Розділ 207 — V034: Повернення додому. Приголомшливі ресурси. (1)

"Панночко, він не помер, а просто знепритомнів від люті!" —нарешті ледь помітно усміхнувся й відповів старий Ін.

"Та невже!"

Чен Сяосяо здивовано підняла брови й показала великого пальця чоловікові, який стояв поруч.

"Напрочуд спритно! Я й не здогадувалася, що ти маєш хист доводити людей до смерті одним лише словом!"

"Що за дурниці ти верзеш?" — Мо Сюаньцзунь безпорадно похитав головою й усміхнувся. — "Він зазнав тяжких поранень, а через гнів, що закипів у грудях, йому забракло повітря. Ось він і знепритомнів".

"Ех, якби ж він усе-таки помер, було б значно краще. Такі покидьки лише марно переводять харчі та повітря. Помер би раніше — швидше б переродився!"

"Ох, ти ж моя..." — погляд Мо Сюаньцзуня наповнився безмежною ніжністю та обожнюванням. Перевівши очі на чоловіка на землі, він додав:

"Менше з тим, що з ним, заберемо його із собою та віддамо на суд голові ордену Цінь".

"Панночко, я замкну його в кімнаті, а коли вирушатимемо назад, заберемо", — старий Ін знову підхопив непритомного й хутко зник у кімнаті.

У цей час старійшина Ін також привів із собою тих, хто сьогодні здобув перемогу в поєдинках. Цього разу набралося аж вісімдесят осіб, і кожен із них був неабияким майстром.

Звичайні клани нізащо не змогли б привабити таких могутніх майстрів. Ці люди погодилися вступити на службу до графського маєтку переважно через неймовірні ресурси родини Чен — і це було очевидно для всіх.

Побачивши Чен Сяосяо та Мо Сюаньцзуня, прибулі здивувалися, проте не надто сильно. Секретом ні для кого не було, що ця пара перебуває в місті.

Найвищий рівень самовдосконалення мали Гу Ченлі та Цзунчжен Чжусюань. Вони прийшли разом, тож, видно, справді твердо вирішили приєднатися до графського маєтку.

Ці двоє, котрі зазвичай вирізнялися гордовитістю та пихою, перед Чен Сяосяо та Мо Сюаньцзунем не змогли виявити ні краплі зарозумілості. Навпаки, окрім подиву, вони відчували неабияке збентеження.

Мо Сюаньцзунь належить до тих, з ким їм несила було тягатися. Відчуваючи його незбагненну й могутню ауру, вони дивувалися, але легко приймали це як належне. Зрештою, слава Храму Небесних Таємниць уже давно глибоко вкоренилася в серцях усіх практиків. Тому, хоч би яким сильним був Мо Сюаньцзунь, це здавалося цілком природним.

Проте людина, яка по-справжньому приголомшила їх, — це Чен Сяосяо. Ця шістнадцятирічна дівчина мала такий самий рівень, як і вони, — рівень Бойового Короля! Бойовий Король! Це не Бойовий Майстер і навіть не Бойовий Дух. На цьому континенті тих, хто зміг сягнути такого рівня, можна перелічити на пальцях. Навіть вони самі, пройшовши крізь незліченні випробування та здобувши безліч щасливих можливостей, витратили понад тридцять років, щоб досягти сьогоднішньої величі.

Один лише цей статус давав їм право пишатися собою й дивитися згори на звичайних практиків світу. Однак тепер, порівнюючи себе з цією юною дівчиною, вони відчули, ніби кілька десятиліть їхньої наполегливої праці пройшли намарно. Це була прірва, яку неможливо подолати, і порівняння, в якому вони вщент програвали.

Хоч би які чутки ширилися про силу Чен Сяосяо, усі потай вважали, що її рівень — щонайбільше Бойовий Майстер. Ніхто й помислити не міг, що вона вже Бойовий Король. Їхня гордість миттєво розвіялася вщент, і вони не наважувалися виявити перед нею й крихти зарозумілості.

"Гу Ченлі, Цзунчжен Чжусюань. Ви обидва вже досягли рівня Бойового Короля. Ви справді бажаєте приєднатися до нашої родини Чен?"

