Розділ 202 — V031: Сила сліз. Його серце боліло.

Перед очима з'явився дивний чоловік у чорних шатах ( 黑袍 – чорний халат/мантія/балахон). На обличчі Тянь Фена застиг жах, він з острахом витріщився на нього!

Вигляд цього чоловіка важко було описати, але виявлена ним аномалія викликала справжній трепет: хлопець вперше бачив, як хтось мав одну людську руку, а замість іншої — звірину лапу. Ніколи не бачивши подібного монстра, як він міг не злякатися?

Тянь Цзянь, який підвівся з землі, не помітив цієї дивності й гнівно загорлав:

"Покидьок, ти поранив мене, жити набридло?!"

"Гм, це тобі жити набридло!"

Дивний чоловік у чорному люто витріщився, його темні зіниці вмить спалахнули синьо-зеленим сяйвом. Без вагань він розмахнув лапою та блискавично вдарив хлопця в груди!

"А-а-а!.."

Пролунав жалібний крик, і Тянь Цзянь знову злетів у повітря, мов викинутий непотріб, важко гепнувся на спину. Він не міг навіть поворухнутися!

Інший брат, Тянь Фен, остаточно заціпенів від жаху. Його тіло несамовито тремтіло, а коли він побачив, що зіниці чужинця раптом стали зеленими, то від переляку не зміг витиснути й слова. Якби в нього не підкосилися ноги, він би вже першої ж миті розвернувся і накивав п'ятами.

Очі монстра в чорному збуджено крутилися, зелені зіниці виглядали дивно й демонічно. Вп’явшись поглядом у тремтячого хлопця, він вишкірився й знову моторошно засміявся:

"Га-га-га, непогано, зовсім непогано! Зустріти тут когось, хто не зомлів від страху... У мене сьогодні гарний настрій, тож я тебе не їстиму!"

"Їсти…меш?!"

Тіло Тянь Фена неконтрольовано затрусилося, а страх в очах став ще густішим.

"Хе-хе-хе, непогано..."

Видно, чоловік у чорному був ним задоволений. Він кивнув, а потім перевів погляд на важкопораненого, і в його очах спалахнула жадоба крові:

"Цей шмаркач не поважає старших, користі від нього жодної, краще я висмокчу його досуха!"

"С-старший!.." — відчайдушно вигукнув Тянь Фен, тамуючи жах у серці.

"Шмаркачу, що таке?"

Дивний чоловік, чиї зіниці поступово знову чорніли, скоса зиркнув на хлопця. В його погляді спалахнуло осяйне світло, і він із цікавістю вп'явся в нього очима.

Тянь Фен, намагаючись придушити страх у душі, тихо відповів:

"С-старший, мій брат не хотів вас образити... Сподіваюся, ви залишите йому життя! Я... я буду безмежно вдячний!"

Під його гострим, мов меч, поглядом Тянь Фен більше не міг витримувати напруги. Він упав на коліна й почав відчайдушно бити чолом, благаючи про милосердя.

Хай там як, він не хотів бачити, як його брата вбивають, тому мусив заступитися.

"Цікаво, цікаво! Не чекав, що ти виявиш милосердя й братерську любов″, — посмішка на обличчі чоловіка була надзвичайно моторошною. — ″Зазвичай, що більше за когось благають, то дужче мені хочеться його вбити. Але сьогодні, зважаючи на мій рідкісний гарний настрій, я залишу цьому собаці життя."

"Дякую, старший! Дякую, старший!" — Тянь Фен без упину бив чолом об землю.

Проте, спостерігаючи за ним, чоловік у чорному про щось замислився. Його очі замерехтіли, і він запитав:

"Хлопче, а що, як ти підеш до мене в учні? Якщо засвоїш мої вміння, ніхто на цьому континенті не наважиться тебе образити. Навпаки, кого захочеш образити ти — того й образиш. Як тобі така пропозиція?"

"А?.."

Тянь Фен був знову приголомшений цими словами й ошелешено витріщився на нього.

Бачачи його дурнуватий вигляд, Дивний чоловік у чорному незадоволено буркнув:

"Що, ти не хочеш стати моїм учнем?"

"С-с-старший, я... я згоден! Я згоден!.."

