Розділ 203 — V032. Радість і здивування старих. Поїздка у справах. (1)

"Якщо твоє серце болить за мене, то неси мене на спині!" — у куточках губ Чен Сяосяо з'явилася лукава посмішка.

Мо Сюаньцзюнь, навіть не роздумуючи, одразу кивнув:

"Без проблем!"

"Тільки йти треба крок за кроком, не використовуючи істину ці!"

"Добре!"

"Швидше повертайся!"

"Немає питань!"

Сказавши це, Мо Сюаньцзюнь слухняно розвернувся. Чен Сяосяо простягнула руки, спираючись на його плечі, й вискочила йому на спину.

Коли її тендітне тіло притиснулося до нього, Мо Сюаньцзюнь злегка здригнувся, але миттю опанував себе й посміхнувся:

"Сяосяо, я пішов!"

"Добре!"

Ніжно посміхаючись, Чен Сяосяо без жодних вагань усім тілом притулилася до його спини, спокійно насолоджуючись цим приємним моментом.

Повільно повертаючись від водойми під водоспадом, Мо Сюаньцзюнь і справді ніс її лише завдяки фізичній силі, зовсім не використовуючи духовну енергію, мов звичайна людина.

"Я важка?" — запитала дівчина на його спині.

Попри те, що він ніс людину, Мо Сюаньцзюнь поводився невимушено й вільно. Йдучи, він промовив:

"Зовсім ні, ти легка як пір'їнка. Сяосяо, тобі треба більше їсти, ти надто худенька!"

"Не хочу! Якщо я стану товстухою, ти точно мене зневажатимеш!" — насупила брови Чен Сяосяо, відхиляючи цю вимогу.

Вона зовсім не хотіла ставати огрядною жінкою — згадавши вигляд своєї рідної тітки, вона відчула лише огиду.

"Не буде такого″, — лагідно переконував Мо Сюаньцзюнь. — ″Якщо Сяосяо трохи погладшає, то буде тільки гарніша. Я ніколи тебе не зневажатиму!"

"Хм, я тобі не вірю! Якщо я стану огрядною жінкою, ти точно на мене й не глянеш!"

"Як це можливо? Сяосяо, тобі не слід перейматися цим питанням. Відсьогодні ти повинна з'їдати на одну миску рису більше!"

"Ні, я не хочу ставати огрядною жінкою!"

"Сяосяо, наставниця казала, що дівчатам краще бути трохи повнішими!"

"Чому?" — з цікавістю запитала Чен Сяосяо.

"Тому що тільки трохи повніші дівчата народжують біленьких і пухкеньких синів!"

"Іди ти!.."

Ніжне обличчя дівчини вкрилося сором'язливим рум'янцем.

Безперервно сміючись, Чен Сяосяо безжально зробила кілька легких ударів кулачками по його спині й удавано злісно промовила:

"Зовсім несерйозний! Я дивлюся, ти геть зіпсувався!"

"Я кажу правду! Сяосяо, пізніше ми народимо великого й пухкенького сина, щоб учитель із наставницею мали ким бавитися!"

"Бавитися твоєю дурною головою! Хіба сини — це іграшки?!"

Щойно вимовивши цю фразу, Чен Сяосяо знову щось усвідомила й спантеличено-розлючено промовила:

"Ти, хитрий пройдисвіт, наважився мене підставити! Хто це збирається народжувати сина?!"

"Хе-хе-хе, звісно ж, ми з тобою народимо сина!"

"Тьху, сам і народжуй!"

"..."

Поки вони розмовляли на такі інтимні теми, їхні постаті з'явилися в полі зору інших людей.

Бачачи, як солодко поводиться ця молода пара, всі щиро посміхнулися.

Старий Ін невідомо звідки виринув і, побачивши молодят, з посмішкою промовив:

"Старша панночко, ви бува, не поранені? Чому це зятьок несе вас на спині?"

"Сам ти поранений! Швидше забирайся геть, інакше я скасую твою нагороду!" — Чен Сяосяо блиснула красивими очима й миттю дістала найефективніший козир.