Чен Сяосяо помітила кожну зміну в їхніх обличчях. Бачачи, як ці колись невиправно горді чоловіки тепер стояли настільки пригніченими, вона чудово зрозуміла їхні думки.

Почувши свої імена, обидва одночасно підвели голови. Зустрівшись із байдужим поглядом Чен Сяосяо, вони в унісон кивнули на знак згоди. Вони справді прагнули стати частиною родини Чен.

Легко звівши брови, Чен Сяосяо пильно подивилася на них і сказала:

"Зважаючи на вашу силу, вас можна вважати неабиякими майстрами. Якби ви забажали заснувати власну фракцію, це навряд чи було б надто складно. Навіть якщо для цього потрібні ресурси, з вашими вміннями це також не мало б стати великою перешкодою. Проте ви зробили саме такий вибір. Чи не могли б ви пояснити чому?"

"Юна панночко, те, що здається вам легким, насправді надзвичайно важко, справді дуже важко!" — Цзунчжен Чжусюань першим перехопив розмову, і на його обличчі відбилася безпорадність.

Побачивши, що Чен Сяосяо мовчить, він спершу зиркнув на Мо Сюаньцзуня. Переконавшись, що вираз обличчя того залишається незмінним, він продовжив:

"Ресурсів на нашому континенті стає дедалі менше. Окрім великих джерел, які контролюють наймогутніші сили, рештки дрібних запасів за ці десятки тисяч років уже майже дощенту вичерпані поколіннями вільних практиків. Навіть маючи мій рівень, коли я вирушаю на пошуки щасливого випадку, я далеко не щоразу щось знаходжу. Іноді минають місяці, а іноді й роки, за які не вдається відшукати бодай крихту ресурсів".

"Сьогодні ресурсів і справді катастрофічно бракує. Саме тому, якщо не брати до уваги учнів великих кланіа чи впливових орденів, решта вільних практиків вважають величезним успіхом досягнення рівня Бойового Майстра. Насправді рівень більшості практиків на нашому континенті зазвичай нижчий за Бойового Майстра. Піднятися вище — важко, неймовірно важко. Можливо, за кілька сотень або тисяч років на нашому континенті взагалі зникнуть практики, і в цьому не буде нічого дивного, адже ресурсів просто не залишиться!"

Після цих слів усі присутні практики помітно спохмурніли й похнюпили голови. Було очевидно, що ця тема зачепила кожного з них за живе.

Гу Ченлі тихо зітхнув і додав:

"Юна панночко, саме тому ми й прагнемо приєднатися до родини Чен. Хоча ми й не знаємо, скільки саме ресурсів має ваша родина, одних лише священних звірів, яких залучила родина Чен, цілком достатньо, щоб зрозуміти: родина Чен варта нашої вірності".

"Вірності..." — Чен Сяосяо кивнула. — "Чи буде ця вірність на все життя?"

"Так!" — в один голос відповіли Гу Ченлі та Цзунчжен Чжусюань.

Одразу за ними інші практики, що стояли позаду, так само в унісон відгукнулися:

"Так!"

"Добре, дуже добре!"

Хоч би що ці люди думали зараз у душі, такої готовності Чен Сяосяо було цілком достатньо, щоб прийняти їх.

"Добре, залишилося останнє випробування. Якщо ви зможете пройти його, я прийму вас. Моя обіцянка залишиться незмінною — родина Чен не збідніє через дрібку ресурсів для вас. Вимога лише одна: відданість і ніколи не зраджувати!"

"Слухаємось, юна панночко!" — надзвичайно серйозно відповіла юрба.

Окинувши їх поглядом, Чен Сяосяо знову подивилася на Гу Ченлі та Цзунчжен Чжусюаня й сказала:

"Зі своїм рівнем самовдосконалення ви цілком можете стати старійшинами Священної Землі Центральних Рівнин. Проте ви повинні усвідомлювати, чи зможете понести відповідальність, яка покладається на старійшину!"

"Ми обов'язково виправдаємо сподівання Патріарха та юної панночки. Будь ласка, будьте спокійні, юна панночко!"