Раптом неподалік пролунав слабкий голос. Це був важкопоранений Тянь Цзянь, який повернув голову й з палкою жадобою у погляді дивився на чоловіка.

"Ти?.." — Дивний чоловік у чорному прижмурився. Видно, він не мав жодної симпатії до цього хлопчиська, який наважився його вилаяти, тим більше що спочатку він взагалі розглядав його лише як "їжу".

Тепер, коли ця "їжа" теж захотіла стати його учнем, у його голові крутилися казна-які думки.

У цей момент Тянь Цзянь гірко шкодував про свою гарячкуватість: він був надто імпульсивним, нагримав на старшого й ледь не втратив життя.

Хоч він і був важко поранений, але чув усе, що той казав, особливо слова: «Ніхто не наважиться тебе образити, а ти зможеш ображати кого завгодно!» Це змусило його серце калатати від захоплення, адже саме цього він прагнув понад усе!

Тому, навіть якщо той не пропонував йому стати учнем, хлопець не хотів пропустити такий шанс і сподівався, що той візьме їх обох.

"Старший, а ми можемо... ми обидва брати можемо стати вашими учнями?" — думки Тянь Фена поступово прояснилися. Хоч цей чоловік і виглядав страхітливо, його самовдосконалення було високим, тож чуючи слова брата, він теж загорівся цією ідеєю.

Дивний чоловік у чорному не одразу відповів, він продовжував мружитися, через що брати Тянь тремтіли від страху, але ніхто з них не наважувався його турбувати.

"Ви двоє..." — нарешті заговорив чоловік, знову окинувши їх поглядом. — "Добре, я якраз збирався затриматися в цих краях на деякий час."

"Дякую, вчителю! Учень Тянь Фен вітає шановного вчителя!"

"Учень Тянь... Тянь Цзянь вітає... вчителя!"

Обоє братів — один лежачи, а інший на колінах — разом вклонилися цьому дивному чоловікові як своєму вчителю.

…

П'ятнадцять хвилин потому!

Прийнявши пігулку, яку дав йому чоловік у чорному, Тянь Цзянь нарешті зміг піднятися, хоч його обличчя все ще залишалося білим мов сніг. Його очі з захопленням дивилися на чоловіка: це ж був майстер рівня Бойового Короля, такого ж самовдосконалення, як і глава ордену Мінтун!

Тепер вони з братом змогли стати учнями Бойового Короля — про таке вони раніше й мріяти не наважувалися.

Звісно, Тянь Цзянь теж помітив дивний вигляд цього вчителя, але йому було байдуже. Навіть якщо цей учитель був справжнім монстром, аби лише він погодився навчити його справжнім технікам. У його серці було лише одне бажання — здобути реальну силу.

"Вчителю, як ви тут опинилися?" — Тянь Цзянь був сміливішим і прямо розпитав його.

Щодо Тянь Фена, той був дещо полохливішим, але зараз теж поводився стримано. Чоловік у чорному помічав його скутість і страх.

Втім, йому було байдуже. Прийняття їх в учні було лише хвилинним поривом. Коли він схоче піти, то просто розвернеться й піде, не переймаючись жодними учнями.

На запитання Тянь Цзяня він усе ж відповів:

"Я ходив до Священної Землі Центральних Рівнин. Хотів скористатися їхніми духовними звірами, щоб підвищити своє самовдосконалення, але, на жаль, це потривожило тих старих монстрів, тож мені довелося відступити."

Священна Земля Центральних Рівнин?

Хіба це не родина Чен із села Люшу?!

Про Священну Землю Центральних Рівнин брати знали дуже добре, адже це було місце, звідки їх вигнали, і його назву вони закарбували в пам'яті навіки.

"Що таке?" — помітивши зміну в їхніх обличчях, мимохідь запитав чоловік.

"Вчителю, вам потрібні духовні звірі, щоб підвищити самовдосконалення?" — запитав Тянь Цзянь замість відповіді.

Він знав, що у родини Чен чимало духовних звірів, тільки в патрульному загоні їх було понад сотню, це точно було місце з найбільшою кількістю звірів.