"Хе-хе-хе, ні-ні, старша панночко! Ви з зятьком продовжуйте ніжності, а я пішов на патрулювання..."

Сказавши це, старий Ін підстрибнув, злетівши на сотні чжанів у висоту, й швидко перетворився на маленьку чорну крапку, що описала у повітрі величезну дугу й попрямувала вглиб гірського хребта Ваньань.

Найголовнішим для нього було стежити за тим, чи не ховається в цих глибоких горах якась підозріла постать.

***

Гуркіт!

Потужне духовне сяйво, подібне до безмежного океану, повністю огорнуло Жун Цзінші.

Усі, хто перебував у просторі, пильно спостерігали за людиною, яка здійснювала прорив.

Пані Гун дещо здивовано промовила:

"Сяосяо, виявляється, у твоєму просторі теж можна здійснювати прорив?"

"Так, я кожного разу роблю це саме тут!" — посміхнулася Чен Сяосяо.

Мо Сюаньцзюнь із посмішкою додав:

"Наставниця прожила в просторі лише сім днів і вже прорвалася. Цього разу це має бути пік Бойового Імператора!"

"Точно, це аура піку Бойового Імператора!" — усміхаючись, підтвердив Мо Юйцзе.

Гуркіт!

Наступної миті від її тіла розійшлася велична й потужна аура.

Духовна енергія всього простору пришла в рух і попрямувала до неї, а її власна зростала крок за кроком, досягаючи кульмінації.

Бабах!

Істина ці вибухнула, пролунав гучний гуркіт, і з'явилася знайома всім аура піку Бойового Імператора.

Жінка, що сиділа, схрестивши ноги, розплющила очі, з яких вирвалося потужне сяйво. На її вродливому обличчі засяяла легка посмішка, і вона підвелася.

"Цзінші, ти прорвалася!.."

Мо Юйцзе був на сьомому небі від щастя. Він ступив уперед, узяв дружину за руку, не приховуючи глибокої любові на обличчі.

Чоловік і дружина трималася за руки, перезирнувшись із посмішкою.

Побачивши це, інші теж посміхнулися й привітали Жун Цзінші.

У просторі зібралося чимало людей, вони радісно спілкувалися між собою, і на кожному обличчі сяяла посмішка.

"Сяосяо, які в тебе плани далі?"

Бачачи, що всі живуть тут уже майже десять днів, Мо Юйцзе запитав:

"Нам залишатися в просторі чи вийти й чекати на прорив назовні?"

"Я вважаю, що наставниці краще вийти назовні для прориву, адже Сяосяо хоче показати іншим реальний приклад!" — підхопив тему Мо Сюаньцзюнь.

Чен Сяосяо зустріла їхні допитливі погляди й кивнула:

"Так, учитель та наставниця провели в просторі достатньо часу, більше не потрібно тут залишатися."

Сказавши це, вона насупилася й додала:

"Прожити кілька днів у моєму просторі — не проблема, але для тривалого проживання він поки не підходить, адже тут немає сонця, і це ще не справжній маленький світ."

"..."

Вони знали про це, тому кожен кивнув на знак згоди з її словами.

"Сяосяо, а як щодо мене? Мені теж виходити разом з усіма?" — з посмішкою запитала пані Гун.

Перевівши погляд на неї, Чен Сяосяо промовила:

"Тітонько Гун, не поспішайте. Ви можете пожити тут ще кілька днів, а вже потім вийти!"

"Добре, без проблем!″ — без вагань погодилася пані Гун. — ″Твій магічний простір - чудове місце, я не проти пожити тут ще трішки!"

"Ха-ха-ха!.." — пролунав загальний сміх.

…

Цього разу Чен Сяосяо знову власноруч приготувала для всіх смачний обід, і всі їли з великим задоволенням.

Особливо подружжя Мо залишилося надзвичайно задоволеним своєю невісткою: вона була не лише обдарованою, але й готувала на найвищому рівні — справді мудра й турботлива невістка.