"Добре, тоді час покаже!"

Вона не стала довго з ними теревенити. Як і вчора, дівчина розпорядилася нагодувати їх, а вже після цього забере цих людей до свого простору.

Поки прибулі обідали, Чен Сяосяо випустила тих, кого забрала туди вчора. Після доби, проведеної всередині, усі вони мали трохи виснажений вигляд, проте, на щастя, ніхто не постраждав.

Тепер їхня відданість Чен Сяосяо стала абсолютною. Несвідомо вони, як і старий Ін, почали вважати її своєю єдиною володаркою.

Забезпечивши їм так само їжу та житло, Чен Сяосяо відправила сьогоднішніх новобранців до простору, де ними продовжила керувати маленька Юйтен.

***

Ненароком настав третій день набору. Оскільки вони вже прийняли понад сотню людей, якщо не станеться нічого непередбачуваного, сьогодні змагання з відбору мали завершитися.

Усе відбувалося так само як і в попередні два дні. Здавалося, практики знали, що це останній день відбору, тому прийшло ще більше людей. На арену підійматися виключно ті, хто мав рівень Бойового Духа та Бойового Короля.

Сьогодні кількість Бойових Королів збільшилася ще на чотирьох!

Дізнавшись учора від Цзунчжен Чжусюаня про такий жахливий брак ресурсів на континенті, Чен Сяосяо зовсім не здивувалася появі цих чотирьох Бойових Королів.

Слід сказати, що розумні люди завжди хапаються за можливість. Зрештою, важко передбачити, чи буде родина Чен набирати охоронців у майбутньому. Тепер, коли з'явився такий шанс, кожен, у кого була хоч крапля клепки в голові, обов'язково скористався б ним.

Несподіванкою стало те, що сьогодні талановитих людей виявилося справді чимало. Зрештою кількість відібраних осіб склала близько сотні. До того ж тих, хто програв, усе одно набралося понад п'ятдесят майстрів. Загалом додалося понад триста нових людей.

Це перевищувало кількість, яку спочатку планувала Чен Сяосяо, на добру третину.

Цієї миті ті, хто зазнав поразки у змаганнях, почали непокоїтися. Хоча в руках вони тримали бамбукові жетони, вони все ще не приєдналися до родини Чен по-справжньому, тому на душі в них було тривожно, а очі були сповнені палкого очікування.

Ці люди переважно мали рівень Бойового Майстра, хоча серед них було також кілька Бойових Воїнів та Бойових Духів. Особливо ті кілька Бойових Воїнів, які брали участь у змаганнях у перший день, — вони взагалі впали у відчай. За будь-яких підрахунків, вони не мали жодного шансу.

Коли змагання завершилися, Чен Сяосяо та Мо Сюаньцзунь у супроводі понад ста тридцяти охоронців піднялися на арену!

Побачивши появу цієї пари, люди навколо не могли стримати вигуків захоплення — в їхніх очах відбивався суцільний подив!

Усі слова про витончену вроду, чисту красу та небесну подобу, здавалося, були створені саме для того, щоб описати панночку родини Чен. Її довге чорне, мов чорнило, волосся вільно спадало на плечі, і лише проста нефритова шпилька утримувала скромну зачіску. Одягнена в білосніжне вбрання, вона виглядала чистою та піднесеною, наче безсмертна діва, а кожна її дія випромінювала шляхетність і велич!

Чоловік поруч із нею, у білому халаті та з довгим волоссям, тримався невимушено й легко. Його обличчя вражало бездоганною вродою з чітко окресленими рисами, а розріз очей нагадував чисті весняні води, що дарували відчуття тепла та спокою. Попри його привітність, ніхто не міг проігнорувати потужну силу, що йшла від нього. То був уроджений хист володаря, який височів над усім світом, — здавалося, у його руках зосереджена влада над усім живим на землі.

Така зовнішність і витончені манери здавалися неземними. Навіть у звичайному білому одязі він нагадував небожителя, який зійшов на землю, викликаючи в людей не ворожість, а лише глибоку повагу.