"Саме так!" — чоловік у чорному здавався дещо незадоволеним, від нього вмить вирвалася похмура аура, і він холодно промовив:

"Що, ви маєте від мене якісь таємниці?"

"Не наважуємося, вчителю, ми не наважуємося!"

Тянь Цзянь одразу склав руки й підлесливо посміхнувся:

"Вчителю, ми теж бували в цій Священній Землі Центральних Рівнин. Оскільки родина Чен має з нами родинні зв'язки, ми кілька місяців тому..."

Він детально розповів про все, що сталося в родині Чен, не приховуючи навіть своїх підлих задумів і планів. Було видно, що він повністю відкрився цьому вчителеві.

"О..."

Вислухавши його, чоловік у чорному здивовано звів брови, а потім раптом гучно розреготався:

"Ха-ха-ха-ха!.."

Уся діброва виповнилася його різким сміхом, але брати Тянь не наважувалися виявити жодного невдоволення.

Просміявшись досхочу, чоловік у чорному нарешті вгамував сміх, його очі спалахнули синьо-зеленим вогнем, і він, пильно подивившись на Тянь Цзяня, промовив:

"Не очікував, що знайду такого гарного учня! Непогано, непогано, справді непогано, ха-ха-ха!.."

Отримавши похвалу, Тянь Цзянь теж кілька разів задоволено хмикнув, а от на обличчі Тянь Фена застиг вираз, схожий на посмішку: було видно, що вона дається йому з великим зусиллям.

"Я виконаю ваше бажання, навчу вас різним технікам самовдосконалення, а потім ми підемо до Священної Землі Центральних Рівнин, щоб помститися їм, ха-ха-ха!.."

"Дякую, вчителю!" — Тянь Цзянь був на сьомому небі від щастя, його обличчя сяяло, ніби він уже бачив, як чинить свавілля в домі родини Чен.

Тянь Фен подивився на брата, потім на вчителя, і в його серці змішалися найрізноманітніші почуття. Він підтиснув губи й не проронив жодного слова.

***

Священна Земля Центральних Рівнин, родина Чен!

Молода пара — Чен Сяосяо та Мо Сюаньцзюнь — пішли садити персикові дерева. Їм не потрібна була жодна допомога. Чен Хуейхуей мусила доглядати за племінником і не могла щодня проводити з нею час, через що Гун Цзисюань трохи занудьгувала!

Проте вона швидко помітила, що інша людина останнім часом здавалася доволі вільною — це був Ло Цзюньхао. Вона одразу ж вигадала план.

"Старший брате Ло..."

Пролунав ніжний голос, і Ло Цзюньхао, який саме переглядав розрахункові книги, підвів голову.

З'явилася витончена постать — це була Гун Цзисюань, яка несла миску. Те, що вона з'явилася перед ним, не було для нього несподіванкою, адже Чен Сяосяо вже розповіла йому все, що треба.

Ба більше, її наміри були настільки очевидними, що він просто не міг їх не помітити, от тільки...

Ло Цзюньхао не знав, як поводитися з цією шляхетною сестрою Гун. Він кивнув їй і промовив:

"Молодша сестро Гун, щось сталося?"

"Брате Ло, я щойно ходила на кухню й зварила миску солодкої квасолевої каші. Вона чудово освіжає в спеку й підійде як десерт. Ти неодмінно мусиш спробувати!"

Гун Цзисюань чарівно посміхалася, подаючи йому кашу. Вона пильно дивилася на нього, не приховуючи любові у своїх очах.

"Е-е..."

Ло Цзюньхао не зміг знайти слів для відмови. Під її поглядом його серце пом'якшало, і він простягнув руку, щоб узяти миску. Їхні руки випадково зіткнулися, і від цього дивного відчуття обоє мимоволі здригнулися.

Обличчя Гун Цзисюань спалахнуло рум'янцем, і вона сором'язливо промовила:

"Каша прохолодна, ти можеш випити її просто зараз!"

"Добре!" — Ло Цзюньхао подумки зітхнув. Було б брехнею сказати, що його серце не тьохнуло перед такою вродливою дівчиною, от тільки...

От тільки їхнє становище було настільки різним, чи справді вони могли бути разом?

Обоє мовчки думали про своє.