Після обіду в просторі залишилася лише пані Гун, а решта вийшли назовні.

Пані Чен теж вийшла. Вона не була назовні кілька днів і дуже сумувала за молодшим сином та донькою, адже вони були ще маленькими й потребували її піклування.

***

Поява Жун Цзінші миттю привела старих монстрів у стан неймовірного збудження. Вона ще не стала Бойовим Монархом, але підвищити рівень лише за кілька днів — це вже було приголомшливим досягненням.

Усі знали, що чим вище самовдосконалення, тим важче прорватися на наступний рівень, особливо на рівні Бойового Імператора. Кожен крок вимагав титанічних зусиль: дехто намагався перейти від середнього етапу до піку роками, а то й десятиліттями, а дехто застрягав на сотню років.

Тепер же жінка перед ними зникла лише на кілька днів, а повернулася вже після прориву. Що це було? Це був секрет Чен Сяосяо.

Тепер вони остаточно повірили, що Чен Сяосяо справді може допомогти їм стати Бойовими Монархами. Запал у їхніх серцях розгорівся з новою силою, і вони дивилися на дівчину з усе більшим захопленням, ніби перед ними був дорогоцінний скарб.

"Що таке? Вам давно прочуханки не давали?" — незадоволено промовила Чен Сяосяо, зиркнувши на них.

"Кха-кха-кха!.."

Старі монстри, яким було по кілька сотень років, під її суворим поглядом відвели очі, адже зараз вони не наважувалися її злити.

Старійшина Лінь та інші перезирнулися й гірко посміхнулися. Вони залишалися в домі родини Чен, сподіваючись отримати свій шанс, і тепер, бачачи цю надію, все ж не наважувалися висувати до Чен Сяосяо жодних вимог.

Секрет вони не могли дізнатися до останньої миті, тому ніхто не допитував пані Мо, а просто мовчки чекали.

Чен Сяосяо тим паче нічого не згадувала. Вона перевела погляд на батька й сина Чжу: ці двоє теж жили тут уже кілька днів і, видно, зовсім не збиралися йти.

"Е-е, панянко Чен, ви ж не збираєтеся знову запитати мене, коли я піду, правда?" — Чжу Сян'юй, здається, здогадався про її намір і заговорив першим.

"Розумно!" — кивнула Чен Сяосяо.

Потім вона перевела погляд на старійшин дев'яти великих орденів, підтиснула губи й звернулася до старого Іна:

"Не забудь зібрати з них плату за харчування й проживання, інакше платитимеш сам!"

"Е-е..." — старий Ін на мить застиг, а потім охоче погодився:

"Добре, я щодня братиму з них духовні камені!"

Ті, на кого вказали, лише гірко посміхнулися, але не змогли вимовити й слова протесту!

Усі інші посміхнулися: ця дівчина ніколи й ні в чому не залишалася в збитку!

Надалі Чен Сяосяо більше не звертала уваги на гостей: нехай живуть хоч до нових віників, аби тільки платили за харчування.

***

Мо Юйцзе з дружиною переночували в домі Чен, а наступного дня вирішили повернутися до Храму Небесної Таємниці, адже вони були відсутні вже тривалий час. Звісно, вони планували привезти для Чен Сяосяо партію ресурсів.

Побувавши в просторі, вони чудово розуміли його цінність, і оскільки ці накопичені речі могли їй допомогти, вони не збиралися скупитися, адже Чен Сяосяо була їхньою невісткою.

Після їхнього від'їзду життя родини Чен повернулося у звичне русло.

У персиковому саду дівчина й справді більше не брала до рук лопату. Її роботою було лише подавати саджанці: як тільки Мо Сюаньцзюнь викопував невелику ямку, персиковий саджанець миттю опускався туди, і хлопець засипав його землею.

Розподіливши обов'язки, вони працювали не повільніше, ніж раніше, а навіть швидше.