Дивлячись на них разом, кожен мимоволі визнавав: це справді ідеальна та надзвичайно гармонійна пара.

Чен Сяосяо просто стояла поруч із Мо Сюаньцзунем, не виявляючи наміру говорити.

Хоча Мо Сюаньцзунь вважався лише зятем родини Чен, в очах сторонніх він залишався повноправним господарем. Чен Сяосяо добре розуміла, що за межами дому справами має керувати чоловік, тому перед широким загалом вона охоче поступилася йому першістю.

Стоячи посеред арени, Мо Сюаньцзунь ледь помітно усміхнувся. Його м'який погляд пройшовся по всіх присутніх.

Ті, на кого він подивився, відчули легке тремтіння в серці. Здатність одним лише поглядом збурити чужі думки по-справжньому лякала!

Слід зауважити, що душевна стійкість практиків є надзвичайно міцною, і звичайній людині не під силу порушити їхній спокій. Проте цьому неймовірно вродливому чоловікові це вдалося.

"Я, Мо Сюаньцзунь, Голова Храму Небесних Таємниць, за наказом графа Чжун’юань, оголошую відбір охоронців на службу маєтку завершеним. Дякую всім за підтримку!"

Мо Сюаньцзунь, який успадкував титул Божественного Провидця, а разом із ним — і титул Голови Храму Небесних Таємниць, саме так зазвичай називав себе перед людьми.

Звернувшись до натовпу, Мо Сюаньцзунь більше не зважав на інших людей під ареною. Він перевів погляд на чотирьох Бойових Королів, які з'явилися сьогодні, і спокійно запитав:

"Ви впевнені, що бажаєте приєднатися до графського маєтку та віддано служити йому?"

"Саме так!" — без жодних вагань відповіли всі четверо, молитовно склавши руки на знак поваги.

"Чи бажаєте ви подати прохання на отримання звання старійшин маєтку?" — продовжив розпитувати Мо Сюаньцзунь.

Вони перезирнулися між собою. Можливість стати старійшинами, звісно, була привабливішою за службу звичайними охоронцями. Вищий статус означав, що вони отримають набагато більше ресурсів. Тому четверо чоловіків одностайно кивнули:

"Саме так!"

"Що ж, нехай буде так", — Мо Сюаньцзунь не здивувався й оголосив:

"Шістьом Бойовим Королям присвоюється звання старійшин графського маєтку. Ваша винагорода відповідає першому місцю: один духовний звір як їздова тварина, певна кількість духовної води та три стебла духовної трави".

"Дякуємо панночці, дякуємо молодому пану!"

Шість Бойових Королів стали поруч і, визнаючи себе підлеглими, одразу вклонилися на знак подяки. На їхніх обличчях важко було приховати радість — вони й гадки не мали, що всі разом отримають нагороду найвищого розряду.

Коли Мо Сюаньцзунь закінчив говорити, старий Ін підійшов ближче й вручив кожному з них по просторовому персню, просказавши:

"Ваша винагорода тут. З-поміж духовних звірів ви можете обрати Синього Вовка або Білого Тигра".

"Шановний старший старійшино, я обираю Білого Тигра!"

"Старший старійшино, мені Синього Вовка!"

"Білого Тигра!"

"Білого Тигра!"

"Синього Вовка!"

"Білого Тигра!"

Щойно шість воїнів зробили свій вибір, старий Ін одразу видав кожному по мішечку духовного звіра, всередині яких уже чекали їхні духовні улюбленці.

Дивлячись на свої трофеї з широкими усмішками, вони врешті остаточно переконалися, що зробили правильний вибір.

"Боже мій, вони навіть просторові персні їм віддали!"

"Яка щедрість! Родина Чен безумовно набагато щедріша за будь-який із дев’яти великих орденів!"

"Вони ж стали старійшинами, тож люди Чен, звісно, не кривдитимуть своїх!"

"Ех, якби я був Бойовим Королем, то обов’язково приєднався б до родини Чен. Вони надзвичайно добре ставляться до підлеглих!"

"Якби ж я знав, то піднявся б на арену. Нехай навіть звичайним охоронцем, усе одно це така втрата!"