За мить Гун Цзисюань, здавалося, заспокоїла своє тріпотливе серце, взяла з кам'яного столу розрахункову книгу й розгорнула її.

Зазвичай такі важливі документи не давали переглядати стороннім, але родина Чен взагалі не вважала цих двох чужими. Спочатку Чен Сяосяо мала перевіряти це сама, але вона переклала цю роботу на дядька.

Побачивши низку цифр, Гун Цзисюань одразу спантеличилася. Вона ніколи не бачила таких позначок і здивовано промовила:

"Що це за символи? Чому ними ведуть обліки?"

"Це не символи. Сяосяо каже, що це цифри, і їх використовують для ведення бухгалтерських книг!"

Ло Цзюньхао, який сам лише нещодавно навчився цього, вважав це дивовижним. Облік за допомогою цих цифр був надзвичайно наочним, час перевірки значно скорочувався, і від тривалого читання не паморочилося в голові.

"Для ведення обліку?"

Гун Цзисюань здивувалася ще більше. Вона знову уважно придивилася, але все одно нічого не зрозуміла й запитала:

"Як читати ці цифри, яке їхнє значення?"

"Е-е..." — допивши кашу, Ло Цзюньхао поставив мисочку й посміхнувся:

"Щоб зрозуміти ці цифри, спочатку треба їх вивчити. Як тільки ти їх запам’ятаєш, то легко зможеш читати ці книги!"

"Брате Ло, навчи мене!"

Підвівши голову, усміхнена Гун Цзисюань помітила залишки каші біля куточка його рота. На її красивому обличчі розквітла осяйна усмішка; вона дістала свій носовичок і прямо витерла його вуста.

Ло Цзюньхао застиг. Він і уявити не міг, що Гун Цзисюань виявиться такою сміливою. Вгамувавши бажання ухилитися, він безпорадно дивився на цю чарівну дівчину.

Під його поглядом Гун Цзисюань, здається, теж усвідомила, що її вчинок дещо налякав його. Вся червона, вона тихо промовила:

"Старший брате Ло, я..."

"Ех, молодша сестро Гун, твоя мати теж тут, і якщо..." — Ло Цзюньхао гірко посміхнувся.

Він не договорив, але Гун Цзисюань зрозуміла його думку. Вона міцно прикусила губу й твердо промовила:

"Я... я все поясню матері! Брате Ло, ти... ти мені просто подобаєшся!"

Нарешті висловивши те, що було на серці, дівчина, чия шия геть почервоніла від сорому, ніби відчула полегшення. Вона сміливо підвела голову й витріщилася прямо на нього.

"Ти..."

Ло Цзюньхао остовпів.

Перед обличчям цього сміливого зізнання він не міг зрозуміти, що відчуває — подив чи радість, і просто мовчки дивився на неї.

Лише коли в її красивих очах заблищали сльози, він отямився. На його привабливому обличчі з'явився гіркий вираз, і він промовив:

"Молодша сестро Гун, я боюся..."

"Ні, брате Ло, не кажи нічого іншого! Я лише хочу знати, чи подобаюся я тобі!" — набравшись хоробрості й забувши про сором, Гун Цзисюань прагнула почути відповідь саме з його вуст!

"Я..." — розкривши рота, Ло Цзюньхао не знав, що їй відповісти.

Вони мовчки дивилися один на одного.

"Я... я все зрозуміла!" — Гун Цзисюань, з очей якої градом котилися сльози, різко підхопилася й миттю вибігла з альтанки.

Кришталеві краплі сліз ніби обпекли серце Ло Цзюньхао. Він рвучко підвівся й, не роздумуючи ні секунди, кинувся за нею.

Перехопивши дівчину, яка встигла відбігти лише на кілька десятків кроків, він схопив її за ніжне передпліччя. Подивившись на її вмите сльозами обличчя, він тихо заплющив очі й пригорнув її до своїх грудей!

Бум!..

У голові Гун Цзисюань ніби щось вибухнуло. Вона заціпеніла, опинившись в обіймах, про які так давно мріяла, і, здавалося, забула, як реагувати.

У цю мить їй здалося, що вона спить, вона не могла повірити, що це правда!

"Дурненька, навіщо це все?"