Чен Сяосяо знала, що Мо Сюаньцзюнь не лише призвичаївся до роботи, але й використовував істину ці для відновлення сил, зовсім не бажаючи відпочивати. Без підтримки істиної ці навіть найсильніша людина не витримала б такого темпу!

"Юна господарко, мені так нудно! Навіщо зятьку щодня цим займатися? Може, дозволиш мені допомогти вам саджати?" — пролунав голос маленької феї, і з'явилася Юйтен.

Побачивши її, Чен Сяосяо змахнула рукою й промовила:

"Іди туди, де прохолодніше, і не заважай!"

"Ну господарко, мені ж справді нудно!"

"Тобі нудно? А хіба ти не бігала в ліс гратися зі священними звірами? Не верзи дурниць!"

"Хі-хі-хі, юна господарко, ну не треба так..."

Закопавши саджанець, Мо Сюаньцзюнь підвівся й, побачивши маленьку Юйтен, яка давно не з'являлася, з посмішкою запитав:

"Маленька Юйтен, у лісі весело? Ти знову вигадала якісь розваги?"

"Зятю, ти вгадав! Запрошую тебе погратися!" — гордо посміхнулася маленька Юйтен.

Відколи в просторі оселилися люди, маленька Юйтен утекла гратися з духовними та священними звірами й більше не показувалася перед іншими. Можна сказати, старші, провівши там час, так її й не побачили.

Щодо дрібних витівок маленької Юйтен, Чен Сяосяо не переймалася: у просторі вона могла робити все, що заманеться.

"Добре, без проблем! Як матиму час, обов'язково гляну, що ти там вигадала," — без вагань погодився Мо Сюаньцзюнь.

Чен Сяосяо згадала про іншу справу й сказала:

"Тітонька Гун перебуває в просторі вже сім чи вісім днів, їй пора виходити!"

"Юна господарко, та вродлива жінка може прямо пробитися крізь пік Бойового Імператора та стати Бойовим Монархом!"

"О, вона вже може?" — дещо здивувалася Чен Сяосяо.

"Еге ж!"

Дивлячись на маленьку Юйтен, яка ствердно кивала, Мо Сюаньцзюнь запитав:

"Виходить, тітонька Гун прорветься раніше за наставницю?"

"Не має значення, хто раніше. Сьогодні ввечері зустрінемося з нею й запитаємо про її плани!"

Чен Сяосяо не переймалася цим. Для неї не було різниці хто прорветься першим, а хто останнім.

"Юна господарко, якщо хтось прорветься до Бойового Монарха, старі монстри вдома на всі сто відсотків повірять, що ти можеш прорвати кайдани, правда ж?"

" Їхня віра означає, що в мене буде ще більше клопотів!" — безпорадно зітхнула Чен Сяосяо.

Помітивши вираз її обличчя, Мо Сюаньцзюнь підійшов і запитав:

"Сяосяо, серед твоїх контрактів немає жодного підхожого для них?"

Чен Сяосяо замислилася на мить:

"Річ не в тім, що немає... Мабуть, найбільш підхожим із тих, що залишилися, є контракт почесного гостя-старійшини."

"Контракт почесного гостя-старійшини?"

Уперше чуючи таку назву, Мо Сюаньцзюнь поміркував і промовив:

"Сяосяо, це контракт із певними обмеженнями?"

"Певні обмеження є, він не такий суворий, як контракт господаря й слуги, але теж накладає зобов'язання. Просто назва інша, не знаю, чи вони погодяться."

"Юна господарко, якщо не погодяться — не пускай їх у простір! Нехай роблять що хочуть, це не наші проблеми!" —виявила суворість і непохитність маленька Юйтен.

Мо Сюаньцзюнь теж погодився:

"Правильно, нехай самі вирішують!"

"Подивимося за обставинами″, — знизала плечима Чен Сяосяо, вже не переймаючись цим. — ″Сьогодні ще будемо саджати? Якщо ні, ходімо додому!"

"Ходімо додому, завтра продовжимо!" — посміхнувся Мо Сюаньцзунь, думаючи про сьогоднішні результати.