти полювати.

Дзень-дзень-дзень...

Бойові прийоми братів не можна було назвати надзвичайними, але як для практиків рівня Бойового Майстра вони були непоганими, та й швидкість мала місце.

"Тьху, що за нісенітницю тренують ці двоє шмаркачів!"

Раптом пролунав зверхній та зневажливий голос, змусивши братів Тянь здивовано зупинитися під час бою!

За голосом вони зрозуміли, що це не звичайний практик: він був як мінімум Бойовим Королем. Відчувши страх, вони тихо перезирнулися.

"Не знаю, хто з вельмишановних старших завітав сюди. Молодший Тянь Фен вітає вас!" — Тянь Фен ввічливо склав руки, але в душі залишався настороженим.

Тянь Цзян міцно стиснув губи. Йому було дуже неприємно: хоч незнайомець і сказав правду, але гордий від природи хлопець не міг радіти, чуючи подібну оцінку на свою адресу.

"Хе-хе-хе..."

Пролунав моторошний і дивний сміх, від якого обом братам стало ніяково. Голос незнайомця продовжував лунати:

"Двоє шмаркачів! Один хоч трохи ввічливий, а інший — гордовитий хлопчисько. Забирайтеся звідси й не приходьте більше, інакше... гм-гм..."

"З якого це дива? Це земля за нашим домом, і забиратися звідси маєш ти!" — Тянь Цзян був у жахливому настрої, а від слів незнайомця розлютився ще більше. Попри рівень самовдосконалення суперника, він прямо нагримав на нього.

Одразу після його слів нізвідки з'явилася дивна пазуриста лапа.

Перш ніж Тянь Цзян встиг отямитися, ця лапа, схожа на лапу лютого звіра, вдарила його в груди.

"Кха..." — з його рота вирвався струмінь крові, і він відлетів убік, важко впавши на землю.

"Старший, старший..."