Тихе зітхання пролунало біля її вуха, нарешті повернувши її до тями. Наступної миті вона не втрималася, міцно обійняла його за талію й схлипнула:

"Старший брате Ло, я... я ж не сплю, правда?.."

"Ти не спиш... Ех, і що мені з тобою робити!"

"Старший брате Ло..." — дівчина в його обіймах злегка підняла куточки губ, на її обличчі розквітла щаслива посмішка.

"..."

Вони міцно обнімалися, і здавалося, в усьому світі залишилися тільки вони удвох.

***

У персиковому саду двоє людей, пропрацювавши цілий день, посадили лише трохи більше сотні дерев. Нарешті втомлена Чен Сяосяо кинула лопату з рук.

"Все, сьогодні більше не саджаємо, треба відпочити!"

Щойно посадивши черговий саджанець, Мо Сюаньцзюнь теж відклав лопату. Він обійняв дівчину, яка не могла випростати спину від втоми, й співчутливо промовив:

"Сяосяо, я ж казав, що можу посадити все сам!"

"Чекати, поки ти один усе посадиш — це розтягнеться на кілька місяців!" — Чен Сяосяо скривила губи, хоч у душі їй дуже хотілося саджати дерева разом із ним, адже це було значуще.

Мо Сюаньцзюнь безтурботно посміхнувся й промовив:

"Нічого, я працюватиму все швидше, і менше ніж за місяць ми точно все закінчимо!"

"Добре, це ти сказав! Якщо за місяць не впораєшся, я з тебе спитаю!"

"Як це не впораюся? Ходімо, вимиємо руки в водоймі під водоспадом!"

Узявши її за руку, Мо Сюаньцзюнь повів дівчину до підніжжя гори, де розташовувалася невелика водойма під водоспадом.

"Бум-бум-бум!.."

Попереду пролунав гуркіт води, схожий на тупіт тисяч коней.

Вони швидко вийшли до місця й побачили водоспад заввишки в сотню чжанів ( ~333 метри), який виривався з печери на схилі гори й з гуркотом падав униз. На іншому боці глибокої водойми був отвір, через який вода витікала геть.

Нижче цього отвору пролягала річка, що звивалася вздовж долини.

Ця річка вела до села Люшу за межами маєтку. Селяни використовували цю воду для пиття та побуту, але після їхнього переселення сюди, окрім учнів родини Чен, які приходили купатися, інші люди тут майже не з'являлися.

У цей час сонце вже сідало за західні гори, і все село ніби вкрилося золотавим серпанком. Водойма під водоспадом не була винятком: бризки води мерехтіли ніжним золотавим сяйвом, надаючи цьому місцю особливої краси.

"Сяосяо, не стій, ходи сюди, я допоможу тобі вимити руки!"

Мо Сюаньцзюнь, який вже підійшов до води, покликав її. Отямившись, Чен Сяосяо відвела погляд і присіла поруч із ним.

Не миючи руки сама, вона простягнула їх йому. Чен Сяосяо дивилася, як чоловік перед нею ніжно й дбайливо миє її долоні, дістаючи навіть бруд з-під нігтів.

"Сяосяо, завтра більше не працюй. Подивися, руки геть почервоніли. А що, як шкіра зітреться?" — обережно протираючи її долоні, Мо Сюаньцзюнь дивився на її почервонілі від зусиль руки, і його серце стискалося від жалю.

Ніжно посміхнувшись, Чен Сяосяо глянула на свої долоні й кокетливо промовила:

"Шкіра ж не стерлася. Завтра ти просто посадиш на кілька дерев більше!"

"Краще тобі більше не саджати!"

Вимивши її руки, Мо Сюаньцзюнь дістав із просторового персня хустку й дбайливо витер її витончені пальці. Злегка насупивши брови, він промовив:

"Якщо ти завтра знову працюватимеш, точно зітреш шкіру, і тоді буде страшенно боляче!"

"Невже я така тендітна?" — з гумором мовила Чен Сяосяо.

Цими днями вона постійно поралася в саду з квітами й травами, і нічого з нею не сталося.

"Справа не в тендітності, а в тому, що моє серце болить за тебе!" — впевнено й прямо відказав Мо Сюаньцзюнь.