"Люди родини Чен і справді непрості, дуже непрості!"

"..."

Юрба внизу вибухнула жвавим обговоренням. В їхніх очах, окрім заздрощів та жалю, залишалося лише безсиле зітхання.

Вони вочевидь не очікували від родини Чен такої розкоші — роздати одразу шість першокласних нагород. Це наочно показувало, наскільки глибокими та безмежними були їхні ресурси. Багато хто з тих, хто планував узяти участь, але в останню мить завагався й упустив шанс, тепер гірко про це шкодував.

Втрачену можливість уже не повернути, і хоч як сильно ці люди бідкалися, зарадити справі було неможливо!

Натомість ті, кого вже відібрали, світилися від щастя. Вони раділи, що встигли зробити цей крок раніше, бо інакше зараз самі шкодували про це.

Мо Сюаньцзунь кивнув їм, показуючи знак відійти вбік.

Шість майстрів миттєво перемістилися за спину старійшини Веня.

Вони чітко розуміли своє місце і за будь-яких обставин дотримувалися встановлених правил та порядку.

"Перше місце також визначено. Нагорода залишається незмінною, а на додачу присвоюється звання старшого капітана охорони!" — виголосив Мо Сюаньцзунь і, перевівши погляд на одного з майстрів рівня Бойового Духа, наказав:

"Чжан Юйцзі!"

"Я тут!" — почувши своє ім'я, Чжан Юйцзі негайно виступив уперед.

Він мав кремезну статуру та величний вигляд. Його погляд виблискував, мов зимові зорі, а густі брови здавалися наведеними чорним лаком. Його вигляд можна було описати одним словом — могутній. Присутні миттєво згадали, наскільки запекло та люто цей чоловік бився щойно на арені.

Чжан Юйцзі мав рівень Бойового Духа. Окрім дивовижної фізичної сили, він володів бойовим кличем, схожим на рик шаленого лева, який стрясав небо й землю, відлунював у кожному куточку та буквально зносив усе на своєму шляху, не знаючи перешкод.

Справді, перетворившись на розлюченого лева, він здолав на арені поспіль сімох чи вісьмох суперників такого ж рівня Бойового Духа й відступив лише тоді, коли його внутрішня енергія повністю вичерпалася. Він беззаперечно став найсильнішим бійцем цього відбору.

Присутні потай усвідомлювали: якщо не брати до уваги шістьох Бойових Королів, саме цей чоловік заслужено посідав перше місце, і ніхто інший не міг би претендувати на цей титул.

Побачивши його, інші практики зрозуміли, що все чесно. На їхніх обличчях, окрім захвату, не було й краплі заздрощів. У світі, де панує культ сили, кожен, хто володіє достатньою могутністю, викликає загальну повагу.

Мо Сюаньцзунь прихильно кивнув цьому велетню, оскільки той викликав у нього симпатію, і сказав:

"Чжан Юйцзі, твої бойові навички непересічні. Ти перебуваєш на середній стадії Бойового Духа і вже близький до його вершини. Вірю, що невдовзі ти досягнеш рівня Бойового Короля. Сподіваюся, тоді ти приєднаєшся до кола наших старійшин. Наразі ж я можу запропонувати тобі лише посаду старшого капітана охорони. Чи згоден ти?"

"Підлеглий згоден!" — зрадів Чжан Юйцзі. Він і справді не сподівався, що саме його оголосять переможцем.

"Ти чудово впорався. Твоя нагорода за перше місце: один духовний звір як їздова тварина, певна кількість духовної води та три стебла духовної трави! Сподіваюся, ти не змусиш нас розчаруватися".

"Так! Підлеглий дякує панночці, дякує молодому пану!"

Попри свою кремезну статуру та суворий вигляд, Чжан Юйцзі чітко знав правила ввічливості, тому одразу низько вклонився.

Старійшина Ін негайно вручив йому винагороду. Для себе чоловік також обрав Білого Тигра.

Після оголошення першого місця настала черга другого та третього — посад заступників капітана.

Так само, називаючи імена, Мо Сюаньцзунь викликав двох майстрів рівня Бойового Духа, які чудово проявили себе в усіх аспектах. Призначивши їх заступниками, він оголосив їхні нагороди. Далі настала черга чотирьох командирів загонів. Проте після розподілу цих посад нагороди їм не стали видавати одразу на місці — людей було занадто багато, і це було б недоречно робити перед усім натовпом.

Усі поставилися до цього з розумінням, і ніхто не висловив заперечень.

У цей час Мо Сюаньцзунь спрямував свій погляд на кілька десятків практиків, які вже довго чекали й були в запасних.

Справа була не в тому, що ці люди ні на що не здатні, просто в бойових навичках вони трохи поступалися іншим. Бути їм прийнятими чи ні — це залежить лише від одного слова двох господарів. Для них, хто всім серцем прагнув потрапити до родини Чен, було б брехнею сказати, що вони не хвилюються.

Під їхніми повними надії поглядами Мо Сюаньцзунь повільно заговорив:

"За логікою речей, потрібну кількість людей ми вже набрали й могли б більше нікого не обирати. Однак, оскільки ви так щиро прагнете приєднатися, ми не хочемо занадто сильно розчаровувати вас, тому..."

Зробивши паузу, Мо Сюаньцзунь ковзнув поглядом по їхніх обличчях і одразу оголосив рішення!

"Практики на рівнях Бойового Майстра та Бойового Духа можуть приєднатися напряму!"

Почувши це, кілька десятків людей спочатку заціпеніли, а потім їхні обличчя осяяла дика радість. Вони квапливо почали дякувати, а їхні серця, що висіли на волосині, нарешті заспокоїлися.

Ті кілька Бойових Воїнів, що залишилися, мали похмурі та згаслі обличчя. Вони зрозуміли, що більше немає жодної надії, проте все одно ще не викинули свої бамбукові жетони!

Побачивши їхній вигляд, Мо Сюаньцзунь трохи замислився й сказав:

"Панове, з вашим рівнем самовдосконалення наразі важко обіймати посади охоронців. Бачачи, що ви щиро прагнете приєднатися до нашого маєтку графа, як щодо того, щоб ви вступили до нас на правах учнів, що скажете?"

Заціпенівши на мить, вони подумали, що це їм почулося, і на їхніх обличчях з'явився вираз неймовірного здивування. Переконавшись, що на обличчі Мо Сюаньцзуня немає й натяку на жарт, вони, прийшовши до тями, стали просто самі не свої від радості та негайно відповіли:

"Я згоден!.."

"Згоден, згоден!"

"Я згоден, я згоден!"

У цей момент вони вже більше не зважали ні на які манери чи поважність, а наввипередки вигукували свої відповіді!

Цього разу абсолютно всі учасники були прийняті родиною Чен!

Ніхто й подумати не міг, що все закінчиться саме так. Не лише інші були здивовані — навіть старійшина Вень та старий Ін почувалися дещо приголомшеними. Лише Чен Сяосяо залишалася спокійною, адже для неї будь-які вчинки Мо Сюаньцзуня були цілком природними!

Грандіозне змагання з набору нарешті завершилося!

Під поглядами натовпу понад три сотні людей пішли слідом за двома господарями родини Чен.

Вони залишили людям безліч тем для обговорень, і, звісно, найбільше розмов було про те, що ресурси родини Чен є просто приголомшливими.

Окрім цієї теми, чимало людей відчули ще більший потяг до Священної Землі Центральних Рівнин. Непомітно для самих себе, багато хто вже вважав за честь приєднатися до Священної Землі Центральних Рівнин.

~~~~

від пер. Коротше кажучи, я зовсім заплуталася з цими "ви" та "ти", тому дуже прошу не звертати на це уваги. Або мій перекладач страшенно глючить, або автор і справді так писав, але в тексті вони в одному діалозі звертаються на "ви", а в наступному — вже "тикають"... Це дивно, і я часто просто випускаю це з уваги. А коли ловлю себе на цьому моменті, доводиться переробляти купу перекладу, і, чесно кажучи, ліньки... 🫣 Тому просто заплющте очі на ці ляпи) Дякую!